загрузка...

Реферати » Макроекономіка

Макроекономіка і макроекономічна політика: взаємозв´язок та взаємовплив

Повний текст роботи з малюнками та таблицями доступний при скачуванні. Скачати
Дата введення: 2012-04-29       18 ст.

Вступ.

1. Взаємозв’язок макроекономіки та макроекономічної політики.

2. Проблеми проведення макроекономічної політики в Україні.

3. Шляхи вдосконалення макроекономічної політики в Україні.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Макроекономіка – галузь економічної науки, що вивчає поведінку економіки як єдиного цілого з метою забезпечення умов сталого економічного зростання, повної зайнятості ресурсів, мінімізації рівня інфляції і рівноваги платіжного балансу. Макроекономіка – це одна з наук, що вивчає закономірності функціонування національної економіки. Окрім неї, економіку вивчають багато інших економічних наук: політична економія, мікроекономіка, маркетинг, менеджмент, галузеві та функціональні економіки та ін. Водночас макроекономіка як наука, насамперед, спирається на положення та висновки політичної економії про розвиток виробничих відносин, розширене відтворення, дію об'єктивних економічних законів та механізми їх використання у практиці господарювання. Вона також має безпосередній зв'язок з математикою і статистикою, широко використовує методи економіко-математичного моделювання, що перетворює її у точну науку, дозволяє перейти від якісного до кількісного аналізу економічних явищ, процесів та закономірностей, які відбуваються в економіці. Отже, макроекономіка формує наукові уявлення про функціонування економіки на національному рівні. Вона досліджує господарську діяльність та взаємодію всієї сукупності економічних суб'єктів. Внутрішній стан та функціонування економічної системи як єдиного цілого забезпечується зв'язками між елементами, що входять до її складу, і зовнішнім середовищем. Мікроекономіка вивчає механізм функціонування та взаємовідносини індивідуальних економічних агентів, до яких належать окремі підприємства та організації (фірми, комерційні банки, страхові компанії тощо).


1. Взаємозв’язок макроекономіки та макроекономічної політики

Серед головних проблем, які вивчає теорія макроекономічної політики – суперечливість окремих поставлених цілей, низька ефективність і неузгодженість засобів макроекономічної політики, їх внутрішня суперечливість і невизначеність впливу на цільові показники.

Проведення заходів фіскальної політики у нашій країні здійснює дестабілізуючий вплив на економіку, а не сприяє розвитку. Головною причиною нестабільності і низької ефективності макроекономічної політики є бюджетна незбалансованість.

Об`єктивно проблема доходів бюджету зумовлена недосконалою податковою системою, її негнучкістю. Спроби уряду вирішити проблему перевищення видатків над дохідною частиною в перспективі створювали умови, що лише репродукували цю проблему.

Макроекономічна політика — це економічна політика держави на макрорівні, об’єктом якої є економіка країни в цілому. Тому під макроекономічною політикою слід розуміти діяльність держави щодо визначення кінцевих цілей макроекономічного розвитку країни та засобів їх досягнення.

Кінцеві цілі визначаються за допомогою індикаторів загального економічного стану країни. До них відносять реальний ВВП, безробіття та інфляцію. П

роте визначеність кінцевих цілей може бути різною залежно від умов, у яких функціонує економіка.

Макроекономічний підхід до дослідження економічних процесів і явищ має ряд особливостей.

По-перше, він спрямований на вивчення принципів формування агрегативних показників, що характеризують рівень або тенденції розвитку економіки в цілому: національний доход, загальні обсяги інвестицій і зайнятості, загальний рівень цін, темпи економічного росту і т.д. Основні суб'єкти ринкової економіки (виробники і споживачі) також розглядаються як агреговані сукупності. Це означає, що мотиви поведінки і дії економічних агентів інтерпретуються таким чином, начебто усі взаємозалежні виробники об'єднані в особі одного, що випускає національний продукт, а всі споживачі подані на ринку як сукупний споживач, що пред'являє попит на цей продукт в обмін на доход, отриманий від продажу чинників виробництва.

По-друге, на відміну від мікроекономічного аналізу, при якому рішення виробників і споживачів і їхня дія на окремих ринках розглядаються як незалежні, вивчення економіки в цілому припускає необхідність розгляду взаємодії між економічними суб'єктами через систему взаємозалежних ринків.

