загрузка...

Право

Діяльність служби дільничих інспекторів міліції щодо попередженя насильства в сім´ї

Повний текст роботи з малюнками та таблицями доступний при скачуванні. Скачати
Дата введення: 2011-03-12       238 ст.

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПОПЕРЕДЖЕННЯ НАСИЛЬСТВА В СІМ’Ї В УКРАЇНІ

1.1. Сутність та види насильства в сім’ї

1.2. Правові засади попередження насильства в сім’ї

1.3. Правовий статус органів, уповноважених здійснювати попередження насильства в сім’ї

1.4. Міжнародний досвід попередження насильства в сім’ї

Висновки до розділу 1

РОЗДІЛ 2. ДІЯЛЬНІСТЬ СЛУЖБИ ДІЛЬНИЧНИХ ІНСПЕКТОРІВ МІЛІЦІЇ ЩОДО ПОПЕРЕДЖЕННЯ НАСИЛЬСТВА В СІМ’Ї

2.1. Правова основа діяльності та роль служби дільничних інспекторів міліції щодо попередження насильства в сім’ї

2.2. Форми і методи попередження насильства в сім’ї дільничними інспекторами міліції

2.3. Взаємодія служби дільничних інспекторів міліції з органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, іншими службами і підрозділами органів внутрішніх справ щодо протидії насильству в сім’ї

2.4. Основні напрямки удосконалення діяльності служби дільничних інспекторів міліції щодо попередження насильства в сім’ї

Висновки до розділу 2

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність теми. Сучасний період розвитку української держави визначається впровадженням корінних перетворень у суспільстві і потребує ретельного перегляду основних засад, форм та методів діяльності органів влади, зокрема міліції як органу виконавчої влади. Реформування державно-управлінської діяльності передбачає широке, багатоаспектне вдосконалення адміністративної діяльності міліції і, в першу чергу, форм та методів діяльності з охорони громадського порядку, попередження та припинення правопорушень.

Кризові тенденції й соціальні негаразди, в тому числі і низький соціально-економічний рівень життя в Україні, негативно позначаються на всіх верствах населення країни, і перш за все, на сім’ї. Об’єктивні явища (безробіття, різке зниження достатку членів родини, матеріальна скрута тощо) та чинники суб’єктивного характеру (роздратованість, неврівноваженість, агресивність тощо) в кінцевому випадку призводять до вчинення насильства в сім’ї. Таким чином, в сфері сімейних відносин намітилися і прогресують негативні тенденції. Зростання насильства в сім’ї є глобальною проблемою, яка потребує пошуків механізмів її вирішення. Тому актуальність проблем протидії насильству в сім’ї не викликає сумнівів.

Відомо, що сфера побуту більш консервативна, ніж інші сфери соціального життя, а сімейні відносини менш доступні різноманітним видам соціального регулювання і контролю. Так, у ч. 1 ст. 32 Конституції України закріплено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя. Тому можливості, межі та своєчасність втручання співробітників міліції обмежені об’єктивними обставинами. Однак, Законом України “Про міліцію”до основних завдань міліції віднесено забезпечення особистої безпеки громадян, охорону громадського порядку, попередження правопорушень, участь в наданні соціальної та правової допомоги населенню. Практичне виконання цих та інших завдань

безпосередньо пов’язано на місцях з діяльністю служби дільничних інспекторів міліції як спеціалізованого підрозділу офіцерів міліції, які здійснюють найбільший обсяг профілактичних та охоронних функцій.На жаль, сьогодні в Україні діяльність служби дільничних інспекторів міліції щодо попередження насильства в сім’ї є малоефективною, причинами чого в певній мірі виступає недосконалість чинного законодавства, що регулює питання протидії насильству в сім’ї та передбачає відповідальність за проступки, пов’язані з вчиненням насильства в сім’ї, а також формальний підхід до цього явища працівників ОВС, зокрема дільничних інспекторів міліції, обмежене коло їх повноважень, форм і методів впливу на осіб, які вчиняють насильство в сім’ї.

З огляду на недостатню ефективність діяльності служби дільничних інспекторів міліції щодо попередження насильства в сім’ї та актуальність проблеми організації попередження насильства в сім’ї необхідно об’єднати зусилля науковців та практичних працівників у напрямку розв’язання цієї проблеми.

Науково-теоретичне підґрунтя дисертаційного дослідження склали наукові праці вітчизняних та зарубіжних фахівців з адміністративного права та адміністративної діяльності, кримінології, психології, соціології та інших галузей науки – О.Б.Андрєєвої, А.А.Аносєнкова, О.М. Бандурки, Є.О. Безсмертного, Ю.П.Битяка, А.Б. Благої, О.В. Бойко, А.С. Васильєва, Т.І. Возної, І.П.Голосніченка, Г.В. Джагупова, Ф.К. Думко, Т.Г.Зайцевої, Г.Є. Запорожцевої, Я.М.Квітки, О.М.Клюєва, В.К. Колпакова, А.Т. Комзюка, О.В.Негодченко, І.О.Панова, Г.О.Пономаренко, М.О. Тучака, Х.П. Ярмакі та ін.

Дослідження з проблеми насильства в сім’ї, що проводились провідними вченими різних галузей науки на сьогоднішній день в Україні, в більшій мірі висвітлювали незадовільний стан попередження насильства в сім’ї та його причини. Крім того, на теренах пострадянської України проблема насильства в сім’ї здебільшого досліджувалась спеціалістами з соціології, психології, педагогіки, кримінології, кримінального права. Разом з тим, проблеми діяльності служби дільничних інспекторів міліції щодо попередження насильства в сім’ї в адміністративно-правовій науці на монографічному рівні не вивчались, в існуючих працях науковців ці аспекти досліджувались фрагментарно або в рамках ширшої проблематики.

Таким чином, вивчення організаційно-правових аспектів, детальний розгляд форм та методів діяльності дільничних інспекторів міліції щодо попередження насильства в сім’ї, а також розробка ґрунтовних теоретично виважених і практично цінних рекомендацій щодо удосконалення попередження насильства в сім’ї набувають актуальності та потребують глибокого та всебічного наукового дослідження.

Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до п.п. 1.1, 1.2, 3.1 Наказу МВС України № 755 від 05.07.04 р. “Пріоритетні напрями наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність ОВС, на період 2004 – 2009 років”, де окремим напрямком досліджень визначено захист прав і свобод громадян правоохоронними органами України, а також п.п. 1.1, 6.2 Пріоритетних напрямків наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006 – 2010 р.р.

Мета і завдання дослідження.Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу теоретичних засад, міжнародного досвіду, чинного законодавства України та узагальнень практики його реалізації визначити особливості адміністративно-правового регулювання сфери діяльності служби дільничних інспекторів міліції щодо попередження насильства в сім’ї, відповідні форми та методи діяльності цієї служби, розробити необхідні пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства України.

Відповідно до поставленої мети у роботі передбачено вирішення таких важливих завдань:

  • розкрити сутність насильства в сім’ї та класифікувати види насильства в сім’ї;
  • визначити органи, уповноважені здійснювати попередження насильства в сім’ї, їх правовий статус, надати їм характеристику та класифікацію;
  • вивчити міжнародний досвід правового забезпечення та діяльності щодо попередження насильства в сім’ї і визначити шляхи використання такого досвіду для вдосконалення діяльності щодо попередження даного насильства в Україні;
  • з’ясувати місце та роль служби дільничних інспекторів міліції у попередженні насильства в сім’ї;
  • систематизувати форми і методи діяльності служби дільничних інспекторів міліції щодо попередження насильства в сім’ї та визначити напрямки їх вдосконалення;
  • виділити основні напрямки взаємодії служби дільничних інспекторів міліції з органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, іншими службами органів внутрішніх справ при проведенні заходів щодо попередження насильства в сім’ї;
  • з’ясувати недоліки в практичному здійсненні службою дільничних інспекторів міліції заходів по попередженню насильства в сім’ї та визначити основні напрямки удосконалення організації цієї діяльності;
  • встановити прогалини і колізії у чинному законодавстві, що регулює відносини у сфері попередження насильства в сім’ї, та сформулювати пропозиції щодо його вдосконалення.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають при здійсненні службою дільничних інспекторів міліції попередження насильства в сім’ї, їх адміністративно-правове регулювання.

Предметом дослідження є діяльність служби дільничних інспекторів міліції щодо попередження насильства в сім’ї.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є сукупність методів і прийомів наукового пізнання. В основу дисертаційного дослідження покладений системний підхід, що дає можливість дослідити як соціальний зміст, так і юридичну форму проблеми попередження насильства в сім’ї. За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат (п. 1.1) та визначені форми і методи діяльності служби дільничних інспекторів міліції щодо попередження насильства в сім’ї (п. 2.2). При дослідженні організаційно-правових засад діяльності служби дільничних інспекторів міліції щодо попередження насильства в сім’ї та напрямків її удосконалення (п.п. 2.1, 2.4) використовувався порівняльно-правовий метод. Також даний метод використовувався при дослідженні міжнародного досвіду з попередження та протидії насильству в сім’ї (п. 1.4). Для дослідження діяльності дільничних інспекторів міліції щодо попередження насильства в сім’ї та визначення напрямків її удосконалення (п.п. 2.1, 2.4) використовувались статистичний метод та метод соціологічного опитування. Методи групування, класифікації та структурно-логічний застосовувались при дослідженні правової основи попередження насильства в сім’ї службою дільничних інспекторів міліції та їх взаємодії з органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, іншими службами органів внутрішніх справ при здійсненні цієї діяльності (п.п. 1.2, 1.3, 2.3).

Нормативною основою роботи є Конституція України, міжнародно-правові акти, закони України, акти Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади України, законодавчі та нормативно-правові акти інших держав, які регулюють діяльність по попередженню та протидії насильству в сім’ї, а також цивільна, кримінально-правова, адміністративно-правова, загальнонаукова література. Проаналізовано ряд проектів законодавчих актів, зокрема проект Закону “Про внесення змін та доповнень до Закону України “Про попередження насильства в сім’ї”. Емпіричну основу дисертаційного дослідження становлять статистичні матеріали МВС України, статистичні дані міжнародних правозахисних організацій, матеріали анкетування дільничних інспекторів міліції щодо проблеми насильства в сім’ї у 2007 році в АР Крим, м. Одесі та м. Харкові, матеріали напівформалізованих інтерв’ю з суддями суду по сімейним справам та фахівцями, які проводять тренінги щодо попередження та протидії насильству в сім’ї з співробітниками поліції м.Чикаго, отримані дисертантом під час навчання в літній школі права в м. Чикаго. Використаний також власний досвід здобувача, отриманий під час практичної роботи дільничним інспектором міліції районного відділу органів внутрішніх справ.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що питанням насильства в сім’ї приділялось багато уваги з боку науковців в галузях кримінології, кримінального права, педагогіки, психології, соціології, однак організація діяльності служби дільничних інспекторів міліції щодо попередження насильства в сім’ї на монографічному рівні не досліджувалась, частково висвітлювалась у працях науковців адміністративного права та адміністративної діяльності. Таким чином, дисертація є однією з перших комплексних спроб дослідити особливості діяльності служби дільничних інспекторів міліції щодо попередження насильства в сім’ї та сформулювати авторське бачення напрямків її вдосконалення.

В результаті проведеного дослідження сформульовано та обґрунтовано ряд положень, висновків, рекомендацій та пропозицій, які мають наукову новизну та запропоновані особисто здобувачем, а саме:

  • удосконалено поняття насильства в сім’ї шляхом уточнення особливостей суб’єкта насильства в сім’ї, доповнення переліку форм вчинення насильства в сім’ї, а також встановлення переліку осіб, яких можна вважати членами сім’ї при кваліфікації насильства в сім’ї;
  • набули подальшого розвитку положення щодо сутності насильства в сім’ї шляхом аналізу кожної із складових сутності насильства в сім’ї, до яких віднесено: причини, типи (спрямованість) та види насильства в сім’ї;
  • отримало подальший розвиток визначення особливостей правового статусу органів, уповноважених здійснювати попередження насильства в сім’ї, внаслідок чого сформульовано ряд конкретних пропозицій щодо вдосконалення діяльності даних органів, а також запропонована їх класифікація за ознакою обов’язковості здійснення діяльності щодо попередження насильства в сім’ї;
  • набув подальшого розвитку аналіз міжнародної практики по протидії насильству в сім’ї, внаслідок чого сформульовано пропозиції щодо можливого запозичення позитивного світового досвіду для вдосконалення діяльності служби дільничних інспекторів міліції щодо попередження насильства в сім’ї в Україні;
  • отримало подальший розвиток визначення місця та ролі служби дільничних інспекторів міліції у попередженні насильства в сім’ї;
  • вперше запропоновано систематизацію нормативно-правових актів, які регулюють здійснення попередження насильства в сім’ї службою дільничних інспекторів міліції;
  • удосконалено теоретичні положення щодо методів та форм діяльності служби дільничних інспекторів міліції щодо попередження насильства в сім’ї та визначено напрямки їх вдосконалення;
  • удосконаленонапрямки взаємодії служби дільничних інспекторів міліції з органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, іншими службами органів внутрішніх справ щодо попередження насильства в сім’ї;
  • вперше визначені основні напрямки удосконалення діяльності служби дільничних інспекторів міліції щодо попередження насильства в сім’ї та сформульовано ряд конкретних пропозицій і рекомендацій щодо покращення практичного здійснення службою дільничних інспекторів міліції діяльності щодо попередження насильства в сім’ї;
  • вперше з урахуванням досвіду зарубіжних країн сформульовано ряд конкретних пропозицій та рекомендацій щодо вдосконалення чинного законодавства України, яке регулює відносини у сфері попередження насильства в сім’ї.

Практичне значення одержаних результатівполягає в тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес і можуть бути використані:

  • у науково-дослідній сфері – положення та висновки дисертації можуть бути основою для подальшої розробки проблем діяльності служби дільничних інспекторів міліції щодо попередження насильства в сім’ї, визначення шляхів її удосконалення;
  • у сфері правотворчості – пропозиції та рекомендації, сформульовані в дисертації, можуть бути використані для підготовки та уточнення ряду законодавчих та підзаконних актів, зокрема Законів України “Про міліцію”, “Про попередження насильства в сім’ї”, Кодексу України про адміністративні правопорушення, проекту закону “Про внесення змін та доповнень до ЗУ “Про попередження насильства в сім’ї””, Інструкції про порядок узяття на профілактичний облік та порядок зняття з профілактичного обліку осіб, які вчинили насильство в сім’ї, затвердженої наказом МВС України № 329 від 9 квітня 2002 року, що сприятиме удосконаленню діяльності служби дільничних інспекторів міліції щодо попередження насильства в сім’ї;
  • у правозастосуванні використання одержаних результатів дозволить поліпшити практичну діяльність служби дільничних інспекторів міліції щодо попередження насильства в сім’ї;
  • у навчальному процесі – матеріали дисертаційного дослідження доцільно використовувати в розроблені навчальних курсів з проблем попередження та протидії насильству в сім’ї в вищих навчальних закладах та школах, при підготовці підручників та навчальних посібників з дисциплін “Адміністративне право”, “Адміністративна діяльність ОВС”, “Адміністративна відповідальність”, а також під час проведення занять із зазначених дисциплін;
  • у правовиховній сфері – положення та висновки дисертації можуть бути використані в процесі здійснення правової освіти населення та працівників органів внутрішніх справ з метою підвищення рівня їх правової культури.

Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення та висновки були оприлюднені дисертантом на шести науково-практичних конференціях: на науковій конференції “Социально-правовые проблемы совершенствования законодательства Украины: история, теория и практика” (м. Одеса, Одеський національний університет імені І.І.Мечникова, 23 – 25 листопада 2005 р.); на I Міжнародній науково-практичній конференції “Від громадянського суспільства – до правової держави” (м. Харків, Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна, 28 квітня 2006 року); на Всеукраїнській конференції з адміністративного права “Перспективи та проблеми адміністративної реформи в Україні” (м. Запоріжжя, Запорізький національний університет, 1-2 березня 2007 року); на науково-практичній конференції “Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених” (м. Харків, Харківський національний університет внутрішніх справ, 25травня 2007 року); на Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми правової соціалізації молоді в сучасних умовах розвитку українського суспільства” (м. Одеса, Головне управління МВС України в Одеській області, 14-15 липня 2006 року); на Ювілейній V науково-теоретичній конференції “Українське адміністративне право: сучасний стан і перспективи реформ” (м. Одеса, Одеська національна юридична академія, 15-17 червня 2007 року).

Публікації. Основні положення та результати дисертації знайшли своє відображення у десяти наукових працях, а саме: у п’яти статтях, опублікованих у фахових наукових виданнях, що входятьдопереліку,затвердженого ВАК України, і п’ятитезахдоповідейнанауково-практичних конференціях

РОЗДІЛ 1

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПОПЕРЕДЖЕННЯ НАСИЛЬСТВА В СІМЇ В УКРАЇНІ

Сутність та види насильства в сім’ї

Насильство в сім’ї – це особлива міждисциплінарна сфера дослідження, вивченням якої займаються фахівці з педагогіки, психології, соціології, кримінології, кримінального права, адміністративного права та науковці з інших галузей знань. На теперішній час існують три основних підходи до вивчення проблеми насильства в сім’ї: соціально-історичний (або соціально-культурний), який розглядає насильство в сім’ї як соціальну проблему, що виникла через домінантну позицію чоловіка у суспільних відносинах; системний, який зосереджується на причинах та формах конфлікту, вивчає особливості взаємодії, процес вирішення конфліктів у сім’ї як системі, динаміку спілкування (насильство в сім’ї у такому разі розглядається як дисфункція всієї системи, а не просто як наслідок індивідуальної психопатології одного з членів сім’ї); та індивідуально-психологічний, який фокусується на пошуку специфічних рис кривдника та жертви, а також наслідків насильства на особистісному рівні. Теоретики третього підходу звертаються до діагностики генетичних і біологічних аномалій, що виражаються у порушенні фізичного (наприклад, сексуальні та інші розлади) та психічного здоров’я (захворювання нервової системи, депресивні стани, перенесені психологічні травми у дитинстві), зловживанні алкоголем та наркотичній залежності.

Зазначимо, що сутність насильства в сім’ї виражається через такі поняття, як причини, типи (спрямованість) та види насильства в сім’ї.

Насильство в сім’ї має місце у всьому світі, воно не є географічно ізольованою проблемою [1, с.3-43]. Крім того, воно існує у різних соціальних групах (незалежно від походження, положення в суспільстві, рівня доходу) та категоріях населення (незалежно від расових, культурних, релігійних, соціально-економічних аспектів, сексуальної орієнтації). Однак, не дивлячись на те, що між рівнем освіти та скоєнням насильства в сім’ї немає прямої кореляційної залежності, вказане правопорушення найчастіше вчиняють люди малоосвічені, нерозвинені, з низьким культурним рівнем. Це не випадково, оскільки малоосвіченим особам більш притаманні егоїстичні інстинкти, відсутність критичної оцінки власної поведінки, вузький кругозір, примітивні потреби та інтереси, культ грубої фізичної сили, зневага до морально-культурних норм, нестриманість емоцій, брутальність, безпринципність. Особи з більш високим рівнем освіти намагаються знайти інший спосіб вирішення сімейного конфлікту (примирення, розлучення та ін.) [2, с.28]. Крім того, здебільшого не відрізняються високим освітнім рівнем і жертви насильства в сім’ї. Так, серед потерпілих від насильства в сім’ї жінок вищу освіту мали лише 6%; середньо-спеціальну – 20%; середню – 24%; більшість (32%) – неповну середню освіту, а 18% жертв мали лише початкову освіту [3, с.165].

На жаль, сім’ї деяких працівників правоохоронних органів, які насамперед повинні боротись з проявами насильства в сім’ї, також потерпають від цього соціально-негативного явища. Так, за матеріалами досліджень, які проводилися на кафедрі юридичної психології Національної академії внутрішніх справ України, було встановлено,що на сьогодні проблеми у сімейно-побутовій сфері мають 64% співробітників органів внутрішніх справ [4, с.39].

Організація Об’єднаних Націй (далі – ООН) вимагає від України розпочати боротьбу з насильством в сім’ї. На даному етапі розвитку України держава визнає існування проблеми насильства в сім’ї, але масова свідомість не сприймає насильство в сім’ї як проблему, що потребує негайного вирішення, боротьба з якою повинна стати одним з пріоритетів державної політики.

Більшість досліджень, присвячених проблемі насильства в сім’ї, розглядають в якості жертв лише жінок та дітей, оскільки саме дані категорії осіб складають переважну більшість жертв насильства в сім’ї (близько 90%). Проте, не слід забувати, що жертвами насильства в сім’ї стають і чоловіки. Однак, дана категорія випадків насильства в сім’ї характеризується більшою латентністю, ніж у випадку вчинення насильства щодо жінок та дітей, адже для чоловіка зізнатись в тому, що він став жертвою насильства у власній сім’ї, прирівнює до того, що він визнає свою слабкість та безпорадність. А як може чоловік визнати це, якщо з дитинства його виховували з думкою, що “чоловіки не плачуть”, тобто чоловікам не дозволено проявляти свою слабкість. Приділяючи увагу лише попередженню та припиненню насильства в сім’ї щодо жінок та дітей, можна дочекатись збільшення рівня випадків насильства в сім’ї по відношенню до чоловіків. Як відомо, мудрий керівник віддасть перевагу попередженню соціально-негативного явища, ніж його ліквідації.

Згідно з оцінками Світового Банку в індустріально розвинутих країнах у загальному показнику смертності жінок у віці від 15 до 44 років 19% припадає на зґвалтування та насильство в сім’ї. Це означає, що кожна п’ята жінка, яка помирає в цьому віці, помирає саме внаслідок травм і хвороб, що спричинені актами насильства (в тому числі від проявів насильства та агресивності з боку знайомих та членів родини). Члени неурядових організацій та співробітники міліції, яких опитала “Міжнародна амністія” (міжнародна правозахисна організація) в вересні 2006 року, вважають, що жертвами насильства в сім’ї є від 50 до 70% українських жінок [5]. Соціологічні опитування Національної академії наук України свідчать: 68% жінок в нашій країні страждають від насильства в сім’ї, 20% з них зазнають насильство постійно.

В 1996 році Комітет Конвенції по ліквідації усіх форм дискримінації по відношенню до жінок розробив рекомендації для уряду України, в які включив ведення офіційної статистики випадків насильства в сім’ї в Україні та її регулярне опублікування. Проте, досі офіційна статистика з цього питання не ведеться належним чином. Наявні у державі статистичні форми звітності по лінії МВС спеціально не відокремлюють насильство в сім’ї, а розглядають факти його вияву в сукупності зі злочинами, вчиненими на побутовому ґрунті.

Ряд українських неурядових жіночих організацій провели декілька комплексних досліджень з проблеми насильства в сім’ї. Отримані дані вказують на розповсюдженість проблеми і надають опис стереотипів поведінки жінок та дітей, які проживають в сім’ях, де розповсюджене насильство. Так, в 2001 році Харківський центр жіночих дослідженьпровів дослідження, яке було присвячене вивченню впливу насильства в сім’ї на стереотипи поведінки жінок та дітей в Україні. Загальна оцінка відносин в сім’ях показала, що в 19% сімей присутні ворожість та образи, а в 18 – 20% – фізичне насильство. Присутність фізичного насильства була відмічена в 80% сімей, де, за ствердженнями дітей, вживання алкоголю стало нормою.Було встановлено, що від 30 до 40 відсотків всіх дзвінків, що надходять у відділення міліції, пов’язані з насильством в сім’ї. Кількість громадян, на яких надходили скарги в правоохоронні органи за систематичний прояв насильства в сім’ї, постійно зростає. Підраховано, що в Україні насильство в сім’ї є причиною 100 000 днів госпіталізації, 30 000 звернень у відділення травматології та 40 000 викликів лікаря на рік. Що стосується судово-медичної експертизи, яка є обов’язковою у випадку кримінального звинувачення, то кожен лікар оглядає близько 1 200 жертв насильства в сім’ї на рік.

Неможливо не визнати, що сьогодні повної та відбиваючої реальність статистики про масштаби та частоту випадків насильства в сім’ї не існує ні в країні, ні в окремих регіонах задосить зрозумілими причинами: зачиненість сім’ї як системи; взаємозв’язок жертв та насильників; відсутність доступу в сім’ю для соціальних працівників; недостатність інформації з медичних закладів та правоохоронних органів, що не дозволяє робити висновки про розміри даного явища. Одночасно існують фактори, які створюють перепони для звернення реальних чи потенційних жертв в міліцію. Це обґрунтована занепокоєність жертв, що злочинець не буде заарештований, недовіра до правової системи, небажання відкривати свою таємницю суспільству та багато іншого. Таким чином, можна стверджувати, що насильство в сім’ї характеризується високим ступенем латентності.

На парламентських слуханнях щодо проблеми попередження гендерного насильства міністром у справах сім’ї, молоді та спорту були наведені наступні статистичні дані. За узагальненою інформацією за 1-е півріччя 2006 року в Україні офіційно зареєстровано близько 90 тисяч звернень з питань насильства в сім’ї. Відповідно до інформації Департаменту громадської безпеки МВС України за 9 місяців 2006 року на профілактичному обліку перебуває 85 744 особи, які вчинили

насильство в сім’ї, з яких чоловіків – 73 584 (за даними 2004 р. відповідно 83 323 та 69 062, 2005 р. – 84 155 та 72 194). Найбільш поширеними видами насильства в сім’ї є фізичне та психологічне насильство, на які разом припадає близько 95% випадків. Упродовж 9 місяців 2006 р. винесено 60 977 офіційних попереджень про неприпустимість вчинення насильства в сім’ї (у 2004 р. – 64 724, у 2005 р. – 71 563). За 9 місяців 2006 р. винесено 4850 захисних приписів (у 2004 р. – 2 885, у 2005 р. – 7 566). Ухвалено 62 497 судових рішень про притягнення до адміністративної відповідальності осіб, які вчинили насильство в сім’ї. З них 50 343 про накладення штрафу, що складає 80,5% від загальної кількості, 6 435 – адміністративний арешт, що складає 10,3%, і лише 335 осіб, що складає 0,5%, притягнено до виправних робіт [6, с.13]. Для порівняння статистика щодо діяльності органів внутрішніх справ України по виконанню Закону України “Про попередження насильства в сім’ї”на 1 січня 2004 року свідчить, що за побутові злочини на обліку перебувало 145 807 осіб, з них 40 % – за вчинення насильства в сім’ї. Протягом 2003 року на облік поставлено 33 725 порушників: за фізичне насильство – 71,8%, сексуальне – 0,4%, психологічне – 5,1%, економічне – 22,7% [2, с.19].На жаль, наведена Департаментом громадської безпеки МВС України статистика за 2006 рік не включає в себе відомостей про “віктимну поведінку”.

Зростання кількості осіб, поставлених на профілактичний облік, свідчить про зростання поінформованості населення про можливості розв’язання проблеми, а також збільшення уваги до зазначеного явища з боку правоохоронних органів. Але, поряд з цим, більшість громадян продовжують приховувати проблему через особисті мотиви та недовіру до правоохоронців, які, в свою чергу, інколи відмовляють у реєстрації звернень з приводу насильства в сім’ї [7, с.75]. Так, ще й досі мають місце відмови у реєстрації звернень з приводу насильства в сім’ї. Крім того, жінки-жертви насильства нерідко не звертаються по допомогу через особисті мотиви. Серед них: вплив гендерних стереотипів, відчуття провини за скоєні у родині вчинки, сором за оприлюднення фактів насильства тощо [8, с.49]. Є і такі, які притримуються точки зору “б’є – значить любить”. Люди мають можливості впливати на своє майбутнє, однак, лише деякі реалізують свою здатність обирати своє майбутнє та впливати на нього. Необхідно пам’ятати, що насильство в сім’ї – це порушення перш за все прав людини, воно є не “приватною”проблемою сім’ї, а питанням, що потребує вирішення на державному рівні.

Генезис насильства в сім’ї має глибокі корені. І в Україні, і в закордонних країнах держава або санкціонувала застосування насильства в сім’ї чи інших сферах життєдіяльності людини, або просто не заперечувала проти звичаїв та традицій, що встановились в цьому плані. На сьогоднішній день відбуваються процеси зміни стереотипів щодо привілейованого становища чоловіків по відношенню до жінок в суспільстві, зокрема, в сім’ї. Однак, процес зміни соціальних стереотипів займає багато часу і не завжди є достатнім для вирішення ситуації в житті окремої особистості. Тому держава повинна застосовувати усі можливі заходи та засоби для вирішення проблеми насильства в сучасній сім’ї.

В Радянському Союзі насильству в сім’ї не приділялась належна увага з боку держави. Даною проблемою переважно займались кримінологи при вивченні сімейно-побутових злочинів [9; 10; 11]. Насильство в сім’ї не могло стати соціальною проблемою в країні, де в кримінально-правовій доктрині пріоритетними об’єктами захисту були державні інтереси та державна власність.

Причиною такого стану не розробленості цієї проблеми, на думку Крижанівського О.Ф., є “ідеологічні питання” щодо “радянської сім’ї”, як найпередовішої і найкращої у світі, що виключало навіть найменше припущення, що в ній можливе якесь насильство [12, с.95].

Думко Ф.К. вважає, що однією з причин, що не давала можливості досліджувати феномени сімейного насильства є поняття “приватне життя особистості”, яке, на жаль, так само виключене з поля зору наукового пізнання, яке слугувало своєрідним “табу” щодо втручання в сімейні відносини [13, с.35].

Приватне життя розглядається вченими (Ануфрієва Р.А., Кангін Ю., Косаревська О.В., Сєдов Л., Сохань Л.В. та ін.) як феномен, що відбиває загальні соціальні цінності і норми, є відносно “автономною специфічною сферою буття людини зі своїми нормами, цінностями, пріоритетами, соціально-психологічною сутністю” [12, с.86].

З розпадом Радянського Союзу з’явився ряд факторів, що сприяли зростанню та більш інтенсивному прояву агресивності та жорстокості: втрата попередніх соціальних орієнтирів та конфлікт життєвих цінностей, невпевненість в майбутньому, нестабільність соціально-економічної ситуації, зниження рівня життя, а також необхідність приймати нестандартні рішення. В той час відбувалось становлення України як самостійної держави, вирішувалось багато державних проблем. Тільки наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст.ст. суспільство та держава звернули увагу на наявність проблеми насильства в сім’ї. Значну роль в цьому, звісно, відіграла міжнародна спільнота.

Виокремлення насильства в сім’ї в самостійну соціальну проблему – тільки перший крок, спрямований на її вирішення. На цьому шляху багато перепон. Це і відсутність чітких визначень, теоретичної бази, наукової основи; і відсутність повної інформації про ступінь розповсюдженості даного явища, про його причини та умови; відсутність закону, що забезпечує захист жертв насильства в сім’ї; судова і правоохоронна практика, що не визнає проблему насильства в сім’ї; високий ступінь латентності даного явища: як об’єктивної, обумовленої тим, що про факти насильства в сім’ї не надходять заяви в правоохоронні органи, так і суб’єктивної, обумовленої приховуванням фактів насильства в сім’ї правоохоронними органами [14, с.285-318].

Розглядаючи будь-яке соціально-негативне явище, відшукуючи ефективні форми та методи протидії йому, перш за все, необхідно встановити фактори та причини даного явища. Саме ліквідація факторів та причин соціально-негативного явища є гарантією ефективної йому протидії і навіть його викоренення.

Головкін Б.М., на наш погляд, вдало поділяє систему детермінант сімейно-побутової злочинності на три рівні залежно від ступеня впливу на злочинну мотивацію окремих правопорушників. Так, на макрорівні (суспільство в цілому) сукупність явищ, що обумовлюють злочинність, слід називати факторами сімейно-побутової злочинності. На мікрорівні (окремих соціальних груп) систему детермінант ми називаємо причинним комплексом, а на індивідуальному (окремих осіб) – безпосередніми причинами й умовами конкретної злочинної поведінки. Між наведеними рівнями детермінант існують різні за змістом причинно-наслідкові зв’язки [15, с.146].

Бова А.А. виокремлює наступні групи факторів, які обумовлюють насильство в сім’ї: демографічні характеристики, умови життя та соціальний статус, стан психічного та фізичного здоров’я, рівень соціальної підтримки, недоліки соціально-психологічної комунікації (різні ціннісні орієнтації, розбіжність емоційних станів), зловживання алкоголем та наркотиками [16, с.24].

Слід погодитись з думкою Берковця Л., який вважає, щона прояв агресії та насильства в сім’ї великий вплив здійснюютьсоціальні фактори, особливо соціальні норми і цінності, погляди на те, хто з подружжя повинен займати головнемісце в сім’ї і як він може відповідним чином реалізувати своювладу. Він зазначає, що фактично, в даному випадку,проблема в підпорядкованості жінок, а її вирішення в боротьбі з цим явищем [14, с.289].

Гончарова Н.І. також визначає серед факторів, що впливають на рівень насильства в сім’ї, існування на рівні суспільної свідомості певних стереотипів дії, поведінки, позитивних і негативних оцінок цієї поведінки. На думку автора, ці стереотипи складають основу ментальності народу і поширюються як традиційним, так і нетрадиційним шляхом (за допомогою засобів масової інформації). Такі стереотипи “живуть”набагато довше, аніж умови, що спричинили їх появу, тоді вони стають причиною сімейних конфліктів [17, с.40]. Так, збереження стереотипу патріархальної сім’ї з традиційним розподілом ролей за статевовіковою ознакою в сучасному суспільстві не лише ставить всіх членів сім’ї в залежність від чоловіка, а й подвоює навантаження на жінку, на яку за традицією покладаються турботи про дітей і домашнє господарство, але яка має ще й працювати, на яку до того ж покладають відповідальність за збереження сім’ї. За словами Гончарової Н.І., такий “перекіс”у сімейних відносинах призводить до конфліктів, коли чоловік, який не має інших засобів підтримання своєї влади, вдається до фізичного чи сексуального насильства, а жінка, у свою чергу, використовує методи фізичного чи психологічного насильства відносно дітей [17, с.40].

Необхідно зазначити, що певну роль в становленні стереотипу про домінуюче становище чоловіка над жінкою в сімейному житті відіграє релігія. Святі писання майже всіх основних релігій світу містять ряд місць, в яких чітко стверджується, що чоловіки повинні мати перевагу над жінками у суспільстві. Ці місця на протязі історії використовувалися для виправдання і посилення підлеглого статусу жінок. Багато релігій терпимо ставляться до домінування чоловіків над жінками, а деякі з них фактично заохочують фізичне покарання жінок. Релігійні інституції історично сприяли існуванню суспільних і правових структур, установок і цінностей, які стверджують владу чоловіка. Наприклад, в Новому Завіті містяться такі твердження: “чоловік...образ і слава Бога, а жінка – чоловікові слава. Бо чоловік не походить від жінки, але жінка від чоловіка. Не створений бо чоловік ради жінки, але жінка ради чоловіка”(Перше Послання Святого Апостола Павла до Коринтян, глава 11, 7-9); “дружини, – коріться своїм чоловікам, як Господові, – бо чоловік – голова дружини, як і Христос – Голова Церкви... Як кориться Церква Христові, так і дружини своїм чоловікам у всьому” (Послання Святого Апостола Павла до Ефесян, глава 5, 22-24). В Корані також міститься подібне твердження: “чоловік призначений стражем над жінкою... і доброчесні жінки є покірними... Дорікай тим з них, з боку яких ти наражаєшся на непокору... і карай їх”(Аль-Ніса, 4-35)[1, с.2 – 32-33].

Таким чином, серед причин та факторів насильства в сім’ї, на наш погляд, можна виокремити соціально-культурні чинники (стереотипність уявлень щодо ролей в сім’ї та виховання дітей; високий рівень алкоголізації населення; поширення наркоманії), психологічні чинники (психічні розлади, високий рівень агресії, власний негативний досвід дитинства, низька самооцінка осіб), економічні чинники (зниження рівня життя частини населення, безробіття, соціально-побутова невлаштованість). Водночас, саме проблема насильства в сім’ї є причиною таких глобальних явищ, як безнаглядність та безпритульність дітей; зростання кількості розлучень; формування насильницького менталітету нації; жебракування; втрата загальнолюдських цінностей, любові та взаєморозуміння; а також виступає однією з передумов скоєння злочинів у суспільстві.

Перш ніж визначити поняття “насильство в сім’ї”необхідно дати визначення поняттям “насильство”та “члени сім’ї”.

Не дивлячись на те, що тема насильства розробляється вже декілька десятиріч, до сих пір не існує універсального уявлення про те, що вважати насильством. Крім того, відсутні чіткі критерії, які відокремлюють насильство від не насильства.

Тлумачний словник В. Даля визначає насильство як “принуждение, неволя, нужда, силованье, действие стеснительное, обидное, незаконное и своевольное”[18, с.46]. Велика Радянська Енциклопедія трактує насильство як застосування різних форм примусу по відношенню до інших [19, с.297]. У “Короткому енциклопедичному довіднику з соціальної роботи” насильство визначається як “примус (дія), що здійснюється індивідом або групою для досягнення поставленої мети, і який пов’язаний з прямим нанесенням фізичної, психологічної або моральної шкоди іншій особі або з загрозою такого нанесення” [20, с.287]. Згідно енциклопедії політичної думкиЯ. Міллера у своєму основному значенні слово “насильство” означає “завдання людям шкоди шляхом убивства, калічення чи завдання болю. Його значення може поширюватись і на загрозу завдання такої шкоди, а також на психологічну і на фізичну шкоду. Насильство можна визначати, включаючи в це поняття і нищення власності”[21]. Великий тлумачний словник сучасної української мови визначає насильство як застосування фізичної сили до кого-небудь; застосування сили для досягнення чого-небудь; примусовий вплив на когось, щось [22, с.579]. За філософським енциклопедичним словником, насильство — це “застосування певною соціальною групою різних (аж до озброєних впливів) форм примусу стосовно інших соціальних груп з метою набуття тих чи інших прав і привілеїв” [23, с.401].

Існує і наступне визначення насильства: насильство – це умисні дії однієї або кількох осіб, що спричиняють шкоду іншій особі, порушують її права і свободи і відбуваються в умовах значної переваги сил тих, хто скоює ці дії, що унеможливлює самозахист особи, що страждає від цих дій. Важливо підкреслити, що особа, яка чинить насильство, відрізняється від того, хто чинить правовий примус, тим, що її дії не санкціоновані законами, нормативними актами, інструкціями тощо. Ця особа не уповноважена якимись державними органами на ці дії, а робить це з власної ініціативи з метою досягнення певних власних цілей. Звичайно, найголовнішою з таких цілей є встановлення домінування, контролю над поведінкою іншої особи [24, с.8-9].

В практиці соціальної роботи будь-які види примусу, контролю або жорстокого ставлення однієї людини по відношенню до іншої розглядаються як прояви насильства [25, с.24].