По-третє, при макроекономічному підході розширюється число економічних суб'єктів, що визначають стан і розвиток економіки. До складу цих суб'єктів, крім виробників і споживачів, входить також держава, вплив якої на економіку стає об'єктом вивчення. Крім того, у відкритих моделях функціонування національної економіки до складу суб'єктів макроекономічного аналізу включаються сукупні виробники і споживачі, а також уряди інших країн[4, c. 60-62].

Так, в умовах падіння виробництва або фінансової кризи першочерговим завданням макроекономічної політики є досягнення економічної стабілізації. У цьому разі макроекономічна політика виступає у формі стабілізаційної політики. Функціонування економіки у стабільному режимі висуває на передній план вирішення проблеми забезпечення економічного зростання. За цих умов макроекономічна політика перетворюється в політику економічного зростання.

Виникає питання — що таке стабілізаційна політика? Відповідь на це питання залежить від того, як визначається поняття «економічна стабілізація». Під економічною стабілізацією ми розуміємо будь-які зрушення в економіці, які наближують реальний ВВП до потенційної величини, а інфляцію — до оптимального рівня. При цьому оптимальна інфляція — це такий її рівень, у межах якого зберігаються передумови, необхідні для досягнення найвищої цілі — збільшення реального ВВП. Звідси випливає визначення стабілізаційної політики: це діяльність держави, яка спрямована на забезпечення зростання обсягів виробництва реального ВВП до його потенційної величини та наближення інфляції до оптимального рівня.

В окремі проміжки часу кінцеві індикатори економіки можуть відхилятися від стабілізаційного рівня або наближатися до нього. Їх відхилення від стабілізаційного рівня є ознакою економічної дестабілізації. Вона виникає внаслідок збурень сукупного попиту і/або сукупної пропозиції, які можуть породжуватися приватним сектором і/або зовнішнім світом, а також помилками макроекономічної політики. Наближення кінцевих індикаторів економіки до стабілізаційного рівня є ознакою економічної стабілізації. Вона може з’явитися завдяки сприятливим змінам у сукупному попиті і/або сукупної пропозиції, які можуть бути спричинені приватним сектором і/або зовнішнім світом, а також ефективними заходами макроекономічної політики.

Економічна стабілізація включає виробничу та фінансову стабілізацію. Ознакою виробничої стабілізації є наближення реального ВВП до потенційної величини. Фінансова стабілізація проявляється через поліпшення стану фінансових балансів країни та параметрів грошового ринку.

Як відомо, фінансові баланси країни — це державний бюджет та платіжний баланс. Тому зменшення їх дефіциту є ознакою фінансової стабілізації[2, c. 5-7].

Ознакою стабілізації грошового ринку є наближення інфляції до оптимального рівня та повернення відсоткової ставки і валютного курсу до рівня, який сприяє досягненню кінцевих цілей.

На зовсім іншу основу спирається політика економічного зростання — це діяльність держави, спрямована на забезпечення зростання виробництва реального ВВП за рахунок збільшення потенційного ВВП і підтримання інфляції на оптимальному рівні. Реалізація такої політики складається із двох елементів: перший — збільшення потенційного ВВП за рахунок залучення в економічний обіг додаткових факторів виробництва і забезпечення технологічного прогресу, що у підсумку збільшує сукупну пропозицію; другий — утримання таких темпів зростання сукупного попиту, які відповідають темпам зростання потенційного ВВП.

Практично макроекономічну політику неможливо розмежувати на стабілізаційну політику і політику економічного зростання. Вона поєднує обидві форми. Але в різних умовах це поєднання може бути неоднаковим. Так, в умовах рецесії виробництва акценти мають зміщуватися на стимулювання сукупного попиту. Така політика є переважно стабілізаційною. Якщо падають темпи економічного зростання, то головна увага зосереджується на необхідності збільшення сукупної пропозиції. Така політика є переважно політикою економічного зростання.

У процесі досягнення кінцевих цілей макроекономічна політика спирається на ряд проміжних цілей, які визначаються за допомогою широкого кола показників. Головними серед них є грошова маса, відсоткова ставка, валютний курс, бюджетне сальдо, сальдо рахунку поточних операцій платіжного балансу, міжнародні резерви тощо. Застосування проміжних цілей дає змогу державним органам контролювати весь ланцюг причинно-наслідкових зв’язків, від яких залежить досягнення кінцевих цілей макроекономічної політики і завдяки цьому впливати на хід її реалізації.

Для досягнення своїх цілей макроекономічна політика використовує відповідні засоби (інструменти). При цьому слід розрізняти первинні та вторинні засоби. Первинні — це такі засоби, які започатковують цілеспрямовані дії макроекономічної політики і на які держава впливає безпосередньо. Так, державні цінні папери — це первинний засіб. Якщо Національний банк здійснює операції з цими паперами (продає чи купує), то він впливає на величину грошової маси. Остання є вторинним засобом, за допомогою якого держава впливає на кінцеві цілі[8, c. 18-20].

Використовуючи свої засоби, макроекономічна політика здійснює заходи, які являють собою кількісно визначений спосібзастосування засобів. Наприклад, до заходів макроекономічної політики можна віднести зниження податку на прибуток підприємств від 30 до 25% або норми обов’язкового резервування від 17 до 15% і т.д.

У процесі обґрунтування макроекономічної політики виникає проблема узгодження між цілями та засобами їх досягнення. Стосовно вирішення цієї проблеми існує дві теорії.

Згідно з теорією Яна Тінбергена ефективною є така політика, яка спирається на тотожність між кількістю цілей і кількістю несуперечливих між собою засобів. Отже, якщо ставиться кілька цілей одночасно, то адекватні їм засоби не повинні входити у суперечність між собою. Але, як правило, окремі засоби знаходяться в стані суперечності: кожен з них позитивно впливає на одну ціль і негативно — на іншу.

Методологія вивчення економіки, як і методології вивчення інших наук, розробляє теорію, накопичує фактичні дані, а потім аналізує їх з мстою підтвердження або спростування запропонованої наукової гіпотези. Основні знаряддя економістів - теорія та спостереження. Однак головною відмінністю економіки від точних наук є те, що практично неможливо провести дослід, який підтвердив би або спростував розроблену теорію. Економічний аналіз оперує даними, що їх дає нам дійсність.

Таким чином, державна політика має базуватися на чіткому виявленні оптимальних пріоритетів у постановці цілей та оцінці можливих наслідків від їхньої реалізації. А це, в свою чергу, неможливе без перевірки відповідності вибраних цільових пріоритетів положенням та висновкам макроекономічної науки.

Макроекономіка виконує такі функції:

• Пізнавальна: вивчення, аналіз і пояснення економічних процесів і явищ.

• Практична: надання рекомендацій з економічної політики на основі аналізу підходів до рішення макроекономічних проблем.

• Прогностична: виявлення й оцінка перспектив економічного розвитку й економічної кон'юнктури.

• Ідеологічна: формування певних світоглядних поглядів з різноманітних економічних питань, що торкаються інтересів всього суспільства[10, c. 8-10].

2. Проблеми проведення макроекономічної політики в Україні

Тривала економічна криза в Україні в значній мірі обумовлена недосконалістю державного управління економікою, неефективною макроекономічною політикою. Високий рівень державних витрат призвів до стрімкого нагромадження внутрішніх та зовнішніх боргів, розраховуватись за якими Україна за умов спаду в реальному секторі економіки не має можливості. За умов низької інфляції це призводить до боргової усталеності, зосереджує значну частину кредитних ресурсів на обслуговуванні державного боргу, пригнічує інвестиційний процес.

Неузгодженість засобів макроекономічної політики, непослідовність в її проведенні і вплив політичного процесу знижують ефективність державного регулювання і роблять ситуацію в економіці малокерованою. Зволікання з проведенням економічних реформ лише ускладнює й без того тяжке становище вітчизняної економіки. Наявність та постійне зростання заборгованості з соціальних виплат ведуть до зростання соціальної напруги. Взаємна заборгованість підприємств, неплатежі, бартеризація за відсутності ефективного механізму банкрутства руйнують виробничу сферу економіки, перешкоджаючи розвитку навіть рентабельних підприємств. Неврегульованими залишаються питання власності, відсутній реальний господар засобів виробництва.

Надмірна кількість цілей і завдань макроекономічної політики породжує велику кількість проблем. Серед них проблема дієвості окремих важелів впливу на макроекономічну ситуацію, а також невизначеність впливу заходів уряду на цільові показники. Надзвичайно актуальною проблемою для нашої країни є неузгодженість засобів макроекономічної політики між собою, їх внутрішня суперечливість і непослідовність у застосуванні.

Економічні засоби макроекономічної політики поділяються на фіскальні і монетарні, засоби соціальної і зовнішньоекономічної, інвестиційної політики та політики доходів. Більш детально в роботі розглядаються інструменти фіскальної, грошово-кредитної та інвестиційної політики[11, c. 18-19].

Функції та завдання державного регулювання економіки суттєво відрізняються на перехідний період до ринку і на період сформованих ринкових відносин.