За словами X. Госе-Майєра, насильство — це сила, що завдає шкоду людському життю в усіх його проявах [26, с.224]. Відомий російський філософ Гусейнов А.А. визначає насильство, виходячи з етимології цього слова, як застосування сили, спирання на силу, дія за допомогою сили. Насильство має місце лише у взаємовідносинах між людьми, оскільки вони володіють волею. В процесі насильства одні індивіди нав’язують себе, свої цілі та норми іншим, намагаються підкорити їх собі [27, с.15]. Сидоренко О. вважає, що насильство – це“загальна психологічна, філософська, соціологічна та морально-правова категорія, сутність якої — необмежене довільне панування”[4, с.37].

На нашу думку, слід виходити з того, що насильство – категоріясоціально-правова, тому обґрунтованим є визначення, запропоноване Сердюком Л.В.: насильство – цезовнішній з боку інших осіб умисний і протизаконний вплив на особу (чи групу осіб), який здійснюється поза або всупереч її волі і здатний спричинити їй органічну, фізіологічну або психічну травму, та обмежити свободу її волевиявлення або дій [28, с.22].

Поняття “насильство”хоч і використовується у багатьох нормативних актах, але в жодному з українських правових документів не дається визначення цього поняття. На практиці цей термін трактується юристами довільно, тобто виходячи з власного досвіду [24, с.8]. Тому примушення особи виконати чи не виконувати певні дії методом погроз, психологічного впливу, шантажу, тобто непрямими фізичними діями, може не включатись в поняття “насильство”, якщо такі дії прямо не передбачені законодавством [29, с.20].

В юридичній літературі можна виокремити два підходи до визначення насильства – широкий(абсолютний) і вузький (прагматичний), кожен з яких має свої переваги та недоліки. Прибічники “вузького”погляду на проблему під “насильством”розуміють лише фізичне насильство. Прибічники ж іншого, найбільш розповсюдженого визначення, вважають, що поняття “насильство”охоплює всі випадки застосування насильства і випадки погрози його застосування. Тобто з юридичної точки зору насильство може бути як фізичним, так і психічним.

Очевидним є те, що відмінності, які містяться у тому чи іншому формулюванні, залежать від типу джерела, а також специфіки аудиторії, на яку воно орієнтоване. На наш погляд, насильством є будь-який умисний фізичний, сексуальний, психологічний, економічний вплив однієї особи (групи осіб) на іншу особу (групу осіб), який здійснюється всупереч її волі у формі примушення до вчинення або до утримування від вчинення певних дій з метою підкорення своїй волі іспричиняє або містить у собі загрозу спричинення моральної шкоди, шкоди фізичному, психічному здоров’ю чи економічним інтересам.

При вивченні поняття “насильство в сім’ї”важливим є поняття “сім’я”, “члени сім’ї”.

Сім’я – це складне соціальне явище і тому є об’єктом дослідження багатьох суспільних наук. У відповідності до специфіки свого предмета кожна з них виокремлює і вивчає особливі сторони функціонування та розвитку сім’ї, наприклад: правознавство – шлюбно-сімейні відносини в якості об’єкта права; соціологія – як суспільний інститут, що заснований на шлюбі і виконує в суспільстві певні функції; економіка – сторони життя сім’ї як споживчого, а іноді і виробничого осередку; філософія – загальні проблеми життя людини в сім’ї.

Великий тлумачний словник сучасної української мови визначає сім’ю як групу людей, що складається з чоловіка, жінки, дітей та інших близьких родичів, які живуть разом [22, с.1129].

Соціологи називають сім’ю “найважливішим інститутом соціалізації підростаючих поколінь” [30, с.222], “персональним середовищем життя і розвитку дітей, підлітків та юнацтва” [30, с.223], “найменшим осередком суспільства, який репрезентує суспільство в цілому, є його мініатюрним зображенням” [30, с.224]. Рущенко І.П. розглядає сім’ю як соціальний інститут – “це сукупність норм, санкцій, зразків поведінки, що впорядковують діяльність людини у побутово-родиннiй сфері, врегульовують подружні, батьківські, родинні стосунки”, та як соціальну групу – “це спільність, що базується на шлюбних стосунках, кровних та родинних зв’язках; вона охоплює коло людей, які мають спільний побут, хатнє господарство (домогосподарство)” [31, с.146].

Філософи (Єрмаков І.Г., Назаренко В.І., Сагач Г.М., Сохань Л.В. та ін.) розглядають сім’ю в аспекті життєтворчості, у системі життєвих цінностей особистості. На їхню думку, сім’я — це та сфера, де людина, звільнившись від тягаря державних, суспільних, виробничих справ, опиняється “у себе вдома”. Можна розслабитися, побути в колі друзів, зайнятися улюбленою справою, залишитися наодинці з собою. Водночас учені не відокремлюють сім’ю від суспільних, громадських і державних просторів людини: “При всій автономії сім’ї як особливого соціального інституту, між суспільством і сім’єю як осередком, а значить, і між суспільними сторонами життя і особистим життям людини, існує тісний зв’язок” [13, с.7].

Всі галузі права виходять в основному з одного поняття сім’ї, втім не всі вони при цьому надають однакове юридичне значення ознакам сімейних відносин, які складаються. Існують різні поняття сім’ї та її складу, в залежності від предмета певної галузі права.

Житловий кодекс України (ст. 64) відносить до членів сім’ї наймача, дружину наймача, їх дітей і батьків. Членами сім’ї наймача може бути визнано і інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство [32].

Сімейний кодекс України (далі – СК) в ст. 3 визначає, що сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Подружжя вважається сім’єю і тоді, коли чоловік та дружина у зв’язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю піклування за батьками, дітьми чи по іншим поважним причинам не мешкають разом [33].

Тлумачення цієї норми означає, що сім’єю є не тільки особи, які перебувають у законно зареєстрованому шлюбі, але й особи, які проживають у фактичному шлюбі, не зареєстрованому державою. Це означає, що Закон України “Про попередження насильства в сім’ї”поширює свою дію як на осіб, які перебувають у законному шлюбі, так і на осіб, що спільно проживають без такої реєстрації. Однак, деякі автори зазначають, що свої особливості має фактичне співжиття, а саме – фактично проживати можуть не лише чоловік та дружина (між якими існує гетеросексуальний зв’язок та може бути укладений шлюб), але і чоловік з чоловіком та жінка з жінкою (між якими існує гомосексуальний зв’язок і законний шлюб недопустимий). Дані категорії осіб також можуть підпадати під дію Закону України “Про попередження насильства в сім’ї” [34, с.5]. Дане положення може опинитись під сумнівом, якщо звернути увагу на ч. 4 ст. 3 СК України, в якій зазначається, що сім’я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, що не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Адже гомосексуальний зв’язок з одного боку, на думку більшості громадян, суперечить моральним засадам суспільства в Україні на теперішній час, а з іншого не заборонений законом (однак, гомосексуальні пари позбавлені права на укладення шлюбу та усиновлення). На наш погляд, Закон України “Про попередження насильства в сім’ї”повинен поширювати свою дію і на гомосексуальні пари, оскільки створення сім’ї гомосексуальною парою без реєстрації шлюбу закону не суперечить, а ставлення суспільства до гомосексуального зв’язку неоднорідне.

Крім того, СК України (ч. 4 ст. 2) не регулює сімейні відносини між двоюрідними братами та сестрами, тіткою, дядьком та племінником, племінницею та поміж іншими родичами за походженням. На наш погляд, перелічені категорії родичів неодмінно повинні бути враховані при здійсненні попередження насильства в сім’ї та відповідно підпадати під дію Закону України “Про попередження насильства в сім’ї”. Адже відповідно до вищезгаданої ч. 4 ст. 3 СК України сім’єю може бути визнано проживання брата та сестри, особи з дітьми чи батьками, дядьком, тіткою, племінником, племінницею, свояком та іншими категоріями родичів.

Невизначеним також є питання кваліфікації насильства, яке виникає між колишнім подружжям. Чи можна в даному випадку кваліфікувати його як насильство в сім’ї?

ООН було розроблене в якості рекомендацій Модельне законодавство по протидії насильству в сім’ї [35]. В ньому зазначається, що в сферу дії закону по протидії насильству в сім’ї повинні бути включені наступні категорії відносин: подружжя; партнери, які мешкають разом; колишнє подружжя чи партнери; особи, що знаходяться в співпроживанні, в тому числі ті з них, хто не мешкає в тому самому домі; родичі; домашні робітниці та члени їх сімей. Таким чином, рекомендації ООН у вигляді Модельного законодавства передбачають максимальне розширення кола відносин, що підлягають регулюванню законодавством по протидії насильству в сім’ї. Крім того, спеціально підкреслено, що держави не повинні допускати, щоб релігійні чи культурні звичаї або ознаки громадянства перешкоджали захисту осіб, які постраждали від насильницьких дій в сім’ї [36, с.200-201]. Згідно цих же рекомендацій як “насильство в сім’ї” повинні розглядатись всі насильницькі дії фізичного, психологічного і сексуального характеру щодо жінок, які здійснені на підставі статевої ознаки, особою чи особами, які пов’язані з ними сімейними чи близькими відносинами: тяжкі фізичні побої; викрадання; залякування; примус; переслідування; вербальні образи та погрози; насильницьке чи незаконне вторгнення в житло; підпалювання, знищення власності; сексуальне насильство; зґвалтування в шлюбі; насильство, пов’язане з приданим та викупом нареченої; каліцтво геніталій; насильство, пов’язане з експлуатацією через проституцію; насильство щодо домашніх робітниць, а також спроби здійснити такі дії [35]. На жаль, ООН в Модельному законодавстві по протидії насильству в сім’ї передбачає в якості жертв насильства в сім’ї лише жінок, ігноруючи чоловіків, дітей та осіб похилого віку.

У рекомендаціях брошури “Практичні методи надання допомоги жертвам насильства” (за програмою правових ініціатив для країн Центральної та Східної Європи Американської асоціації юристів) зазначено, що насильство в сім’ї є реальною дією або погрозою фізичного, сексуального, психологічного чи економічного характеру з боку однієї особи стосовно іншої, з якою ця особа має або мала інтимні або інші значущі стосунки [2, с.11].

Майже ідентично визначено насильство в сім’ї в Громадській програмі запобігання насильству в сім’ї, яка здійснювалася Проектом “Гармонія”. Відповідно до даної програми насильство в сім’ї – це реальна дія чи погроза фізичної, сексуальної, психологічної або економічної образи й насильства з боку однієї особи щодо іншої, з якою особа має або мала інтимні чи інші значущі стосунки [37, с.7].

В законі Киргизької Республіки “Про соціально-правовий захист від насильства в сім’ї” від 31 січня 2003 року, дається визначення сім’ї як осіб, які знаходяться між собою в шлюбі, родинних зв’язках, мешкають разом. До того ж дія даного закону розповсюджується на сім’ю, яка заснована на шлюбі, не зареєстрованому в органах запису актів громадянського стану (в фактичному шлюбі); на осіб, які вступили в сімейні відносини в результаті усиновлення, встановлення опіки та піклування при проживанні опікунів та піклувальників з підопічними разом, влаштування дітей в родину на виховання в порядку, встановленому законодавством Киргизької Республіки; а також на осіб, які є членами сім’ї, яка заснована на шлюбі, якщо вони продовжують проживати разом після розірвання шлюбу, і на родичів, які проживають разом на правах членів сім’ї [38].

В проекті Закону “Про попередження та припинення насильства в сім’ї” Республіки Молдова також зазначається, що дія закону розповсюджуватиметься на сім’ї, які засновані на незареєстрованому РАГСами шлюбі, а також на осіб, які продовжуватимуть проживати разом і після розлучення [39].

Акт по боротьбі з насильством в сім’ї в штаті Іллінойс захищає жертв насильства в сім’ї від насильників, які є кровними родичами чи подружжям; поділяють чи раніше поділяли сумісне майно; мають спільних дітей; мають чи мали кровні родинні стосунки через дітей; зустрічаються чи заручені; повнолітніми недієздатними чи обмежено дієздатними, які зазнають насильство з боку членів сім’ї чи опікунів [40, с.2].

Крім того, дослідження показують, що при розірванні жертвою відносин насильство часто зростає. Національна статистика по кримінальним злочинам свідчить, що майже в 75% випадках застосування насильства партнери були в розлученні чи мешкали окремо [29, с.14]. Необхідно зазначити, що відносини між подружжям, яке розлучилось, залишаються складними, вони багато в чому змінюються, але часто не зникають. Не дивлячись на розірвання шлюбних відносин в правовому смислі, між особами може продовжуватись їх особистісний зв’язок, наприклад, через дітей, родичів. Доречним, на наш погляд, є твердження Шакіної В.О. про те, що “формально сім’я існує до розірвання шлюбу, а соціологічно – до тих пір, доки, не дивлячись на розірвання шлюбу, подружні відносини (чи спогади про них) продовжують залишатись суспільно важливим фактором в житті людини” [41, с.42].

Отже, з огляду на міжнародний досвід, ми вважаємо, що насильством в сім’ї можна вважати і насильство у відносинах колишнього подружжя, не залежно від того, чи продовжує воно мешкати разом.

Таким чином, на наш погляд, доцільним було б доповнити ст. 1 Закону України “Про попередження насильства в сім’ї” переліком осіб, яких можна вважати членами сім’ї при кваліфікації насильства в сім’ї, до яких віднести: подружжя та партнерів, які проживають разом або за взаємною згодою мають тривалі (більше 1 року) інтимні чи інші значущі стосунки; колишнє подружжя та колишніх партнерів; батьків (мати, батько) та дитину (дітей); усиновителів (усиновителя) та усиновлених; діда (бабусю) і онука (онуку); вітчима (мачуху) і пасинка (падчерку); братів та сестер; фактичних вихователів і вихованців; тітку (дядька) та племінника (племінницю); інших родичів; домашніх робітниць та членів їх сімей.

Об’єктом насильства в сім’ї можуть бути різні члени сім’ї. Виходячи з цього, виділяють наступні типи насильства в сім’ї: насильство у відносинах подружжя або осіб, які мають чи мали регулярні інтимні стосунки; насильство з боку батьків щодо неповнолітніх дітей; насильство з боку дорослих дітей щодо батьків; насильницькі стосунки між дітьми в одній сім’ї; насильство між іншими членами сім’ї. Розглянемо кожен з наведених типів насильства в сім’ї більш докладніше.

Насильство у відносинах подружжя (чоловік - дружина) або осіб, які мають чи мали регулярні інтимні стосунки.Характеризуючи даний тип насильства в сім’ї, ми виходимо з того, що в переважній більшості випадків жертвою насильства в сім’ї стає жінка. За даними Інституту соціологічних досліджень Національної академії наук України 68% жінок в Україні зазнають знущання в родині, у тому числі, як правило, кожна десята дівчина в Україні зазнала насильства. Згідно з цими даними майже 60% жінок, що страждають від фізичного насильства в родині, піддаються і сексуальному насильству. Лише 2% з них починають судові процеси [7, с.76].

Харківським центром жіночих досліджень наразі розробляється система індикаторів насильства в сім’ї щодо жінок. Жінки, які піддавалися насильству, можуть мати наступні загальні характеристики: низька самооцінка та дуже традиційні уявлення про родину, про роль жінки в родині й суспільстві, віра у “жіноче призначення”. Вони беруть на себе відповідальність за дії кривдника; страждають від почуття провини; мають складні реакції на стрес і психофізіологічні скарги; вірять у те, що сексуальні відносини можуть стабілізувати відносини в цілому; упевнені в тому, що ніхто не може допомогти їм у вирішенні проблеми насильства в сім’ї.

В умовах тривалого насильства у жінки включаються психологічні захисні механізми. Вона зменшує значення насильства або взагалі перестає насильство визнавати саме насильством, переконує себе, що в неї ситуація не найгірша. Кінцевим результатом є деградація особистості жінки, зниження її соціальної активності, ізоляція, розпач. У пошуках виходу вона може вдатись до самогубства або вбити свого кривдника.

Результати Загальнонаціонального дослідження в США 1975 року свідчать, щонасильство щодо жінок в більшості випадків мало місце там, де була присутня економічна та/чи психологічна залежність жінки від чоловіка [18, с.291]. Цікавим є дослідження насильства в подружжі, яке було проведене в США в 1985 році. В ньому порівнювався рівень застосування насильства для зареєстрованих танезареєстрованих пар, і було встановлено, що останні відрізнялисьбільшою конфліктністю та агресивністю. Цедослідження проводилось для перевірки думки про те, що свідоцтво про шлюб, частіше всього, одночасно є і свідоцтвом на право жорстокого поводження з дружиною. Однак, результати дослідження вказують на те, що свідоцтво про укладення шлюбу створює більше підстав для досягнення компромісу [14, с.297].

На жаль, знову доводиться констатувати, що абсолютна більшість досліджень, пов’язаних з проблемою насильства в сім’ї, спрямовані на вивчення жінок-жертв насильства в сім’ї та пошук механізмів їх захисту, і практично не приділяють уваги чоловікам-жертвам насильства в сім’ї.

Батьки – неповнолітні діти.За даними статистики упродовж 2006 року підрозділами кримінальної міліції у справах дітей винесено понад 1,5 тис. захисних приписів щодо батьків, які допустили насильницькі дії щодо дітей [42, с.40]. Насильство щодо неповнолітніх дітей можуть чинити як батько, так і мати. В тих випадках, коли мати сама стає жертвою насильства в сім’ї, вона може бути “передавальною ланкою”, прагнучи компенсувати своє принижене становище жертви пригніченням ще слабших – дітей [24, с.10]. Дослідження показали, що діти віком від 5 до 12 років, які являються свідками насильства батька над матір’ю, часто страждають від різноманітних проблем з поведінкою. Крім того, вони починають вважати насильство правильним способом вирішення конфліктів, виправдовують жорстокість як спосіб завоювання поваги у стосунках.

Нерідко буває важко виявити, чи мало місце в ситуації насильства в сім’ї фізичне насильство, чи справа обмежувалася психологічним або економічним насильством. Тому створення індикаторів насильства в сім’ї щодо дітей і використання їх у практичній роботі співробітників органів внутрішніх справ та соціальних працівників є дуже важливим. Харківським центром жіночих досліджень, крім системи індикаторів насильства в сім’ї щодо жінок, розробляється і система індикаторів насильства в сім’ї щодо дітей.

Виділяють наступні види насильства над дітьми:

1.Фізичне насильство – дії чи відсутність дій з боку батьків чи інших дорослих, в результаті якого фізичне чи розумове здоров’я дитини пошкоджується чи знаходиться під загрозою пошкодження. Воно є найпоширенішим і найчастіше зустрічається саме в сім’ях. За даними досліджень, які наводить Є. Підлісний, 80% жорстоких дій щодо дітей скоюють особи, знайомі з дитиною [43, с.60]. Більшість випадків фізичного чи психологічного насильства щодо дітей в сім’ї відбувається в порядку покарання. Велику роль в розповсюдженні жорстокості до дітей відіграє необізнаність батьків або осіб, що їх замінюють, про те, які заходи впливу неприпустимі по відношенню до дитини, нерозуміння, що не кожне покарання іде їй на користь. Не менш важливе значення має також низький рівень правової культури населення, недостатні знання законодавчих норм, що охороняють права дитини та гарантують покарання кривдників. Фізичне покарання – це будь-яке покарання, при якому фізична сила навмисно застосовується з метою завдати певний рівень болю чи дискомфорту. Воно представляє собою нанесення дитині удару (ударів) рукою чи яким-небудь знаряддям – палкою, ременем чи взуттям; також може включати удари ногою, трясіння дитини, дряпання, щипання, укуси, хапання за волосся, примушування дитини до знаходження в незручному положенні, нанесення опіків.

2. Зневажливе ставлення до дітей (економічне насильство) – неналежна увага до основних потреб дитини в їжі, одязі, житлі, медичному обслуговуванні, нагляді.

3. Психологічне насильство передбачає постійні звинувачення на адресу дитини, заниження її успіхів, приниження її гідності; тривале позбавлення дитини любові, ніжності, турботи; ізоляція; скоєння в присутності дитини насильства щодо жінки (чоловіка) чи інших дітей; завдання болю домашнім тваринам з метою залякати дитину.

4. Сексуальне насильство над дітьми – будь-який контакт чи взаємодія між дитиною та дорослим, в якому дитина сексуально стимулюється чи використовується для сексуальної стимуляції: ласка, еротизована турбота, демонстрація статевих органів, використання дитини для сексуальної стимуляції дорослого, зґвалтування, орально-генітальний контакт, сексуальна експлуатація (порнографічні фотографії з дітьми), примушування до проституції. За статистикою в Україні кожна четверта дівчинка та кожен восьмий хлопчик віком до 16 років стають жертвами сексуальних домагань, причому дві третини таких випадків трапляються в домі жертви, як і кожне сьоме зґвалтування дитини [43, с.60].

Згідно з резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 28 березня 1991 р. про керівні принципи ООН щодо попередження злочинності серед неповнолітніх сім’я є основною ланкою, відповідальною за первинну підготовку дітей до життя в суспільстві [44]. В Європі отримали широке розповсюдження програми сприяння виконанню батьківських обов’язків. В даних програмах особлива увага приділяється захисту дітей від усіх форм насильства, в тому числі насильницьких та принижуючих людську гідність форм дисциплінарного впливу. Вважається, що просвітництво батьків, навчання їх методам ефективного виховання дітей та підтримання дисципліни є досить дієвими засобами вдосконалення їх вмінь та навичок. За результатами огляду різних форм підтримки сім’ї запропоновано ряд моделей:

  • мережева модель, що передбачає створення із різних закладів та установ місцевої мережі послуг (педіатрична допомога, центри догляду за дітьми в день і т. ін.), яка на регулярній основі займатиметься обговоренням ряду проблем, що виникають у батьків під час виховання дітей, та того, як і куди їх доцільніше спрямувати для отримання відповідної допомоги;
  • модель “довідкового бюро”, яка передбачає створення одного центрального пункту, який легко упізнається, та куди батьки можуть звернутись за порадою, підтримкою чи спрямуванням на консультацію;
  • модель “аванпосту”, яка передбачає надання послуг батькам в місцях, які вони регулярно відвідують: поліклініка, дитячий садок, школа, приймальня лікаря та інші.

Дослідники приходять до висновку, що найбільш ефективним підходом буде сполучення цих трьох моделей [45, с.19-20]. На наш погляд, на сьогоднішній день в Україні доцільним буде використання саме моделі “аванпосту”, оскільки вона не потребує великих витрат та в змозі забезпечити батьків відповідною допомогою у вирішенні проблем, які виникають при вихованні дітей.

Необхідно пам’ятати, що насильство по відношенню до дитини породжує в кінцевому рахунку нове насильство. Те, що людина отримує в дитинстві, те вона в подальшому й віддає суспільству, а в першу чергу своїм батькам. І тоді виникає наступний тип насильства в сім’ї, тобто вчинення дорослими дітьми насильства по відношенню до своїх батьків.

Дорослі діти – батьки.Досить типовою є ситуація, коли діти, які виросли в атмосфері насильства, встановлюють свої стосунки з батьками на тих же засадах насильства. Однак, насильницьке ставлення до батьків може виникнути і в сім’ях, де діти виросли в атмосфері уседозволеності.

Насильницьки стосунки між дітьми в одній сім’ї.Такі стосунки, як правило, виникають на фоні насильницьких стосунків між дорослими членами сім’ї і можуть мати різноманітний характер: старші діти можуть чинити насильство над молодшими, брати над сестрами, діти можуть об’єднуватись для насильства над одним з них.

Насильство між іншими членами сім’ї.Це насильницькі стосунки між тещею (тестем) і зятем, свекром (свекрухою) і невісткою, онуками і дідусем (бабусею) тощо.

По суті, кожний конкретний варіант насильства – самостійна проблема, яка має специфічні риси. Причини, умови, форми прояву насильства, наслідки насильницьких дій в залежності від об’єкта будуть мати свої особливості, які необхідно враховувати при здійсненні попередження насильства в сім’ї.

Перейдемо до визначення поняття “насильство в сім’ї”. Сьогодні на міжнародному рівні не існує єдиного визначення даного поняття. Залежно від мети можна виділити два підходи до його визначення: широкий, який має на меті всебічно охопити це явище, і вузький, який стосується дій, що мають ознаки злочинів, передбачених Кримінальним кодексом України, або правопорушень, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення [24, с.10].

За визначеннями різних авторів, “насильство в сім’ї” трактується як: “взаємовідносини людей, що проживають у одній квартирі (домі), взаємовідносини між чоловіком і жінкою, між дітьми і батьками” [12, с.7]; “насильство в сім’ї є прикладом примусового контролю, який одна людина практикує над іншою” [12, с.76].

ООН визначає насильство в сім’ї як “прояв історично нерівноправного розподілу влади в стосунках між чоловіком і жінкою” [46, с.56].

Закон Киргизької Республіки “Про соціально-правовий захист від насильства в сім’ї” від 31 січня 2003 року визначає, що насильство в сім’ї (сімейне насильство) – це будь-які умисні дії одного члена сім’ї відносно іншого, якщо ці дії порушують законні права та свободи члена сім’ї, спричиняють йому фізичні або психічні страждання та завдають моральної шкоди або містять загрозу фізичному або особистісному розвитку неповнолітнього члена сім’ї [38].

Американський вчений Еквіно Г.Г. визначає насильство в сім’ї як “вчинення одним із членів родини чи домашнього господарства по відношенню до іншого однієї чи кількох з означених нижче дій: спроби завдати або завдавання тілесних ушкоджень; погрози неминучими тілесними ушкодженнями; примушування до статевих стосунків за допомогою сили чи погрози” [47, с.25].

Короткий енциклопедичний словник соціальної роботи визначає насильство в сім’ї як форму деструктивної взаємодії в сім’ї, що відбиває її загальне неблагополуччя і порушення в ціннісно-нормативній сфері індивідів [20]. Дане визначення є, на наш погляд, занадто загальним.

Шкарлат М. та Кустова О. визначають насильство в сім’ї як “діяльність чи бездіяльність одного з членів сім’ї, спрямовану проти інших членів сім’ї, використання існуючої чи створеної завдяки обставинам переваги сили чи влади, яка позбавляє членів сім’ї особистих прав і свобод та стає загрозою для їхнього життя і здоров’я (фізичного чи психічного), завдаючи страждань і ушкоджень” [48, c.45]. На наш погляд, в даному визначенні не врахована така обов’язкова ознака насильства в сім’ї, як умисність його вчинення, та не передбачена можливість вчинення насильства в сім’ї у формі погроз застосування дій відповідного спрямування.

Бойко О.В. пропонує визначати насильство в сім’ї як форму конфліктної взаємодії, результатом якої є навмисне нанесення одним членом сім’ї шкоди фізичному, психічному здоров’ю і економічним інтересам іншому члену сім’ї шляхом здійснення примусових дій прямого або інструментального характеру, якщо таке не зв’язане з провокуючою поведінкою постраждалого [49, с.58]. На нашу думку, насильство в сім’ї не може мати прямий кореляційний зв’язок з віктимною поведінкою жертви, оскільки в цивілізованому суспільстві кожна психічно здорова людина повинна бути здатна контролювати свої дії та відповідати за результати своєї діяльності. До речі, однією з рекомендацій ООН та міжнародної правозахисної організації “Міжнародна амністія” є вимога викреслити поняття “віктимної поведінки” з українського законодавства [50]. Звісно, досить поширеною є думка, що жертва насильства в сім’ї своєю поведінкою може сама його і спровокувати. Такий підхід є надзвичайно шкідливим, бо він перекладає відповідальність з насильника на жертву і тим самим фактично виправдовує насильство та унеможливлює боротьбу з ним. Основною метою насильства є домінування над іншою особою та контроль її поведінки, а безпосереднім поштовхом до актів насильства є внутрішній психологічний імпульс насильника. Однак, людина має свободу волі і здатна керувати своїми вчинками, тому відповідальним за насильство завжди є сам насильник. Тому важливо пам’ятати, що відповідальність за насильство завжди лежить на тому, хто чинить насильство і не може бути знята ніякими посиланнями на провокаційну поведінку жертви.

Роменський Г.І. вважає, що “домашнє насильство – цеякі-небудь навмисні дії одного члена родини стосовно іншого члена, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена родини як громадянина і заподіюють шкоду його фізичному, психологічному чи моральному здоров’ю, а також розвитку дитини” [7, с.76].

Закон України “Про попередження насильства в сім’ї” та Інструкція про порядок узяття на профілактичний облік та зняття з профілактичного обліку осіб, які вчинили насильство в сім’ї, затверджена наказом МВС України від 9 квітня 2002 року №329, визначають насильство в сім’ї як будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім’ї по відношенню до іншого члена сім’ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім’ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров’ю [51;52]. В цьому визначенні відбиті всі основні ознаки насильства, окрім, хіба-що, значної фізичної чи психологічної переваги насильника, але наявність такої переваги випливає з контексту. Однак, необхідно зазначити, що насильство в сім’ї може проявлятися не лише у формі дії, а й у формі бездіяльності, особливо це стосується економічного насильства (наприклад, незабезпечення потреб сім’ї за умови спроможності їх забезпечення). До того ж насильство в сім’ї може здійснюватися і у формі погроз застосування дій відповідного спрямування.

В багатьох визначеннях насильства в сім’ї однією з його обов’язкових ознак виступає циклічність, тобто наявність інцидентів насильства, які повторюються у часі. На нашу думку, насильство в сім’ї має місце за наявності навіть однієї з насильницьких дій. Необхідно вже після першого інциденту насильства вживати усіх можливих заходів та засобів для ліквідації небезпеки, яка загрожує одному з членів сім’ї від іншого, адже своєчасна і відповідна реакція уповноважених органів та організацій збільшує вірогідність ефективної профілактики майбутнього насильства в сім’ї.

На думку дисертанта, поняття насильства в сім’ї повинно містити в собі інформацію про коло осіб, поміж яких воно може відбуватися; форми, в яких може проявлятися; відображувати форму вини кривдника та шкоду, яка завдається. Таким чином, на нашу думку, насильство в сім’ї – це будь-яка умисна дія/бездіяльність чи погроза застосування будь-якої дії/бездіяльності фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім’ї, який володіє значною фізичною чи психологічною перевагою, по відношенню до іншого члена сім’ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім’ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному, психічному здоров’ю чи економічним інтересам. При використанні цього визначення обов’язковим є роз’яснення значення терміну “сім’я” за допомогою переліку осіб, які входять до неї, про що зазначалось дещо вище [191, с.82].

Щодо форм, яких набуває насильство в сім’ї, у різних дослідників цього явища існують певні розбіжності. В міжнародних правових актах та юридичній літературі розрізняють наступні форми насильницьких дій: фізичне насильство, психічне (емоційне) насильство та сексуальне насильство. Але найчастіше виокремлюються фізичне, сексуальне, психологічне та економічне насильство. Іноді до цього списку включають також моральне та словесне насильство.

Закон України “Про попередження насильства в сім’ї”виокремлює фізичне, сексуальне, психологічне та економічне насильство в сім’ї.

Під фізичним насильством в сім’ї розуміють умисне нанесення одним членом сім’ї іншому члену сім’ї побоїв, тілесних ушкоджень, що може призвести або призвело до смерті постраждалого, порушення фізичного чи психічного здоров’я, нанесення шкоди його честі і гідності [51]. Його сутність полягає у нанесенні одним членом сім’ї іншому побоїв, тілесних ушкоджень, незалежно від їх тяжкості та наслідків. Часто фізичне насильство визначають, перераховуючи дії, які розглядають як такий вид насильства. Так, в опублікованій доповіді громадської організації “Олександра Хаус” (м. Блейн, Міннесота, США) фізичним насильством називають будь-яку насильницьку поведінку проти іншого члена сім’ї і роз’яснюють далі: “фізичне насильство може виявлятись у вигляді ляпасів по обличчю, штовханів, тупотінь ногами, подряпин, нанесення опіків, удушення, щипання, укусів, брутального хватання, ударів кулаком, ляпасів, відкидання партнера вбік або додолу, кидання в нього предметів, використання зброї”. Інші автори додають також сіпання за волосся або його виривання, позбавлення їжі або пиття, викручування рук тощо [24, с.12]. Подібні переліки, звичайно, не можуть бути вичерпними, однак необхідно намагатись при розкритті сутності того чи іншого виду насильства в сім’ї навести якомога більше конкретних дій, які можуть бути віднесені до даного виду насильства в сім’ї.

На наш погляд, до фізичного насильства також можна віднести: піддавання ризику, наприклад, коли не проявляється обережність під час керування машиною; створення фізичних перепон при спробі піти з дому; ізоляцію; залишення в небезпеці; відмову допомогти під час хвороби, поранення при вагітності; перешкоджання при спробі звернутись за медичною допомогою; позбавлення сну вночі. Бажано розробити своєрідні посібники з розкриттям сутності всіх видів насильства в сім’ї для осіб, які займаються попередженням насильства в сім’ї, в першу чергу, для правоохоронців, щоб не виникало непорозумінь при кваліфікації насильства в сім’ї.

Сексуальне насильствов сім’ї – це протиправне посягання одного члена сім’ї на статеву недоторканість іншого члена сім’ї, а також дії сексуального характеру по відношенню до неповнолітнього члена сім’ї [51]. Деякі автори зазначають, що “сексуальне насильство відображається у примушуванні особи у будь-якій формі до вступу у статеві відносини без її згоди та бажання” [34, с.6]; “воно включає будь-який сексуальний акт або сексуальну поведінку, що нав’язується партнерці (партнеру) проти її (його) волі” [24, с.12]. Це може бути: нав’язування сексуальної близькості, коли партнерка (партнер) знаходиться у стані алкогольного або наркотичного сп’яніння, або спить і не в змозі відмовити; нав’язування сексуальної близькості, коли партнерка (партнер) дає зрозуміти, що не хоче цього, або боїться відмовити; нав’язування без згоди партнерки (партнера) фізичного контакту з ерогенними зонами, іншими частинами тіла партнерки (партнера); нав’язування партнерці (партнеру) особливих видів сексуальних контактів проти її (його) волі.

Крім того, на нашу думку, до сексуального насильства можна віднести: поводження з дружиною як з сексуальним об’єктом; тривала стриманість від сексу без поважних причин (в даному випадку норма моралі, що передбачає існування подружнього боргу (“супружескогодолга”), повинна перетворитись на норму права); примушення роздягатися проти волі; статеві акти з особливою жорстокістю; примушення дивитись та/чи повторювати порнографічні дії; прояв виключних ревнощів.

Психологічне насильство в сім’ї – насильство, пов’язане з дією одного члена сім’ї на психіку іншого члена сім’ї шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе та може завдаватися або завдається шкода психічному здоров’ю [51]. Деякі автори зазначають, що психологічне насильство може проявлятися в будь-яких словесних діях з боку насильника, в результаті чого порушується честь та гідність особи, особа відчуває у зв’язку з цим емоційну невпевненість, закомплексованість, страх та моральні переживання [34, с.6].

Грабська І.А. виокремлює шість типів психологічного насильства: висловлена погроза, прихована погроза, прихована погроза щодо використання фізичного насильства, жорсткий контроль поведінки, патологічні ревнощі, ментальна деградація, ізоляція [53].

Психологічне насильство може мати наступні прояви: використання лайливих слів та (або) крику, образи, які спричиняють шкоду самооцінці партнерки (партнера); образливі жести або дії (наприклад, плювки в партнерку (партнера) або в її (його) напрямку), примус до принизливих дій; вияв брутальності відносно родичів або друзів партнерки (партнера), їх образи з метою принизити партнера (партнерку); спричинення шкоди домашнім тваринам, до яких партнерка (партнер) емоційно прив’язані, з метою помсти або залякування; знищення, пошкодження або приховування особистих речей партнерки (партнера) та інших предметів, які хоч і не мають великої грошової вартості, але є для неї (нього) цінними; брутальна критика дій, думок, почуттів партнерки (партнера), звинувачення її (його) в усіх проблемах; поводження з партнеркою (партнером) як зі слугою; обмеження свободи дій і пересувань партнерки (партнера); контроль і обмеження можливостей спілкування з родичами або друзями, стеження; крайні прояви ревнощів.

Оригінальним є порівняння Кедовою Л.А. тактики психологічного контролю, що використовується особами, які скоюють насильство в сім’ї, з методами “промивання мозку”, які застосовуються по відношенню до заручників. Вона зазначає, що “чим більш ефективно такій особі вдалося ізолювати жертву, тим сильніше вона контролює її погляди і дії” [29, с.13].

Деякі автори у психологічному насильстві виділяють вербальне та емоційне насильство. На нашу думку, даний поділ є доречним та обґрунтованим, оскільки вербальне насильство є більш серйозною формою насильства, ніж емоційне. Вербальне або словесне насильство чиниться, наприклад, тоді, коли жінці докоряють буквально за кожний вчинок, критикується особистість жінки, або її ображають брутальною лайкою. Так, Херсонський Б.Г. і Двірняк С.В., виділяють чотири рівні словесного насильства. Перший, замаскований — це критика вчинків, коли жінку чи дитину докоряють абсолютно за все, за кожен її крок, за формулою “твій вчинок поганий, ти вчинила(в) погано, тому і ти погана(ний)”. Другий рівень — критика особистості за формулою “ти погана(ний), тому і вчинки твої погані”. Наступний рівень словесного насильства — критика родини (сім’ї, роду, народу, племені, групи, статі, національності тощо), за формулою “Всі ви... такі!”. Останній рівень словесного насильства — це лайка (брудна), образа [12, с.111].

Патриція Еванс виділяє такі риси словесного насильства: словесне насильство здійснюється за зачиненими дверима; з часом словесне насильство стає більш інтенсивним, жертва звикає і адаптується до ситуації; словесне насильство різноманітне, воно може бути схованим чи явним; словесне насильство призводить до постійного знецінення насильства жертвою — ситуація сприймається як “нормальна”, “звичайна”[12, с.113]. Емоційне насильство може відбуватися взагалі без слів – за допомогою міміки, пози, поглядів. Так, за допомогою погрозливих поглядів, жестів, інтонації чоловік (жінка) може тримати жінку (чоловіка) в атмосфері страху.

Відмітимо також, що в основі всіх форм насильства в сім’ї неодмінно знаходиться психологічне насильство. Частіш за все, як показує досвід роботи кризових центрів, спочатку проявляється психологічне насильство, яке в певний момент доповнюється різними за ступенем тяжкості фізичними діями, потім воно може перерости в фізичне чи сексуальне насильство, а згодом фізичне насильство доповнюється економічним [2, с.13]. Інакше кажучи, між даними поняттями існують відношення по типу включення. Разом з тим, розгляд генезису даних форм насильства показує, що психологічне насильство є “ядром”насильства, його вихідною формою, на основі якої виникають фізичне та сексуальне насильство.

Економічне насильствов сім’ї – умисне позбавлення одним членом сім’ї іншого члена сім’ї житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які постраждалий має передбачене законом право, що може призвести до його смерті, викликати порушення фізичного чи психічного здоров’я [51]. Деякі фахівці до вищеперелічених форм економічного насильства додають також спроби позбавлення одним дорослим членом сім’ї іншого можливості розпоряджатися сімейним бюджетом, мати засоби існування та права розпоряджатися ними на власний розсуд, економічний тиск на неповнолітніх дітей.