Існуюче методологічне забезпечення аналітичної роботи і апарат макромоделей у ряді випадків демонструють свою непридатність для застосування в умовах трансформаційних систем.

Зокрема, існують проблеми використання моделей “грошовий попит — грошова пропозиція” та “сукупний попит — сукупна пропозиція” у їх традиційній трактовці. В них недостатньо чітко розмежовується вплив різних засобів макроекономічної політики та коливань ділової активності на найважливіші показники економічного розвитку. Серед недоліків існуючого інструментарію макроекономічного аналізу в роботі вказується також на відсутність відображення у згаданих моделях процесів, пов¢язаних з рухом грошових замінників, дискутується питання про додатній нахил кривої LM в моделі IS-LM, зроблено окремі зауваження щодо виведення кривої IS.

Обмеженість застосування зазначених моделей зумовлена тим, що в основі їх побудови лежить припущення про незмінність цін у короткостроковому періоді. Слід зауважити, що можливість цінових стрибків робить поділ відрізків часу в економіці на коротко- і довгострокові доволі умовним. Очевидною вбачається недоречність такого поділу, оскільки це обмежує можливості аналізу конкретних ситуацій, що містять ознаки як одних, так і інших. Існує також проблема визначення поняття швидкості обертання грошей.

Оскільки основна кількість ринкових інститутів знаходиться у стадії створення, то економічна політика може бути неефективною, або, принаймні, менш передбачуваною і менш ефективною[6, c. 53-55].

Загострення проблем перехідної економіки пов'язане із послабленням дії адміністративних методів. Тому цілком очевидною є необхідність адекватного глибині нинішньої кризи підвищення масштабів і ступеня державного регулювання, а питома вага адміністративних засобів макроекономічної політики повинна бути значно більшою в перехідний період. Це необхідно для подолання структурної недосконалості вітчизняної економіки. Справа в тому, що ринкова система може ефективно працювати в разі раціональної структури економіки, але ця система не здатна її цілеспрямовано формувати.

Державне регулювання ґрунтується на певній системі засобів впливу на ринок, їх можна розділити на дві великі групи: засоби прямого державного впливу (державне замовлення і ліміти, фінансування цільових комплексних програм і деяких галузей з державного бюджету і т.ін.) та засоби опосередкованого впливу (податки, субсидії, ціни тощо).

Державне регулювання ринкової економіки в Україні здійснюється державними органами республіки.(інспекції,НБУ,міністерства)[11, c. 20].

На жаль, останні кілька років частка бюджету у ВВП зменшувалася. Спрямованість до дерегуляції в економіці, яка не має характеру селективного відбору, слід вважати поспішною, тому що це сприяє зростанню розбалансованості і викривленням в структурі окремих сфер економіки. Підвищення ефективності макроекономічної політики вимагає раціонального поєднання дії керованих централізовано і ринкових саморегулюючих процесів, створення сприятливих економічних умов для розвитку підприємництва у тих сферах, які адаптовані до конкурентного середовища.

Серед ключових напрямків структурних перетворень в економіці –реструктуризація підприємств, оптимізація відносин власності, проведення адміністративної реформи, удосконалення кадрової політики.

З метою вирішення проблеми виходу української економіки з кризового стану і початку зростання, перш за все, необхідно подолати неузгодженість окремих засобів макроекономічної політики. У цьому зв`язку найбільш важливим на сучасному етапі є вирішення проблеми бюджетної незбалансованості і дестабілізуючої ролі фіскальної політики.

Завданням макроекономічної політики слід вважати проведення заходів, які б сприяли пролонгації кейнсіанської ділянки кривої сукупної пропозиціїза рахунок проміжної. Введення в модель параметра, який відповідає за цінову еластичність сукупної пропозиції, дозволяє розмежувати засоби економічної політики за їх впливом на характер зростання ВВП[1, c. 46-47].

3. Шляхи вдосконалення макроекономічної політики в Україні

Значна частина проблем здійснення макроекономічної політики пов`язана з умовами, в яких вона проводиться, а саме з трансформаційним станом вітчизняної економіки, нестабільністю процесів, що в ній відбуваються. Це є об`єктивним чинником низької ефективності заходів макроекономічної політики. Тому цілком очевидною є необхідність адекватного глибині нинішньої кризи підвищення масштабів і ступеня державного регулювання. Це необхідно для подолання структурної недосконалості вітчизняної економіки, яка зумовлює її низьку сприйнятливість до стимулюючих заходів макроекономічної політики і вимагає прискорення структурної перебудови.