Отже, економічне насильство пов’язано з порушенням прав та інтересів члена сім’ї через позбавлення або обмеження його майнових прав. Воно включає в себе: позбавлення або обмеження одним з членів сім’ї іншого члена сім’ї можливості користуватись і розпоряджатись грошовими коштами, які він заробив, або які є їх спільною власністю; створення ситуацій, коли один з членів сім’ї вимушений просити гроші (при їх наявності) на утримання сім’ї або власні потреби; ненадання грошей на утримання дітей, невиплата аліментів; дріб’язковий контроль за всіма витратами, вимога звітувати за них; демонстрація того, що домашня робота не має ніякої економічної цінності; позбавлення можливості користуватись своїм власним або спільним майном; пошкодження або знищення майна іншого.

Необхідно зазначити, що економічне насильство довести дуже складно – відсутні чіткі механізми. Дійсно, складно встановити, чи умисно позбавляє один член сім’ї іншого члена сім’ї житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, чи просто неспроможний в належній мірі забезпечити всім необхідним родину. Крім того, немає чіткого визначення тієї самої “належної міри”.

Насильство в сім’ї часто проявляється у вигляді комбінації фізичного, сексуального, психологічного та/чи економічного насильства. Часто важко провести межу між різними видами насильства в сім’ї. Так, одні дослідники відносять позбавлення сну до психологічного насильства, інші – до фізичного. Так само, пошкодження або знищення особистих речей, нанесення шкоди домашнім тваринам або їх вбивство може, в залежності від обставин, виступати як психологічне або економічне насильство [24, с.14]. Тому, на нашу думку, доцільним буде розроблення методичних рекомендацій щодо попередження насильства в сім’ї, де необхідно навести перелік найбільш уживаних дій, що можуть бути віднесені до того чи іншого виду насильства в сім’ї.

На думку Долженкова О.Ф. та Поплавського І.Г., насильство в сім’ї, окрім побутових проявів, виступає і в інших формах, які торкаються інтересів злочинності і, зокрема, організованої. Автори визначають такі його форми: насильницьке використання малолітніх і неповнолітніх громадян до здійснення чи потурання у скоєнні різних злочинів (з-поміж них, найчастіше за етнічним принципом); організоване нелегальне вивезення з України організованою злочинністю молодих жінок і неповнолітніх дітей у країни Західної Європи та Азії для використання їх у секс-бізнесі; вивезення малолітніх дітей для продажу за кордоном особам, які бажають їх усиновити, купівля дітей у батьків з неблагополучних сімей; спостерігається тенденція використання підлітків і юнаків з неблагополучних і малозабезпечених сімей для виконання злочинних задумів керівників злочинних організованих груп; “продаж” окремих членів сім’ї, що за якихось причин виявилася боржником, в економічне рабство (безоплатна, тяжка робота); фізичне знищення одного члена сім’ї іншим для одержання матеріальної вигоди як найвища форма насильства в сім’ї [54, с.51-52].

Поняття “насильство в сім’ї”стало досить уживаним у нормативно-правових документах. В той же час широко використовується поняття “правопорушення на побутовому ґрунті”. Тому важливо усвідомити зв’язок і співвідношення цих понять. Слід наголосити, що зміст поняття “побутові злочини” є ширшим за поняття “злочини у сфері сімейних відносин”, оскільки перша група, крім суто сімейних стосунків, включає і відносини між сусідами, друзями. Таким чином, правопорушення на побутовому ґрунті – це правопорушення, які вчиняються внаслідок тривалих неприязних стосунків, що виникли в результаті спільного проживання. Ці правопорушення мають насильницький характер, але не обов’язково між членами однієї сім’ї. З іншого боку, не кожний акт насильства в сім’ї є правопорушенням, але кожний акт насильства в сім’ї, який є правопорушенням, в той же час є правопорушенням на побутовому ґрунті [24;15]. Власне, сімейно-побутова сфера життя людей поділяється на внутрішньо-сімейну (відносини між подружжям, батьками і дітьми); особистісно-побутову (відносини у мікрогрупах поза сім’єю); суспільно-побутову (суспільний побут, побутові послуги, міжособистісне спілкування у громадських місцях) [2, с.8-9].

Незважаючи на такі успіхи в юридичній царині, сьогодні проблема насильства в сім’ї досліджена дещо однобоко. Дослідження здебільшого присвячені проблемі насильства в сім’ї чоловіками щодо своїх дружин, але про психологічні особливості таких чоловіків йдеться небагато. Проте, якщо не вивчати і не корегувати поведінку осіб, які вчиняють насильство в сім’ї, то ситуація насильства повторюватиметься з більшою ймовірністю.

У різних дослідженнях приводяться певні риси, що характерні для чоловіків, які постійно застосовують насильницькі дії щодо жінок: дефективний образ Я, неадекватна самооцінка, велика потреба у владі. Незважаючи на те, що всі ситуації насильства можуть бути різними, є загальні ознаки поводження чоловіка або близької людини, що можуть вказувати на можливість насильства. Тому вкрай важливо вміти розрізняти такі ознаки, щоб запобігти насильству або зупинити його. З огляду на це, доречним є розробка та введення в шкільну та ВУЗівську програми курсів з етики сімейних стосунків та попередження насильства в сім’ї.

Необхідно зауважити, що останнім часом увагу науковців привертають також випадки насильства в сім’ї, вчиненого жінками. Так, Крижна Л.В. виокремлює дві групи жінок-злочинців: першій групі “притаманні чинники суб’єктивного характеру (неврівноваженість, емоційна нестійкість, розбещеність, аморальні погляди, важко пояснювана дратівливість, принизливе ставлення до членів сімейно-побутового оточення і т. ін.)”; іншу групу складають жінки, які вчиняють злочини “за наявності віктимної поведінки потерпілої сторони, іноді свідомого провокування, особливо при систематичному вживанні спиртних напоїв, знущаннях, образах, погрозах, інших фактах протиправної поведінки” [55, с.8-9]. Тобто, перша група жінок вчиняють злочини у сфері сімейно-побутових відносин під впливом чинників суб’єктивного характеру, друга – під впливом віктимної поведінки потерпілої сторони. Знову ж не можемо погодитись з таким поділом, оскільки наполягаємо на вилученні поняття віктимної поведінки з українського законодавства. Звичайно, віктимологічна профілактика необхідна, але не можна називати віктимну поведінку жертви однією з головних причин вчинення злочину чи правопорушення, а тим більше позбавляти права на захист жертв насильства в сім’ї з віктимною поведінкою.

Сім’я зазнала багаточисельних змін на шляху до сучасного її стану в цивілізованому світі. При цьому змінювалось і насильство одного члена сім’ї над іншим, зберігаючи багатоманітність, властиву різним релігійним системам, національним, культурним та іншим традиціям, законам та моральним правилам. Однак, в сучасному суспільстві насильство прийнято кваліфікувати, як порушення основних прав та свобод людини, які закріплені національним та міжнародним законодавством, оскільки насильство в любих його проявах не сумісне з принципами функціонування демократичного суспільства та правової держави. Проникнення насильства в життя сім’ї призводить до деконструкції моральних, гуманістичних основ сімейного виховання, до зростання дитячої безнаглядності та безпритульності, втягнення дітей до вживання спиртних напоїв, наркотичних речовин, проституцію та злочинну діяльність. За таких обставин вдосконалення заходів попередження насильства в сім’ї стає важливою задачею не лише органів внутрішніх справ, а й усього суспільства.

Держава повинна ефективно реагувати на випадки насильства в сім’ї та забезпечувати повну реабілітацію тих, хто пережив це насильство. Однак, з цього задача держав не починається та цим вона не обмежується. На нашу думку, головна задача сьогодні – це не ліквідація наслідків насильства, а попередження насильства в сім’ї. Необхідними заходами з попередження насильства в сім’ї, насамперед, повинні бути популяризація Закону України “Про попередження насильства в сім’ї”, стимулювання як громадськості, так і органів влади та місцевого самоврядування до його більш широкого застосування, і, зрештою, підвищення рівня ознайомленості громадян з їх природними і охоронюваними законом правами.

Одними із напрямків вирішення зазначених питань, на наш погляд, є: сприяння діяльності жіночих неурядових організацій; регулярне опублікування офіційної статистики насильства в сім’ї; розроблення методичних рекомендацій з наведеним невичерпним переліком дій, що можуть відноситись до того чи іншого виду насильства в сім’ї, та із зазначенням індикаторів, які можуть свідчити, що по відношенню до особи було скоєно той чи інший вид насильства в сім’ї; сприяння суспільному усвідомленню серйозності проблеми за допомогою рекламної кампанії в пресі, телевізійних програм та фільмів на тему попередження насильства в сім’ї; корекція сімейного виховання, насамперед, заборона фізичного покарання дитини, підвищення педагогічної культури батьків; створення науково-практичного коментарю до Закону України “Про попередження насильства в сім’ї”, в якому необхідно більш чітко визначити коло осіб, на яких розповсюджується дія закону.

Правові засади попередження насильства в сім’ї

Проблема насильства в сім’ї не є локальною, характерною виключно для України. Даній проблемі пріоритетну увагу приділяють уся світова спільнота та владні структури держав. Насильство в сім’ї, на думку громадськості, це “прихована епідемія світового масштабу” [56, с.85]. Міжнародна спільнота усвідомлює всю гостроту та важливість проблеми насильства в сім’ї та намагається виробити єдину систему попередження такого насильства та захисту його жертв. Однією з найважливіших складових цієї системи є відповідне правове забезпечення.

Правові засади попередження насильства в сім’ї в Україні складаються з міжнародного та національного законодавства. Останнім часом міжнародна спільнота намагається дослідити проблему насильства в сім’ї та виробити ефективні засоби боротьби з нею.

Загальна декларація прав людини, проголошена в 1948 році Генеральною Асамблеєю ООН, зазначає, що кожна людина повинна мати всі права без будь-якоїрізниці (стаття 2), що кожна людина має право на життя, на свободу та на особисту недоторканість (стаття 3), а також що ніхто не повинен бути підданий тортурам та жорсткому, нелюдському чи принижуючому його гідність поводженню та покаранню (стаття 5) [57].

Згідно Міжнародного пакту про політичні та громадянські права (далі – Пакт), прийнятого в 1966 році, держави, які беруть участь в даному Пакті (в їх рядах і Україна), зобов’язані забезпечити рівне для чоловіків та жінок право користування усіма громадянськими та політичними правами, які передбачені в цьому Пактові (стаття 3). Дані права передбачають право на життя (стаття 6) та повну заборону катувань та інших форм жорстокого поводження (стаття 7) [58]. Комітет з прав людини, який зобов’язаний слідкувати за дотриманням Пакту державами-учасницями, тлумачить дану заборону як обов’язок держав з відповідним ступенем турботи попереджати акти насильства щодо жінок в сім’ї та в суспільстві та карати винних.

Свобода від катувань гарантована також Конвенцією ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдяних та принижуючих гідність видів поводження та покарання, прийнятою в 1948 році та ратифікованою Україною. Конвенція не обмежує визначення “катування” лише діями державних посадових осіб, а включає також дії, які були вчинені “за підбурюванням чи з мовчазної згоди державних посадових осіб, які виступають в офіційній якості” (стаття 1, п.1) [59]. Таким чином, усі види катувань, які вказані в даній статті, можуть розглядатись як насильство в сім’ї, так як насильство також завдає “сильний біль чи страждання, фізичне чи моральне”, а також може бути “нанесено умисно”з метою “покарання”чи “за будь-якою причиною, яка заснована на дискримінації будь-якого характеру”. Прикладом ситуації, коли за мовчазної згоди державних посадових осіб в Україні може бути порушена заборона на катування, є фізичне покарання дитини, за яке в нашій державі хоча і передбачена відповідальність, але дана норма не реалізується на практиці, оскільки суспільство доволі позитивно сприймає фізичне покарання дитини як один з методів її виховання.

Крім того, згідно положенням Конвенції ООН про права дитини, прийнятої в 1989 році і ратифікованої Україною в 1991 році, держави повинні прийняти всі необхідні заходи з метою “захисту дитини від усіх форм фізичного чи психологічного насильства, образи чи зловживання, відсутності турботи чи недбалого ставлення, грубого звернення чи експлуатації, включаючи сексуальне зловживання” з боку батьків, законного опікуна чи іншої особи, яка наглядає за дитиною (стаття 19, п.1) [60].

Взагалі заборону на фізичні покарання дітей вдома ввело вже 16 країн-членів Європейського Союзу. Однак, влада Великобританії в жовтні 2007 року відхилила законопроект, який був спрямований на заборону фізичного покарання дітей батьками в сім’ї. Вони обмежились вимогою, щоб після фізичних покарань у дітей не залишалось ссадин та синців.

Слід зазначити, що в національному законодавстві підвалини правового регулювання в сфері захисту дітей від насильства заклали Конституція України та Конвенція про права дитини. Ними гарантовано основні права та свободи дітей та передбачено обов’язковість вживання заходів для забезпечення захисту дитини від усіх форм дискримінації або насильства. Крім того, прийнято ряд нормативно-правових актів у галузі охорони дитинства.Зокрема, Закон України “Про охорону дитинства”гарантує захист дітей від будь-якого насильства [61, с.102]. В розвиток положень цих актів та з метою розвитку правового захисту дітей прийнято низку підзаконних нормативно-правових актів. Так, спільним наказом Державного комітету України у справах сім’ї та молоді, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства освіти та науки України, Міністерства охорони здоров’я України № 5/34/24/11 від 16.01.2004 року затверджено Порядок розгляду звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми або реальної загрози його вчинення. В ньому визначено механізм взаємодії структурних підрозділів зазначених міністерств у попередженні жорстокого поводження з дітьми, фізичного, сексуального, психологічного, соціального насильства та наданні невідкладної допомоги дітям, які стали жертвою жорстокого поводження. У цьому нормативно-правовому актові під жорстоким поводженням з дитиною розуміються будь-які форми фізичного, психологічного, сексуального, економічного та соціального насильства над дитиною в сім’ї або поза нею [62].

Заборона будь-яких видів експлуатації дитини, фізичних покарань та покарань, які принижують гідність дитини, з боку батьків або осіб, які їх замінюють, міститься також в СК України. Зокрема, відповідно до ст. 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов’язків є підставою притягнення їх до відповідальності, встановленої законом [33].

Як зазначають окремі науковці та практики, “проблеми насильства у сім’ї попри їх важливість не є пріоритетом та одним з основних показників ефективності діяльності політичної влади” та, на жаль, “сьогодні можна констатувати деяку декларативність законодавства, що забезпечує захист дітей від насильства”, [63, с.48]. Вони пов’язують таку ситуацію з недосконалістю самих норм та відсутністю дієвих механізмів реалізації нормативних вимог. Деякі держави зобов’язують всіх дорослих надавати інформацію про випадки насильства щодо дітей в заклади та органи, які уповноважені розслідувати такі випадки, інші – лише деякі групи спеціалістів, наприклад, медичних працівників. Проте, на жаль, доводиться визнавати, що багатьом дітям не вдається повідомити про насильство, яке вони зазнають в сім’ї. Тому в усіх містах України необхідно ввести “гарячу”телефонну лінію для дітей, які піддаються жорстокому поводженню з боку батьків, про існування якої доводити до відома дітей в кожному дитячому садочку та школі.

Необхідно пам’ятати, що попередження насильства в сім’ї щодо дітей є основою профілактики вчинення ними в майбутньому злочинів та правопорушень, зокрема, насильства у власній сім’ї.

Під ретельним міжнародним захистом від насильства в сім’ї, наряду з дітьми, знаходяться також і жінки. Необхідно зазначити, що питання поширення прав жінок хвилювало ООН з моменту її створення. Втім, загрозливе поширення насильства проти жінок у світі відкрито не визнавалося міжнародною спільнотою до грудня 1993 року, коли учасники Міжнародної конференції по правам людини офіційно визнали насильство по відношенню до жінок порушенням прав людини, яке вимагає рішучого та термінового втручання. В тому же році Генеральна Асамблея ООН проголосила Декларацію про ліквідацію насильства щодо жінок (далі – Декларація), яка зазначила основні галузі прояву цього насильства та визначила практичні заходи боротьби з цим соціальним злом. Згідно Декларації насильство щодо жінок означає “будь-який акт насильства як в громадському, так і в особистому житті, скоєний з приводу статевої ознаки, який завдав чи здатен завдати фізичну чи психологічну шкоду”. Декларація підтверджує, що погроза скоєння таких дій також являється актом насильства. Останні зміни даного визначення передбачають також“позбавлення жертви економічних засобів”. Декларація визначила і основні сфери прояву насильства: в сім’ї, в суспільстві і з боку держави. До насильства в сім’ї Декларація відносить такі акти як побої, примус дівчат в сім’ї до статевого життя, зґвалтування дружини чоловіком чи насильство, пов’язане з експлуатацією [64]. З огляду на тривожне зростання кількості випадків насильства проти жінок у всьому світі, Комісія з прав людини ухвалила рішення № 1994/45 від 4 березня 1994 року, яким призначався Спеціальний доповідач з питань насильства щодо жінок, включаючи причини і наслідки такого насильства. В результаті цих кроків проблемі насильства щодо жінок стало приділятися все більше уваги з боку політиків [1, с.4-5]. Відтоді насильство у сім’ї розглядається як порушення визнаних міжнародною спільнотою фундаментальних прав людини.

З огляду на глобальність проблеми насильства в сім’ї ООН розробила відповідні рекомендації у вигляді Модельного законодавства, на яке повинні орієнтуватись держави при розробці та прийнятті власних законів з вирішення проблеми насильства в сім’ї. У відповідності до рекомендацій ООН національні закони по протидії насильству в сім’ї повинні бути зорієнтовані одночасно на досягнення декількох цілей: 1)захист жертв насильства; 2) попередження подальшого насильства; 3) покарання осіб, які скоїли насильство.

В рекомендаціях ООН зазначені необхідні умови досягнення цих цілей, зокрема: проведення в країні роботи по формуванню громадської думки і підвищенню рівня поінформованості населення країни в цій галузі; створення служб невідкладної допомоги жертвам різних видів насильства та їх сім’ям; просвітництво, консультування та психокорекція для кривдника, жертви та інших членів сім’ї; навчання та консультування суддів, прокурорів, поліцейських та соціальних працівників ефективним діям в ситуаціях, пов’язаних з насильством в сім’ї [35].

Таким чином, положення, важливі для правового захисту від насильства в сім’ї, закріплені на міжнародному рівні. Крім вище зазначених документів, до міжнародного законодавства по протидії насильству в сім’ї можна віднести: Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права; Декларацію про ліквідацію усіх форм дискримінації по відношенню до жінок; Конвенцію про згоду на вступ до шлюбу, мінімальний шлюбний вік та реєстрацію шлюбу; Конвенцію про охорону материнства та інші. Майже усі названі документи ратифіковані Україною.

Національне законодавство з попередження та протидії насильству в сім’ї в Україні складається з Конституції України, Закону України “Про попередження насильства в сім’ї” та інших нормативно-правових актів, які регулюють відносини щодо попередження та протидії насильству в сім’ї.

Основу їх складає Конституція України, норми якої визначають та гарантують охорону і захист прав, свобод і інтересів сім’ї та людини. Зокрема, Конституція України зазначає, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст. 32); встановлює принцип рівності кожного з подружжя у правах і обов’язках в шлюбі та сім’ї (ст.51); гарантує право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань (ст. 27); право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю (ст. 41); право на житло (ст. 47); право на звернення до державних інституцій (ст. 40); право знати свої права та обов’язки (ст. 57) та забезпечує захист прав і свобод людини і громадянина в судовому порядку (ст. 55)[65].

Занепокоєння громадськості, в першу чергу громадських організацій, з приводу проблеми насильства в сім’ї поступово знайшло відгук у законодавчої та виконавчої гілок влади. Рішучим кроком уперед було прийняття 15 листопада 2001 року Верховною Радою України Закону України “Про попередження насильства в сім’ї” (далі – Закон), який вступив в дію через три місяці після його офіційного опублікування, тобто 19 березня 2002 року. В основі даного законодавчого акту лежить Модельне законодавство ООН. Цей Закон гарантує охорону прав членів сім’ї при здійсненні заходів з попередження насильства в сім’ї та визначає організаційно-правові основи попередження насильства в сім’ї; підстави для вжиття заходів з попередження насильства в сім’ї; повноваження органів та установ, на які покладається здійснення заходів з попередження насильства в сім’ї, та джерела їх фінансування; спеціальні заходи попередження насильства в сім’ї; відповідальність за вчинення насильства в сім’ї [51].

На сьогоднішній день Закон потребує внесення певних змін та доповнень. Перш за все необхідно ліквідувати внутрішні протиріччя, зокрема, замінити в ст. 13 Закону, яка передбачає винесення захисного припису особі, яка вчинила насильство в сім’ї після отримання офіційного попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім’ї, словосполучення “працівником кримінальної служби” на “працівником кримінальної міліції”, оскільки саме це, на наш погляд, буде відповідати змісту Закону. Крім того, згідно п. 8 розділу 1 Закону України N 609-V від 7 лютого 2007 року “Про внесення змін до деяких законодавчих актів Українищодо органів і служб у справах неповнолітніх та спеціальних установ для неповнолітніх” у тексті Закону необхідно словосполучення “у справах неповнолітніх” замінити словосполученнями “у справах дітей”[66].

Даний Закон орієнтований на попередження насильства в сім’ї, а не на покарання винних у випадку вже скоєного акту насильства. Попереджувальний характер Закону визначає його інноваційний характер та відображає найбільш прогресивний напрямок розвитку сучасного законодавства. У випадках, коли насильство в сім’ї усе ж таки було скоєно, члени сім’ї, які винні в його скоєнні, несуть кримінальну, адміністративну чи цивільно-правову відповідальність у відповідності з діючим законодавством. Слід звернути увагу на те, що за загальним правилом особа вважається суб’єктом правопорушення за умов осудності та досягнення нею певного віку на момент вчинення протиправного діяння. Однак, передбачені Законом спеціальні заходи з попередження насильства в сім’ї не є видами юридичної відповідальності, оскільки вони – запобіжні заходи. Тому законодавець визнав за доцільне при встановленні віку застосування таких заходів враховувати не вік вчинення насильства в сім’ї, а настання 16 – річчя на момент винесення такого попередження.

Підставами для прийняття заходів з попередження насильства в сім’ї, згідно Закону, є: 1) заява про допомогу жертви насильства в сім’ї чи члена сім’ї, по відношенню до якого існує реальна загроза скоєння насильства в сім’ї; 2) виражене жертвою насильства в сім’ї чи членом сім’ї, по відношенню до якого існує реальна загроза скоєння насильства в сім’ї, бажання на застосування заходів по попередженню насильства в сім’ї у випадку, якщо повідомлення чи заява надійшли не від нього особисто; 3) отримання повідомлення про скоєння насильства в сім’ї чи реальної загрози його скоєння по відношенню до неповнолітнього чи недієздатного члена сім’ї. Заяви та повідомлення про скоєння насильства в сім’ї чи реальну загрозу його скоєння приймаються спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань попередження насильства в сім’ї, службою дільничних інспекторів міліції або службою кримінальної міліції у справах дітей органів внутрішніх справ за місцем проживання потерпілого, які в межах своїх повноважень приймають передбачені Законом заходи з попередження насильства в сім’ї.

Після прийняття Закону на порядку денному стало створення механізму його виконання. Перший крок в цьому напрямку зробив Держкомітет України у справах сім’ї та молоді, який у лютому 2002 року видав наказ №11, яким затвердив Порядок здійснення працівниками центрів соціальних служб для молоді соціального інспектування з метою забезпечення соціального супроводу неблагополучних сімей.

У квітні 2004 року наказом Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту затверджено Порядок виявлення та ведення обліку дітей службами у справах неповнолітніх, в якому встановлено, що однією з підстав взяття на облік дітей є скоєння фізичного, психологічного, сексуального або економічного насильства щодо дитини в сім’ї. Взяття на облік дитини із зазначених підстав здійснюється з метою забезпечення її соціально-правового захисту. Облік здійснюється на місцевому, обласному та центральному рівні [67].

Спільним наказом Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту, Міністерства освіти і науки, Міністерства охорони здоров’я, Міністерства праці та соціальної політики, Міністерства транспорту та зв’язку, Міністерства внутрішніх справ та Державного департаменту з виконання покарань затверджено Порядок взаємодії суб’єктів соціальної роботи із сім’ями, які опинились у складних життєвих обставинах. Передбачається спільне здійснення діагностування таких сімей, соціальне інспектування, забезпечення їх системного обліку шляхом формування відповідного банку даних, здійснення соціального супроводу сімей, а у разі необхідності представлення їх інтересів у суді [8, с.50].

З метою якісного виконання та реалізації основних вимог і положень Закону МВС України видало наказ № 329 від 09.04.2002 року “Про затвердження Інструкції про порядок узяття на профілактичний облік та порядок зняття з профілактичного обліку осіб, які вчинили насильство в сім’ї”. Інструкція про порядок узяття на профілактичний облік та порядок зняття з профілактичного обліку осіб, які вчинили насильство в сім’ї (далі – Інструкція), визначає порядок взяття працівниками служби дільничних інспекторів міліції або кримінальної міліції у справах дітей на профілактичний облік та зняття з цього обліку осіб, які вчинили насильство в сім’ї, винесення таким особам офіційного попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім’ї та захисних приписів, а також офіційного попередження потенційній жертві такого насильства про неприпустимість віктимної поведінки [52].

Однак, слід зазначити, що між Інструкцією та Законом спостерігаються протиріччя. Так, в п. 1 ст. 4 Закону зазначається, що однією з підстав для вжиття заходів з попередження насильства в сім’ї є отримання повідомлення про застосування насильства в сім’ї або реальної загрози його вчинення стосовно неповнолітнього чи недієздатного члена сім’ї. Інструкція в п.2.3 передбачає, що однією з підстав для взяття на профілактичний облік осіб, які вчинили насильство в сім’ї, є отримання повідомлення про застосування насильства в сім’ї або реальну загрозу його вчинення стосовно неповнолітнього чи недієздатного члена сім’ї безпосередньо від цього неповнолітнього чи недієздатного члена сім’ї або від органів та установ, на які покладається здійснення заходів з попередження насильства в сім’ї. Таким чином, обмежується право третіх осіб на надання інформації щодо насильства стосовно неповнолітньої чи недієздатної особи, що ускладнює своєчасність та ефективність здійснення заходів попередження. Крім того, правомірні дії працівників міліції з припинення насильства щодо дітей та прийняття відповідних законних заходів до винних осіб можуть бути оскаржені згідно з п.2.4 Інструкції, який передбачає, що при безпосередньому виявленні працівниками служби дільничних інспекторів міліції або кримінальної міліції у справах дітей фактів вчинення насильства щодо неповнолітніх членів сім’ї за відсутності звернення від останніх щодо вжиття заходів до його припинення інформація про це направляється до спеціально уповноваженого органу з попередження насильства в сім’ї та органу опіки і піклування. З огляду на вищевикладене, враховуючи принцип верховенства закону, на думку дисертанта, слід погодитись з думкою Благої А.Б., яка вважає, що при вирішенні питання про наявність підстав для вжиття заходів з попередження насильства в сім’ї стосовно названих випадків повинне діяти саме положення статті 4 Закону, а не Інструкції [68, с.56].

Ще одне протиріччя між цими двома документами виникає при вирішенні питання про винесення захисного припису у випадку, коли у діях особи, яка вчинила насильство в сім’ї, наявні ознаки злочину. Закон в п.п. 1 та 2 ст. 13 передбачає, що дільничний інспектор міліції або працівник кримінальної міліції у справах дітей в даному випадку виносить захисний припис без погодження з начальником відповідного органу внутрішніх справ і прокурором. Інструкція, в свою чергу, в п. 3.3 вказує лише те, що він в даному випадку не втручається. Однак, в п. 5 ст. 13 Закону передбачається, що захисний припис діє впродовж 30 діб з дня погодження його з прокурором. Відповідно, якщо захисний припис не погоджений з прокурором, встановлені ним заборони не будуть діяти. Дане питання потребує врегулювання. На нашу думку, у разі наявності в діях особи, яка вчинила насильство в сім’ї, ознак злочину захисний припис повинен виноситись за погодженням з начальником відповідного органу внутрішніх справ і прокурором та обов’язково вручатись винній особі. Адже наявність в діях особи, яка вчинила насильство в сім’ї, ознак злочину, не є підставою вважати, що жертва насильства в сім’ї не потребує захисту у вигляді встановлених обмежень для кривдника. На наш погляд, захисний припис може не виноситись лише у випадках, коли кривдник, внаслідок застосування до нього заходів припинення у вигляді взяття під варту чи затримання, не зможе завдати будь-якоїшкоди чи здійснити тиск на жертву насильства в сім’ї.

Важливим етапом у реалізації принципів, закладених у Законі, стало прийняття у квітні 2003 року Кабінетом Міністрів України Постанови № 616 “Про затвердження порядку розгляду заяв та повідомлень про вчинення насильства в сім’ї або реальну його загрозу”, яка визначає механізм прийняття, обліку і розгляду заяв та повідомлень про вчинення насильства в сім’ї місцевими органами у справах сім’ї, молоді та спорту та органами внутрішніх справ. Концептуально важливим є те, що затверджений Порядок передбачає залучення до розгляду таких заяв, крім представників служби дільничних інспекторів міліції, також представників управлінь або відділів у справах сім’ї та молоді, центрів соціальних служб для молоді, а в разі необхідності, також і працівників кримінальної міліції у справах дітей, служби у справах дітей та представників органів опіки та піклування [69].

Прийнятий у жовтні 2003 року Наказ МВС України № 1212-03 “Про затвердження Положення про службу дільничних інспекторів міліції в системі МВС України” регламентує діяльність дільничних інспекторів міліції, зокрема по виконанню Закону [70].

Крім того, спільним наказом Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту та Міністерства внутрішніх справ України №3/235 від 09.03.2004 року затверджена Інструкція щодо порядку взаємодії управлінь (відділів) у справах сім’ї та молоді, служб у справах дітей, центрів соціальних служб для молоді та органів внутрішніх справ з питань здійснення заходів з попередження насильства в сім’ї, якою визначений порядок здійснення системи заходів з попередження насильства в сім’ї органами та установами, які уповноважені здійснювати таке попередження, та механізм їх взаємодії [71].

При розгляді правових засад попередження насильства в сім’ї доцільно звернути увагу і на правові норми, закріплені чинним сімейним законодавством. Зокрема, СК України визначає, що регулювання сімейних відносин здійснюється з урахуванням права на таємницю особистого життя їх учасників, їхнього права на особисту свободу та недопустимості свавільного втручання в сімейне життя; учасник сімейних відносин не може мати привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, статі, політичних, релігійних та інших переконань, етнічного та соціального походження, матеріального стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками; жінка та чоловік мають рівні права і обов’язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім’ї; сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, сумлінності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства [33].

На нашу думку, необхідно торкнутися ще однієї проблеми, яка є дуже актуальною на сьогоднішній день. Це право на пред’явлення позову про розірвання шлюбу. В ч. 2 ст. 110 СК України зазначається, що позов про розірвання шлюбу не може бути пред’явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки злочину, щодо другого з подружжя або дитини [33, с.34]. Необхідно враховувати, що протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини один із подружжя може вчиняти протиправну поведінку, яка не міститиме ознак злочину, але міститиме ознаки адміністративного правопорушення і буде підпадати під категорію “насильствов сім’ї”. Однак, виходячи з положення ст. 110 СК України, в даному випадку позов про розірвання шлюбу не може бути пред’явлений. На наш погляд, дана стаття СК України повинна виглядати наступним чином: позов про розірвання шлюбу не може бути пред’явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправне діяння, яке містить ознаки злочину або правопорушення, щодо другого з подружжя або дитини.

Крім вищевказаних нормативно-правових актів, які регулюють організацію попередження насильства в сім’ї, необхідно розглянути і нормативно-правові акти, які передбачають відповідальність за скоєння насильства в сім’ї. Важливо розуміти та пам’ятати, що притягнення до відповідальності особи, яка вчинила насильство в сім’ї, попереджує вчинення насильства в сім’ї у подальшому з боку винної особи, а також з боку інших осіб.

По-перше, особисті права людини охороняє Кримінальний кодекс України, який передбачає наступні склади злочинів, за якими наступає кримінальна відповідальність за вчинення насильства в сім’ї. Першу, загальну групу, складають злочини, якими людина позбавляється життя (ст.ст. 115-120 Кримінального кодексу України). Другу групу злочинів складають злочини проти здоров’я особи, до яких можна віднести: нанесення тяжких тілесних ушкоджень, тілесних ушкоджень середньої тяжкості та легких тілесних ушкоджень; побої та мордування; катування та інші злочини, які можна віднести до категорії насильства в сім’ї. Кримінальним кодексом України охороняється не лише фізичне здоров’я особи, але й морально-психічне. Наприклад, за вчинення насильства в сім’ї може наставати кримінальна відповідальність за ст. 120 Кримінального кодексу України “Доведення до самогубства”[72].

Слід погодитися з думкою науковців, які вважають, що доречним є виділення складів злочинів, які можуть вчинятись внаслідок скоєння тих чи інших форм насильства в сім’ї, в окремий розділ Кримінального кодексу України “Злочини проти сім’ї та дітей”, наслідком чого буде спрощення кваліфікації злочинів, скоєних в результаті насильства в сім’ї. Науковці з кримінального права майже одностайно вважають, що злочини проти сім’ї та дітей мають власний родовий об’єкт. Однак, на думку одних науковців, родовий об’єкт злочинів проти сім’ї та дітей обмежується лише суспільними відносинами, що забезпечують нормальний розвиток дітей, на думку інших – включає в себе також і сімейні відносини. На жаль, законодавці України не врахували думку науковців та світовий досвід з даного питання. Так, до Кримінального кодексу Російської Федерації, введеного в дію 1 січня 1997 року, включено главу 20, яка об’єднала низку норм щодо суспільно-небезпечних діянь, раніше розміщених у різних розділах Кримінального кодексу Російської РСР 1960 року. Всі склади злочинів, що входять до глави 20, за особливостями об’єкту поділяються на дві групи: злочини проти неповнолітніх і злочини проти сім’ї.Аналогічним шляхом пішли законодавці Республіки Білорусь. Так, Кримінальний кодекс Республіки Білорусь, прийнятий Палатою представників 2 червня 1999 року та схвалений Радою Республіки 24 червня 1999 року, містить главу 21 “Злочини проти укладу сімейних відносин та інтересів неповнолітніх” [56, с.86-87]. Кримінальний кодекс ФРН містить розділ “Злочинні діяння проти громадянського стану, шлюбу та сім’ї”[73, с.31]. В той же час, доцільно звернути увагу на досвід Іспанії у вирішенні проблеми встановлення кримінальної відповідальності за вчинення насильства в сім’ї. Крім того, що у Кримінальному кодексі Іспанії існує розділ “Злочини проти шлюбних відносин”, що включає в себе главу “Злочини проти сімейних прав та обов’язків”, даний кодекс передбачає як обставину, яка обтяжує покарання, знаходження злочинця і жертви у шлюбних чи родинних відносинах [74, с.50]. Подібна практика існує в деяких країнах Європи, а з розширенням Європейського Союзу таких країн стає дедалі більше. На наш погляд, даний підхід доцільно застосувати і в Україні.

За вчинення суспільно шкідливого діяння, яке кваліфікується як насильство в сім’ї, однак не тягне настання кримінальної відповідальності, так як не являється суспільно небезпечним, може наставати адміністративна відповідальність.

Згідно із Законом України № 759-1V від 15 травня 2003 року Кодекс України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) було доповнено статтею 1732, яка передбачає відповідальність за вчинення насильства в сім’ї або невиконання захисного припису. Тим самим була ліквідована велика прогалина у законодавстві, оскільки до цього часу не передбачалась відповідальність за порушення офіційного попередження про неприпустимість насильства в сім’ї або захисного припису.

Згідно із ст. 1732 КУпАП вчинення насильства в сім’ї, тобто умисне вчинення будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування фізичного насильства, що не завдало фізичного болю і не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров’ю потерпілого, а так само невиконання захисного припису особою, стосовно якої він винесений, – тягнуть за собою накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до одного місяця з відрахуванням двадцяти відсотків заробітку.

Ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, передбачених частиною першою цієї статті, тягнуть за собою накладення штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти відсотків заробітку, а в разі якщо за обставинами справи, з урахуванням особи порушника, застосування цих заходів буде визнано недостатнім, – адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб [75].

Основним об’єктом посягання цього правопорушення є громадський порядок, під яким розуміють діяльність комплексу усталених основних суспільних інститутів, до числа яких входить і сім’я. Опосередкованим об’єктом у даному випадку виступають сімейні відносини.

Об’єктивна сторона цього правопорушення включає в себе вчинення насильства в сім’ї або невиконання захисного припису. Необхідно зазначити, що при вчиненні насильства в сім’ї склад правопорушення є матеріальним, тому обов’язково повинні бути встановлені наслідки; при невиконанні захисного припису склад правопорушення буде формальний, тобто правопорушення вважається закінченим з моменту вчинення забороненої захисним приписом певної дії (дій), незалежно від того, чи настали від них будь-які негативні наслідки. Крім того, що стосується об’єктивної сторони вчинення насильства в сім’ї, то вона може включати в себе вчинення будь-яких дій/бездіяльності фізичного, психологічного чи економічного характеру.

Відповідальність за вчинення сексуального насильства в сім’ї ст. 1732 КУпАП не передбачена. Звернемо увагу, що в проекті закону Російської Федерації “Про основи соціально-правового захисту від насильства в сім’ї”передбачено, що скоєння фізичного, психічного чи сексуального насильства членом сім’ї по відношенню до залежного члена сім’ї, коли це насильство не містить в собі ознак складу злочину, чи при відсутності скарги потерпілого, коли кримінальна справа порушується не інакше, як за його скаргою, тягне адміністративну відповідальність у відповідності з діючим законодавством. Таким чином, ми бачимо, що в даному випадку адміністративна відповідальність передбачається і за сексуальне насильство. На наш погляд, це є досить обґрунтованим і доцільним, з огляду на те, що до діянь, які підпадають під поняття “сексуальне насильство”, можуть відноситись такі, які не створюють склад злочину і не передбачені кримінальним кодексом, зокрема: відношення до партнера як до сексуального об’єкта; тривале утримання від сексуальних контактів без поважних причин; прояв виключних ревнощів; примушення дивитись та/чи повторювати порнографічні дії. З огляду на те, що вище перелічені дії (невичерпний перелік) не утворюють склад злочину та, відповідно, відповідальність за них не передбачена Кримінальним кодексом України, на нашу думку, доцільним є встановлення адміністративної відповідальності за такого роду діяння.

З суб’єктивної сторони склад правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 1732 КУпАП, характеризується умисною формою вини. Тобто, особа, що вчинила насильство в сім’ї, усвідомлювала протиправний характер свого діяння, передбачала, що внаслідок його могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров’ю потерпілого, і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

При розгляді суб’єкта правопорушення необхідно зазначити, що для такого діяння, як насильство в сім’ї, необхідно встановити, що його вчинила фізична осудна особа, якій на момент вчинення нею насильства в сім’ї виповнилось 16 років, і яка є членом сім’ї потерпілого. Що стосується невиконання захисного припису, то в даному випадку до суб’єкта відносяться особи, стосовно яких винесено захисний припис, тобто особливістю суб’єкта даного протиправного діяння є минула протиправна поведінка. Наявність такої ознаки суб’єкта, як попереднє притягнення до адміністративної відповідальності, виступає як обставина, що обтяжує відповідальність.

Справи про правопорушення, передбачені цією статтею, згідно ст. 221 КУпАП, розглядаються районними (міськими) судами. Якщо суддя встановить наявність в діях особи ознак правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 1732 КУпАП, то на правопорушника накладається адміністративне стягнення в межах санкції даної статті.

Санкція ст. 1732 КУпАП передбачає штраф, виправні роботи або адміністративний арешт. Штраф повинен бути сплачений правопорушником не пізніше 15 діб з дня вручення йому постанови про накладання даного стягнення. Якщо штраф накладено на особу у віці від 16 до 18 років, а в нього відсутній самостійний заробіток, то штраф стягується з батьків або осіб, що їх замінюють. У випадку несплати штрафу у встановлений термін постанова про накладення стягнення скеровується для утримання відповідної суми з грошових прибутків правопорушника. Якщо утримати штраф із цих прибутків не має можливості, при місцевому суді виноситься постанова про стягнення штрафу судовим виконавцем. Судовий виконавець спрямовує стягнення штрафу на особисте майно правопорушника.

Виправні роботи застосовуються лише до правопорушників, які мають постійну роботу. Дана санкція не може застосовуватися до непрацездатних осіб (пенсіонерів за віком, інвалідів, до вагітних). Виправні роботи відбуваються виключно за місцем постійної роботи правопорушника. Відрахування здійснюються із заробітку за основним місцем роботи, за сумісництвом, гонорарів, одержуваних за договорами цивільно-правового характеру та трудовими договорами. Вони не допускаються з пенсій, грошової допомоги, виплат одноразового характеру.

Адміністративний арешт до 15 діб може застосовуватись до особи, яка вчинила насильство в сім’ї, виключно за рішенням суду.

Слід зазначити, що накладення штрафу чи застосування такого виду адміністративного стягнення як виправні роботи пов’язано з відрахуванням коштів з особи, яка притягнута до адміністративної відповідальності за скоєння насильства в сім’ї або невиконання захисного припису, від чого страждає разом з правопорушником і його родина. В свою чергу, застосування адміністративного арешту дає можливість жертві насильства в сім’ї певний час перепочити від агресії з боку кривдника, поки він відбуває адміністративний арешт. Але, коли правопорушник повертається додому, він стає ще більш агресивним, звинувачуючи жертву насильства в сім’ї в тому, що йому довелося відбувати адміністративний арешт. Наступного разу, коли в сім’ї відбудеться насильство, жертва, скоріш за все, не стане заявляти до правоохоронних органів про скоєне правопорушення, адже в такому випадку вона постраждає знову. Таким чином, застосування заходів адміністративного примусу, передбачених санкцією ст. 1732 КУпАП, на наш погляд, не сприяє поліпшенню ситуації в родині та вирішенню проблеми насильства в сім’ї.

Існує точка зору, згідно якої для вирішення проблеми насильства в сім’ї, окрім прийняття відповідного закону, що захищає жертв насильства в сім’ї та встановлює відповідальність за скоєння насильства в сім’ї, доцільним є створення спеціалізованих центрів для роботи з правопорушниками. Адже своєчасне надання насильнику психологічної допомоги також спроможне позитивно вирішити проблему насильства в сім’ї.

На жаль, до останнього часу в нашій країні не приділялася належна увага психологічним та психіатричним методам корекції асоціальної поведінки, а перевага віддавалася соціальним засобам. У деяких зарубіжних країнах психологічні та психіатричні засоби набули широкого розповсюдження і вважаються невід’ємною частиною попередження злочинності.

Ситуація сімейного насильства психологічно ненормальна для обох учасників конфлікту: вона породжує залежність один від одного, пристрасть до ненормального для людини способу звільнення від негативної енергії, що часто призводить до скоєння злочинів як жертвою, так і самим насильником. Слід погодитись з Зер Ховардом, який стверджував, що злочин завдає шкоди і жертві, і злочинцю [76, с.331]. Заслуговує також на увагу твердження Пєтіна І.О., який, розглядаючи механізм злочинного насильства, вважає, що “особу, яка вчиняє насильство, та жертву слід розглядати як дві частини одного цілого” [77, с.258]. Він зазначає, що взаємозв’язок між даними особами проходить на психічному рівні за участю їх підсвідомості та є при цьому елементом саморегулювання поведінки сторін. Крім того, він стверджує, що розуміння однією з сторін попереджує розвиток конфлікту, а заходи правового впливу повинні сприяти також досягненню взаємопорозуміння між сторонами насильницького акту, з метою попередження скоєння нових злочинів (на нашу думку, в даному випадку можливим також є використання терміну правопорушень) [77, с.266].

ООН в Модельному законодавстві по протидії насильству в сім’ї рекомендує державам, під час прийняття закону, спрямованого на попередження та протидію насильству в сім’ї, та приведення у відповідність до нього національного законодавства враховувати те, що даний закон повинен передбачати програми консультування для осіб, які скоїли насильство в сім’ї, як доповнення, а не як альтернативу системі правосуддя. Призначення даних програм консультування полягає, по-перше, в допомозі особі, яка скоїла насильство в сім’ї, усвідомити власну відповідальність і дати зобов’язання не вчиняти насильство в майбутньому; по-друге, інформувати особу, яка скоїла насильство в сім’ї, про протиправний характер насильства в сім’ї. До того ж фінансування даних програм консультування не повинно здійснюватись за рахунок програм допомоги жертвам насильства в сім’ї [35].

В процесі проходження особою, яка вчинила насильство в сім’ї, програми консультування необхідно всебічно вивчати її особистісні якості. В даному випадку доречним та слушним є твердження Сахарова А.Б. про те, що “вивчення особистості злочинця має велике науково-пізнавальне та практичне значення для вдалого вирішення усього комплексу питань, пов’язаних як з певним випадком скоєння злочину чи становлення особи на злочинний шлях, так і з загальними завданнями боротьби із злочинністю та попередження злочинів” [78, с.39-40].

Отже, на наш погляд, санкції ст. 1732 КУпАП, яка передбачає відповідальність за скоєння насильства в сім’ї чи невиконання захисного припису, не завжди є ефективними. В даному випадку доцільним є заміна штрафу та виправних робіт, що тягнуть відрахування коштів із сімейного бюджету, на такий вид заходів адміністративного примусу як громадські роботи, що спрямовані безпосередньо на покарання правопорушника та не завдають матеріальної шкоди родині. Перш за все, необхідно передбачити можливість застосування громадських робіт як одного з видів адміністративного стягнення в ст. 24 “Види адміністративних стягнень” КУпАП. Крім того, разом із застосуванням громадських робіт та адміністративного арешту в якості адміністративної відповідальності за скоєння насильства в сім’ї чи невиконання захисного припису необхідно використовувати примусові програми соціальної реабілітації для осіб, які скоїли насильство в сім’ї, з метою переходу від каральної функції правових приписів до поновлювальної в системі заходів захисту прав і свобод осіб, які зазнали насильство в сім’ї, від карального правосуддя до поновлювального.

Крім того, дії, що носять характер насильства в сім’ї, можуть бути кваліфіковані як інші адміністративні правопорушення, а саме: дрібне хуліганство (ст. 173 КУпАП); доведення неповнолітнього до стану сп’яніння (ст. 180 КУпАП); порушення тиші в громадських місцях (ст. 182 КУпАП); невиконання батьками або особами, що їх заміняють, обов’язків по вихованню дітей (ст. 184 КУпАП).

На захист осіб від насильства в сім’ї спрямовані також цивільно-правові норми. Проте, на відміну від кримінально-правових та адміністративно-правових норм, які встановлюють відповідальність винної особи відповідно у вигляді покарання чи адміністративного стягнення, цивільно-правові норми в більшій мірі спрямовані на відновлення майнових та особистих немайнових прав потерпілої особи. До основних цивільно-правових засобів захисту жертви насильства в сім’ї можна віднести зобов’язання відшкодувати шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, та аліментарні зобов’язання.

Завершуючи розгляд нормативно-правових актів, що визначають способи та засоби захисту порушених прав потерпілих від насильства в сім’ї осіб, вважаємо за необхідне зазначити перспективи розвитку національного законодавства у сфері попередження та протидії насильству в сім’ї.

По-перше, розроблено та внесено на розгляд до Верховної Ради України законопроект “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо вдосконалення законодавства України щодо протидії насильству в сім’ї)”, який, на нашу думку, потребує доопрацювання, оскільки охоплює не всі зміни та доповнення, які є необхідними, а деякі з передбачених змін (наприклад, пропонується замінити в санкції ст. 1732 КУпАП штраф на виправні роботи або адміністративний арешт) не є достатньо ефективними.

Окрім цього, розглядається пропозиція щодо можливої розробки змін до Кримінального кодексу України. Зокрема, це стосується передбачення можливості притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які систематично ухиляються від виконання адміністративних стягнень.

Необхідно зазначити, що Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту спільно з іншими центральними органами виконавчої влади на 2006 – 2010 роки розробило Державну програму підтримки сім’ї [79] та Державну програму по затвердженню гендерної рівності в українському суспільстві [80]. Державна програма підтримки сім’ї включає розділ “Попередження насильства в сім’ї”, який передбачає заходи по вдосконаленню діючого законодавства в зазначеній сфері. В даній програмі приділена значна увага вдосконаленню системи санкцій по відношенню до кривдників, введенню нових засобів впливу на них, забезпеченню ефективної системи виявлення сімей, в яких вчиняється насильство, організації їх соціального супроводу. Програма спрямована не лише на надання допомоги потерпілим та подолання наслідків насильства, а й на роботу з особами, які вчиняють насильство [8, с.51].

Аналіз діючого законодавства дозволив зробити висновок про те, що чинна нормативно-правова база України щодо попередження насильства в сім’ї потребує серйозного та негайного вдосконалення.Разом з тим, слід зазначити, що правове забезпечення попередження насильства в сім’ї та надання допомоги його жертвам, дійсно, є важливим, проте далеко не єдиним елементом в системі заходів, необхідних для ліквідації насильства в сім’ї.

Для успішного реалізації програм з попередження насильства в сім’ї, крім вдосконалення законодавства по попередженню насильства в сім’ї, необхідною є ефективна взаємодія всіх органів та установ, які уповноважені здійснювати попередження цього соціально-негативного явища.

Правовий статус органів та установ, уповноважених здійснювати попередження насильства в сім’ї

Насильство в сім’ї – це комплексна проблема, що потребує спільних та скоординованих зусиль спеціалістів різної фахової орієнтації та населення.

У своїй діяльності щодо попередження насильства в сім’ї всі органи та установи керуються Конституцією України, чинним законодавством України, актами Президента України, Кабінету міністрів України, відомчими та іншими нормативно-правовими актами.

Органи та установи, які здійснюють попередження насильства в сім’ї, умовно можна поділити на такі, що:

  • зобов’язані здійснювати заходи з попередження насильства в сім’ї;
  • не зобов’язані, але можуть сприяти попередженню насильства в сім’ї.

Органи та установи, які відносяться до першої групи, зазначені в ч. 1 ст. 3 Закону. Так, здійснення заходів з попередження насильства в сім’ї в межах наданих їм повноважень покладається на:

  • спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань попередження насильства в сім’ї;
  • службу дільничних інспекторів міліції та кримінальну міліцію у справах дітей органів внутрішніх справ;
  • органи опіки і піклування;
  • спеціалізовані установи для жертв насильства в сім’ї, до яких відносяться кризові центри для жертв насильства в сім’ї та членів сім’ї, стосовно яких існує реальна загроза вчинення насильства в сім’ї (далі – кризові центри), та центри медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім’ї.

До другої групи нашої класифікації, тобто до органів та установ, які можуть сприяти у здійснені заходів з попередження насильства в сім’ї, згідно з ч. 2 ст. 3 Закону відносяться органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації незалежно від форм власності, об’єднання громадян, а також окремі громадяни.

Повноваження щодо попередження насильства в сім’ї органів та установ першої групи передбачені Законом, Інструкцією щодо порядку взаємодії управлінь (відділів) у справах сім’ї, молоді та спорту, служб у справах дітей, центрів соціальних служб для молоді та органів внутрішніх справ з питань здійснення заходів з попередження насильства в сім’ї та іншими нормативно-правовими актами.

Закон передбачив створення уповноваженого органу державної влади, який має координувати діяльність, спрямовану на протидію насильству в сім’ї. Указом Президента України “Про внесення змін до п.4 Положення про Державний комітет України у справах сім’ї та молоді”(нині Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту) № 7 від 9 січня 2003 року встановлено, що ця установа є спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань попередження насильства в сім’ї. На місцях ці функції виконують працівники управлінь (відділів) у справах сім’ї та молоді, служб у справах дітей, центрів соціальних служб для молоді.Діяльність з попередження насильства в сім’ї належить до пріоритетних напрямів діяльності даного Міністерства та його місцевих структурних підрозділів.

Згідно ст. 5 Закону спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань попередження насильства в сім’ї:

  • бере участь в розробленні та реалізує державну політику щодо попередження насильства в сім’ї;
  • координує діяльність служби дільничних інспекторів міліції, кримінальної міліції у справах дітей, органів опіки і піклування у питаннях попередження насильства в сім’ї;
  • здійснює контроль за організацією і діяльністю спеціалізованих установ для жертв насильства в сім’ї;
  • визначає потреби регіонів у створенні спеціалізованих установ для жертв насильства в сім’ї;
  • здійснює збір та узагальнення даних про насильство в сім’ї відповідно до законодавства;
  • організовує і проводить соціологічні, психолого-педагогічні та кримінологічні дослідження насильства в сім’ї;
  • надає органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам і організаціям незалежно від форми власності, об’єднанням громадян, окремим громадянам методичну і практичну допомогу, консультації з питань попередження насильства в сім’ї;
  • організовує і проводить просвітницьку та роз’яснювальну роботу серед членів сім’ї, де виникає реальна загроза вчинення насильства в сім’ї або де було вчинено насильство в сім’ї, про права, заходи і послуги, якими вони можуть скористатися;
  • звертається до центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування за наданням відповідної допомоги жертвам насильства в сім’ї;
  • приймає і розглядає заяви та повідомлення про вчинення насильства в сім’ї і реальну загрозу його вчинення;
  • направляє жертв насильства в сім’ї та членів сім’ї, стосовно яких існує реальна загроза його вчинення, до спеціалізованих установ для жертв насильства в сім’ї.

Практичну реалізацію Закону здійснюють управління та відділи у справах сім’ї та молоді місцевих державних адміністрацій, які координують діяльність служб у справах дітей, центрів соціальних служб для молоді. Саме вони ініціюють створення та забезпечують роботу при місцевих органах виконавчої влади й органах місцевого самоврядування постійно діючих робочих комісій із питань координації дій щодо попередження насильства в сім’ї. До складу комісій входять представники управління (відділу) у справах сім’ї та молоді, кримінальної міліції у справах дітей, служби у справах дітей, центрів соціальних служб для молоді, а також можуть залучатися представники органів освіти, охорони здоров’я, праці та соціального захисту населення, громадських організацій (за їх згодою).

Структурними підрозділами Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту проводиться робота зі створення банку даних сімей, у яких вчиняється насильство, та дітей, які зазнали насильства в родині. У кожній області управліннями у справах сім’ї та молоді створена програма комп’ютерного обліку сімей, що дозволяє ефективно і вчасно надавати адресну допомогу сім’ям, які опинились у кризовій ситуації, в тому числі в разі насильства в сім’ї. Для надання правової, інформаційно-консультативної та медико-психологічної допомоги різним категоріям сімей, у тому числі неблагополучним сім’ям, при центрах соціальних служб для молоді створені та функціонують служби соціальної підтримки сімей “Родинний дім” [81, с.4].

Центри соціальних служб для молоді приймають заяви та повідомлення про випадки жорстокого поводження з дитиною; терміново (протягом доби) письмово передають повідомлення до служби у справах дітей та до органів внутрішніх справ про випадки жорстокого поводження з дитиною чи реальну загрозу його вчинення; у разі потреби надають первинну (під час звернення) соціально-психологічну допомогу дітям, які постраждали від жорстокого поводження; надають правові, психологічні, соціально-медичні та соціально-психологічні послуги для збереження соціального статусу та повноцінної життєдіяльності, а також адаптації в суспільстві дітей, які постраждали від жорстокого поводження. В своїй діяльності, спрямованій на попередження насильства в сім’ї, дані центри керуються Інструкцією про затвердження порядку здійснення працівниками центрів соціальних служб для молоді соціального інспектування з метою забезпечення супроводу неблагополучних сімей №319/6607, затвердженою наказом Державного Комітету України у справах сім’ї та молоді № 11 від 4 лютого 2002 року [82].

Дана Інструкція встановлює, що соціальне інспектування неблагополучних сімей здійснюється працівником центру соціальних служб для молоді спільно з працівниками служби у справах дітей та, якщо їм чиниться протидія або загрожує небезпека з боку правопорушників, то з працівниками служби дільничних інспекторів міліції, кримінальної міліції у справах дітей відповідних місцевих органів виконавчої влади чи виконавчого органу місцевої ради. До того ж зазначається, що працівник центру соціальних служб для молоді, який здійснює соціальне інспектування неблагополучних сімей, призначається наказом директора центру соціальних служб для молоді та повинен мати спеціальну освіту (соціально-педагогічну, педагогічну, психологічну, юридичну, медичну) [82].

На наш погляд, найбільш доцільним буде встановлення вимоги до працівника центру соціальних служб для молоді, який здійснює соціальне інспектування неблагополучних сімей, а також до працівників органів внутрішніх справ України, які безпосередньо займаються попередженням насильства в сім’ї, мати юридичну та психологічну освіту одночасно. Якщо особа, яка займається попередженням насильства в сім’ї, має лише одну освіту з вищевказаних, вона повинна співпрацювати з особою, що має освіту, якої бракує.

Об’єктами соціального інспектування є сім’ї, діти з яких перебувають на обліку в органах внутрішніх справ, в службі у справах дітей, зазнали фізичного, сексуального, економічного та психологічного насильства відповідно до Закону України “Про попередження насильства в сім’ї”, дорослі члени сім’ї, які перебувають на обліку в наркологічному диспансері, в органах внутрішніх справ, порушують морально-етичні та правові норми суспільства.

Інформація про неблагополучні сім’ї, які підлягають соціальному інспектуванню працівником центру соціальних служб для молоді відповідно до цього Порядку, може надходити з органів внутрішніх справ, органів виконання покарань, органів освіти, органів охорони здоров’я, судових органів, органів у справах сім’ї і молоді, органів опіки і піклування, житлово-комунальних служб, підприємств, установ, громадських організацій, від громадян.

Результатом соціального інспектування є акт обстеження сім’ї. На підставі акта обстеження неблагополучної сім’ї в центрі соціальних служб для молоді на кожного члена сім’ї оформляються картки обліку роботи з клієнтами центрів соціальних служб для молоді, в яких фіксуються особисті відомості про членів сім’ї, зміст та результати подальшої роботи з ними [82].

Важливою є вимога не допускати розголошення одержаних при здійсненні соціального інспектування відомостей про особисте життя членів неблагополучної сім’ї та іншої інформації, якщо це порушує їх права та законні інтереси.

Необхідно зазначити, що відділи у справах сім’ї, дітей та молоді переважно нараховують одну – дві штатні одиниці. Таке кадрове забезпечення не відповідає тим функціям, які покликані виконувати відділи в питаннях попередження насильства в сім’ї.

Говорячи про попередження насильства в сім’ї, окремо необхідно виділити діяльність правоохоронних органів, тому що, як справедливо зазначає Бойко О.В., “в більшості випадків насильства в сім’ї саме від їх ступеня і якості участі залежить подальший вихід з сімейної кризи” [49, с.149]. Органи внутрішніх справ займають центральне місце у системі суб’єктів профілактики правопорушень взагалі. Слід погодитись з Макаренко О.М., який зазначає, що характерною рисою діяльності органів внутрішніх справ щодо попередження правопорушень є комплексний характер, який проявляється, на його думку, у наступних аспектах. По-перше, органи внутрішніх справ, на відміну від інших суб’єктів попереджуючої діяльності, впливають на дуже широке коло об’єктів профілактики; займають одне з центральних місць у системі суб’єктів профілактики правопорушень. По-друге, органи внутрішніх справ не тільки самі виявляють і ліквідують причини і умови правопорушень, але й в установлених законом випадках і порядку висувають іншим суб’єктам вимоги щодо виконання покладених на них функцій у сфері укріплення правопорядку. По-третє, органи внутрішніх справ здійснюють попереджуючу діяльність на всіх рівнях, у всіх видах і формах, використовуючи при цьому широкий арсенал самих різноманітних методів і засобів, як гласних, так і оперативних. По-четверте, у структуру органів внутрішніх справ входять служби і підрозділи, головне призначення яких полягає у реалізації профілактичних функцій [83, с.69].

До таких служб та підрозділів в системі органів внутрішніх справ можна віднести службу дільничних інспекторів міліції та кримінальну міліцію у справах дітей.

Згідно ст. 6 Закону служба дільничних інспекторів міліції та кримінальна міліція у справах дітей:

  • виявляють причини і умови, що сприяють проявам насильства в сім’ї, вживають у межах своїх повноважень заходи щодо їх усунення;
  • беруть на профілактичний облік осіб, схильних до вчинення насильства в сім’ї, та проводять виховно-попереджувальну роботу з ними;
  • відвідують сім’ї, члени яких перебувають на профілактичному обліку, за місцем їх проживання і проводять з ними профілактичну роботу;
  • виносять офіційні попередження членам сім’ї про неприпустимість вчинення насильства в сім’ї та неприпустимість віктимної поведінки;
  • приймають та розглядають у межах своїх повноважень, визначених законом, заяви і повідомлення про насильство в сім’ї або про реальну загрозу його вчинення;
  • вживають відповідних заходів щодо припинення насильства в сім’ї, а також дій членів сім’ї, що направлені на виконання реальної загрози вчинення насильства в сім’ї;
  • повідомляють членів сім’ї, де виникає реальна загроза вчинення насильства в сім’ї або де було вчинено насильство в сім’ї, про права, заходи і послуги, якими вони можуть скористатися;
  • направляють жертв насильства в сім’ї до спеціалізованих установ для жертв насильства в сім’ї;
  • виносять захисні приписи у випадках, передбачених вказаним Законом;
  • контролюють виконання вимог захисних приписів;
  • взаємодіють зі спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань попередження насильства в сім’ї, з органами опіки і піклування та спеціалізованими установами для жертв насильства в сім’ї у питаннях попередження насильства в сім’ї;
  • надають інформацію з питань попередження насильства в сім’ї на запит уповноважених органів;
  • здійснюють інші повноваження щодо попередження насильства в сім’ї, передбачені законом.

Повноваження кримінальної міліції у справах дітей поширюються на випадки, коли жертва насильства в сім’ї або особа, стосовно якої існує реальна загроза вчинення насильства в сім’ї, а також особа, що вчинила насильство в сім’ї, не досягли 18-річного віку. Ми погоджуємось із твердженням Кальченко Т.Л. про те, що “підготовка кадрів для роботи з неповнолітніми має здійснюватись за оновленими програмами і навчально-методичними планами, розробленими з урахуванням набутого досвіду профілактичної роботи спеціальних органів та установ, за умови постійного багатостороннього обміну інформацією, результатами наукових розробок, навчальною і методичною літературою” [84, с.245].

Закон в ст. 7 покладає здійснення заходів з попередження насильства в сім’їтакож на органи опіки і піклування, які:

  • надають допомогу у відновленні порушених прав та захисті законних інтересів дітям, які мають батьків і проживають у сім’ях, дітям-сиротам, які залишилися без піклування батьків і виховуються в сім’ях опікунів (піклувальників), прийомних сім’ях, дитячих будинках сімейного типу, а також членам сім’ї, визнаним в судовому порядку недієздатними, у випадках, коли стосовно них вчинено або існує реальна загроза вчинення насильства в сім’ї;
  • представляють в суді інтереси дітей та недієздатних членів сім’ї, які стали жертвами насильства в сім’ї;
  • здійснюють інші повноваження щодо попередження насильства в сім’ї, передбачені законом.

З огляду на те, що Закон передбачає створення мережі спеціалізованих установ для жертв насильства в сім’ї, зокрема кризових центрів, розпочато роботу щодо створення таких закладів у всіх регіонах України. За даними Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту на кінець 2006 року в Україні діяла мережа спеціалізованих закладів, служб та установ, які надають допомогу потерпілим від насильства в сімї.Зокрема, 18 кризових центрів, 24 центрасоціально-психологічної допомоги, 6 притулків. Водночас, на сьогодні в Україні не створено жодного центру медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім’ї (створення таких закладів покладено на Міністерство охорони здоров’я) [81, с.4]. Основним завданням таких закладів є надання невідкладної допомоги особам, які опинилися у кризовій ситуації. Тут постраждалим повинні надавати тимчасовий притулок та забезпечувати харчуванням, здійснювати лікувально-оздоровчі заходи, надавати методичні поради, проводити діагностику з метою психологічної реабілітації та адаптації, а також, у разі необхідності, повинні надавати соціально-побутові, юридичні, психологічні, інформаційні послуги, а також послуги з працевлаштування [8, с.49-50].

Згідно ст. 8 Закону кризові центри створюються місцевими державними адміністраціями за поданням спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань попередження насильства в сім’ї відповідно до соціальних потреб регіону.

Кризові центри можуть також створюватися органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, благодійними фондами, об’єднаннями громадян і окремими громадянами за погодженням із спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань попередження насильства в сім’ї і реєструються в порядку, визначеному законом. Кризові центри є неприбутковими організаціями, користуються правами юридичної особи, мають власні бланки, печатку з зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.

Працівники кризових центрів:

  • здійснюють прийом членів сім’ї, які можуть стати або стали жертвами насильства в сім’ї;
  • організують надання необхідної психологічної, педагогічної, медичної, юридичної допомоги членам сім’ї, які можуть стати або стали жертвами насильства в сім’ї;
  • відповідно до можливостей надають притулок для тимчасового перебування членам сім’ї, які можуть стати або стали жертвами насильства в сім’ї;
  • повідомляють членів сім’ї, де виникає реальна загроза вчинення насильства в сім’ї або де було вчинено насильство в сім’ї, про права, заходи і послуги, якими вони можуть скористатися;
  • повідомляють службу дільничних інспекторів міліції чи кримінальну міліцію у справах дітей про виявлені факти реальної загрози застосування насильства в сім’ї або про факти вчинення такого насильства;
  • вивчають і узагальнюють причини та умови конкретних проявів насильства в сім’ї;
  • надають інформацію з питань попередження насильства в сім’ї на запит уповноважених органів;
  • взаємодіють із засобами масової інформації, громадськими організаціями у проведенні просвітницької та виховної роботи з питань попередження насильства в сім’ї.

Однією з форм допомоги, яку надає кризовий центр жінці, є телефонна лінія довіри. Мета телефонного контакту – вислухати, зрозуміти проблему, підтримати жінку, визначити вид необхідної допомоги та організувати, якщо треба, консультацію. Окрім цього вона може отримати відомості про місце та режим роботи спеціалістів та інші необхідні дані.

Кабінет міністрів України своєю Постановою № 608 від 12 травня 2004 року затвердив Типове положення про центр соціально-психологічної допомоги [85]. Згідно даного положення центр соціально-психологічної допомоги (далі – центр) є закладом, що надає соціальні послуги особам, які опинилися в складних життєвих обставинах, і утворюється місцевим органом виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Центр може бути утворено за наявності необхідної матеріально-технічної бази, зокрема приміщень, які відповідають санітарно-гігієнічним нормам і вимогам пожежної безпеки.

Центр є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в органах Державного казначейства та установах банків, печатку із своїм найменуванням, штампи та бланки. Видатки на утримання центру здійснюються за рахунок коштів місцевих бюджетів, передбачених для виконання програм стосовно дітей, молоді, жінок, сім’ї, а також за рахунок інших джерел.

Основним завданням центру є надання невідкладних психологічних, соціально-побутових, соціально-педагогічних, соціально-медичних, соціально-економічних, інформаційних і юридичних послуг, послуг з працевлаштування осіб у складних життєвих обставинах для сприяння їх якнайшвидшому поверненню до нормальних умов життєдіяльності. Відповідно до покладених на нього завдань центр: надає допомогу особам (у тому числі з дітьми) у складних життєвих обставинах; надає особам, які прийняті до центру, тимчасовий притулок та забезпечує їх харчування; надає методичні поради, проводить психодіагностику з метою психологічної реабілітації та адаптації; забезпечує реалізацію прав дітей, молоді, сім’ї у суспільстві, надає консультації з питань виховання дітей; сприяє гармонійному розвитку осіб, їх соціальному патронажу; здійснює лікувально-оздоровчі заходи, надає першу невідкладну допомогу в разі нещасного випадку; забезпечує пошук донорів для надання гуманітарної допомоги; забезпечує захист прав та інтересів особи, надає допомогу в оформленні правових документів; надає інформацію про режим роботи закладів соціального спрямування, охорони здоров’я, освіти, центру зайнятості, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування; направляє у разі необхідності осіб, які звернулися до центру, до інших закладів та установ, що можуть повніше забезпечити задоволення їх запитів; сприяє разом з іншими установами та організаціями виведенню з кризового стану осіб, які звернулися до центру. Центр здійснює свою діяльність на принципах захисту прав людини, гуманності, законності, доступності послуг, конфіденційності, поваги до особистості.

Прийняття осіб та надання їм необхідної допомоги здійснюється центром цілодобово. Зарахування до центру осіб у складних життєвих обставинах здійснюється на підставі їх заяви або за письмовим направленням будь-якого структурного підрозділу місцевого органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування за наявності паспорта або іншого документа, що посвідчує особу. Однак, до центру не приймаються особи, які перебувають в стані алкогольного або наркотичного сп’яніння; із симптомами хвороби в гострому періоді або в період загострення хронічних захворювань; психічно хворі. Максимальний строк перебування особи у центрі становить 90 діб.

На сьогоднішній день центри соціально-психологічної допомоги створені центрами соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді в 24 регіонах України [8, с.50].

Кризові центри та центри соціально-психологічної допомоги за необхідності можуть надавати жертвам насильства в сім’ї тимчасові притулки. Притулок – це місце, куди особа може прийти разом з дітьми в будь-який час, якщо їй та її дітям загрожує небезпека, насильство [29, с.30]. В притулку вона може розраховувати на одежу, їжу та кімнату. В рекомендації Комітету по правам жінок та рівних можливостей Європейського Парламенту зазначається, що на 10 тисяч чоловік повинно приходитись одне місце в притулку. Однак, група експертів, яка опублікувала план дій по боротьбі з насильством щодо жінок в 1997 році під егідою Ради Європи, постановила, що повинно бути одне місце на 7,5 тисяч чоловік.Адреса притулку, як і лінія довіри, зберігається в таємниці з метою забезпечення безпеки жінок та співробітників. На рахунок необхідності зберігання в таємниці місця знаходження притулків немає сумнівів, а що стосується зберігання в таємниці лінії довіри, то, на нашу думку, навпаки, необхідно розповсюджувати інформацію про неї серед населення за допомогою правоохоронних органів, преси, телебачення, адже тільки так можна забезпечити обізнаність населення про її існування.

Спеціальні притулки для жінок, які стали жертвами насильства в сім’ї, повинні допомогти сховатись, врятуватись, розібратись в причинах насильства. Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту має в своєму розпорядженні притулки для молодих людей (до 35 років). Однак, таку допомогу правозахисна організація “Міжнародна амністія”вважає недостатньою. Справа в тому, що ті притулки, які існують в Україні, не можуть вважатись такими. По-перше, тому що їх можна знайти. По-друге, вони лише для молодих людей — до 35 років. У зв’язку з цим вимога “Міжнародної амністії”до уряду України: активізувати зусилля для подолання насильства в сім’ї і забезпечити доступ усім жінкам до соціальних та медичних центрів для жертв насильства. Крім того, міжнародні експерти вважають, що фінансування притулків для жертв насильства в сім’ї повинно здійснюватись з державного бюджету [5].

Дійсно, спеціалісти кризових центрів зазначають, що закордонні фонди поступово припиняють фінансування діяльності жіночих організацій по наданню допомоги жертвам насильства в сім’ї. Це загальноприйнята практика: фонди фінансують роботу до моменту визнання проблеми державою та місцевими співтовариствами. Подальша стратегія реагування повинна бути запропонована державними органами [86, с.52].

На наш погляд, на сучасному етапі держава не в змозі фінансувати в необхідному обсязі спеціалізовані установи для жертв насильства в сім’ї, тому необхідно залучати до цієї справи благодійні організації та меценатів за допомогою прийняття закону “Про пільгове оподаткування благодійної діяльності”. Крім того, необхідно наголосити, що не дивлячись на те, що насильство в сім’ї в більшості своїй вчиняється по відношенню до жінок та дітей, необхідно пам’ятати і про відсоток чоловіків, які стають жертвами насильства в сім’ї (в більшості це психологічне та економічне насильство). Тим паче, що статистика не є достовірним віддзеркаленням ситуації, яка склалась в Україні. Адже в силу соціальних факторів чоловіки не можуть в багатьох випадках зізнатися в тому, що відносно них вчиняється насильство. Тому, на нашу думку, необхідно забезпечити надання відповідної допомоги чоловікам в спеціалізованих установах для жертв насильства в сім’ї, зокрема виділяти певну кількість місць для осіб чоловічої статі в притулках для жертв насильства в сім’ї [189, с.464]. В деяких країнах створюються навіть окремі притулки для чоловіків-жертв насильства в сім’ї. Так, наприклад, в Берліні за ініціативою соціального педагога організований перший “чоловічий дім”, в якому потерпілі від насильства в сім’ї чоловіки на декілька днів отримують притулок та допомогу в групі.

Окрім кризових центрів, законодавством України передбачена діяльність центрів медико-соціальної реабілітації. Згідно ст. 9 Закону центри медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім’ї створюються відповідно до законодавства, що регламентує створення закладів охорони здоров’я. Центри медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім’ї можуть створюватися в системі діючих закладів охорони здоров’я.

В центри медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім’ї поміщаються жертви насильства в сім’ї (з їхньої згоди або на їхнє прохання) на підставі рішення медичної комісії центру. Щодо дітей необхідна згода одного з батьків, усиновителів, опікуна чи піклувальника або органу опіки і піклування.

Жертви насильства в сім’ї перебувають у центрах медико-соціальної реабілітації протягом терміну, необхідного для їхнього лікування та психосоціальної реабілітації. За їхнім бажанням вони можуть пройти курс лікування та психосоціальної реабілітації амбулаторно.

Працівники центрів медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім’ї:

  • надають жертвам насильства в сім’ї первинну медико-санітарну і психологічну допомогу, окремі види психіатричної допомоги на підставах та в порядку, передбачених Законом України “Про психіатричну допомогу”, іншими законами;
  • за необхідності направляють жертв насильства в сім’ї для відповідного подальшого лікування;
  • організовують надання юридичних консультацій жертвам насильства в сім’ї;
  • повідомляють про вчинене насильство в сім’ї службу дільничних інспекторів міліції чи кримінальну міліцію у справах дітей;
  • надають інформацію з питань попередження насильства в сім’ї на запит уповноважених органів.

На жаль, на теперішній час в Україні не створено жодного центру медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім’ї.

Що стосується органів та установ, які відносяться до другої групи нашої класифікації, тобто можуть сприяти у здійснені заходів з попередження насильства в сім’ї, то необхідно зазначити, що головна їх відмінність від органів та установ першої групи полягає в тому, що останні мають державно-владні повноваження та виступають від імені держави [87, с.71].

Підприємства й установи — це організації, які виконують економічні, соціально-культурні, адміністративно-політичні та інші функції з метою задоволення матеріальних, духовних та інших потреб громадян, суспільства й держави. Вони відрізняються один від одного за змістом, результатом і метою основної діяльності.Підприємство— самостійний господарюючий статутний суб’єкт, який має права юридичної особи, здійснює виробничу, науково-дослідницьку та комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу). Установи виконують соціально-культурні або адміністративно – політичні функції. Їх мета — створення соціальних цінностей, переважно невиробничого характеру (установи культури, освіти, охорони здоров’я тощо) [87, с.112-113].

Не дивлячись на те, що сьогодні в Україні не існує жодного центру медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім’ї, органи та заклади охорони здоров’я усе ж таки приймають участь в попередженні насильства в сім’ї:лікувально-профілактичні установи та заклади цілодобово приймають дітей, які зазнали жорстокого поводження, та надають їм необхідну медичну допомогу; при обстеженні дитини медичні працівники звертають увагу на ушкодження, що могли виникнути внаслідок жорстокого поводження з дитиною, та повідомляють про це дільничного педіатра, органи внутрішніх справ та відповідну службу у справах дітей; у разі виявлення або надходження звернень чи повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми проводять їх медико-соціальну реабілітацію [56, с.83-84]. Своєчасне виявлення випадків насильства в сім’ї та захист дітей від жорстокого поводження – важливе завдання соціальних педагогів та соціальних служб. Вочевидь, що раннє виявлення цих сімей найбільш доступне для медичних працівників, педіатрів та патронажних медсестер, які вхожі в сім’ї з народження дитини і першими можуть побачити факти жорстокого чи зневажливого ставлення батьків до своїх дітей.

До попередження насильства в сім’ї також залучаються органи та заклади освіти, які здійснюють наступні заходи: приймають заяви та повідомлення про випадки жорстокого поводження з дітьми; терміново (протягом доби) письмово передають повідомлення про випадки жорстокого поводження з дитиною чи реальну загрозу його вчинення до служби у справах дітей та до органів внутрішніх справ; вживають заходи по виявленню і припиненню фактів жорстокого поводження з дітьми у навчальних закладах, притягують до дисциплінарної відповідальності працівників, учнів та інших осіб, які допускають жорстоке поводження з дітьми; керівники навчальних закладів зобов’язують педагогічних працівників, зокрема класних керівників, проводити попереджувальну роботу з батьками для недопущення випадків жорстокого поводження з дітьми в сім’ях, а також відстежувати подібні випадки з боку інших учнів; класні керівники організовують роботу з батьками з роз’яснення наслідків жорстокого поводження з дітьми в сім’ях, а також з особами з найближчого оточення дитини, яка постраждала від жорстокого поводження або потерпає від реальної загрози його вчинення.