В умовах укріплення ринкового господарства, визначення основних напрямів економічної політики держави здійснюється під впливом ряду обставин, основними з яких є:

- пошук співвідношення державного регулювання економіки і саморегулювання, а також визначення нових кордонів втручання держави в економіку держави;

- збільшення ролі саморегулювання економіки;

- визначення оптимального рівня централізації і децентралізації в управлінні економікою;

- подальше вдосконалення форм прямого і непрямого впливу на економіку держави;

- різке збільшення ролі нових ринкових інститутів;

- пошук найбільш раціонального поєднання адміністративних і економічних методів управління економічними процесами;

- вдосконалення економічної політики держави на науковій основі з врахуванням особливостей розвитку держави;

- вдосконалення правових форм реалізації економічного механізму.

Оскільки вся економічна діяльність носить цілеспрямований характер, існує необхідність вдосконалення і оптимізації її розвитку за допомогою системи економічної політики, в рамках якої виокремлюються її цілі, пріоритети та завдання з метою формування оптимального напрямку розвитку економіки. Принцип економічної оптимальності набуває у такому разі загального, універсального значення, оскільки само національне виробництво стає організованим і направленим на реалізацію єдиної і спільної мети соціально-економічного розвитку[5, c. 31-33].

Вдосконалення економічної системи є максимізацією економічного добробуту суспільства поряд з досягненням макроекономічних цілей - повної зайнятості, стабільності цін, рівноваги платіжного балансу, оптимального економічного зростання.

Поняття оптимальності, як зазначав В. Парето, виражає такий розвиток структурних зрушень в економіці, коли сукупні якісні і кількісні їх характеристики покращуються, а значить інтереси господарюючих суб'єктів реалізуються і потреби задовольняються найкраще [5, с. 41]. Практично це означає відмову від здійснення розрізнених структурних зрушень в економіці і раціоналізацію всієї системи зрушень в економічній структурі на всіх її рівнях: від окремого індивіда до світового господарства в цілому.

Стосовно національної економіки, її оптимальна структура повинна сприяти вирішенню центральної проблеми - здобуття максимальних результатів, що задовольняють всілякі потреби людей при мінімальних витратах трудових, матеріальних і природних ресурсів. Основу такої структури утворюють, перш за все, досягнення передової науки, покликані постійно перетворювати виробничі чинники, їх організацію і механізм господарювання.

Таким чином, оптимальна структура економіки – це така структура, яка забезпечує задоволення особистих і суспільних потреб, раціональне використання природних і економічних ресурсів, максимальне впровадження досягнень науково-технічного прогресу, створення економічної основи національної безпеки країни.

До основних меж, що визначають суть оптимальної структури національного виробництва можна віднести наступні:

· можливість створення потрібного асортименту товарів в достатній кількості і відповідного рівня якісних і споживчих характеристик;

· максимально повна відповідність структури виробництва структурі потреб;

· досягнення високої конкурентоспроможності товарів, що випускаються, для реалізації як на внутрішніх, так і на зовнішніх ринках;

· швидке реагування структури виробництва на зміни, що відбуваються в продуктивних силах, розподілі праці і ринковій кон'юнктурі;

· постійне вдосконалення структури виробництва відповідно до змін, як його матеріальної основи, так і суспільних потреб, створення умов, що сприяють конкуренції, спеціалізації і комбінуванню виробництва, прогресивним поєднанням використовуваних економічних ресурсів, кількісній і якісній відповідності праці і капіталу[10, c. 31-32].

З метою вирішення проблеми виходу української економіки з кризового стану і початку зростання, перш за все, необхідно подолати неузгодженість окремих засобів макроекономічної політики. Серед першочергових завдань реформування фіскальної сфери є підвищення ефективності податкової системи. Для поповнення дохідної частини бюджету слід активізувати потенціал непрямих податків. У якості одного з напрямків оптимізації існуючої структури податків слід запровадити диференційовану систему справляння податку на додану вартість.

Одним із головних завдань реформування монетарної політики в Україні слід вважати досягнення справжньої незалежності НБУ та переорієнтацію з низьких на помірні темпи інфляції.З метою пожвавлення інвестиційного процесу необхідно перебудувати засади фіскальної і монетарної політики, привівши у відповідність до можливостей бюджету обсяги державного споживання, оскільки незбалансованість бюджету блокує проведення ефективної монетарної та інвестиційної політики, зосереджуючи значну частину кредитних ресурсів на ринку обслуговування державного боргу і пригнічуючи інвестиційний процес.

Недоліки існуючої аналітичної бази макродосліджень засвідчують її недосконалість і необхідність подальшої розробки і вдосконалення. Застосування пропонованих підходів сприятиме підвищенню якості прийняття рішень в галузі макроекономічної політики[2, c. 22-23].


Висновки

Макроекономіка базується на мікроекономічних явищах та процесах, що означає:

• макроекономічні показники є результатом зведення показників економічної діяльності окремих домогосподарств та фірм;

• макроекономічні закономірності відображають тенденції масової поведінки на мікрорівні;

• при побудові макроекономічних моделей виходять із припущення про те, що домогосподарства та фірми приймають оптимальні мікроекономічні рішення;

• макроекономічні процеси є результатом взаємодії економічних агентів та економічної політики держави.

Трансформаційні процеси і економічні перетворення, пов’язані з реформуванням відносин власності, реструктуризацією народного господарства призводять до активізації великої кількості чинників, що впливають на очікування, підвищують їх чутливість і динамізм. Ця обставина вимагає від заходів макроекономічної політики більшої гнучкості, а від її аналітичної бази – більш адекватного відображення реальних економічних процесів.

Отже, теоретичні і методологічні питання проведення макроекономічної політики вимагають свого подальшого вивчення і вирішення. Особливої уваги потребує розробка ефективних в умовах переходу до ринкових відносин прийомів та методів проведення макроекономічної політики. Необхідно поглиблювати пошук шляхів вдосконалення засобів макроекономічної політики,їх узгодження та приведення у відповідність до умов трансформаційної економіки.


Список використаної літератури

1. Бондар К. Концептуальні засади забезпечення формування в Україні моделі економічного зростання інноваційного типу //Економіст. - 2006. - № 10. - C. 44-47.

2. Геєць В. Макроекономічна оцінка грошово-кредитної та валютно-курсової політики України до і під час фінансової кризи //Економіка України. - 2009. - № 2. - C. 5-23

3. Давыдов А.Ю. Макроэкономическая политика в условиях открытой экономики //США. Канада: экономика, политика, культура. - 2006. - № 1. - C. 37-58

4. Жаліло Я. Інструменти макроекономічної політики/ Ярослав Жаліло //Україна-НАТО. - 2006. - № 6. - C. 60-64

5. Зянько В. В. Монетарні інструменти макроекономічного регулювання і їх застосування національним банком України/ В. В. Зянько //Вісник Вінницького політехнічного інституту. - 2008. - № 2. - C. 31-35.

6. Козюк В. Проблеми макроекономічної політики у світлі формування глобальної рівноваги //Економіка України. - 2004. - № 9. - С.53-61

7. Козюк В. Центральні банки в системі міжнародної координації макроекономічної політики: аспекти глобалізації //Банківська справа. - 2005. - № 6. - C. 32-41

8. Любіч О. Важелі макроекономічної політики для регулювання економічного зростання та інфляції //Вища школа. - 2008. - № 4. - C. 18-30

9. Макаренко М. Податкові чинники макроекономічної цінової політики //Фінанси України. - 2004. - № 9. - C. 107-114

10. Макроекономічна політика та її вплив на економічне зростання в Україні //Банківська справа. - 2007. - № 4. - C. 7-33

11. Штаудт К. Україна на шляху до світової економіки: глобалізація як можливість забезпечити макроекономічну стабільність //Економічний часопис. - 2004. - № 11-12. - C. 18-20

Скачати

Схожі роботи

2012-03-14

Макроекономічна складова валютного курсу. Порядок визначення та режим валютних курсів. Формування валютного курсу та фактори, що на нього впливають.

2011-08-29

Інвестиційна функція споживання. Поняття і тотожність “витоків” та “ін´єкцій”. Рівняння (тотожність) сукупних витрат.

2011-03-18

Сучасна система економічної освіти значну роль відводить статистиці та її галузевим напрямкам (соціально-економічна статистика, міжнародна економічна статистика та ін.) як фундаментальним дисциплінам з циклу природничо-наукової та загальноекономічної бакалаврської підготовки фахівців за напрямами з економіки і підприємництва, міжнародних відносин, менеджмент

2011-06-17

Загальна характеристика суб’єктів макроекономіки. Сектор домашніх господарств. Підприємницький сектор. Державний сектор. Сектор закордон

2011-05-10

Макроекономічна політика та її ключові цілі. Показники національних рахунків. Інвестиції, крива попиту та інвестицій, чинники інвестицій