Так як органи освіти мають кваліфіковані кадри педагогів та психологів, вони повинні надавати допомогу дітям, які постраждали від насильства в сім’ї. Ще одне завдання – надання психолого-педагогічної допомоги сім’ям з несприятливими внутрисімейними відносинами.

Дуже важливою є роль громадських організацій, які надають значну допомогу та підтримку жертвам насильства в сім’ї. Згідно ст. 3 Закону України “Про об’єднання громадян” громадською організацією є об’єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів [88]. Для здійснення діяльності об’єднання громадян, зокрема громадські організації, наділяються широкими правами. Вони можуть виступати учасниками суспільних правовідносин, набувати майнові та немайнові права, брати участь у розробленні державної політики й формуванні органів влади, проводити масові заходи тощо. Громадські організації, які надають допомогу жертвам насильства в сім’ї, здійснюють просвітницько-профілактичну роботу і відіграють значну роль в попередженні насильства в сім’ї в Україні. Тому держава повинна надавати допомогу даним організаціям та стимулювати їх діяльність.

Ефективне вирішення проблеми насильства в сім’ї – задача як державних органів влади, так і неурядових організацій. Дійсне попередження насильства в сім’ї можливе лише на основі соціального партнерства державних органів та громадських об’єднань, за допомогою організації широкої просвітницької роботи, спрямованої на формування усвідомленого неприйняття випадків насильства в сім’ї та їх категоричне засудження, розширення та розвиток спеціалізованих установ допомоги жертвам такого насильства.

З метою подальшого розвитку соціального партнерства неурядових організацій з органами виконавчої влади у вирішенні питань попередження насильства в сім’ї необхідно:

  • розробити спільну програму дій державних установ та громадських організацій по попередженню насильства в сім’ї;
  • узагальнити та розповсюдити досвід роботи в галузі надання допомоги жертвам насильства в сім’ї, проведення профілактичної роботи з метою попередження насильства в сім’ї;
  • неурядовим організаціям активно приймати участь в обговоренні проектів законодавчих та нормативних актів по проблемі насильства в сім’ї.

Таким чином, попередження насильства в сім’ї здійснюється різними органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, об’єднаннями громадян та окремими громадянами. Однак, необхідно пам’ятати, що їх діяльність буде ефективною лише за умови спільності та узгодженості дій.

Міжнародний досвід попередження насильства в сім’ї

Проголошення 24 серпня 1991 року незалежності України відкрило шлях до створення самостійної держави. На даному етапі свого розвитку в світовому масштабі Україна є молодою державою. З огляду на відносно невеликий строк існування України як незалежної, правової, демократичної держави, їй бракує досвіду в вирішенні багатьох важливих питань з різних галузей діяльності, зокрема попередженні насильства в сім’ї. Тому доцільним є використання позитивного досвіду інших країн. Адже вивчення досвіду інших країн з вирішення проблеми насильства в сім’ї дозволить українським науковцям і практикам використовувати все позитивне із того, що вже розроблено, впроваджено та апробовано в цих країнах, а також утриматись від використання методів та підходів, які себе не справдили.

Проблема насильства в сім’ї не є локальною, характерною виключно для України. Насильство в сім’ї не обмежується рамками певної політичної чи економічної системи. Цій проблемі пріоритетну увагу приділяє вся світова спільнота та владні структури держав. Масштаби проблеми насильства в сім’ї прикро вражають. Всесвітня організація охорони здоров’я провела опитування 24 тисяч жінок в 10 країнах світу. Дослідження тривало сім років. В результаті дослідження з’ясувалось, що не дивлячись на те, що насильство в сім’ї існує в будь-якій країні і не залежить від матеріального статку, раси і культури, ця проблема гостріше за все постає в більш бідних країнах. Разом з тим, жінки в бідних країнах з більшою вірогідністю вважатимуть таке насильство над ними виправданим. Відсоток жінок, які повідомили про те, що вони хоча би раз в житті піддавались насильству з боку членів своєї сім’ї, варіюється від 15% в Японії до 71% в Ефіопії. За минулий рік від 4% жінок в Японії і Сербії до 30 – 54% в Бангладеш, Ефіопії, Перу та Танзанії стали жертвами насильства в сім’ї. Крім того, відповідно до результатів дослідження, насильство з боку членів сім’ї зустрічається частіше, ніж напад на жінку чи її зґвалтування незнайомцями чи просто приятелями [89].

На жаль, лише в небагатьох країнах світу співробітники правоохоронних та судових органів, а також медичні працівники проходять спеціальну підготовку для роботи з жертвами насильства в сім’ї.

Законодавство деяких країн взагалі не передбачає відповідальності за вчинення насильства в сім’ї. В деяких країнах відповідальність настає за вчинення лише певних форм насильства. Так, аналіз наявної інформації показав, що в 79 країнах світу закони по протидії насильству в сім’ї або відсутні, або про них нічого не відомо; зґвалтування в шлюбі визнається злочином лише в 51 країні світу; лише в 16 країнах діюче законодавство окремо класифікує злочини, пов’язані з сексуальною агресією, і лише в трьох (Бангладеш, Швеція і США) насильство по відношенню до жінок виділяється в окрему категорію злочинів; в Болівії, Камеруні, Коста-Ріці, Ефіопії, Лівані, Перу, Румунії, Уругваї та Венесуелі насильник може уникнути покарання, якщо запропонує жертві одружитись та отримає її згоду.

Наведені вище цифри характеризують розміри та серйозність проблеми насильства в сім’ї у всьому світі. Тим не менше статистика не зовсім віддзеркалює реальний масштаб даного порушення прав людини. Відсутні систематичні дослідження проблеми насильства в сім’ї. Той факт, що в деяких країнах зібрано багато інформації з даної проблеми, а в інших така інформація відсутня, зовсім не означає, що ця проблема характерна лише для окремих країн. Навпаки, це лише свідчить про необхідність проведення подальших досліджень, які дозволили б зрозуміти, як ефективно боротися з проблемою насильства в сім’ї.

17 грудня 1999 року рішенням Генеральної Асамблеї ООН 25 листопада було проголошено Міжнародним днем боротьби за ліквідацію насильства по відношенню до жінок. 5 березня 2006 року в Лондоні з прес-конференції, організованої міжнародною правозахисною організацією “AmnestyInternational” (“Міжнародна Амністія”), розпочалася нова всесвітня кампанія “Зупинимо насильство по відношенню до жінок”. В СНД, зокрема в Україні, кожного року з 25 листопада по 10 грудня проходить кампанія “16 днів боротьби з насильством в сім’ї”. Дані факти свідчать про те, що міжнародна спільнота визнала насильство в сім’ї проблемою світового масштабу.

Проте, досвід роботи з насильством в сім’ї показує, що одного визнання цієї проблеми в якості гендерного насильства недостатньо. Важливо законодавчо закріпити караність подібних діянь. На теперішній час приблизно лише в 35 країнах світу, серед яких і Україна, існує спеціальне законодавство по протидії та попередженню насильства в сім’ї. Однак, в багатьох державах, які ратифікували Конвенцію ООН “Про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок”, вже йде процес включення насильства в сім’ї в сферу законодавчого регулювання, зокрема, з держав СНД в якості прикладу можна навести Росію та Білорусь.

Слід зазначити, що із країн СНД жіночі неурядові організації Російської Федераціїпершими ініціювали підготовку законопроекту по боротьбі з насильством в сім’ї. Цей законопроект “Про основи соціально-правового захисту від насильства в сім’ї” передбачав створення системи соціальних служб, тому з фінансової сторони втілення його в життя було складним. В результаті Державна Дума Російської Федерації багаторазово відхиляла декілька його варіантів.

Не дивлячись на відсутність закону по протидії насильству в сім’ї, в Росії ведеться робота по попередженню насильства в сім’ї та інших соціально негативних явищ. Позитивним досвідом, на нашу думку, є застосування методу картографування території. Так, за допомогою даного методу Центр соціальної допомоги сім’ї та дітям визначив райони, де живуть сім’ї з низьким прибутком, сім’ї “соціального ризику”, неповні та багатодітні сім’ї. Метою картографічного забезпечення соціальної роботи є надання суб’єкту управління для реалізації заходів по соціальному захисту сімей необхідної комплексної та достатньої оперативної інформації про стан об’єкта. Центром соціальної допомоги сім’ї та дітям розроблена серія картосхем, які віддзеркалюють територіально-просторові аспекти практики соціальної роботи з різними типами сімей. За своїм функціональним призначенням ці картосхеми виконують довідково-інформаційні та оперативні (в якості моніторингу) функції. На картосхемах зображено просторове розташування на території міста “сімей ризику”, де є моральна, фізична, економічна, психологічна загроза життю дітей та іншим членам сім’ї. За цими картосхемами виявлені найбільш неблагополучні території (райони) міста. В цих районах з неблагополучним соціальним кліматом відкрита мережа соціально-консультативних пунктів, як одна з форм організації соціальної роботи з сім’єю за місцем проживання. В подальшому на базі цих пунктів передбачається відкриття соціальних агентств, які будуть надавати весь спектр соціальних послуг. Для об’єднання соціальних агентств планується відкриття єдиного інформаційно-аналітичного центру на базі кризового центру для жінок. Новий підхід в управлінському плані по моделюванню системи соціальних служб, дії яких спрямовані на профілактику соціальних негараздів в суспільстві, відображує концептуальний підхід від особистості до сім’ї, від сім’ї до будинку, мікрорайону та передбачає розвиток системи організації соціальної роботи знизу вверх (а не навпаки), що робить соціальну роботу більш ефективною та керованою.

Крім того, в Росії проходить робота по створенню комплексної структури в управлінні внутрішніх справ, яка повинна буде реагувати на факти насильства в сім’ї, надавати допомогу службі дільничних інспекторів міліції, а також координувати профілактичну, оперативну та реабілітаційну діяльність, спрямовану на допомогу жертвам насильства в сім’ї. Робота даного підрозділу дозволить сприяти вдосконаленню співробітниками навичок по роботі з жертвами насильства в сім’ї. Робота проекту спрямована на реалізацію чотирьох завдань. По-перше, створення спеціалізованої оперативно-профілактичної служби в районному управлінні внутрішніх справ і реабілітаційного центра для жертв насильства в сім’ї. По-друге, створення постійно діючої системи навчання співробітників оперативно-профілактичної служби та особового складу служби дільничних інспекторів міліції спеціальним знанням, вмінням та навичкам роботи з жертвами насильства в сім’ї. По-третє, розвиток системи реєстрації звернень громадян з приводу випадків насильства в сім’ї і створення статистичної бази даних про рівень насильства в сім’ї в одному з районів міста. По-четверте, підвищення довіри населення до працівників правоохоронних органів за допомогою зміни ставлення співробітників правоохоронних органів до проблеми насильства в сім’ї [90, с.22]. Необхідно зазначити, що в деяких країнах вже створені спеціально підготовлені підрозділи поліції для боротьби з насильством в сім’ї. Наприклад, в Бразилії були створені спеціальні поліцейські дільниці для роботи з жіночих питань, включаючи побутове насильство. Співробітниками таких дільниць є виключно жінки [1, с.16]. На наш погляд, набір в дані спеціальні поліцейські підрозділи виключно жінок дискримінує чоловіків, адже жертвою насильства в сім’ї може бути і особа чоловічої статі.

В Білорусі розглядається законопроект “Про попередження та припинення насильства в сім’ї”, який передбачає застосування обмежувального припису та офіційного попередження. Обмежувальний припис видаватиметься посадовою особою органів внутрішніх справ під розписку особі, яка вчинила насильство в сім’ї, якщо будуть відсутні підстави для притягнення її до адміністративної чи кримінальної відповідальності. В даному законопроекті передбачається, що обмежувальний припис міститиме перелік заборон, при порушенні яких особа може бути притягнена до адміністративної чи кримінальної відповідальності. Офіційне попередження виноситиметься в судовому порядку і буде забороняти одноособове користування спільним майном, зобов’язувати сплачувати житлово-комунальні та інші послуги по утриманню житла, надавати фінансову допомогу жертві насильства в сім’ї. Крім того, проект закону містить норму, відповідно до якої особа, яка вчинила насильство в сім’ї, (за винятком застосування спеціальних заходів обмежувального характеру) може бути спрямована в спеціалізований заклад для проходження курсу психологічної корекції. Відповідно до законопроекту соціально-правовий захист від насильства в сім’ї здійснюватиметься незалежно від порушення кримінальної справи по даному факту, накладення адміністративного стягнення, затримання особи, яка вчинила насильство в сім’ї, чи застосування до неї інших заходів припинення. Підставою для застосування заходів соціально-правового захисту слугуватиме як звернення члена сім’ї чи інших осіб за захистом, так і отримання достовірної інформації про те, що життю чи здоров’ю людини, яка зазнає насильство в сім’ї, загрожує небезпека [91].

Закон “Про побутове насильство”, прийнятий в Грузії в травні 2006 року, надає право поліції та судам першої інстанції видавати постанови про заходи тимчасового захисту. Якщо винна особа порушить умови, перелічені в постанові про заходи захисту, вона буде притягнена до кримінальної відповідальності [92]. На нашу думку, настання кримінальної відповідальності за порушення постанови про заходи захисту є досить доцільним, оскільки в даному випадку особа порушує нелише норми суспільного співжиття та норми права, а й виказує неповагу до органу державної влади, який видав дану постанову.

В Киргизстані Закон “Про соціально-правовий захист від насильства в сім’ї” був прийнятий в 2003 році. Даний закон виходить з того, що при здійсненні заходів попередження насильства в сім’ї необхідно враховувати культурні традиції народів Киргизстану і, не зменшуючи можливості застосування кримінальних санкцій, намагатися вирішити складні життєві ситуації адміністративними та цивільними засобами захисту, а також іншими соціальними методами. Він не вимагає додаткових фінансових вкладів, розширює коло суб’єктів по попередженню насильства в сім’ї і спрямований на збереження сім’ї [93].

Закон про охорону сім’ї, прийнятий в Туреччині в 1998 році, представляє собою прогресивну законодавчу базу, спрямовану на протидію насильству в сім’ї [94]. Проте законодавство Туреччини передбачає захист тільки жінок, які знаходяться в офіційному шлюбі і проживають під одним дахом з чоловіком. Канан Арін, активістка правозахисного руху і адвокат, закликала владу внести в законодавство зміни, які забезпечать захист жінок, які знаходяться в інших взаємовідносинах з чоловіками, наприклад розлучених жінок, гомосексуальних та лесбійських пар, а також других дружин, які знаходяться в неофіційних релігійних шлюбах. На жаль, уряд Туреччини не зміг забезпечити належного виконання діючого законодавства. “Міжнародна Амністія”побоюється, що подальші реформи зіткнуться з опором судів та інших складових системи правосуддя. Адже влада на кожному рівні цієї системи затягує розгляд або реагує недостатньо добросовісно на заяви жінок про різні форми насильства, яким вони піддаються в сім’ях. Так, поліція та прокуратура часто не порушують розслідування та не пред’являють звинувачення кривдникам. Відсутні умови, в яких жінки могли б вільно подавати скарги на факти насильства. Винних рідко притягують до відповідальності. Суди часто звинувачують жінок в тому, що ті зазнали насильство, а кривднику приписують меншу провину. З огляду на все вищезазначене, “Міжнародна Амністія” звернулась до турецького уряду із закликом зробити все необхідне для того, щоб були створені механізми захисту жінок [95, с.26].

Однак, з позитивної сторони необхідно відзначити те, що з 2003 року в Туреччині йде процес створення сімейних судів, в задачі яких входить забезпечення жінкам та дітям вільного доступу до механізмів здійснення правосуддя. В компетенцію даних судів входить вирішення питань, які виникають в сімейно-правових відносинах. Сімейні суди повинні розглядати справи, пов’язані із захистом, освітою та іншими соціальними питаннями як дітей, так і дорослих, в тому числі питання фінансового захисту сім’ї. Данні суди створюються у всіх містах, населення яких перевищує 100 тисяч чоловік. Крім, того, в Туреччині законом гарантовано надання безкоштовної юридичної допомоги. Однак, на практиці лише декілька колегій адвокатів здатні надати таку допомогу.

Не вдалим, на наш погляд, є підхід до здійснення правосуддя в Ізраїлі. Суд на рівні різних інстанцій вже прийняв теорію того, що якщо поліцейське розслідування не було проведено якісно, і слідство не перевірило очевидні речі, то це може привести до повного зняття звинувачень. Ми вважаємо, що ця теорія негативно відіб’ється на попередженні насильства в сім’ї, адже потерпілий не повинен відповідати за помилки в діяльності правоохоронних структур, а винний повинен у будь-якому разі понести покарання.

В Німеччині з 1 січня 2002 року діє закон про захист від насильства в сім’ї (Gewaltschutzgesetz),який встановлює, що особа, яка вчинила насильство в сім’ї, повинна залишити дім. У випадку вчинення насильства в сім’ї жертва повинна терміново проінформувати поліцію (по телефону чи іншим чином). Коли наряд поліції прибуде, жертва насильства в сім’ї повинна розказати про те, що сталось, вказати на тілесні ушкодження, які було завдано кривдником. Поліція в даному випадку зобов’язана скласти протокол із викладенням подій, поясненнями обох сторін та описом тілесних ушкоджень, які мають місце. Кожній із сторін вручається копія даного протоколу. Закон надає поліції право видалити кривдника із квартири та заборонити йому з’являтись там на строк до десяти днів. Протягом цього часу жертва насильства в сім’ї повинна відвідати лікаря з метою засвідчити тілесні ушкодження та звернутись із заявою до найближчого суду, який в праві вирішувати питання, пов’язані із сімейним правом. Суди розглядають такі заяви достатньо оперативно. Крім того, до кінцевого розгляду заяви суд може заборонити кривднику не лише входити до квартири, але й підходити до неї ближче певної відстані. Суд також має право обмежити контакти особи, яка вчинила насильство в сім’ї, з жертвою насильства та дітьми. Наприклад, може заборонити наближатись до них на відстань меншу ніж 50 метрів. Якщо жертва насильства в сім’ї має невеликі прибутки, то вона має право розраховувати на державну допомогу (Prozesskostenhilfe)[96, с.5].

7 серпня 2006 року президент Бразилії підписав новий закон по протидії насильству в сім’ї. Цей закон є результатом тривалих дискусій, в яких жіночі організації відіграли вирішальну роль. Новий закон дозволяє заарештовувати агресора не лише за злочин, а й у тих випадках, якщо знаходження його на волі загрожує життю жертви. Крім того, злочини, скоєні щодо жінок в сім’ї будуть розглядатись в спеціальних судах. Згідно закону, за вчинення насильства в сім’ї, у випадках засудження до позбавлення волі, період знаходження у в’язниці триває від 6 місяців до 3 років, а грошові штрафи не передбачені. Важливим є момент, що даний закон захищає від фізичного, психологічного та сексуального насильства також домашніх працівників [97]. На наш погляд, це є доречним і для України, оскільки в нашій країні також існують домашні працівники, нехай вони і не становлять такий великий відсоток, як в Бразилії. Крім того, даний закон передбачає проведення в школах занять по боротьбі з насильством в сім’ї. Ми вважаємо, що розробка та введення в шкільні та ВУЗівські програми курсів етики сімейних стосунків та попередження насильства в сім’ї стане дієвим превентивним заходом і в Україні.

Найбільш доцільним, на нашу думку, є використання досвіду попередження насильства в сім’ї Сполучених Штатів Америки, з огляду на те, що соціальна проблема домашнього насильства в США була поставлена ще в 70-х роках ХХ ст. у зв’язку з активізацією жіночого руху.

Якщо використовувати термінологію Р. Геллеса та М. Страуса при описуванні основних підходів, пов’язаних з реагуванням на насильство в сім’ї, де вони виокремлюють бездіяльність, співчуття та контроль, то основним підходом в сучасній політиці США в цій галузі є контроль, який забезпечує стратегію обов’язкового реагування. Під “бездіяльністю”розуміється відсутність будь-яких заходів реагування на насильство в сім’ї. Підставою для цього є переконання, що насильство – приватна справа і може бути вирішена виключно самими членами сім’ї. Протягом 1960-х та першої половини 1970-х років ситуація в США характеризувалась бездіяльністю по відношенню до насильства в сім’ї. Деякі види насильства в сім’ї були фактично узаконені. В Америці в 1824 році закон офіційно звільнив чоловіків від відповідальності за умови, що фізичне покарання дружини відбуватиметься лише у випадках “крайньої необхідності”.

“Співчуття” як альтернативний підхід до реагування на насильство в сім’ї сягає корінням в проблему насильства над дітьми і характеризується гуманним співчуттям не лише по відношенню до жертв насильства в сім’ї, але й до тих, хто його вчиняє. Мета даного підходу в зміцненні сім’ї, а не в покаранні кривдника. Більш того, члени сім’ї, які вчиняють насильство, сприймаються самі як жертви ситуації, яка склалась, а не як жорстокі злочинці. Такий підхід в США вперше запропонували застосовувати до випадків насильства в сім’ї представники фемінізму і активісти громадського руху в 1970-х роках.

Протягом ще багатьох років в США соціальне реагування на насильство в сім’ї виключало правове втручання. Адвокати жінок, які стали жертвами насильства в сім’ї, зазначали, що мало хто з чоловіків, які вчиняли насильство, був заарештований, звинувачений та засуджений. Дослідження показало, що дані заяви адвокатів були точними, відповідали дійсності [98, с.2]. Тоді, починаючи з 70-х років, соціальна політика сфокусувалась на вдосконаленні правового реагування на випадки насильства в сім’ї та покаранні правопорушників.

“Контроль”як підхід до реагування на насильство в сім’ї полягає в жорсткому використанні інституційних ресурсів для зниження рівня насильства в сім’ї, покарання тих, хто його вчиняє. Контроль головним чином виражається в формі практики обов’язкового реагування на насильство в сім’ї, а саме: обов’язковий арешт, принцип обов’язкового судового провадження та обов’язкове інформування. Згідно закону про обов’язковий арешт, поліцейські зобов’язані заарештувати кривдника, навіть якщо жертва насильства виступає проти цього. Відповідно до принципу про обов’язкове судове провадження судове провадження не може бути припинено до тих пір, поки обвинувачена особа не буде покарана, навіть якщо жертва просить закрити справу. Вважалось, що такий захід дозволить зменшити кількість випадків тиску на жертву з боку кривдника. Принцип обов’язкового інформування передбачає, що медичний персонал зобов’язаний повідомляти про будь-які факти насильства в правоохоронні органи. Деякі науковці відкрито заявляють, що принцип обов’язкового інформування може мати негативний ефект. Порушення принципу конфіденційності підриває довіру пацієнтів до медичного персоналу і позбавляє їх контролю над ситуацією, віддаючи все у руки влади. Це може стримувати як жертв насильства в сім’ї, так і осіб, які його вчиняють, від звернення за медичною допомогою. Однак, в 1980-ті роки у деяких науковців виникли великі сумніви щодо ефективності політики обов’язкового реагування. Вони пояснювали свою позицію ігноруванням індивідуальних потреб, проблем і мотивів жертви насильства в сім’ї, повним позбавленням її контролю над ситуацією.

Одну з прогресивних сучасних теорій, які роблять акцент на динаміці насильницьких відносин в сім’ї, розробила професор Л. Мілс. Вона зазначає, що насильство в сім’ї – це не односторонній процес, а складна динаміка відносин між декількома активними агентами. Агресія та насильство в сім’ї, які вчиняють жінки, – важлива складова динаміки даного явища. Жінки проявляють агресію і насильство в сімейних відносинах так само часто, як і чоловіки. На її думку, держава, яка отримує необмежену владу над долею жертви насильства в сім’ї, ненавмисно сама вчиняє насильство по відношенню до жертви. Л. Мілс, взявши за основу принципи поновлювального правосуддя, розробила власну модель, яку назвала “коло насильства в сім’ї”. На зустрічі, які організуються спеціалістами, запрошуються не лише кривдник і жертва, а й близькі родичі. Головна задача цих зустрічей не знайти винного і не виправдати жертву, а простежити динаміку відносин між партнерами, встановити вину кожного члена сім’ї та спільно виробити план подальшого припинення циклу насильства. В даний момент в США дана модель упроваджується в практику з метою отримання відомостей про її ефективність [99, с.109-115].

За даними американських вчених, насильство в сім’ї є досить серйозною і поширеною проблемою у США. Ось деякі ілюстративні дані: близько 97% жертв насильства в сім’ї — жінки (Департамент юстиції США); кожні 9 секунд б’ють жінку; понад 4 млн. жінок б’ють щороку (Фонд запобігання насильству в сім’ї); в середньому щодня 4-х жінок убивають внаслідок насильства в сім’ї; кожна друга жінка впродовж життя потрапляє в ситуацію, пов’язану з насильством (Проект юридичного факультету Гарвардського університету із захисту жінок-жертв насильства); 50% усіх бездомних жінок і дітей рятуються від насильства в сім’ї [12, с.76-77].

Необхідно зазначити, що в кожному штаті США існує окреме законодавство по попередженню і боротьбі з насильством в сім’ї. Нами для аналізу обране законодавство по попередженню і боротьбі з насильством в сім’ї штату Іллінойс, яке дисертант мала можливість вивчити та безпосередньо ознайомитись з організацією його застосування на практиці під час перебування у м. Чикаго в межах програми навчання в літній школі права.

Основним законодавчим актом, що регулює питання, пов’язані з протидією насильству в сім’ї в штаті Іллінойс є Акт по боротьбі з насильством в сім’ї (IllinoisDomesticViolenceAct– далі IDVA). В Україні, як відомо, це – Закон України “Про попередження насильства в сім’ї”, в якому містяться поняття, пов’язані з попередженням насильства в сім’ї, визначаються органи, уповноважені здійснювати дане попередження, їх повноваження та спеціальні заходи попередження насильства в сім’ї, особливе місце серед яких займає захисний припис. Даний захід попередження насильства в сім’ї, хоча і закріплений в Україні на законодавчому рівні, однак, є відносно новим для нашої країни, тому організація його застосування потребує вдосконалення.

Відповідно до IDVA охоронний ордер (у порівнянні з законодавством України дорівнює захисному припису) – це судовий припис, який забороняє особі, яка скоїла насильство в сім’ї, вчиняти певні дії чи навпаки, вимагає від неї певних дій. В охоронних ордерах жертва зветься позивачем, а особа, яка вчинила насильство в сім’ї, – відповідачем.

Охоронний ордер можна отримати двома шляхами:

  • в цивільному суді (окремо, чи одночасно з іншою цивільною процедурою, наприклад, розлученням);
  • в кримінальному суді, у зв’язку з кримінальним звинуваченням [40, с.52].

Необхідно зазначити, що в штаті Іллінойс створені суди для розгляду справ, пов’язаних із насильством в сім’ї. У вказаних судах розглядаються як кримінальні, так і цивільні позови.

Жертва насильства в сім’ї може отримати один з трьох видів охоронних ордерів:

  1. Надзвичайний охоронний ордер.У період, коли немає судових засідань, зокрема в нічний час і вихідні, ордер можна отримати, звернувшись до поліції, яка в цьому випадку зв’яжеться з черговим суддею. Цей суддя визначить, чи є підстави казати про значну вірогідність негайної загрози насильства, і, якщо це так, видасть надзвичайний ордер. Однак, коли судові засідання поновляться, потерпілий має з дотриманням всіх правил звернутися до суду за отриманням тимчасового ордеру.
  2. Тимчасовий охоронний ордер.Коли суд працює, ордер можна отримати шляхом подання у відповідному суді позову з проханням про захист від насильства в сім’ї, повідомляючи суддю про характер насильства, особу кривдника та бажаний зміст охоронного ордеру. За наявності вірогідної небезпеки подальшого насильства, суд може видати такий ордер з 14 – 21-денним терміном дії, без попереднього повідомлення кривдника.
  3. Постійний охоронний ордер.Після видання тимчасового охоронного ордеру і повідомлення про це особі, яка вчинила насильство в сім’ї, у 10-денний строк призначається судове засідання, на якому особа, звинувачена у насильстві, матиме змогу викласти своє бачення подій. Після слухання справи, якщо суддя вирішить, що були надані достатні докази вини особи, звинуваченої у вчиненні насильства в сім’ї, дія ордеру може бути продовжена на термін до 2 років [40, с.21-23].

Виданий судом охоронний ордер вноситься до Реєстру охоронних ордерів штату – комп’ютерної системи обліку, яку використовують судді та правоохоронні органи. Згідно з федеральними законами і законами штатів охоронні ордери, видані в одному штаті, так само дійсні і в інших штатах.

Відповідно до IDVA охоронний ордер може передбачати наступні обмеження чи зобов’язання для особи, яка вчинила насильство в сім’ї:

  • заборона вчиняти насильство в сім’ї в майбутньому;
  • надання виключного права володіння житлом особі, яка стала жертвою насильства в сім’ї – дане обмеження може бути встановлено, якщо позивач, на відміну від відповідача, має право проживати в цьому приміщенні; а також у випадку, якщо обидва мають право проживати у даному приміщенні, але рівень необхідності володіння саме цим житлом превалює у позивача;
  • заборона наближатись до жертви насильства – вимагає відповідача залишатись осторонь від позивача. Може точно встановлювати дистанцію, на яку заборонено наближатись, та / чи місця, в яких ця заборона дійсна;
  • зобов’язання відповідача відвідувати відповідні тренінги та програми соціальної реабілітації;
  • надання позивачу права піклуватись про неповнолітніх дітей – зобов’язує відповідача не забирати дітей у позивача та не переміщувати їх, а у випадку, якщо неповнолітні діти знаходяться у відповідача, він зобов’язаний передати дитину позивачу;
  • заборона відвідувати дитину або обмеження часу її відвідування (в даному випадку суд повинен встановити дні та часи відвідувань) – встановлюється, якщо відповідач може створити загрозу безпеці дитини під час відвідувань; використати відвідування з метою вчинення насильства чи залякування позивача; неправомірно заховати чи затримати дитину; діяти таким чином, що суперечить інтересам дитини;
  • заборона вивозити дитину зі штату чи приховувати її в межах штату;
  • зобов’язання за викликом з’являтись до суду;
  • надання позивачу виключного права володіння – якщо майно чи його частина знаходяться у відповідача, позивач може вимагати повернути його;
  • захист майна – забороняє відповідачу пошкоджувати, знищувати, продавати та виконувати інші дії з майном;
  • грошова підтримка – зобов’язує відповідача виплачувати грошове утримання неповнолітнім дітям, які знаходяться на піклуванні у позивача;
  • відшкодування збитків – зобов’язує відповідача відшкодувати збитки, що були завдані насильством (медичні витрати, втрата заробітної платні, тимчасове проживання та інші);
  • заборона входу – якщо відповідач створює загрозу безпеці позивача чи дітей, йому забороняється входити і залишатися в оселі;
  • заборона на вогнепальну зброю – суд зобов’язує відповідача передати зброю місцевим правоохоронним органам, якщо вважає, що існує загроза неправомірного використання вогнепальної зброї проти позивача;
  • заборона доступу до установ, які відвідує дитина – охоронний ордер забороняє контакт відповідача з дітьми з метою приховати адресу позивача або якщо необхідно припинити насильство щодо дитини чи її переміщення;
  • сплата послуг притулку – відповідач зобов’язаний сплатити за послуги притулку чи консультуючої служби;
  • змішаний ордер об’єднаної допомоги – містить перелік дій, які відповідач зобов’язаний виконувати, а також перелік дій, які йому заборонено вчиняти.

За наявності підстав вважати, що особа, яка вчинила насильство в сім’ї, порушила заборони чи не виконує зобов’язання, встановлені охоронним ордером, поліція зобов’язана її заарештувати, адже будь-яке порушення охоронного ордеру тягне кримінальну чи цивільно-правову відповідальність [100, с.III-13-III-14].

Необхідно зазначити, що в м. Чикаго штату Іллінойс офіцери, які займаються проблемою насильства в сім’ї, обов’язково регулярно відвідують спеціальні тренінги та програми підготовки, які фінансуються за кошти бюджету штату. За рік таке навчання проходять близько 1000 офіцерів поліції м. Чикаго [188, с.42].

Наявність значної небезпеки заподіяння шкоди у справах, пов’язаних з насильством в сім’ї, вимагає від поліцейського негайного прибуття на місце події. При розслідуванні справ, пов’язаних з насильством в сім’ї, поліцейські мають поводитись досконало і дотримуватись певних правил. Вступаючи у спілкування, поліцейський повинен виявляти професійну стриманість і бажання допомогти. Поліцейські, які прибули за викликом, повинні негайно взяти ситуацію під свій контроль, розвести учасників події по різним кімнатам, щоб запобігти будь-яким насильницьким діям, і опитувати їх окремо.

IDVA вимагає від поліцейських офіцерів при реагуванні на випадок насильства в сім’ї прийняти відповідні кроки для попередження вчинення будь-якого насильства в майбутньому.

По-перше, якщо офіцер має достатні докази того, що було скоєно злочин, він повинен заарештувати кривдника. Рішення про арешт має засновуватись на тому, чи є підстави вважати, що мав місце злочин, при цьому не є обов’язковими згода чи бажання потерпілого звертатись до суду та давати свідчення в майбутньому. Не повинен впливати на рішення про арешт особи, яка вчинила насильство в сім’ї, і факт того, чи одружені жертва та кривдник, чи просто разом проживають. Зовсім не обов’язково для офіцера бачити вчинення правопорушення, так як достатньо “вірогідної причини”(видимі пошкодження чи інші докази насильства).

По-друге, якщо необхідно, поліцейський повинен допомогти жертві дістатися госпіталючи шелтеру (притулку). Необхідно зазначити, що в м. Чикаго існує 6 притулків для жертв насильства в сім’ї, кожний з яких розрахований на 200 осіб, що, звичайно, є недостатнім, оскільки кожен день реєструється близько 500 дзвінків із заявами та повідомленнями про скоєння насильства в сім’ї [188, с.43]. Також поліція повинна допомогти жертві дістатися назад до оселі в разі, якщо вона покинула її, для того, щоб захистити її, доки вона збере необхідні особисті речі.

По-третє, офіцер має ознайомити жертву з її правами відповідно до законодавства, включаючи роз’яснення, яким чином вона може висунути звинувачення, якщо особу, яка вчинила насильство в сім’ї, не було заарештовано. Поліція також зобов’язана надати жертві письмове викладення її прав, які повинні бути надруковані і на англійській, і на іспанській мовах (необхідно додати, що інформаційні картки, на яких зазначена необхідна інформація про права та можливості жертви насильства в сім’ї, а також необхідні контактні телефони, за якими жертва може звернутися по допомогу, розповсюджуються серед населення поліцією та відповідними службами, і є ефективним профілактичним заходом). Крім того, офіцер повинен скласти відповідний документ, наприкінці якого зазначити номер свого значка, та надати жертві в разі необхідності направлення до соціальної служби.

По-четверте, офіцер поліції зобов’язаний звітувати про розгляд кожної заяви про насильство в сім’ї. Якщо можливо, необхідно зробити ксерокопію звіту чи номеру звіту, що в майбутньому може використовуватися жертвою як доказ, якщо вона вирішить висунути кримінальне звинувачення чи отримати охоронний ордер.

Таким чином, вперше в світі насильство в сім’ї було визнано соціальною проблемою національного масштабу у США. Крім того, саме в цій країні знаходяться найкрупніші центри з розробки теоретичної бази, методології та інструментарію для вивчення насильства в сім’ї. США демонструють унікальні взаємовідносини між науковими та політичними кругами в формуванні соціальної політики, спрямованої на зниження насильства в сім’ях. Тому США не лише доцільний приклад в проведенні крос-культурних досліджень, а й своєрідний орієнтир в розумному запозичені сильних сторін їх соціальної політики.

Цікавим є досвід попередження насильства в сім’ї в Канаді, де сьогодні проблема насильства в сім’ї інтегрована в поточні програми багатьох урядових департаментів, таких як Міністерство охорони здоров’я, Міністерство нерухомості та будівництва, Королівська Канадська кінна поліція (RCMP), Міністерство юстиції, Міністерство спадку, Міністерство у справах жінок, Відомство статистики Канади, а також ряд проектів та програм розвивають Міністерство національної оборони, Міністерство у справах індійців та народів півночі, Міністерство у справах громадянства та імміграції, Міністерство іноземних справ і зовнішньої торгівлі та інші.

Особлива увага приділяється питанням медичної допомоги потерпілим від насильства в сім’ї. Міністерством охорони здоров’я Канади у співробітництві з медичними учбовими закладами, асоціаціями лікарів та медичних сестер організовані курси, навчальні семінари для медичного персоналу, який має справу з особами, що пережили насильство в сім’ї. За вказівкою даного Міністерства були також розроблені правила поведінки для лікарів та видано посібник для медичних сестер, які надають допомогу жертвам насильства в сім’ї.

Генеральна прокуратура та Міністерство юстиції були також задіяні в реалізації програми. В її рамках передбачалось проходження поліцейськими спеціальної підготовки для роботи з жертвами насильства в сім’ї, оскільки канадські жінки часто скаржились на грубість та безтактовність працівників правоохоронних органів. Поліцейські отримали інструкції та інформаційні матеріали з питань надання допомоги жертвам насильства в сім’ї. Канадськими юристами був підготовлений спеціальний посібник для соціальних працівників, які надають допомогу жертвам насильства в сім’ї. Поліції та судам наказано діяти рішуче та швидко. Для реалізації таких установок розвиваються навчальні програми та тренінги для поліції, прокурорів, співробітників пенітенціарних установ, патрульних служб. Провінції і території Канади, крім проведення тренінгів з попередження насильства в сім’ї, розробляють відповідні навчальні матеріали, включаючи практичні посібники для королівських прокурорів, співробітників системи виправних установ та правоохоронних органів.

В Канаді існують служби по попередженню насильства в сім’ї, із ресурсів яких місцевим організаціям для проведення роботи по попередженню насильства в сім’ї виділяються невеликі гранти. Крім того, був створений інформаційний пакет для підлітків з метою розширити їх знання про можливість насильства під час побачень, а також про насильство щодо жінок. Ця робота спрямована на підвищення самосвідомості молоді та забезпечення превентивних дій у випадку загрози насильства.

В провінції Манітоба розроблені три типи навчальних програм для осіб, які вчинили насильство в сім’ї:

  1. 24-годинні заняття групового консультування (пропонуються на 6 мовах);
  2. 84-годинна програма інтенсивної терапії (для тих, хто звільнений від покарання умовно);
  3. 300-годинна програма (для тих, хто знаходиться під вартою).

Крім того, існують програми індивідуального консультування осіб, які вчинили насильство в сім’ї.

В Вінніпегу з 1990 року діє Суд по справам насильства в сім’ї, створений під тиском громадськості для розгляду випадків насильства у відносинах подружжя, по відношенню до дітей та осіб похилого віку. Створення цього спеціального суду забезпечує такий же суворий підхід до випадків насильства в сім’ї, як і до інших проявів насильства проти особистості. Робота суду по справам насильства в сім’ї визнана успішною, зокрема завдяки підбору спеціально підготовлених суддів та прокурорів, обізнаних про проблеми насильства. Крім того, в якості компоненту звинувачувального процесу створена Програма захисту жінок (TheWomen’sAdvocacyProgram), яка забезпечує підтримку жінкам на всіх етапах взаємодії з правозахисною системою. Внаслідок діяльності судів по насильству в сім’ї в провінції Манітоба, а також інших провінціях і територіях Канади випадки насильства в сім’ї перестали вважатись неважливими справами і ними займаються висококваліфіковані спеціалісти.

У відповідності до Акту про жертв насильства в сім’ї в провінції Саскачеван в 1995 році введені в дію ордери, які надають спеціально підготовленим мировим суддям “право термінового втручання в будь-який час доби”. Спеціальний ордер на вхід в житло дозволяє офіційним особам контролювати ситуацію, і у випадку необхідності (в тому випадку, якщо вона не може діяти самостійно), евакуювати жертву. Порушення будь-якої частини вказаного Акту є кримінальним злочином. Кожен офіцер поліції в провінції пройшов спеціальне навчання по застосуванню законодавства по боротьбі з насильством в сім’ї.

З 1988 року в провінції Онтаріо, зокрема, в найкрупнішому місті провінції – Торонто, діє система термінового реагування на прояви насильства в сім’ї (DomesticViolenceEmergencyResponseSystem(DVERS). Засновниками цієї системи стали Канадська Служба безпеки (ADT), служба підтримки жертв і поліція м. Торонто. ADTбезкоштовно надає жертвам насильства в сім’ї портативну сигнальну апаратуру та забезпечує цілодобову її роботу. Член сім’ї, якому загрожує небезпека, може за допомогою цієї апаратури подати сигнал, який терміново передається в поліцію як дзвінок особливої важливості. Сім’ї із групи ризику визначаються за допомогою місцевих соціальних служб та правоохоронних органів. Представники ADTнавчають членів таких сімей, в тому числі і дітей, як користуватися апаратурою.

В Онтаріо існують також два типа судів по справам насильства в сім’ї. В судах одного типа розглядаються більш прості випадки, зокрема, що стосуються осіб, які вперше порушили закон. Суди другого типу розглядають більш серйозні випадки, які вимагають суворого покарання. Така спеціалізація допомагає покращити якість судового провадження та більше сприяє захисту інтересів жертв насильства в сім’ї.

В Канаді набули популярності дослідницькі центри по проблемам насильства в сім’ї та насильства проти жінок. Вони створені в 1993 році та фінансуються Дослідницькою радою по соціальним та гуманітарним наукам Канади та федеральним Департаментом охорони здоров’я і соціального забезпечення, а також отримують кошти від місцевих об’єднань громадян. Ці центри прагнуть забезпечити стійке співробітництво між вченими, викладачами, практиками, політиками і всіма зацікавленими організаціями [1, с.4-16].

Крім того, в Канаді розпочата кампанія “Біла Стрічка”,унікальна ініціатива канадських чоловіків. Чоловіки, учасники кампанії “Біла Стрічка”, закликають чоловіків усього світу протягом періоду з 25 листопада по 6 грудня носити білі стрічки, повісити їх на свої дома, автомашини, робочі місця та ніколи не вчиняти насильство щодо жінок; ніколи не закривати очі на насильство щодо жінок; ніколи не мовчати про насильство по відношенню до жінок [101].

На нашу думку, для ефективного вирішення проблеми насильства в сім’ї в кожній країні вкрай необхідне адекватне законодавство, яке б враховувало міжнародні рекомендації, національні особливості країни, а також позитивний досвід інших країн в вирішенні даної проблеми.

Висновки до розділу 1

Розглянувши та проаналізувавши загальні положення попередження насильства в сім’ї в Україні, враховуючи міжнародний досвід в вирішенні проблеми насильства в сім’ї та національні особливості країни, ми дійшли наступних висновків:

На нашу думку, більш правильними та широкими є наступні поняття насильства та насильства в сім’ї.

Насильство – це будь-який умисний фізичний, сексуальний, психологічний, економічний вплив однієї особи (групи осіб) на іншу особу (групу осіб), який здійснюється всупереч її волі у формі примушення до вчинення або до утримування від вчинення певних дій з метою підкорення своїй волі і спричиняє або містить у собі загрозу спричинення моральної шкоди, шкоди фізичному, психічному здоров’ю чи економічним інтересам.

Насильство в сім’ї – це будь-яка умисна дія/бездіяльність чи погроза застосування будь-якої дії/бездіяльності фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім’ї, який володіє значною фізичною чи психологічною перевагою, по відношенню до іншого члена сім’ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім’ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному, психічному здоров’ю чи економічним інтересам. При використанні цього визначення обов’язковим є роз’яснення значення терміну “сім’я” за допомогою переліку осіб, які входять до неї.

До переліку осіб, яких можна вважати членами сім’ї при кваліфікації насильства в сім’ї, на наш погляд, слід віднести: подружжя та партнерів, які проживають разом або за взаємною згодою мають тривалі (більше 1 року) інтимні чи інші значущі стосунки; колишнє подружжя та колишніх партнерів; батьків (мати, батько) та дитину (дітей); усиновителів (усиновителя) та усиновлених; діда (бабусю) і онуку (онука); вітчима (мачуху) і пасинка (падчерку); братів та сестер; фактичних вихователів і вихованців; тітку (дядька) та племінника (племінницю); інших родичів; домашніх робітниць та членів їх сімей.

Сутність насильства в сім’ї виражається через такі поняття, як причини, типи (спрямованість) та види насильства в сім’ї. Окремо надано характеристику кожній із складових сутності насильства в сім’ї.

Правові засади попередження насильства в сім’ї в Україні складаються з міжнародного та національного законодавства. Аналіз чинного законодавства дозволяє зробити висновок про те, що в Україні створена правова основа, спрямована на попередження насильства в сім’ї, надання різноманітних видів допомоги та підтримки жертвам такого насильства, а також покарання винних за подібні діяння.Проте, чинна нормативно-правова база України щодо попередження насильства в сім’ї потребує серйозного та негайного вдосконалення.

На наш погляд, необхідно вдосконалити діяльність органів та установ, уповноважених здійснювати попередження насильства в сім’ї, зокрема доцільно встановити вимогу до працівника центру соціальних служб для молоді, який здійснює соціальне інспектування неблагополучних сімей, а також до працівників органів внутрішніх справ України, які безпосередньо займаються попередженням насильства в сім’ї, мати юридичну та психологічну освіту одночасно. Необхідно стимулювати фінансування спеціалізованих установ для жертв насильства в сім’ї благодійними організаціями та меценатами шляхом введення для них пільгового оподаткування. Слід виділяти певну кількість місць для осіб чоловічої статі в притулках для жертв насильства в сім’ї для надання відповідної допомоги чоловікам-жертвам насильства в сім’ї. Пропонується розробити єдину централізовану систему обліку офіційних попереджень та захисних приписів, винесених в Україні, з метою підвищення ефективності діяльності правоохоронних органів щодо попередження насильства в сім’ї.

Найбільш досконалим є законодавство по протидії насильству в сім’ї США та Канади, оскільки саме в цих країнах знаходяться найкрупніші центри з розробки теоретичної бази, методології та інструментарію для вивчення насильства в сім’ї. В Україні недостатньо вивчений та практично не застосовується досвід розвинених країн по реабілітації жертв насильства в сім’ї, відсутні відповідні програми соціальної реабілітації для осіб, які вчинили насильство. Тому доцільно було б перейняти позитивний досвід Канади та США, в яких існує розвинена система допомоги особам, які скоїли насильство в сім’ї.

В результаті аналізу міжнародного досвіду по протидії насильству в сім’ї зроблено висновок, що позитивно відіб’ється на якості попередження насильства в сім’ї створення в Україні центрів допомоги жертвам насильства в сім’ї на основі картографічного методу. Пропонується також створити в Україні спеціалізовані сімейні суди, до повноважень яких віднести розгляд всіх справ, пов’язаних з насильством в сім’ї: кримінальних, адміністративних та цивільних, а також застосування захисного припису, який забороняє особі, яка скоїла насильство в сім’ї, вчиняти певні дії чи навпаки вимагає від неї певних дій. Створення даних судів сприятиме вирішенню питання компетентності суддів та забезпечить прийняття справедливих та виважених рішень. Доцільним вбачається розроблення та введення в Україні за аналогією зарубіжних країн спеціальних навчальних тренінгів та курсів для працівників міліції та інших осіб, які займаються попередженням насильства в сім’ї. Пропонується розробити спеціальніінформаційні картки, в яких міститиметься інформація про права жертви насильства в сім’ї та її можливості, з обов’язковим зазначенням контактних телефонів, за якими вона може звернутися за допомогою. Вказані інформаційні картки повинні роздаватися дільничними інспекторами міліції.

РОЗДІЛ 2

ДІЯЛЬНІСТЬСЛУЖБИ ДІЛЬНИЧНИХ ІНСПЕКТОРІВ МІЛІЦІЇ ЩОДОПОПЕРЕДЖЕННЯ НАСИЛЬСТВАВСІМ’Ї

2.1.Правова основа діяльності та роль служби дільничних інспекторів міліції у попередженні насильства в сім’ї

Головним напрямком в діяльності держави щодо боротьби з адміністративними проступками була, є і буде їх профілактика. Суспільство значно більше зацікавлено в попередженні правопорушення, ніж у подальшому покаранні винних. Відповідно до вимог МВС України служба дільничних інспекторів міліції повинна стати основним підрозділом профілактики злочинів та інших правопорушень. Головне завдання сучасного дільничного інспектора міліції – стати зв’язуючою ланкою в об’єднанні зусиль представників правоохоронних органів і громадських формувань у попередженні правопорушень[102, с.166-167].

Профілактична діяльність дільничних інспекторів міліції є основним способом попередження насильства в сім’ї. На державному рівні визнано, що головне завдання сьогодні — це не подолання наслідків насильства, а запобігання, попередження насильства в сім’ї [8, с.50].

На даний час правова наука не виробила єдиного підходу до визначення понять “профілактика”та “попередження”. Думки науковців щодо їх тотожності чи відмінності різняться. У абсолютній більшості наукових робіт, нормативних актах та методичних рекомендаціях терміни “профілактика” та “попередження” використовуються як синоніми [103; 104; 105]. Оржеховська В.М., хоча і вважає поняття “профілактика” та “попередження” синонімічними, зауважує, що профілактика – це не лише частина попереджувальної роботи, спрямованої на виявлення і усунення причин та умов правопорушень, а й система заходів перевиховання і формування особистості [104, с.61-63].

Деякі адміністративісти дотримуються думки, що між термінами “попередження” та “профілактика” є різниця. Вона полягає в тому, що перший відображає діяльність щодо недопущення будь-яких явищ, а другий – діяльність щодо недопущення негативних змін у явищах. Злочинність або адміністративна деліктність існує об’єктивно, тому її не можна попередити, а з нею можна тільки боротися, долати. На їх погляд, профілактика правопорушень – це соціально спрямована діяльність держави, її органів та їх посадових осіб, громадських організацій та окремих громадян щодо виявлення причин та умов вчинення правопорушень, ліквідації факторів, які сприяють формуванню антигромадської поведінки особи, ліквідації правопорушень як соціального явища, та забезпечення під час здійснення такої діяльності прав та свобод громадян [102, с.168; 106, с.179-180].

Макаренко О.М. розглядає кожне з цих понять у широкому та вузькому розумінні. Він приходить до висновку, що поняття попередження та профілактики, недопущення і припинення правопорушень тісно взаємопов’язані і підкорені завданню боротьби із правопорушеннями, головним напрямком якого є профілактика правопорушень [107, с.119].

Литвак О.М. поділяє позицію тих кримінологів (Зелінський А.Ф., Голіна В.В. та ін.), які пропонують всі форми та заходи превентивного характеру об’єднати терміном “попередження”, а профілактикою називати заходи щодо усунення або нейтралізації криміногенних чинників [108, с.138].

Черній В.В. та Колмиков В.М. зазначають, що профілактику слід визначати як “діяльність певних суб’єктів: з виявлення, нейтралізації або усунення причин адміністративної деліктності як явища загалом, так і складових її частин, а також умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень (загальна профілактика); з виявлення деліктів, здійснення профілактичного впливу та утримання від повторного вчинення адміністративних правопорушень осіб, поведінка і особисті схильності яких вказують на реальну можливість переходу на протиправний шлях, а також виявлення профілактичного впливу на їхнє найближче оточення з метою позитивної корекції поводження цих осіб (індивідуальна профілактика)” [109, с.76-77].

Андрєєва О.Б. зазначає, що поняття “попередження правопорушень” обіймає різні види цілеспрямованої попереджувальної діяльності, зокрема і профілактику, котра є її часткою [110, с.17].

Дійсно, етимологічно слова-терміни “попередження”і “профілактика”близькі за сутністю. Слово “попередити”означає, що за допомогою прийнятих заходів чомусь перешкоджають розвинутись, здійснитись. Слово ж “профілактика”означає “уберегти”, “запобігти”. З огляду на таке, ми погоджуємось з тими теоретиками та практиками, які розглядають профілактику як частину більш змістовного явища попередження правопорушень. Отже, попередження правопорушень є більш широкою діяльністю, ніж діяльність профілактична, бо обіймає також зусилля щодо їх відвертання та припинення.

Виділяють два види профілактики: загальносоціальну й спеціальну. Залежно від ієрархії причин та умов правопорушень, у структурі спеціальної профілактики виокремлюють загальноспеціальну, спеціальну (профілактику окремих груп правопорушень) та індивідуальну профілактику [111, с.17; 112, с.11; 106, с.184-186]. До загальноспеціальної профілактики правопорушень міліцією відносяться: видання підзаконних нормативно-правових актів (наказів, розпоряджень) щодо правового регулювання профілактики правопорушень; проведення інформаційної та виховної роботи; проведення наукової роботи.Метою спеціальної профілактики є попередження окремих правопорушень чи ліквідація причин та умов, які їм сприяють. Вона займає основне місце в діяльності правоохоронних органів. Спеціальна профілактика правопорушень включає організацію та цілеспрямоване здійснення певного комплексу заходів попередження та виховання. Ретельне розроблення планів таких заходів визначає їх високу організацію та ефективність. Прикладом спеціальної профілактики насильства в сім’ї є здійснення операції “Побут”, метою якої є попередження сімейно-побутової злочинності, покращення індивідуально-профілактичної роботи з особами, які схильні до скоєння таких правопорушень. Індивідуальна профілактика правопорушень міліцією – це діяльність її підрозділів, посадових осіб, окремих працівників щодо виявлення осіб, від яких, за об’єктивно встановленими даними, можна чекати вчинення правопорушень (злочинів, адміністративних проступків) і провадженню щодо них і навколишнього соціального мікросередовища позитивного коригувального впливу. Виокремлюють наступні стадії індивідуальної профілактики: доделіктна профілактика, завданням якої єби вчинення правопорушення на стадії приготування або замаху; профілактичні заходи за фактом вчиненого злочину, адміністративного проступку; профілактичні заходи після вчинення правопорушення (ці заходи спрямовані на недопущення та усунення факторів, які сприяли б вчиненню правопорушення) [106, с.189-190].

Отже, попереджувальній діяльності органів внутрішніх справ у літературі приділено значну увагу, однак дотепер не існує єдиного підходу до визначення цієї діяльності. Не акцентуючи увагу на термінологічних відмінностях, слід відмітити, що, хоча в даній роботі основною дослідницькою одиницею є саме попередження, в деяких випадках її характеристики співпадають з ознаками профілактики.

Прийнято визначати попередження насильства в сім’ї як систему соціальних і спеціальних заходів, спрямованих на усунення причин і умов, які сприяють вчиненню насильства в сім’ї, припинення насильства, яке готується або вже почалося, притягнення до відповідальності осіб, винних у вчиненні насильства в сім’ї, а також медико-соціальну реабілітацію жертв насильства в сім’ї [113, с.19; 114, с.56; 71].

Основний тягар здійснюваної в державі профілактичної діяльності покладений на органи внутрішніх справ. Для виконання обов’язків по боротьбі із правопорушеннями, а також функцій по їх попередженню у міліції створено відповідні головні управління, служби і підрозділи. Заслуговує на увагу класифікація підрозділів та служб органів внутрішніх справ за місцем профілактичної функції в функціональній діяльності, яку запропонував Яровий С.М. Так, для одних підрозділів та служб органів внутрішніх справ профілактика є супутнім результатом функціональних обов’язків, для других – однією із функцій у межах правоохоронної роботи, для третіх – функціональна діяльність включає в себе й профілактику [115, с.113-114].

Обсяг профілактичної діяльності працівників органів внутрішніх справ обмежений їх службовою і посадовою компетенцією. Службова компетенція визначається належністю особи до працівників ОВС України, а посадова – займаною посадою. Зокрема, службова компетенція працівника органів внутрішніх справ визначена в ст. 10 Закону України “Про міліцію”, відповідно до якої працівник міліції зобов’язаний вжити заходів щодо запобігання і припинення правопорушень [116]. Дана правова норма є диспозитивною і дозволяє вчиняти працівнику міліції різні дії щодо запобігання та припинення правопорушень за умови, що такі дії не будуть суперечити законодавству. У свою чергу, посадові повноваження працівників органів внутрішніх справ визначені в нормативних актах, які безпосередньо регулюють діяльність певних органів та підрозділів системи МВС України або окремої категорії працівників. Таким чином, правову основу профілактичної діяльності співробітників органів внутрішніх справ, в тому числі щодо попередження насильства в сім’ї, можна класифікувати на таку, що визначає їх службову компетенцію, і таку, що визначає посадову компетенцію. До першої групи належать нормативно-правові акти, що регулюють профілактичну діяльність працівника органів внутрішніх справ взагалі, до другої – нормативно-правові акти, що регулюють профілактичну діяльність, зокрема попередження насильства в сім’ї, саме дільничних інспекторів міліції.

Для здійснення профілактичної функції органів внутрішніх справ, крім встановлення суб’єктів профілактичної діяльності та ролі кожного з них в її здійсненні, велике значення має правове забезпечення профілактики правопорушень. Правові акти повинні визначити основні заходи профілактики, форми та методи її здійснення, цілі, завдання та функції різних суб’єктів профілактики, їх права та обов’язки, регулювати організацію та порядок застосування визначених заходів, а також передбачити відповідальність посадових осіб за невиконання вимог нормативно-правових актів в цій галузі.

Здійснення профілактики правопорушень, зокрема, попередження насильства в сім’ї, неминуче пов’язано із вторгненням в особисте життя громадян, в сферу їх прав та інтересів. Таке вторгнення в кожному випадку повинно бути не лише необхідним та виправданим, але й правомірним. Крім того, практика боротьби з правопорушеннями постійно виробляє нові форми і методи профілактичного впливу, які повинні бути закріплені на законодавчому рівні чи в нормативному порядку.

Чим важливішою для суспільства є та чи інша діяльність, тим більш послідовним повинно бути її правове забезпечення. Попередженняправопорушень, зокрема насильства в сім’ї,зогляду на вищезазначене,являєсобоюприкладдіяльності, для якоїособливонеобхідним є відповідненормативно-правове забезпечення. Тим більше, що, за загальною думкою спеціалістів різних галузей права, рівеньїїнормативноїрегламентаціїсьогодніщене можебутивизнанийзадовільним.

Слід погодитись із Заріповим З.С., який зазначав, що правову основу профілактики можна розглядати в широкому і вузькому смислі. В широкому – це “всі юридичні норми, що використовуються в профілактичній роботі, але прямо їй не присвячені”; в вузькому – це “юридичні норми, що безпосередньо присвячені профілактиці правопорушень” (чи установлюючі чи регламентуючі її норми) [117, с.23-24]. Проте,кожний напрямок профілактики правопорушень має свої особливості, власні форми і методи здійснення профілактичної діяльності, цілі та завдання, а також власне коло суб’єктів. Це зумовлено тим, що кожний окремий вид правопорушення посягає на певну сферу людського життя та завдає шкоди різним правам та інтересам особи. Відповідно форми і методи профілактичної діяльності, а також суб’єкти, які здійснюють профілактику даного правопорушення, повинні обиратись із врахуванням вищезазначеної інформації. Отже, на наш погляд, правову основу профілактики доцільно розглядати і в безпосередньому смислі – це всі юридичні норми, що присвячені окремому напрямку профілактики правопорушень, зокрема юридичні норми, що безпосередньо присвячені попередженню насильства в сім’ї.

Особливе місце серед суб’єктів, які здійснюють профілактику правопорушень, займає служба дільничних інспекторів міліції Міністерства внутрішніх справ України, працівники якої щоденно виконують завдання щодо проведення загальної профілактики та індивідуальної профілактики правопорушень. Ці завдання визначені в нормативних актах, які регламентують їх діяльність.

Тучак М.А. розрізняє нормативні акти, за допомогою яких здійснюється правове регулювання діяльності дільничних інспекторів міліції, за багатьма ознаками – суб’єктами правотворчості, юридичною силою, порядком прийняття, назвою, порядком набрання чинності та дії тощо. За суб’єктами правотворчості нормативні акти, які регулюють діяльність дільничних інспекторів міліції, він розділяє на дві групи. До першої групи відносяться нормативні акти, що видаються вищим органом державної влади України, місцевими радами, у яких містяться, як правило, норми загального характеру. До них варто віднести: Конституцію України, Конституцію Автономної Республіки Крим, закони, укази і розпорядження Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, рішення місцевих рад. Другу групу утворюють акти відомчого характеру, це, насамперед, накази МВС України, інструкції, вказівки, розпорядження, листи, настанови, статути [118, с.55-56]. Правову основу діяльності органів внутрішніх справ взагалі і дільничних інспекторів міліції, зокрема, згідно законів України “Про міліцію” та “Про дію міжнародних договорів на території України” становлять також міжнародно-правові акти, що укладені і належним чином ратифіковані Україною.

Враховуючи вищезазначені класифікації, пропонуємо наступну класифікацію юридичних актів, що складають правову основу діяльності служби дільничних інспекторів міліції щодо попередження насильства в сім’ї. Першу групу складають нормативно-правові акти, які регулюють службову діяльність дільничних інспекторів міліції (наприклад, Конституція України [65], закони України “Про міліцію” [116], “Про звернення громадян” [119], “Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України” [120], “Про оперативно-розшукову діяльність” [121]; Указ Президента України №1138/2000 від 17.10.2000 року, яким затверджено “Положення про Міністерство внутрішніх справ України” [122]; Інструкція про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення, та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів, затверджена наказом МВС України № 622 від 21 серпня 1998 року [123] та інші); другу групу – акти, що регулюють посадову компетенцію дільничних інспекторів міліції (наприклад, Указ Президента України № 27/2004 від 12 січня 2004 року “Про додаткові заходи щодо поліпшення діяльності служби дільничних інспекторів міліції” [124]; Положення про службу дільничних інспекторів міліції в системі Міністерства внутрішніх справ України, затверджене наказом МВС України №1212 від 20.10.2003 року [70] та інші). До третьої групи відносяться нормативні акти, що регулюють профілактичну діяльність дільничних інспекторів міліції. Остання група поділяється на дві підгрупи на підставі розгляду правової основи діяльності служби дільничних інспекторів міліції в широкому і вузькому сенсі. В широкому – це нормативні акти, що присвячені профілактиці правопорушень, але безпосередньо не регулюють діяльність дільничних інспекторів міліції щодо попередження насильства в сім’ї (наприклад, закон України “Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі” [125], КУпАП [75]); в вузькому – ті, що безпосередньо присвячені такому напрямку профілактичної діяльності дільничних інспекторів міліції як попередження насильства в сім’ї (закони України “Про попередження насильства в сім’ї” [51]; Постанова Кабінету Міністрів України №616 від 26.04.2003 року “Про затвердження Порядку розгляду заяв та повідомлень про вчинення насильства в сім’ї” [69] та інші). Крім того, кожна із груп, в свою чергу, може поділятися на підгрупи за різними ознаками – суб’єктами правотворчості, юридичною силою, порядком прийняття, назвою, порядком набрання чинності та дії тощо. Наприклад, за суб’єктами правотворчості нормативні акти, які регулюють посадову компетенцію дільничних інспекторів міліції, поділяються на дві підгрупи. До першої підгрупи відносяться нормативні акти, у яких містяться, як правило, норми загального характеру, та які видаються вищим органом державної влади України або місцевими радами. Другу підгрупу утворюють акти відомчого характеру. Вони найбільш докладно регламентують діяльність дільничного інспектора міліції.

Основу законодавчих та нормативно-правових актів, які регламентують діяльність правоохоронних органів, зокрема органів внутрішніх справ, щодо попередження насильства в сім’ї, складає Конституція України [65]. Її норми визначають і гарантують охорону і захист прав, свобод і інтересів сім’ї та людини, а також обмежують можливості і межі втручання співробітників міліції в сімейне життя. Зокрема, у ч. 1 ст. 32 Конституції України закріплено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Орлов Б.М., посилаючись на Портнова І.П., зазначав, що складно віднайти ту межу, за якою втручання в особисте життя стає правомірним. Часто доводиться погоджувати дії з конституційними нормами про недоторканість особистості та житла [126, с.60-61].

Дійсно,сімейні відносини менш доступні різноманітним видам цілеспрямованого соціального регулювання і контролю. Проте Закон України “Про міліцію”, який відіграє найважливішу роль у системі законодавчих актів, що регулюють діяльність дільничних інспекторів міліції, передбачає, що забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів, охорона і забезпечення громадського порядку, запобігання правопорушенням та їх припинення, участь в наданні соціальної та правової допомоги населенню є одними з основних завдань міліції. У процесі виконання покладених на них завдань, дільничні інспектори міліції користуються правами, що передбачені в ст. 11 Закону України “Про міліцію”. Так, п. б ст. 11 вказаного закону надає право працівникам міліції, зокрема, дільничним інспекторам міліції, входити безперешкодно у будь-який час доби на земельні ділянки, в жилі та інші приміщення громадян у разі припинення злочину, що загрожує життю мешканців. Однак, небезпечне для життя насильство в сім’ї може відбуватися також на земельних ділянках, в жилих та інших приміщеннях, мешканцями яких члени сім’ї не є. Таким чином, слід погодитися з думками науковців, які вказують на необхідність внесення змін в дане положення Закону України “Про міліцію” в частині розширення повноважень працівників міліції щодо безперешкодного входження на земельні ділянки, в жилі та інші приміщення громадян [118, с.182; 127, с.146].

Практичне виконання завдань міліції на місцях безпосередньо пов’язано з діяльністю служби дільничних інспекторів міліції, яка здійснює найбільший обсяг профілактичних заходів загальної та індивідуальної спрямованості, зокрема з попередження насильства в сім’ї. Службу дільничних інспекторів міліції в органах внутрішніх справ вважають однією з найнаближеніших до пересічних громадян, так як 70% їх заяв розглядається дільничними інспекторами міліції. Саме після зустрічей з працівниками цієї служби у більшості людей складається думка про роботу всієї міліції. Дільничні інспектори міліції відповідають за стан громадського порядку на своїх дільницях, знають майже кожного їх мешканця, тому саме вони відіграють одну з головних ролей в попередженні насильства в сім’ї.

Формування інституту дільничних інспекторів міліції відбувалося ще в 20-х рр. ХХ ст. Діяльність дільничного інспектора міліції завжди мала істотні особливості в порівнянні з представниками інших служб та підрозділів системи органів внутрішніх справ. Головною її особливістю є багатофункціональність. Дільничні інспектори міліції забезпечують у визначеному обсязі всі напрямки і види адміністративної діяльності, що визначає їх особливе місце, роль та значення у вирішенні завдань адміністративної діяльності органів внутрішніх справ. Однак, на наш погляд, який співпадає з поглядами багатьох адміністративістів [128; 129; 130], головними функціями служби дільничних інспекторів міліції повинні бути систематичне і планомірне вивчення населення на адміністративній ділянці та здійснення профілактики правопорушень.

Другою особливістю служби дільничних інспекторів міліції є організація її діяльності за територіальною ознакою. На наш погляд, з огляду на величезну поширеність в українському суспільстві та високу суспільну шкідливість такого негативного явища, як насильство в сім’ї, в організації діяльності служби дільничних інспекторів міліції щодо попередження насильства в сім’ї слід поєднати територіальний та галузевий принцип. Так, необхідним є введення в штатну чисельність служби дільничних інспекторів міліції інспектора з організації роботи по попередженню насильства в сім’ї, який повинен володіти усіма необхідними знаннями, вміннями та навичками по роботі з жертвами насильства в сім’ї та правопорушниками. Доцільність введення даної посади обумовлюється, по-перше, економічними інтересами, оскільки більш економним для бюджету країни та місцевих бюджетів буде забезпечення спеціального навчання по попередженню насильства в сім’ї одного чи декількох працівників служби дільничних інспекторів міліції, ніж кожного дільничного інспектора міліції; по-друге, зменшенням завантаженості кожного інспектора міліції; по-третє, більш високою ефективністю здійснення попередження насильства в сім’ї, оскільки займатися цим будуть спеціально підготовлені працівники міліції [190, с.212-213].

Необхідно зазначити, що слушною також є думка Безсмертного Є.О., який пропонує відновити управління (відділи) профілактики злочинів, які б знаходились в структурі міліції громадської безпеки [131, с.35]. У разі створення подібних управлінь (відділів) профілактики злочинів вони обов’язково повинні включати в свій склад інспекторів з організації роботи по попередженню насильства в сім’ї.

Необхідно зазначити, що і багатофункціональність, і територіальний принцип організації роботи як особливості служби дільничних інспекторів міліції виходять із самої назви даного інституту: “дільничні інспектори міліції”, тобто інспектори, які виконують функції всієї міліції на певній дільниці. Цікавим є ототожнення Крючковим О.В. дільничного інспектора міліції з “начальником міліції в мініатюрі”. Він пояснює це тим, що “дільничний інспектор міліції, як і начальник міліції, є, по суті, організатором охорони громадського порядку і боротьби з правопорушеннями на певній території” [128, с.83]. Звісно, як і начальник міліції не в змозі виконати самотужки всі обов’язки, що покладені на органи внутрішніх справ, так і дільничний інспектор міліції потребує допомоги при здійсненні своїх функціональних обов’язків з боку громадськості, позаштатних інспекторів міліції, громадських формувань та інших суб’єктів правоохоронної діяльності.

Із багатофункціональності діяльності служби дільничних інспекторів міліції виходить наступна особливість – універсальність. Для ефективного здійснення своїх функціональних обов’язків дільничні інспектори міліції повинні володіти набагато більшою кількістю знань, вмінь та навичок, ніж співробітники інших підрозділів органів внутрішніх справ. Дана особливість служби дільничних інспекторів міліції обумовлює необхідність якісного відбору та відповідної організації професійної орієнтації працівників підрозділу. Адже неякісний відбір та слабка організація професійної орієнтації працівників служби дільничних інспекторів міліції породжують плинність кадрів, що, в свою чергу, негативно позначається на ефективності діяльності даного підрозділу та міліції взагалі. Як справедливо зазначила Запорожцева Г.Є., “обов’язковою передумовою ефективності діяльності служби має стати ретельний науково обґрунтований професійний відбір та наявність продуманої системи психологічної підготовки фахівців цієї служби, особливо на початкових етапах професійного становлення” [132, с.10]. Крім того, особливо важливе значення в діяльності співробітників ОВС має суворе дотримання ними законності. Слушним є зауваження Негодченко О.В. про те, що “завжди треба пам’ятати, що діяльність співробітників ОВС пов’язана з вирішенням долі інших людей, а до людей не можна бути байдужими. В силу цього така діяльність вимагає не тільки володіння всією палітрою правових знань, але й високої культури взагалі” [133, с.128].

Від ефективності діяльності дільничних інспекторів міліції, як справедливо зазначають Ярмакі Х.П. та Аносєнков А.А., “залежить стан правопорядку в окремому районі, місті, області і в цілому у державі” [114, с.3]. Дільничний інспектор є обличчям міліції, оскільки по результатам його діяльності, ввічливості до громадян, своєчасності та ефективності у наданні допомоги громадськість формує своє ставлення та рівень довіри до міліції взагалі. Крім того, професійність дільничного інспектора міліції визначається з огляду на його вміння працювати з людьми, правильне використання обізнаності з особливостями закріпленої за ним дільниці і населення, що проживає на ній, досвід і спеціальну підготовку в попередженні та розкритті злочинів і профілактиці правопорушень, рівень довіри до нього населення [70].

Указом Президента України № 27/2004 від 12 січня 2004 року “Про додаткові заходи щодо поліпшення діяльності служби дільничних інспекторів міліції” в п. 1 ч. 3 встановлена необхідність проведення соціологічних досліджень щодо оцінки населенням якості та ефективності роботи органів внутрішніх справ, зокрема дільничних інспекторів міліції, та вжиття заходів по усуненню виявлених в ході опитування недоліків [124]. Отже, одним із методів оцінки якості та ефективності виконання професійно-службових обов’язків дільничним інспектором міліції повинні виступати дослідження громадської думки населення, яке обслуговує дільничний інспектор. Таким чином,виникає необхідність по формуванню позитивного іміджу дільничного інспектора міліції як представника органів внутрішніх справ.

Крім того, із багатофункціональності та територіального принципу організації роботи дільничних інспекторів міліції виходить той факт, що служба дільничних інспекторів міліції найбільш багаточисельний підрозділ органів внутрішніх справ, принаймні, повинен бути таким. Однак, за даними, які наводить Кривенда В.Ю., опитування дільничних інспекторів міліції показало, що на одного інспектора у місті навантаження населення перевищує 5тис. осіб, тоді як нормативний максимум становить 2,5 – 3 тис. чоловік на одного дільничного [130, с.249]. Як зазначає в своєму дисертаційному дослідженні Тучак М.А., для виконання з необхідною періодичністю всіх видів робіт згідно до функціональних обов’язків дільничному інспектору необхідно в середньому 2383 години на рік. Річний же фонд робочого часу, виходячи з встановленої законодавством чисельності робочих днів за рік з виключенням відпустки і інших втрат робочого часу внаслідок хвороби, становить 1844 години. Отже, річний обсяг робочого часу, необхідний дільничному інспектору для виконання службових обов’язків, перевищує корисний річний фонд на 539 годин або на 2 години 6 хвилин щоденно[118, с.41].

Важливим чинником для вдосконалення роботи дільничних інспекторів міліції стало прийняття Постанови Кабінету міністрів України № 1013 від 10 серпня 2004 року “Про затвердження Положення про місцеву міліцію”. Згідно даного Положення підрозділи місцевої міліції, де є посади дільничних інспекторів, створюються за рішеннями органів місцевого самоврядування на підставі подання місцевих держадміністрацій, виконавчих органів та рад, що узгоджуються з МВС [135]. Таким чином, органи місцевого самоврядування з урахуванням особливостей та потреб власного регіону мають змогу збільшувати штатну чисельність дільничних інспекторів міліції, що в свою чергу вирішить питання їх завантаженості та сприятиме більш якісному виконанню ними своїх службових обов’язків.

До основних напрямків діяльності дільничних інспекторів міліції відносяться: адміністративна, профілактична, оперативно-розшукова і кримінально-процесуальна діяльність, а також соціально-правове обслуговування населення. Однак, усі зазначені напрямки мають профілактичну спрямованість, націлену на охорону громадського порядку і боротьбу зі злочинністю [106, с.282].

Діяльність дільничних інспекторів міліції регламентується Наказом Міністерства внутрішніх справ України №1212 від 20.10.2003 року “Про затвердження Положення про службу дільничних інспекторів міліції в системі Міністерства внутрішніх справ України” (далі – Положення). В затвердженому Положенні передбачено, що дільничний інспектор міліції у межах своєї компетенції здійснює контроль і профілактичну роботу; з метою своєчасного виявлення осіб, які зловживають спиртними напоями, вчиняють насильство в сім’ї, наркоманів та інших правопорушників щомісячно вивчає та узагальнює: інформацію чергової частини міськрайорганів про виїзди чергових нарядів міліції на побутові конфлікти; повідомлення травматологічних пунктів, бюро судово-медичних експертиз, інших установ органів охорони здоров’я про заподіяння тілесних ушкоджень, пов’язаних з насильством у сім’ях; скарги та заяви громадян, повідомлення посадових осіб про правопорушення, вчинені в сім’ях [70].

Даним Положенням передбачено заведення алфавітних карток обліку осіб, стосовно яких здійснюється профілактична робота, та справ щодо профілактичної роботи стосовно громадян. Картки та справи реєструються у журналі реєстрації алфавітних карток та справ щодо профілактичної роботи стосовно громадян. Журнал реєструється в канцелярії міськрайоргану та зберігається у начальника відділеннядільничних інспекторів міліції.

Крім того, в даному Положенні більш чітко визначені права дільничного інспектора щодо виконання тих обов’язків, які на нього покладено. Ці права співвідносяться з правами, які закріплені у Законі України “Про міліцію”, як загальне і особливе.

До основних завдань служби дільничних інспекторів міліції Положення відносить: проведення індивідуально-профілактичної роботи з особами, схильними до скоєння правопорушень; охорона громадського порядку та забезпечення громадської безпеки; робота з населенням та громадськими формуваннями на адміністративній дільниці щодо охорони громадського порядку та громадської безпеки; попередження злочинів та адміністративних правопорушень; участь у розкритті злочинів, вчинених на території адміністративної дільниці. При виконанні завдань своєї діяльності, зокрема при здійсненні попередження насильства в сім’ї, дільничні інспектори міліції керуються сукупністю норм різних галузей права.

Так, при здійсненні попередження насильства в сім’ї дільничний інспектор міліції повинен враховувати загальні принципи регулювання сімейних відносин, визначені у СК України [33]. Притягуючи до відповідальності особу, яка вчинила насильство в сім’ї чи не виконала захисний припис, дільничні інспектори міліції керуються нормами КУпАП [75]. Однак, на думку деяких вчених, особа та її здоров’я не знаходяться під захистом КУпАП, відповідно, особа, яка вчинила насильство в сім’ї, не може бути притягнена до адміністративної відповідальності за ст. 1732 КУпАП. Так, Гергель С.В. та Доненко В.Б. пропонують доповнити ч. 1 ст. 9 КУпАП “Поняття адміністративного правопорушення”положенням, яке включало б особу до об’єктів захисту. Аргументуючи свою пропозицію, вони звертають увагу на те, що диспозиція ст. 1732 КУпАП передбачає відповідальність за умисне вчинення будь-яких дій фізичного, психічного або економічного характеру, унаслідок чого могла бути завдана шкода фізичному, психічному здоров’ю потерпілого, а ст. 9 КУпАП не включає особу та її здоров’я до об’єктів охорони засобами адміністративної відповідальності [136, с.123-124]. На наш погляд, не є доцільним внесення запропонованого доповнення, оскільки до об’єктів захисту в ч. 1 ст. 9 КУпАП віднесені права і свободи громадян. Конституція України, в свою чергу, відносить право на життя та охорону здоров’я, право на особисту недоторканість і на житло, а також право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї до прав і свобод людини і громадянина [65].

У разі встановлення дільничними інспекторами міліції у діях особи, яка вчинила насильство в сім’ї, ознак злочину, ними приймається рішення відповідно до Кримінально-процесуального кодексу України. Крім того, дільничний інспектор міліції вживає заходи для визначення меж місця події та його особливостей; видалення сторонніх осіб за межі місця події; виявлення очевидців, свідків події і осіб, які є учасниками сімейно-побутового конфлікту, та фіксації отриманих свідчень; виявлення і збереження видимих слідів злочину, а також при можливості їх закріплення. Після прибуття слідчо-оперативної групи дільничний інспектор міліції доповідає керівнику групи про вжиті заходи. Особливістю діяльності дільничного інспектора міліції у складі слідчо-оперативної групи є те, що порядок та послідовність дій на місці вчинення злочину визначає старший групи, вказівки якого є обов’язковими до виконання для дільничного інспектора міліції [137, с.13].

Робота дільничного інспектора міліції з попередження насильства в сім’ї починається з моменту отримання інформації про створення конфліктних ситуацій в тій чи іншій родині. Дану інформацію дільничний інспектор міліції може отримати під час здійснення поквартирних та подворових обходів, при спілкуванні з представниками вуличних та домових комітетів, адміністраціями підприємств, установ та організацій, лікарями районних поліклінік, під час особистого прийому громадян. Порядок організації та здійснення особистого прийому громадян в органах внутрішніх справ регламентуються положенням Наказу МВС України № 414 від 10 червня 1998 року [138].

Порядок організації та здійснення роботи зі зверненнями громадян в органах внутрішніх справ має широку законодавчу та іншу нормативно-правову регламентацію. Це, насамперед, положення Конституції України [65], норми Закону України “Про звернення громадян” від 2 жовтня 1996 року [119], Кримінально-процесуальний кодекс України [139], положення Указу Президента України “Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування” вiд 07.02.2008 року [140], постанова Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 року “Про затвердження інструкції з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади, місцевого самоврядування, об’єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах інформації” [141], низка наказів МВС України, серед яких, в першу чергу, слід відзначити наказ № 500 від 26 листопада 1991 року [142] та наказ № 414 від 10 червня 1998 року [139]. Детально порядок та механізм прийняття, обліку і розгляду заяв та повідомлень про вчинення насильства в сім’ї визначає постанова Кабінету міністрів України № 616 від 26 квітня 2003 року “Про затвердження порядку розгляду заяв та повідомлень про вчинення насильства в сім’ї” [69], прийнята відповідно до ст. 4 Закону. Прийняття даної постанови сприяє реалізації основних положень ст. 40 Конституції України, яка проголосила, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, які зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк [65].

Постановка особи на профілактичний облік у відповідності до підстав та порядку цієї процедури, визначених чинним законодавством, є свого роду застосуванням обмежень щодо конституційних прав і свобод громадянина. Ось чому постановка особи на профілактичний облік і межі здійснення індивідуальної роботи з нею повинні регламентуватися відповідними нормативно-правовими актами. Однак, природне існування нормативно-правих актів щодо регулювання постановки осіб на профілактичний облік органами внутрішніх справ ще не забезпечить досягнення бажаної мети у попередженні скоєння злочинів та правопорушень. Працівник міліції при виконанні своїх службових обов’язків повинен не лише знати ці правові норми, а й вміти правильно їх застосовувати [143, с.37-38].

Порядок взяття на профілактичний облік осіб, які вчинили насильство в сім’ї, та порядок зняття їх з профілактичного обліку, а також винесення таким особам офіційного попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім’ї та про неприпустимість віктимної поведінки щодо такого насильства і захисних приписів визначається Інструкцією, яка затверджена наказом МВС України № 329 від 09.04.2002 року на виконання ч. 3 ст. 12 Закону [52]. Однак, на жаль, на законодавчому рівні не визначено профілактичні заходи, які здійснюються посадовими особами відносно осіб, які беруться на профілактичний облік. Дільничні інспектори міліції обирають профілактичні заходи впливу на таких осіб на власний розсуд, що може не дати відчутних результатів. Виправити становище допоможе прийняття Закону України “Про профілактику правопорушень”, робота над яким ведеться вже декілька років вченими з різних галузей науки.

Органи внутрішніх справ зобов’язані діяти в межах та у відповідності до вимог чинних законодавчих актів. Повноважний державний орган, приймаючи новий акт, що регулює ті чи інші суспільно-правові відносини, зобов’язаний внести відповідні зміни або пропозиції щодо таких змін до вже існуючих правових норм. У випадках, коли такі зміни своєчасно не занесені (правова прогалина), необхідно керуватись тим актом, який має вищу юридичну силу або КонституцієюУкраїни. Що стосується ведення обліку осіб, відносно яких вчинено насильство в сім’ї, або є реальна загроза його вчинення, то слід погодитись з твердженням Банікевича І.В., який вважає, що є нагальна необхідність в приведенні до відповідності згідно з Законом інших правових норм, зокрема, доповнити п. 3 Положення про кримінальну міліцію у справах дітей завданнями цієї служби в частині виявлення, проведення профілактичної роботи в сім’ях, де вчинено насильство в сім’ї, або є реальна загроза його вчинення; жорстокого поводження з дітьми; ведення профілактичних обліків; наділенням повноважень щодо тимчасового відібрання дітей, відносно яких вчиняються такі протиправні дії [143, с.39].

Положення в абзаці 6 пункту 1 розділу 10 встановлює, що дільничний інспектор міліції здійснює контроль і профілактичну роботу з членами сім’ї, яким було винесено офіційне попередження про неприпустимість учинення насильства в сім’ї. Дане Положення також надає право дільничним інспекторам міліції виносити офіційні попередження членам сім’ї про неприпустимість учинення насильства в сім’ї та про неприпустимість віктимної поведінки, а також захисні приписи у випадках, передбачених чинним законодавством [144]. Закон визначає підстави винесення офіційного попередження про неприпустимість учинення насильства в сім’ї та про неприпустимість віктимної поведінки, захисних приписів, а також їх зміст. Так як ми вважаємо за необхідне заборонити застосування офіційного попередження про неприпустимість віктимної поведінки, то слід внести відповідні зміни в пункт 7.15 Положення і в інші нормативно-правові акти, що передбачають його застосування.

Необхідно відмітити позитивні зміни у критеріях оцінки діяльності дільничного інспектора міліції. Якщо раніше основним критерієм оцінки досягнення цілей попередження адміністративних правопорушень на практиці було зниження рівня правопорушень на ділянках, що обслуговуються, тобто превалював кількісний підхід, то на теперішній час увага приділяється якості попередження. Звісно, перехід до якості попередження правопорушень від кількості займе не один рік, але початок цьому підходу покладений. Так, згідно розділу 13 Положення результати роботи дільничного інспектора міліції оцінюються за реальним станом громадського порядку та криміногенної ситуації на дільниці, усуненням криміногенних причин і умов, за повнотою виявлення осіб з антигромадською поведінкою і недопущенням з їх боку злочинів, використанням у попередженні злочинності можливостей законів України “Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі” та “Про попередження насильства в сім’ї”, своєчасним і якісним розглядом заяв і звернень громадян, ефективним залученням до роботи з додержання правопорядку позаштатних дільничних інспекторів міліції, населення та громадських формувань [70].

Необхідно зазначити, що для підвищення ефективності впровадження в діяльність дільничних інспекторів міліції нових форм і методів попередження правопорушень, зокрема насильства в сім’ї, першочергове значення має удосконалення правової основи їх діяльності, яка багато в чому не відповідає вимогам часу. Тому необхідним є не просто її вдосконалення, а якісно нове оформлення.

2.2.Форми і методи попередження насильства в сім’ї дільничнимиінспекторами міліції

Ефективність системи профілактики правопорушень в значній мірі залежить від дієвості форм та методів, які застосовуються. Перед тим як перейти до аналізу форм та методів правоохоронної діяльності, необхідно з’ясувати самі поняття “форма” та “метод”. Форма і зміст у кожному конкретному явищі невід’ємні один від одного. Термін “форма” означає вид, будь-який зовнішній вияв певного змісту. Форми діяльності показують, як практично здійснюється діяльність. Тобто процес реалізації завдань і функцій діяльності знаходить свій юридичний вияв у відповідних формах [145, с.123-124].

Тучак М.О. зазначає, що “під формою адміністративної діяльності слід розуміти адміністративно-наглядову, юрисдикційну, профілактичну діяльність, і, в зв’язку з цим, прийняття індивідуальних актів, а також здійснення інших юридично значимих дій, з метою забезпечення охорони громадського порядку, безпеки та здійснення боротьби із злочинами й іншими правопорушеннями” [118, с.86].

Макарчук В.Н. сформулював поняття форми адміністративної діяльності міліції, яке є основою поняття форми адміністративної діяльності дільничних інспекторів міліції. Вона визначена, як зовнішній вираз змісту адміністративної діяльності дільничних інспекторів міліції, організаційно-правове вираження їх конкретних однорідних дій з попередження та припинення проступків, організації та забезпечення громадського порядку [146, с.75]. Однак, ми погоджуємось з думкою Голосніченко І.П. та ряду інших науковців, які під формою адміністративної діяльності ОВС розуміють однорідні за своїм характером та правовою природою групи адміністративних дій, що мають зовнішній вираз, з допомогою яких забезпечуються охорона прав громадян, громадський порядок, безпека та здійснюється боротьба з правопорушеннями [147, с.103; 106, с.11; 148, с.72].

Серед форм адміністративної діяльності прийнято виділяти правові, тобто ті, що спричиняють правові наслідки, і організаційні, що не спричиняють правових наслідків [106, с.11]. Деякі вчені називають організаційні форми адміністративної діяльності не правовими [127, с.26; 145, с.124; 149, с.68-69]. На наш погляд, неправові форми слід перейменувати у організаційні, оскільки частка “не”є заперечною, тобто виходячи з назви, неправові форми суперечать праву. Неприпустимим є використання форм з назвою неправові у діяльності органів правової держави. До організаційних заходів слід віднести роз’яснювальну роботу серед населення, правову пропаганду, організаційну допомогу громадським формуванням, взаємодію із засобами масової інформації. Сюди ж належить і видача адресних довідок, надання допомоги потерпілим, інформації родичам про затримання або доставлення в органи міліції їх близьких. Значне місце посідає узагальнення й розповсюдження передового досвіду, проведення різних зборів, семінарів, нарад, конференцій. Всі ці дії безпосередньо не породжують правових наслідків, але вони провадяться на підставі законів і тому впливають на організацію й здійснення охорони громадського порядку. До правових формвиконавчо-розпорядчої діяльності міліції відносяться дії, що породжують правові наслідки: видання актів управління; укладення угод та здійснення інших юридично значущих адміністративних дій (наприклад, складання протоколів про адміністративне правопорушення, видача паспортів, застосування табельної зброї, спеціальних засобів і т. ін.) [106, с.11].

На наш погляд, під формою попередження насильства в сім’ї дільничними інспекторами міліції слід розуміти зовнішній вираз змісту діяльності дільничних інспекторів міліції щодо попередження насильства в сім’ї, організаційно-правове вираження однорідної за своїм характером та правовою природою групи дій.

Методи адміністративної діяльності міліції в сфері профілактики правопорушень, так само як і її форми, досить різноманітні. У загальноприйнятому розумінні термін “метод”означає спосіб чи прийом здійснення чого-небудь. Виходячи з цього, під методами будь-якої діяльності слід розуміти способи, прийоми, засоби, які використовуються для досягнення поставленої мети і становлять зміст цієї діяльності [150, с.180]. Отже, методами адміністративної діяльності міліції є передбачені адміністративно-правовими нормами різноманітні засоби, прийоми і способи, за допомогою яких міліція здійснює вплив на суспільні відносини з метою реалізації своїх правоохоронних завдань та функцій [106, с.30].

Тучак М.О. під методами адміністративної діяльності міліції розуміє “засіб практичного здійснення цілей, завдань і функцій адміністративної діяльності міліції” [118, с.100].

Комзюк А.Т. під методами адміністративної діяльності міліції розуміє “різноманітні засоби, прийоми і способи, за допомогою яких міліція здійснює вплив на суспільні відносини з метою реалізації своїх правоохоронних завдань та функцій” [127, с.27]. Він зазначає, що профілактична діяльність міліції здійснюється методами переконання та примусу, які найпослідовніше відбиваються через механізм прав та обов’язків [127, с.75].

Макаренко О.М. ідентично визначає поняття методу профілактичної діяльності і виділяє наступні методи здійснення такого напрямку діяльності органів внутрішніх справ, як профілактика правопорушень: виховання; психологічні; економічні; адміністративні; просвітницькі; технічні методи профілактики; організаційні та правові методи профілактики правопорушень [151, с.77].

На думку Андрєєвої О.Б., до основних методів загальної профілактики правопорушень, які застосовуються органами внутрішніх справ, відносяться економічні і правові. Поряд з основними методами також виділяються допоміжні або конкретні методи загальної профілактики правопорушень, до яких віднесено кримінально-процесуальні, оперативні, інформаційно-криміналістичні і адміністративні (контроль за виконанням різних загальнообов’язкових правил, розгляд звернень громадян, проведення різних місячників, рейдів тощо). До методів індивідуально-профілактичного впливу вона відносить переконання, використання громадської думки, самовиховання, примус, надання допомоги, вплив на навколишнє середовище особи [152, с.10-12].

Слід погодитися з Негодченко О.В., який зазначає, що форма дає нам уявлення про шляхи діяльності, якими міліція здійснює вплив на об’єкт, а метод відображає, які засоби та прийоми при цьому використовуються. Саме тому кожний метод має свою конкретну форму, а форма у свою чергу може реалізовуватись за допомогою одного чи кількох методів. Методи діяльності міліції щодо забезпечення прав людини складаються із способів та прийомів діяльності. Під способом слід розуміти систему будь-яких дій. Прийом – це окрема дія [133, с.123].

На нашу думку, під методами попередження насильства в сім’ї дільничними інспекторами міліції слід розуміти способи, прийоми, засоби, які використовуються дільничними інспекторами міліції в процесі здійснення діяльності щодо попередження насильства в сім’ї і становлять зміст цієї діяльності.

До основних методів попередження насильства в сім’ї, на наш погляд, відносяться переконання та примус. До того ж повинні використовуватися інші методи, а саме: надання допомоги, позитивного прикладу, нейтралізації негативного впливу навколишнього середовища та спостереження. Метод надання допомоги спрямований на зміну образу життя, навколишнього оточення особи, яка вчинила насильство в сім’ї, і може здійснюватись в формі працевлаштування, влаштування на навчання, зацікавленні в активній суспільній діяльності. Здійснюючи попередження насильства в сім’ї, дільничні інспектори міліції, в першу чергу, повинні самі дотримуватись правових норм, які регулюють дану сферу людських відносин, тобто надавати позитивний приклад іншим власним благополучним сімейним життям [153, с.48]. Для виявлення причин і умов вчинення насильства в сім’ї найчастіше застосовується метод спостереження, що має такі форми як контроль і нагляд.

Необхідно зазначити, що всі методи, які дільничний інспектор міліції використовує в процесі попередження насильства в сім’ї, повинні поєднуватись один з одним для ефективного досягнення результатів профілактичного впливу.

Метод переконання дільничні інспектори міліції використовують при здійсненні як загальної, так і індивідуальної профілактики насильства в сім’ї. Переконання як метод профілактики – це комплекс виховних, роз’яснювальних заходів, який здійснюється з метою перетворення антигромадської спрямованості профілактованих і закріплення позитивної соціальної орієнтації [110, с.111]. Функція переконання в тому, щоб допомагати створенню, стимулювати розвиток позитивних рис, які в тій чи іншій мірі властиві кожній людині [154, с.23]. Першочергове завдання цього методу – підвищення загальної правової культури людей та, відповідно, знань, формування правильних установок поведінки, прищеплення практичних навичок у здійсненні тих чи інших суб’єктивних повноважень, що зобов’язують самостановлення [133, с.125]. Переконання служить формуванню у громадян внутрішньої потреби та стійкої звички правомірної поведінки. Науковці наводять різні форми, в яких реалізується метод переконання. Так, Комзюк А.Т. відносить до основних форм, в яких реалізується метод переконання, наступні: правове виховання; постійне інформування населення про стан правопорядку і боротьби із злочинністю; агітаційно-роз’яснювальну роботу серед населення; критику антигромадських проявів; застосування заходів заохочення; роботу з правопорушниками, особами з так званих груп ризику; поширення та популяризацію передового досвіду боротьби з порушеннями громадського порядку тощо [127, с.28].

На наш погляд, метод переконання реалізується в наступних формах попередження насильства в сім’ї: профілактичні бесіди, правове виховання, правова освіта, правова пропаганда, обговорення поведінки за місцем роботи чи проживання, поквартирний та подворовий обхід.

Профілактична бесіда, на перший погляд, позбавлена ефективності, але при врахуванні самого змісту розмови, тону, в якому вона може бути проведена, і того, що вона повинна проводитись дільничним інспектором міліції, вона стає надзвичайно ефективним засобом. Ефективність профілактичної бесіди залежить багато в чому від уміння дільничних інспекторів міліції застосовувати психолого-педагогічні прийоми виховного впливу: роз’яснення, порівняння, заохочення, виявлення довіри, “вибуху”.

При застосуванні прийому роз’яснення, дільничний інспектор міліції повинен пам’ятати, що позитивного результату він зможе досягти тільки за умови, якщо він буде спиратися на конкретні факти, роз’ясняти особі, яка профілактується, у чому полягає сутність її антигромадської поведінки, прагнути домогтися усвідомлення нею аморальності протиправних вчинків, правильного розуміння їхніх причин. В досягненні цієї мети важливим є і особистий приклад в поведінці дільничного інспектора міліції, недопущення проявів подвійної моралі з питань здійснення посадових обов’язків, професійна компетентність, культура і т. ін. Приклад порівняннядільничний інспектор може застосовувати, коли необхідно аргументувати свої доводи з метою зміни поглядів співбесідника. Дільничний інспектор міліції має вказати на зразок для наслідування, який ґрунтується на правдивому фактичному матеріалі. Прийом заохочення стимулює удосконалення і закріплення позитивного поводження, дій, поглядів, звичок особи, щодо якої здійснюється профілактика [118, с.105].

Комунікативна нестриманість і безвідповідальне вживання оцінної лексики призводить до грубих порушень прав людини, правової і моральної безвідповідальності за стан особи [155, с.206]. Відповідно, зменшиться ефективний вплив профілактичної бесіди. Психологічна підготовленість дільничних інспекторів міліції сприяє ефективному проведенню профілактичної бесіди. До основних її компонентів слід віднести: психологічне орієнтування, професійно-психологічні вміння, психологічну стійкість, професійну спостережливість та пам’ять [156, с.97].

Профілактичні бесіди можна поділити на ознайомлювальні, попереджувальні та виховні. Так, ознайомлювальна бесіда – це відповідальний захід, від змісту й результатів якого багато в чому залежить результат подальшої виховної роботи. Щоб ця бесіда була ефективною і предметною, необхідно зібрати як найбільше інформації про саму особу, її поводження, оточення, зв’язки. Попереджувальна бесіда проводиться або за наявністю фактів антигромадської поведінки особи, яка знаходиться на профілактичному обліку, або без будь-яких зовнішніх приводів, у порядку повсякденної роботи. Попереджувальна бесіда, поряд з головною її задачею – здійсненням безпосереднього виховного впливу, має на меті контроль за поведінкою особи, яка перебуває на обліку. Виховна бесіда близька за метою, основним змістом, способами впливу попереджувальній бесіді. Виховні бесіди проводяться, як правило, у неофіційній обстановці, частіше – представниками громадськості за місцем проживання, навчання або роботи особи, щодо якої реалізується данийзахід [106, с.190-191].

Під час проведення регулярних бесід з учасниками конфлікту дільничний інспектор міліції повинен з’ясувати їх позиції, взаємне ставлення, претензії один до одного, та визначити шляхи можливого примирення та уникнення конфліктного протистояння [113, с.20-21]. Крім того, слід з’ясувати ступінь позитивного та негативного впливу на конфлікт з боку оточення, вислухати думку сторін про шляхи та способи розв’язання конфлікту, а також співставити її в кожному окремому випадку з вимогами закону та наявними можливостями. Слід погодитись з думкою Тюріної В.О., яка вважає, що для діяльності дільничного інспектора міліції, який здійснює індивідуально-профілактичну роботу з особами, що проживають на обслуговуємій ним адміністративній дільниці і попадають у коло його професійних інтересів, велику роль відіграє правильна оцінка психолого-педагогічних факторів поведінки громадян у побуті, у сім’ї [157, с.195].

Успіх бесіди залежить від уміння проводити її, використовувати різноманітні психологічні і педагогічні засоби впливу на розум, почуття і волю профілактованого. Підготовка до бесіди включає в себе: вивчення особи, її минулого і сучасного, позитивних і негативних якостей, її зацікавлень; складання плану бесіди; визначення приводу, місця і часу бесіди. У плані бесіди необхідно відобразити її мету, задачі і тему, послідовність її проведення, заходи і засоби, аргументи, приклади, які будуть використовуватись. Іншими словами, план повинен відображати цільову установку бесіди і передбачати шляхи досягнення профілактичного впливу. Вимога систематичності впливу передбачає проведення регулярних бесід, які бажано проводити при наявності будь-якого приводу. Приводом повинні бути не стільки допущена профілактованим протиправна поведінка, скільки позитивні факти. Позитивні факти (успіхи у праці і навчанні, у громадському житті, заохочення, важливі події в житті профілактованого) можна, в свою чергу, ефективно використовувати в бесіді. Наступний етап – безпосереднє проведення бесіди. Дільничний інспектор міліції повинен пам’ятати, що виховний вплив справляє на підопічного не тільки зміст бесіди, але і обстановка, поведінка вихователя, його манери, одяг, вміння слухати, проявляти співчуття, засмучення. Головне в бесіді – створити атмосферу відвертості, примусити співрозмовника замислитись [103, с.22-24].

Профілактична бесіда включає в себе також і правове виховання учасників конфлікту. Дільничний інспектор міліції попереджає винну особу про можливі наслідки протиправної поведінки, про адміністративну, кримінальну та цивільну-правову відповідальність.

Про необхідність загально-профілактичної правової освіти населення свідчать дані Академії правових наук України, за якими більш ніж 40% підлітків та юнаків володіють незначною інформацією щодо своїх прав та обов’язків [158, с.201]. Знання законів, що регулюють цивільні, трудові, сімейні, господарські, кримінально-правові та інші відносини, дають можливість уникнути долі постраждалих від насильства в сім’ї, реалізувати свої права, сприятимуть розвитку особистості. Крім того, згідно п.6.16 Положення про службу дільничних інспекторів міліції в системі Міністерства внутрішніх справ України, дільничний інспектор міліції здійснює поквартирний та подворовий обхід помешкань громадян з обов’язковим врученням візитних карток і пам’яток з профілактики злочинів [70]. На наш погляд, в таких пам’ятках обов’язково повинна міститися інформація про відповідальність за вчинення насильства в сім’ї; про державні органи, заклади, та установи, до яких може звернутися жертва або потенційна жертва за допомогою.

Правова пропаганда сприяє розумінню громадянами вимог правових норм і добровільному їх виконанню, дотриманню. До найбільш поширених форм правового виховання населення відносяться: виступи дільничних інспекторів міліції з доповідями і лекціями на правові теми перед населенням і в трудових колективах, по телебаченню і радіо; організація круглих столів з обговоренням проблеми насильства в сім’ї і практики застосування законодавства; ініціювання публікацій юридичної літератури.

В організації інформаційної та виховної роботи важливу роль відіграє Головний центр громадських зв’язків МВС України, положення про який було затверджено наказом МВС України № 160 від 08.07.1994 року. Центр громадських зв’язків МВС України є самостійним підрозділом, покликаним забезпечувати в системі МВС виконання завдань щодо організації взаємодії із засобами масової інформації, трудовими колективами, населенням, громадськими організаціями з метою профілактики правопорушень і забезпечення громадського порядку, інформування про стан правопорядку та заходи ОВС [106, с.197].

Необхідно пам’ятати, що під час здійснення загальнопрофілактичної роботи, виступів в пресі, на радіо і телебаченні, не можна оголошувати неперевірені до кінця факти, які стосуються честі й гідності громадян [133, с.99].

Правильним, на наш погляд, є твердження Бабаєва М.М. про те, що там, де закінчується сфера дії права, моральна профілактика здатна стати ефективним інструментом позитивного впливу [154, с.22].

Обговорення поведінки за місцем роботи чи проживання особи, яка вчинила насильство в сім’ї, є найбільш дієвим, якщо особа займає високе соціальне положення, оскільки саме ця форма попередження насильства в сім’ї може завадити її подальшому кар’єрному росту.

Велике значення в системі заходів переконання має гласність. Вимога максимальної інформованості населення, громадськості про стан правопорядку в умовах розбудови правової демократичної держави має актуальне значення і для адміністративної діяльності дільничних інспекторів міліції щодо попередження насильства в сім’ї. Гласність виховує у громадян відчуття причетності до справи охорони громадського порядку. З іншого боку, гласність підвищує відповідальність дільничних інспекторів міліції, сприяє викоріненню порушень законності в роботі служби дільничних інспекторів міліції та укріпленню її авторитету. Найбільш розповсюдженими формами і способами здійснення гласності являються: регулярні зустрічі (брифінги, прес-конференції) керівників служби дільничних інспекторів міліції та дільничних інспекторів міліції з представниками засобів масової інформації, творчих союзів та організацій для інформування про оперативну обстановку, позитивних результатах в попередженні насильства в сім’ї; виступи керівників служби та дільничних інспекторів міліції в центральній та місцевій пресі, по телебаченню, радіо з висвітленням проблеми насильства в сім’ї; оприлюднення в пресі статистики та інших матеріалів про стан насильства в сім’ї та результати його попередження; звіти співробітників міліції в трудових колективах.

Вжиті заходи попередження, насамперед, мають сприяти створенню безпечної ситуації в сім’ї; запобігати актам насильства в майбутньому, послабити і виключити у винуватця почуття безкарності; переконати винуватця, що його вчинки матимуть серйозні наслідки і неминуче покарання; забезпечити жертві систематичну опіку у вигляді періодичних візитів з метою контролю поведінки винуватця та вивчення ситуації через оточення винуватця, наприклад, розмови з родиною, сусідами, розпочати накопичення відповідної документації стосовно вжитих заходів; інформувати представників інших служб для подальших їх дій в межах своїх повноважень; застерегти винуватця, що в разі насильницьких дій надалі до нього буде вжито більш серйозних запобіжних заходів, конкретно їх назвати [137, с.22].

Оцінюючи переконання як провідний метод попередження насильства в сім’ї, необхідно підкреслити, що він не виключає, а в деяких випадках, навпаки, передбачає застосування примусу.

Під адміністративним примусом, який застосовується дільничними інспекторами міліції, слід розуміти застосування передбачених адміністративно-правовими нормами заходів впливу щодо правозобов’язаних суб’єктів з метою попередження чи припинення злочинів, проступків, протиправних дій, подолання їхніх шкідливих наслідків, забезпечення громадської безпеки й охорони правопорядку або покарання осіб за вчинене правопорушення [118, с.108]. Примус як метод адміністративної діяльності дільничного інспектора міліції полягає в психічному, матеріальному або фізичному впливові на поведінку особи. До психічного примусу належить, наприклад, вимога дільничного інспектора міліції про припинення правопорушення, яке вчиняється громадянином або посадовою особою. Матеріальний примус впливає на поведінку особи через кошти і майно, які їй належать. Він виражається в певних обмеженнях володіння і користування майном, у позбавленні деяких матеріальних благ власника, у стягненні з правопорушника штрафу і т. ін. До фізичного примусуможна віднести такі заходи, що безпосередньо впливають на особу, обмежують її свободу пересування, дій під час припинення правопорушення. За допомогою цих заходів усупереч волі особи, дільничний інспектор міліції виконує дії, спрямовані на досягнення цілей адміністративної діяльності [118, с.109].

Застосування методу примусу в демократичному суспільстві відбувається лише за умов, якщо всі інші заходи виховного характеру не дали необхідних результатів. Це, як зазначав Негодченко О.В., “свого роду антизахід держави на протиправну поведінку правопорушника” [133, с.124].

Спеціалісти з адміністративного права розділяють заходи адміністративного примусу на три групи: адміністративно-запобіжні; адміністративного припинення; адміністративні стягнення [159, с.74].Деякі виокремлюють також міри адміністративно-процесуального забезпечення. Необхідно зазначити, що заходи кожної з цих груп носять передусім загально-профілактичний та індивідуально-профілактичний характер, тому що попереджають вчинення правопорушення в майбутньому як винною особою, так і іншими особами. До адміністративно-запобіжних заходів відносяться ті, що спрямовані на виявлення і попередження правопорушень, недопущення їх негативних, шкідливих наслідків, а також на запобігання обставин, що загрожують суспільній і особистій безпеці громадян. Адміністративно-запобіжні заходи передбачають у встановлених законом випадках застосування обмежень до громадян та організацій, і в цьому виявляється їх примусовий характер, хоча правопорушення при цьому відсутні [127, с.143-144]. При попередженні насильства в сім’ї дільничний інспектор міліції може використовувати такий адміністративно-запобіжний захід, як вхід на земельні ділянки, у жилі та інші приміщення громадян відповідно до Закону України “Про міліцію” з метою припинення насильства в сім’ї, яке загрожує життю мешканців.

Метод примусу використовується в процесі здійснення індивідуальної профілактичної роботи, якщо переконання не дало потрібного результату.

Сутність індивідуальної профілактики насильства в сім’ї полягає в своєчасному виявленні осіб з протиправною поведінкою в сфері сімейних відносин та застосуванні щодо них заходів виховання та попередження правового характеру з метою ліквідації небезпеки скоєння цими особами правопорушень та злочинів. Нейтралізувати усе негативне та розвинути позитивні риси – тільки таким шляхом можна позитивно вплинути на людину, допомогти їй встати на вірний шлях. Це може бути досягнуто в результаті ретельної виховної роботи, вмілого використання заходів та методів педагогіки, психології, правового та професійного виховання, тобто комплексним застосуванням всіх заходів та методів виховання [111, с.18].

До складу індивідуальної профілактики входять наступні елементи (форми):

  1. Виявлення осіб, схильних до вчинення насильства в сім’ї.
  2. Вивчення (перевірка) виявлених осіб, їх способу життя.
  3. Постановка даних осіб на профілактичний облік.
  4. Застосування до них заходів примусу.
  5. Організація індивідуальної профілактичної роботи: вплив на них після вивчення фактів, які визначають їх протиправну поведінку; постійне спостереження та контроль за поведінкою та життям; оздоровчий вплив на мікросоціальне середовище, яке сприяє виникненню та загостренню конфлікту в сім’ї; профілактичний вплив на потенційних жертв насильства в сім’ї; періодичний аналіз результатів проведених індивідуальних виховних та профілактичних заходів.

З метою своєчасного виявлення осіб, які вчиняють насильство в сім’ї та потребують індивідуально-профілактичного впливу, дільничний інспектор міліції, згідно п. 10.6 Положення про службу дільничних інспекторів міліції в системі Міністерства внутрішніх справ України, щомісячно вивчає і узагальнює: інформацію чергової частини міськ-, райоргану про виїзди чергових нарядів міліції на побутові конфлікти; повідомлення травматологічних пунктів, бюро судово-медичних експертиз, інших установ органів охорони здоров’я про заподіяння тілесних ушкоджень, пов’язаних з насильством у сім’ї; скарги та заяви громадян, повідомлення посадових осіб про правопорушення, учинені в сім’ях; матеріали, за якими винесені постанови про відмову в порушенні кримінальної справи за фактами, що мали місце у сфері побуту; матеріали громадських формувань щодо осіб, схильних до скоєння правопорушень. Крім цього, інформацію про насильство в сім’ї необхідно отримувати шляхом особистого розшуку, при комплексно-профілактичному відпрацюванні адміністративної дільниці, при проведенні операцій “Побут”, “Здоров’я” тощо [137, с.14].

До спеціальних форм реагування дільничних інспекторів міліції на вчинення насильства в сім’ї відносяться: офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім’ї; офіційне попередження про неприпустимість віктимологічної поведінки; взяття на профілактичний облік осіб, які вчинили насильство в сім’ї та захисний припис. Також до заходів спеціального попередження насильства в сім’ї можна віднести організацію системи реагування на інформацію про вчинене насильство або таке, що готується; адміністративну відповідальність за вчинення насильства в сім’ї; кримінальну відповідальність осіб, винних в насильстві в сім’ї.

Варто зазначити, що не існує єдності думок щодо віднесення до певної групи заходів адміністративного примусу таких заходів, як взяття на облік, винесення офіційного попередження про неприпустимість протиправної поведінки та виклик для офіційного попередження про неприпустимість протиправної поведінки. Так, Бандурка О.М. відносить їх до заходів адміністративного припинення, аргументуючи це тим, що дані заходи застосовуються з метою припинення протиправної поведінки. Проте, ми більш згодні з думкою Комзюка А.Т., Безсмертного Є.О. та інших науковців, які відносять дані заходи до адміністративно-запобіжних, оскільки здебільшого ці заходи спрямовані на недопущення такої поведінки у майбутньому, тобто головна їх мета – профілактична [160, с.36; 127, с.56].

Дільничний інспектор міліції повинен розуміти і пам’ятати, що жоден сигнал щодо насильства в сім’ї не можна сприймати легковажно, що кожне втручання має індивідуальний характер. На жаль, дільничні інспектори міліції інколи формально відносяться до розгляду заяв, повідомлень громадян, внаслідок чого правопорушники залишаються непокарані і здійснюють свої злочинні наміри.

При надходженні заяви чи повідомлення про вчинення насильства в сім’ї дільничний інспектор міліції передусім вживає передбачених законом заходів щодо припиненняправопорушення; надає потерпілому або правопорушнику першу медичну допомогу та викликає бригаду швидкої медичної допомоги. При необхідності дільничний інспектор міліції повинен забезпечити безпеку жертви, провести її в безпечне місце та надати необхідну інформацію про організації, які надають психологічну реабілітацію потерпілим, та іншу необхідну підтримку. Після цього дільничний інспектор міліції повинен встановити, чи мав місце факт насильства та всі обставини справи. Неретельна перевірка фактичних обставин – одна з основних причин, які ведуть або до необґрунтованого притягнення особи до відповідальності, або до незаконного звільнення правопорушника від покарання. Дільничний інспектор міліції повинен уміти сортувати інформацію, одержану при розгляді сімейного конфлікту, особливо при невідкладному (екстреному) реагуванні на нього [114, с.67].

Заява чи повідомлення про застосування насильства в сім’ї або реальної загрози його вчинення приймаються працівниками служби дільничних інспекторів міліції за місцем проживання постраждалої особи чи особи, відносно якої можливе вчинення насильства в сім’ї, та розглядаються не більше ніж протягом 3 днів згідно чинного законодавства. Якщо виникає потреба у перевірці викладених у заяві фактів та з’ясування додаткових обставин, заява розглядається не більше ніж протягом 7 календарних днів.

Здійснюючи перевірку звернення, працівник міліції зобов’язаний об’єктивно і вчасно розглянути його, перевірити викладені в ньому відомості, прийняти рішення відповідно до чинного законодавства, повідомити зацікавлених громадян про прийняте рішення і забезпечити його виконання. За результатами перевірки заяви складається мотивований висновок, який повинен містити в собі об’єктивний аналіз зібраних матеріалів. Висновок підписується особою, яка проводила перевірку, і затверджується керівником органу, підрозділу внутрішніх справ.

Заяви, повідомлення та скарги про факти вчинення насильства в сім’ї або реальну його загрозу, що надходять до ОВС, викладаються в усній або письмовій формі, подаються особисто або надсилаються поштою, можуть передаватися через іншу особу. Громадяни мають право звертатися українською чи іншою мовою, яка є прийнятною для сторін. У заяві зазначається прізвище, ім’я та по батькові, місце проживання постраждалої від насильства в сім’ї особи або особи, стосовно якої існує реальна загроза вчинення насильства, а також міститься інформація про те, ким вчинено насильство в сім’ї, час і місце його вчинення, умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування, інші обставини вчинення насильства в сім’ї або реальної загрози його вчинення. Одразу після надходження заяви про факти вчинення насильства в сім’ї або реальну його загрозу до ОВС вона реєструється у книзі обліку заяв про злочини та пригоди [107, с.209]. Відмова у прийнятті та розгляді заяви не допускається. Якщо дільничними інспекторами міліції буде відмовлено у клопотанні потерпілого, з метою оскарження їх дій та притягнення винних до відповідальності особа можете звернутися до вищестоящих посадових осіб міліції, органів прокуратури чи суду.

У взаємовідносинах з громадянами працівник міліції повинен бути тактовним, тобто відчувати межу дозволеного, перетнувши яку можна словами або діями скривдити іншу людину. Не допускаєтьсярозголошення отриманих із звернень відомостей про особисте життя громадян без їх згоди або відомостей, що становлять державну або іншу таємницю, яка охороняється законом, та іншої інформації, якщо це зачіпає права і законні інтереси громадян. Також не допускається з’ясування даних про особу громадянина, які не стосуються звернення. На прохання громадянина, висловлене в усній формі або зазначене в тексті звернення, не підлягає розголошенню його прізвище, місце проживання та роботи. Однак, ця заборона не поширюється на випадки повідомлення інформації, що міститься у зверненні, особам, які мають відношення до вирішення справи [161, с.14].

Якщо відносно потерпілої особи було вчинено саме насильство в сім’ї, дільничний інспектор міліції роз’яснює особі порядок розгляду її звернення; приймає заяву (якщо її не було); документує факт правопорушення (опитує учасників конфлікту та свідків; якщо на тілі жертви є сліди фізичного насильства, слід їх зафіксувати за допомогою фотоапарату та направити жертву до медичної установи для встановлення наявності тілесних ушкоджень та ступеня їх тяжкості; необхідно встановити взаємозв’язок між наявними слідами та подією насильства в сім’ї); реєструє матеріал в установленому порядку (якщо він раніше не був зареєстрований) згідно з наказом МВС України № 400 від 2004 року; заповнює спеціальну картку обліку факту скоєння насильства в сім’ї, яку передає начальникові відділу (відділення) дільничних інспекторів міліції; у триденний термін направляє спеціальну картку обліку факту скоєння насильства в сім’ї до управління (відділу) у справах сім’ї та молоді місцевої держадміністрації, а у випадках скоєння насильства в сім’ї відносно неповнолітнього – ще й до служби у справах дітей місцевої держадміністрації; виносить особі, яка вчинила насильство в сім’ї, офіційне попередження про неприпустимість учинення насильства в сім’ї [64, с.97-98]. У разі виявлення у діях жертви систематичної (три і більше разів) провокуючої поведінки виносить їй офіційне попередження про неприпустимість віктимної поведінки, про що їй повідомляється під розписку. Після чого дільничний інспектор міліції складає адміністративний протокол за ст. 1732 КУпАП та приймає рішення за зібраними матеріалами відповідно до підпункту 4.2 наказу МВС України № 400 від 2004 року та спрямовує його до суду, оскільки дана категорія справ підвідомча районним, районним у місті, міським чи міськрайонним судам. Саме суддя виносить рішення по справі.

Далі дільничний інспектор міліції заводить алфавітну картку та профілактичну справу на правопорушника з одночасною постановкою його на профілактичний облік. На обліку особа знаходиться рік, впродовж якого його сім’ю відвідує дільничний інспектор міліції з метою попередження подальших випадків насильства. У разі вчинення насильства в сім’ї після отримання офіційного попередження такій особі дільничним інспектором міліції за погодженням з начальником органу внутрішніх справ і прокурором може бути винесений захисний припис. У випадку наявності у жертви офіційного попередження про неприпустимість віктимної поведінки, питання про видачу захисного припису не розглядається.

Необхідно звернути увагу на те, що якщо термін дії офіційного попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім’ї чітко встановлений (1 рік), термін дії офіційного попередження про неприпустимість віктимної поведінки не визначений в жодному нормативно-правовому акті. В даному випадку можна погодитись з думкою Благої А.Б., яка пропонує вважати загальним терміном дії офіційного попередження про неприпустимість віктимної поведінки один рік і запровадити заохочувальну норму, згідно якої з особи, що довела зміну антисоціальної провокуючої поведінки, можна зняти винесене офіційне попередження достроково [162, с.163]. Однак, в свою чергу, ми пропонуємо альтернативу застосуванню офіційного попередження про неприпустимість віктимної поведінки, про що буде йти мова далі. Крім того, як слушно зауважує Блага А.Б., в жодному нормативно-правовому акті не визначено, яким саме чином повинні фіксуватися випадки віктимної поведінки, тобто оформлюватися ознака систематичності як умова винесення офіційного попередження [162, с.162]. До того ж, точаться деякі суперечки стосовно кола осіб, за зверненням яких може виноситися офіційне попередження про неприпустимість віктимної поведінки. Існує думка, що це питання регулюється загальною нормою ст.4 Закону України “Про попередження насильства в сім’ї”, згідно якої підставами для вжиття заходів з попередження насильства в сім’ї є заява або висловлене жертвою насильства в сім’ї бажання. Тобто, в такому випадку особі, в поведінці якої присутній значний рівень віктимності, слід безпосередньо звернутися до спеціально уповноважених органів або висловити своє бажання про винесення стосовно неї офіційного попередження про неприпустимість віктимної поведінки. Таке сприйняття ситуації призводить до того, що деякі жертви насильства в сім’ї не звертаються за допомогою до правоохоронних органів, оскільки побоюються винесення стосовно них самих офіційного попередження, а винуватець залишиться без покарання.

Підставами для зняття з профілактичного обліку особи, яка вчинила насильство в сім’ї, є:

  • закінчення терміну перебування на профілактичному обліку;
  • вирок суду про притягнення члена сім’ї до кримінальної відповідальності у вигляді позбавлення волі;
  • тривала (більше одного року) відсутність за місцем проживання;
  • смерть такої особи;
  • письмова заява від жертви насильства в сім’ї або клопотання органів і установ, на які покладається здійснення заходів щодо попередження насильства в сім’ї, про дострокове зняття з профілактичного обліку члена сім’ї, який вчинив насильство відносно іншого члена сім’ї, у зв’язку з тим, що реальна загроза вчинення повторного насильства минула, і у зв’язку з виправленням поведінки такої особи.

На наш погляд, при отриманні заяви про дострокове зняття з профілактичного обліку особи, яка вчинила насильство в сім’ї, від жертви насильства в сім’ї дільничний інспектор міліції повинен бути зобов’язаний ретельно перевірити достовірність того, що реальна загроза вчинення повторного насильства минула, і відбулося виправлення поведінки такої особи, оскільки така заява від жертви насильства в сім’ї може бути здійснена під натиском винного чи інших родичів.

Заслуговує на увагу твердження Головкіна Б.М. про важливість “ізолювання (хоча б тимчасового) вороже налаштованих один до одного осіб, щоб забезпечити певне обмеження ескалації конфліктних взаємин, шляхом адміністративного арешту за систематичні правопорушення у сімейно-побутовій сфері, розірвання шлюбу, тимчасового проживання у різних місцях, примусового обміну житла, виселення за неможливістю сумісного проживання” [163, с.205-206]. Даної точки зори дотримується і Лактіонова Т.В. [164, с.77]. Деякі вчені вважають, що якщо правопорушник перебуває в стані алкогольною сп’яніння і з його поведінки зрозуміло, що він виношує наміри продовжити протиправні дії, його доцільно доставити до чергової частини, за винятком випадків затримання в порядку ст. 106 КПК України [165, с.133; 137, с.11-12].

На наш погляд, доцільним є адміністративне затримання дільничним інспектором міліції особи, яка вчинила насильство в сім’ї, у випадку, коли існують достатні підстави вважати, що профілактична бесіда не змінить поведінку особи, і можливе продовження конфлікту після залишення дільничним інспектором міліції приміщення членів сім’ї, в якій відбулося насильство. Також це сприятиме більш повному та об’єктивному встановленню всіх обставин справи, оскільки жертва насильства в сім’ї в присутності кривдника може відмовитись заявляти про вчинення щодо неї насильства в сім’ї, чи давати неправдиві свідчення. КУпАП в ст. 260 передбачає, що у випадках, прямо передбачених законами України, з метою припинення адміністративних правопорушень, коли вичерпано інші заходи впливу, а також своєчасного і правильного розгляду справ про адміністративні правопорушення допускається застосування такого заходу забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення, як адміністративне затримання [75]. В той же час ч. 1 ст. 262 КУпАП України, не передбачає застосування адміністративного затримання у випадку вчинення насильства в сім’ї, а значить, виключає можливість його застосування дільничним інспектором міліції до особи, яка вчинила таке насильство. Навпаки, дільничний інспектор міліції в більшості випадків пропонує саме жертві насильства в сім’ї покинути домівку і звернутися за допомогою до кризових центрів та притулків для жертв насильства в сім’ї. На нашу думку, більш справедливим та доцільним є вилучення кривдника з домівки з подальшим примусовим поміщенням його з метою корекції поведінки до спеціальних установ для осіб, які вчиняють насильство в сім’ї. Такої ж точки зору дотримується і Симоненко А.В. [111, с.16].

Однак, на теперішній час не існує ні таких спеціальних установ для кривдників, ні відповідних корекційних програм, ні повноважень дільничного інспектора міліції здійснювати адміністративне затримання особи, яка вчинила насильство в сім’ї. Отже, питання розроблення відповідних корекційних програм, створення спеціальних установ для кривдників, а також надання дільничному інспектору міліції права здійснювати адміністративний арешт особи, яка вчинила насильство в сім’ї, є дуже актуальним і потребує негайного вирішення.

Великий профілактичний вплив має також своєчасне прибуття нарядів міліції, в тому числі дільничного інспектора, на місце за повідомленнями і заявами, які надійшли. Доволі часто цьому заважають суб’єктивні причини, наприклад, черговий може ставиться до викликів у зв’язку з насильством в сім’ї не як до першочергових.На жаль, на теперішній час, крім суб’єктивних причин, існують об’єктивні причини несвоєчасного прибуття правоохоронців, до яких, перш за все, відноситься відсутність необхідної кількості транспортних засобів. Дійсно, часто відділи міліції мають значно менше грошей на проведення оперативної роботи, чим це необхідно, і виклики з приводу насильства в сім’ї не є для них пріоритетними[45, с.59].

При розгляді заяв та повідомлень про вчинення насильства в сім’ї або реальну його загрозу дільничні інспектори міліції зобов’язані виїхати (вийти) на місце конфлікту в кількості не менше двох працівників (або з позаштатним дільничним інспектором міліції, або з членом громадського формування з охорони громадського порядку), дотримуючись при цьому заходів особистої безпеки [63, с.97].

Необхідно зазначити, що однією з особливостей насильства в сім’ї є відсутність свідків в більшості випадків. У зв’язку з цим дільничному інспектору міліції при екстреному виклику за повідомленням про вчинення насильства в сім’ї важко встановити в умовах конфліктної ситуації правильну картину події, тим більше, що нерідкими є факти самообмови жертви насильства в сім’ї та неправдивих показань кривдника. В такому випадку, при необхідності перевірки показань на місці в умовах конфліктної ситуації, дільничний інспектор міліції повинен використовувати тактичні прийоми, які зазвичай в таких умовах використовує слідчий, а саме: використання можливостей тактичної переваги; ретроспективне відтворення показань; використання “негативних обставин”; деталізація пояснень та демонстрації дій. Детально застосування даних прийомів в практиці слідчих було розглянуто Заяць Д.Д. [166, с.41-43].

Отже, першим безпосереднім заходом реагування на насильство в сім’ї є офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім’ї. Таке офіційне попередження виноситься члену сім’ї, який вчинив насильство в сім’ї, працівниками служби дільничних інспекторів міліції або кримінальної міліції у справах дітей, про що йому повідомляється під розписку. Воно може бути винесено осудній особі, яка на момент його винесення досягла 16-річного віку.Підставами для винесення офіційного попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім’ї можуть бути:особиста заява про допомогу члена сім’ї, постраждалого від фізичного, сексуального, психологічного чи економічного насильства в сім’ї;висловлене жертвою насильства в сім’ї або членом сім’ї, стосовно якого існує реальна загроза вчинення такого насильства, бажання про вжиття заходів із попередження насильства в сім’ї у разі, якщо повідомлення або заява надійшли не від них особисто;отримання повідомлення про застосування насильства в сім’ї або реальну загрозу його вчинення стосовно дитини чи недієздатного члена сім’ї безпосередньо від цієї дитини чи недієздатного члена сім’ї або від органів та установ, на які покладається вжиття заходів із попередження насильства в сім’ї;отримання інформації про реальну загрозу вчинення насильства в сім’ї за інших обставин (публікації в засобах масової інформації, колективні звернення громадян, керівників організацій, підприємств, судів, навчальних закладів, органів громадського самоврядування та ін.).

Враховуючи важливість подальшого контролю за сім’ями, в яких було виявлено факти вчинення насильства в сім’ї, та особами, яким було винесено офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім’ї, служба дільничних інспекторів міліції чи кримінальна міліція у справах дітей беруть їх на профілактичний облікта проводять з ними виховну і попереджувальну роботу. На осіб, яким винесено офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім’ї, як і на інших осіб, щодо яких здійснюються контроль і профілактичні заходи, заводяться картки осіб, взятих на профілактичний облік. У картках фіксуються результати проведення профілактичної роботи з особою, яка перебуває на обліку. У разі виїзду особи, взятої на профілактичний облік, разом із сім’єю на нове місце проживання картка обліку надсилається до територіального ОВС. Картки обліку осіб, відносно яких припиняється профілактична робота, зберігаються протягом року, після чого ліквідовуються, а про їх знищення робиться відмітка в журналі реєстрації.

Закон України “Про попередження насильства в сім’ї” надає право працівникам служби дільничних інспекторів міліції або кримінальної міліції у справах дітей відносно осіб, які вчинили насильство в сім’ї після отримання офіційного попередження, за погодженням з начальником відповідного органу внутрішніх справ і прокурором, застосовувати такий превентивний засіб, як захисний припис. Він може бути винесений стосовно осудної особи, яка на момент винесення захисного припису досягла 16-річного віку.

Однак, згідно Інструкції про порядок узяття на профілактичний облік та порядок зняття з профілактичного обліку осіб, які вчинили насильство в сім’ї, питання про застосування захисного припису не розглядається у разі, якщо жертві насильства в сім’ї винесено офіційне попередження про неприпустимість віктимної поведінки [52]. На нашу думку, яка збігається і з судженнями деяких науковців, зокрема Благої А.Б. [68], дане положення є досить необґрунтованим і в певній мірі створює загрозу майбутнього скоєння насильства в сім’ї.

Захисним приписом особі, стосовно якої він винесений, може бути заборонено чинити певну дію (дії) щодо жертви насильства в сім’ї, а саме: чинити будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування відносно інших членів сім’ї; отримувати інформацію про місце перебування жертви насильства в сім’ї; розшукувати жертву насильства в сім’ї, якщо жертва насильства в сім’ї за власним бажанням перебуває в місці, невідомому особі, яка вчинила насильство в сім’ї; відвідувати жертву насильства в сім’ї, якщо вона тимчасово перебуває не за місцем спільного проживання членів сім’ї; вести телефонні переговори з жертвою насильства. Слушним є зауваження Нечипоренко Л. про те, що при існуючій забороні особі, якій винесено захисний припис, ведення телефонних переговорів з жертвою насильства в сім’ї вона має законні шляхи для психологічного тиску на жертву у формі надсилання текстових повідомлень електронною поштою чи за допомогою мобільного телефону [167, с.7]. Виникає необхідність більш ретельного підходу до визначення дій, вчинення яких може бути заборонено захисним приписом. Для погодження захисного припису начальнику органу внутрішніх справ та прокурору надаються офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім’ї, заява (інформація) про вчинення насильства в сім’ї та інші матеріали, які характеризують особу правопорушника. Обмеження встановлюються терміном до 30 діб із дня погодження захисного припису з прокурором.Офіційні попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім’ї, віктимної поведінки щодо насильства в сім’ї та захисні приписи виносяться працівниками служби дільничних інспекторів міліції або кримінальної міліції у справах дітей за місцем проживання особи, яка вчинила насильство в сім’ї, або у службових приміщеннях органів внутрішніх справ чи на дільниці.У разі відмови особи від підписання зазначених документів у них робиться відповідний запис у присутності свідків чи потерпілих (за наявності таких).

Після постановки на профілактичний облік особи, яка вчинила насильство в сім’ї, дільничний інспектор міліції використовує такий метод попередження насильства в сім’ї як спостереження. Спостереження має на меті отримання інформації про позитивні або негативні зміни, що відбуваються під впливом проведення профілактичних заходів. Воно може виражатись у регулярному (не ріже одного разу на місяць) відвідуванні профілактованого за місцем проживання для перевірки його поведінки в сім’ї, стосунків з сусідами, дотримання ним правил громадського співжиття або адміністративного нагляду тощо. Спостереження може здійснюватись як безпосередньо дільничним інспектором міліції, так і за допомогою громадськості (позаштатних інспекторів міліції). В окремих випадках до такої роботи залучаються родичі, за умови їх позитивного впливу[165, с.135]. Дійсно, дільничний інспектор міліції в силу об’єктивних причин, навіть суто фізично, не в змозі самостійно здійснити весь комплекс заходів профілактичного впливу. Тому, важливою умовою досягнення мети індивідуально-профілактичного впливу є залучення до профілактичної роботи в сім’ях, де відбувається насильство, громадських формувань та їх представників, а також позаштатних інспекторів міліції та помічників дільничного інспектора міліції.

Профілактичну діяльність прийнято поділяти на ранню та безпосередню. Заходи безпосередньої профілактики спрямовані на особу, яка має намір вчинити насильство в сім’ї, або вже його вчинила; заходи ранньої профілактики – на особу, яка підпадає під ознаки особи, яка здатна вчинити насильство в сім’ї внаслідок різних об’єктивних та суб’єктивних причин, зокрема володіння високим ступенем агресивності в сімейному житті. Ми підтримуємо пропозицію про доцільність нормативного закріплення за дільничними інспекторами міліції повноважень по здійсненню ранньої профілактики щодо осіб, схильних до здійснення адміністративних правопорушень, пов’язаних насамперед з пияцтвом і хуліганськими проявами в побуті.

Окрему нішу серед основних напрямків попередження насильства в сім’ї займає віктимологічна профілактика. Індивідуальна віктимологічна профілактика полягає у виявленні осіб з підвищеною віктимністю і проведенні з ними профілактично-виховних заходів, спрямованих на зниження ризику стати жертвою злочинних посягань. Виникає необхідність організовувати у кризових центрах програми корекції віктимологічної поведінки жертв, а також потенційних жертв насильства в сім’ї. Виявивши особу з підвищеною віктимністю, дільничний інспектор міліції повинен буде спрямувати її у кризовий центр для проходження даної програми. У випадку відмови жертви чи потенційної жертви з віктимної поведінкою добровільно пройти програму корекції поведінки, дільничний інспектор міліції повинен мати право примусово змусити даних осіб пройти програму корекції віктимної поведінки. Даний захід примусу, на наш погляд, повинен стати альтернативою винесенню офіційного попередження жертві насильства в сім’ї про неприпустимість віктимної поведінки. Індивідуальна віктимологічна профілактика має бути спрямована не лише на потенційні жертви насильства в сім’ї, а й на їх мікросередовище.

Віктимологічну профілактику насильства в сім’ї також можна поділити на ранню та безпосередню. Заходи безпосередньої профілактики спрямовані на особу, яка вже стала жертвою насильства в сім’ї, або перебуває під загрозою перетворення на жертву; заходи ранньої профілактики – на особу, яка підпадає під ознаки потенційної жертви внаслідок того, що вона володіє високим ступенем віктимності.

На нашу думку, слід погодитись з пропозицією Лихачової О.В. щодо доцільності ведення віктимологічного обліку в профілактичній діяльності правоохоронних органів з метою забезпечення особистої безпеки жертви та її оточення, визначення її латентності, зупинки процесу віктимізації. При цьому в картці повинна міститися інформація про роботу, яка здійснюється, заходи по супроводу жертви конфлікту з метою забезпечення її захисту та врегулювання сімейної ситуації в цілому [168, с.411].

На жаль, на пострадянськомупросторі віктимологічна профілактика проводиться поверхово. Як свідчать дані інтерв’ювання працівників правоохоронних органів, загальну уяву про існування віктимології мають лише спеціалісти з вищою юридичною освітою, але навіть вони не знають про можливості практичного та методично обумовленого застосування її теорій [169, с.28].

Таким чином, форми діяльності служби дільничних інспекторів міліції щодо попередження насильства в сім’ї надзвичайно різноманітні. Вибір же будь-якої конкретної форми чи знаходження раціонального сполучення між формами і методами профілактичної діяльності детерміновані такими факторами, як види і напрями профілактики, обставини вчинення правопорушень тощо. При виборі оптимального варіанту поєднання переконання і примусу необхідно враховувати не тільки особливості особи яка профілактується, але і її соціальне оточення [106].

Надання пріоритету тому чи іншому методу також залежить від рівня розвитку суспільства. Зміна будь-яких соціальних умов тягне за собою зміну форм і засобів захисту міліцією правопорядку. Проте, слід пам’ятати, що у громадянському суспільстві перевага завжди надається методам переконання, бо лише за умов переконання громадян у правильності вибору того чи іншого варіанту поведінки можна створити правову державу, яка є найвищою сходинкою в організації суспільства [133, с.125].

Вищезазначений аналіз форм і методів попередження насильства в сім’ї дільничними інспекторами міліції не є вичерпним, оскільки існують й інші форми і методи, які використовуються в означеній сфері правоохоронної діяльності. Вміле оволодіння дільничними інспекторами міліції формами і методами попередження насильства в сім’ї, комплексне їх застосування дозволить не тільки їх удосконалювати, але й здійснювати пошук нових, більш ефективних форм і методів. Ефективність діяльності служби дільничних інспекторів міліції щодо попередження насильства в сім’ї також багато в чому залежить від того, наскільки добре налагоджена взаємодія з працівниками інших служб органів внутрішніх справ та з органами суду, прокуратури, установами по виконанню покарань, навчальними закладами, адміністраціями підприємств, військкоматами, засобами масової інформації, громадськістю тощо.

2.3.Взаємодія служби дільничних інспекторів міліції з органами

виконавчої влади, місцевого самоврядування, іншими службами

органів внутрішніх справ щодо протидії насильству в сім’ї

Високий ступінь зв’язку між сімейним неблагополуччям, насильством в сім’ї і злочинністю взагалі свідчить про те, що при здійсненні попередження насильства в сім’ї необхідна увага з боку як державних органів влади, так і соціальних служб та громадських організацій, їх постійна взаємодія в боротьбі з цим соціально-негативним явищем.

Лише інтегрований, комплексний підхід до проблеми попередження насильства в сім’ї допоможе уникнути фрагментації за окремими дисциплінами і змінити практику професіоналів. Багатодисциплінарний підхід передбачає спільну працю психологів, соціальних та медичних працівників, педагогів, працівників правоохоронних органів, юристів та представників інших професій. Головна мета полягає в тому, щоб внаслідок спільних зусиль жертви насильства в сім’ї були здатні самі вирішувати власну долю і робити власний вибір щодо подальшого життя без насильства.

Слід погодитись з Тучаком М.А., який визначає взаємодію дільничних інспекторів міліції з іншими учасниками процесу забезпечення громадського порядку щодо попередження та запобігання правопорушень як “засновану на законах і підзаконних актах, узгоджену за цілями, часом і місцем діяльність, спрямовану на вирішення завдань щодо попередження і запобігання правопорушень шляхом найбільш раціонального застосування взаємодії між міліцією і учасниками процесу” [118, с.163].

Прийнято виділяти наступні види взаємодії: внутрішня, зовнішня, постійна, разова. Внутрішня – взаємодія органів внутрішніх справ, їх служб, підрозділів і співробітників між собою. Зовнішня – взаємодія органів внутрішніх справ, їх служб, підрозділів та співробітників з іншими учасниками процесу забезпечення громадського порядку [118, с.166; 106, с.289; 170, с.75-76]. Організація взаємодії у всіх зазначених формах на практиці, як правило, здійснюється старшими дільничними інспекторами міліції.

Ми погоджуємось з Клюєвим О.М. щодо поділу зовнішньої взаємодії на два підвиди: взаємодію з правоохоронними органами, для яких правоохоронна діяльність є одним із професійних завдань, і взаємодію з громадськістю, яка виконує правоохоронні завдання на добровільних засадах [170, с.75-76].

Взаємодію служби дільничних інспекторів міліції з іншими органами та установами щодо попередження насильства в сім’ї слід визначати як засновану на законах і підзаконних актах, узгоджену за цілями, часом і місцем діяльність, спрямовану на вирішення спільних завдань щодо попередження насильства в сім’ї. Взаємодію служби дільничних інспекторів міліції з іншими органами, службами та громадськістю по протидії насильству в сім’ї можна поділити на зовнішню та внутрішню.

Зовнішня взаємодія здійснюється з органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, до яких відносяться: спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань попередження насильства в сім’ї, яким є Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту, управління (відділи) у справах сім’ї та молоді, служби у справах дітей, центри соціальних служб для молоді, органи опіки та піклування, органи освіти, органи праці та соціального захисту населення, органи охорони здоров’я; з державними установами; з громадськими організаціями; населенням; спеціалізованими установами для жертв насильства в сім’ї; міжнародними організаціями тощо.

До внутрішньої взаємодії служби дільничних інспекторів міліції по протидії насильству в сім’ї відноситься взаємодія з відділами кримінальної міліції у справах дітей, черговою частиною, відділами кримінального розшуку і слідчими підрозділами тощо.

При взаємодії з органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, іншими службами органів внутрішніх справ щодо протидії насильству в сім’ї служба дільничних інспекторів міліції керується Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України, нормативними актами Міністерства внутрішніх справ України, та міжнародними правовими нормами, ратифікованими у встановленому порядку. Основними нормативно-правовими актами, які регулюють питання взаємодії служби дільничних інспекторів міліції з органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, іншими службами органів внутрішніх справ щодо попередження насильства в сім’ї є Закон України “Про попередження насильства в сім’ї” (далі – Закон) [51], Положення про службу дільничних інспекторів міліції в системі Міністерства внутрішніх справ України (далі – Положення), затверджене наказом МВС України № 1212 від 20.10.2003 року [70], Інструкція щодо порядку взаємодії управлінь (відділів) у справах сім’ї та молоді, служб у справах дітей, центрів соціальних служб для молоді та органів внутрішніх справ з питань здійснення заходів з попередження насильства в сім’ї (далі – Інструкція), затверджена спільним наказом Міністерства України у справах сім’ї, дітей та молоді та Міністерства внутрішніх справ України № 3/235 від 09.03.2004 року. [71].

Закон зазначає, що служба дільничних інспекторів міліції взаємодіє із спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань попередження насильства в сім’ї, з органами опіки і піклування та спеціалізованими установами для жертв насильства в сім’ї у питаннях попередження насильства в сім’ї [51].

Положення в пункті 7 розділу 1 зазначає, що при здійсненні своїх повноважень відповідно до законодавства України служба дільничних інспекторів міліції взаємодіє з центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, державними установами та громадськими організаціями [70].

До органів виконавчої влади і місцевого самоврядування, з якими взаємодіє служба дільничних інспекторів міліції щодо протидії насильству в сім’ї, відносяться: спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань попередження насильства в сім’ї, яким є Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту, управління (відділи) у справах сім’ї та молоді, служби у справах дітей та центри соціальних служб для молоді. Основним нормативно-правовим актом, який регулює взаємодію даних органів та служб є Інструкція [71]. Інструкція визначає порядок здійснення заходів з попередження насильства в сім’ї управліннями (відділами) у справах сім’ї та молоді, службами у справах дітей, центрами соціальних служб для молоді, службою дільничних інспекторів міліції та кримінальною міліцією у справах дітей органів внутрішніх справ та механізм їх взаємодії. Крім того, до органів виконавчої влади та місцевого самоврядування по протидії насильству в сім’ї слід віднести органи опіки і піклування та місцеві державні адміністрації, які за поданням спеціально уповноваженого органу з питань попередження насильства в сім’ї створюють кризові центри для жертв насильства в сім’ї.

Відповідно до Закону спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань попередження насильства в сім’ї координує діяльність служби дільничних інспекторів міліції, кримінальної міліції у справах дітей, органів опіки і піклування у питаннях попередження насильства в сім’ї; надає органам виконавчої влади, зокрема службі дільничних інспекторів міліції, методичну і практичну допомогу, консультації з питань попередження насильства в сім’ї. Крім того, спеціальний уповноважений орган виконавчої влади з питань попередження насильства в сім’ї має право звертатися до центральних і місцевих органів виконавчої влади, в тому числі до служби дільничних інспекторів міліції, за наданням відповідної допомоги жертвам насильства в сім’ї.

Відповідно до Інструкції управління (відділи) у справах сім’ї та молоді координують діяльність служби дільничних інспекторів, а також служб у справах дітей, центрів соціальних служб для молоді, кримінальної міліції у справах дітей, органів опіки та піклування у питаннях попередження насильства в сім’ї. Управління (відділи) у справах сім’ї та молоді також ініціюють створення при місцевих органах виконавчої влади і органах місцевого самоврядування та забезпечують роботу постійно діючих комісій з питань координації дій щодо попередження насильства в сім’ї. До складу даних комісій входять представники управління (відділу) у справах сім’ї та молоді, кримінальної міліції у справах дітей та служби дільничних інспекторів міліції органів внутрішніх справ, служби у справах дітей, центрів соціальних служб для молоді, а також можуть залучатися представники органів освіти, охорони здоров’я, праці та соціального захисту населення, громадських організацій (за їх згодою).

Крім того, управління (відділи) у справах сім’ї та молоді створюють банк даних сімей, де існують випадки вчинення насильства в сім’ї або виникає реальна загроза його вчинення. Інформація про такі сім’ї надається органами охорони здоров’я, навчальними закладами, службами у справах дітей, центрами соціальних служб для молоді, органами опіки і піклування, а також органами внутрішніх справ, передусім службою дільничних інспекторів міліції, а також може надходити від підприємств, установ і організацій та окремих громадян. Якщо до управління (відділу) у справах сім’ї та молоді надійшла заява чи повідомлення про вчинення насильства в сім’ї або реальну загрозу його вчинення, вони приймають та розглядають її відповідно до Порядку розгляду заяв та повідомлень про вчинення насильства в сім’ї або реальну загрозу його вчинення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 616 від 26.04.2003 року [69]. Заяви та повідомлення реєструються у журналі обліку заяв та повідомлень про вчинення насильства в сім’ї. Заява про вчинення чи реальну загрозу вчинення фізичного або сексуального насильства в сім’ї, після її реєстрації, направляється до територіального органу внутрішніх справ, де розглядається відповідно до нормативно-правових актів МВС України, про що в графі “Вжиті заходи” робиться відмітка, а копія заяви залишається в управлінні (відділі) у справах сім’ї та молоді для відстеження результатів подальшої роботи та вжитих заходів.

Крім того, управління (відділи) у справах сім’ї та молоді для збору даних про насильство в сім’ї щоквартально узагальнюють інформацію служби дільничних інспекторів міліції, кримінальної міліції у справах дітей, центрів ССМ, служб у справах дітей про кількість звернень з питань вчинення насильства в сім’ї або реальну загрозу його вчинення, кількість осіб, які перебувають на профілактичному обліку в органах внутрішніх справ, кількість осіб, яким винесено офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім’ї, та кількість захисних приписів, кількість осіб, притягнутих до відповідальності за вчинення насильства в сім’ї, кількість наданих послуг тощо. За наслідками узагальненої інформації вони визначають потребу регіону у створенні спеціалізованих установ для жертв насильства в сім’ї та вносять відповідні пропозиції на розгляд місцевих державних адміністрацій.

В свою чергу, служба дільничних інспекторів міліції зобов’язана надавати інформацію з питань попередження насильства в сім’ї на запит уповноважених органів, до яких, перш за все, відноситься спеціальний уповноважений орган виконавчої влади з питань попередження насильства в сім’ї, а також щоквартально направляти до відповідного управління (відділу) у справах сім’ї та молоді інформацію про кількість звернень з питань вчинення насильства в сім’ї або реальну загрозу його вчинення, кількість осіб, які перебувають на профілактичному обліку в ОВС, кількість осіб, яким винесено офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім’ї, та кількість захисних приписів, кількість осіб, притягнутих до відповідальності (адміністративної та кримінальної) за вчинення насильства в сім’ї.

Відповідно до Інструкції служби у справах дітей вживають заходів щодо своєчасного виявлення дітей, щодо яких вчинено насильство в сім’ї або існує загроза його вчинення; ведуть загальний облік дітей, стосовно яких вчинено насильство в сім’ї або існує реальна загроза його вчинення, та сімей, у яких діти зазнали насильства; надають необхідну допомогу дитині, яка зазнала насильства в сім’ї, а у разі загрози його вчинення вживають заходів щодо попередження насильства; вживають невідкладних заходів ліквідації наслідків і загрози неправомірних дій щодо дитини; у випадку необхідності разом з кримінальною міліцією у справах дітей вирішують питання про тимчасове вилучення дитини з сім’ї, де вона зазнала насильства або де існує реальна загроза його вчинення, та подальше її влаштування; проводять профілактичну та роз’яснювальну роботу з батьками, особами, що їх замінюють, та іншими членами сімей у родинах, де існують випадки вчинення насильства щодо дітей або існує реальна загроза його вчинення; спільно з членами постійно діючої комісії перевіряють отриману інформацію про вчинення насильства стосовно дітей або реальну його загрозу (проводять зустрічі з дитиною, членами сім’ї, працівниками закладу освіти, де навчаються чи виховуються діти, сусідами тощо), проводять обстеження житлово-побутових умов сім’ї; розглядають заяви (повідомлення) про випадки вчинення в сім’ї насильства, жорстокого поводження стосовно дитини відповідно до Порядку розгляду звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми або реальної загрози його вчинення, затвердженого спільним наказом Держкомсім’ямолоді, МВС, МОН, МОЗ № 5/34/24/11 від 16.01.2004 року [62], та в межах компетенції вживають заходи щодо захисту прав дитини; порушують питання перед відповідними органами про притягнення до відповідальності осіб, які допустили порушення прав, свобод і законних інтересів дітей; представляють інтереси дітей у суді; повідомляють про випадки вчинення насильства в сім’ї відповідний відділ (управління) у справах сім’ї та молоді, кримінальну міліцію у справах дітей органів внутрішніх справ у термін не більше трьох днів з часу отримання такої інформації; щоквартально направляють до відповідного управління (відділу) у справах сім’ї та молоді інформацію про кількість звернень з питань вчинення насильства в сім’ї або реальну загрозу його вчинення стосовно дітей та кількість сімей, у яких діти зазнали насильства.

На наш погляд, слід погодитись з думкою Орлова П.І. та Мартиненко О.А. щодо доцільності створення при службах у справах дітей інформаційно-аналітичного сектора, в обов’язки якого входило би збирання, перероблення та наступний розподіл інформації між конкретними суб’єктами профілактичної діяльності. Це може суттєво сприяти покращенню обміну інформацією між зацікавленими органами, зокрема, кримінальною міліцією у справах дітей, органами охорони здоров’я, службами у справах дітей та школами [171, с.32].

Відповідно до Інструкції центри соціальних служб для молоді приймають інформацію про випадки реальної загрози або вчинення будь-яких форм насильства в сім’ї через мережу спеціалізованих служб соціальної підтримки сімей “Родинний дім”, кризові центри соціально-психологічної допомоги, службу психологічної допомоги “Телефон довіри”, консультативні пункти, “Пошту довіри”, “Гарячі лінії” тощо; у разі необхідності надають під час звернень особам, що постраждали від різних форм насильства в сім’ї, термінову психологічну, соціально-медичну, юридичну та інформаційну допомогу. Здійснюють реабілітаційні заходи, спрямовані на відновлення соціальних функцій, морального, психічного та фізичного стану дітей і молоді, які зазнали насильства в сім’ї; здійснюють соціальне інспектування неблагополучних сімей, в яких мають місце випадки вчинення насильства в сім’ї або існує загроза його вчинення, відповідно до Порядку здійснення працівниками центрів соціальних служб для молоді соціального інспектування з метою забезпечення супроводу неблагополучних сімей, затвердженого наказом Держкомсім’ямолоді України № 11 від 04.02.2002 року [82]. За результатами обстеження сім’ї, у разі необхідності, приймають рішення про взяття сім’ї під соціальний супровід центром ССМ. До того ж вони повідомляють про випадки звернень стосовно вчинення насильства в сім’ї або реальної загрози його вчинення відповідне управління (відділ) у справах сім’ї та молоді, а у випадку вчинення насильства стосовно неповнолітньої особи — службу у справах дітей та кримінальну міліцію у справах дітей; щоквартально направляють до відповідного управління (відділу) у справах сім’ї та молоді інформацію про кількість звернень стосовно вчинення насильства в сім’ї або реальної загрози його вчинення та кількість наданих послуг. За результатами соціального інспектування центр соціальних служб для молоді з метою вирішення проблем неблагополучної сім’ї повідомляє про випадки вчинення насильства в сім’ї або реальну загрозу його вчинення в службу дільничних інспекторів міліції.

Окреме місце в зовнішній взаємодії дільничних інспекторів міліції по протидії насильству в сім’ї займають спеціалізовані установи для жертв насильства в сім’ї, тобто кризові центри та центри медико-соціальної реабілітації. Вони повідомляють службу дільничних інспекторів міліції про виявлені факти реальної загрози застосування насильства в сім’ї або про факт вчинення такого насильства та надають інформацію з питань попередження насильства в сім’ї на запит уповноважених органів, в тому числі і служби дільничних інспекторів міліції. Дільничні інспектори міліції, в свою чергу, направляють жертв насильства в сім’ї до спеціалізованих установ для жертв насильства в сім’ї. На нашу думку, необхідно залучати до попередження насильства в сім’ї релігійні організації з метою створення при них притулків для жертв насильства в сім’ї.

Головним напрямком викоренення насильства в сім’ї повинно бути підвищення рівня культури та виховання.Важливу роль в цьому відношенні повинні відігравати школа та засоби масової інформації. В школах повинна здійснюватись педагогічна профілактика, тобто організований школою комплекс систематичного і цілеспрямованого впливу на свідомість, почуття і волю учнів з метою попередження антигромадської поведінки. Сутність її полягає у розвитку почуття відповідальності підлітків за свою поведінку, що сприяє глибокому усвідомленню не лише своїх прав, а й обов’язків [104, с.65].

Індивідуальних форм і методів співробітництва школи, сім’ї та органів внутрішніх справ багато. Педагогічна профілактика може бути індивідуальною (індивідуальні бесіди, консультації, відвідування сім’ї та ін.), груповою (групові бесіди, дискусії, диспути з різних проблем, зокрема проблеми насильства в сім’ї, та ін.), масовою (лекторії, семінари, конференції та ін.) [104, с.120]. Одне із завдань шкільного психолога – виявляти дітей, які потерпають від насильства в сім’ї. Шкільним психологам також необхідно поширювати взаємодію з працівниками кримінальної міліції у справах дітей [172, с.60]. Останнім часом позитивно зарекомендувала себе практика включення до складу координаційних рад при шкільних закладах, поряд із батьківськими комітетами, дільничних інспекторів міліції та працівників кримінальної служби у справах дітей [63, с.108].

На жаль, в останній час в засобах масової інформації має місце пропаганда ідеї сили, егоїзму та кримінального “героя”. Слушним є положення Програмипарламентських слухань „Сучасний стан та актуальні завдання у сфері попередження гендерного насильства”від 21 листопада 2006 року, в якій зазначено, що Верховна Рада України повинна встановити адміністративну відповідальність за пропаганду насильства та жорстокості. Проте, на жаль, відповідальність за подібні діяння досі не встановлена. Крім того, вказана Програма зазначає про необхідність створення центральними органами виконавчої влади соціальної реклами з питань запобігання насильства в сім’ї (телевізійні та радіо-ролики, друкована продукція тощо); проведення тренінгів та семінарів з питань запобігання та протидії насильству в сім’ї у загальноосвітніх та вищих навчальних закладах; створення та забезпечення функціонування україномовних ресурсів у мережі Інтернет з тематики протидії насильству у сім’ї [8, с.53-54].

Такі властивості засобів масової інформації, як оперативність, широта впливу на великі маси людей, ефективність і економічна доцільність, виділяють пресу, радіо, телебачення в ряд найбільш перспективних засобів впливу на широкі верстви населення [173, с.17-19].

Відповідно до ст. 3Закону України “Про міліцію” діяльність міліції є гласною [116]. Міліція інформує засоби масової інформації про свою діяльність, стан громадського порядку та заходи щодо його зміцнення. А останні, в свою чергу, надають таку інформацію населенню. Від того, наскільки постійним і насиченим є зв’язок між цими суб’єктами, наскільки надана інформація достовірна, відповідає вимогам своєчасності обговорення проблеми, залежить бажання громадян підтримувати і допомагати органам внутрішніх справ у їх діяльності. Така діяльність передбачає: розповсюдження серед громадськості друкованої продукції (газет і журналів), яка пропагує і популяризує діяльність міліції; оприлюднення об’єктивних фактів щодо резонансних подій; проведення тематичних рубрик, радіопрограм і телепередач, що віддзеркалюють небезпеку і соціальну корисність дій органів внутрішніх справ, конкретні факти прояву професійного героїзму працівників міліції, висвітлюють діяльність кращих підрозділів і служб міліції; запровадження в Інтернеті “міліцейської сторінки”; участь представників преси і телебачення при проведенні виступів працівників міліції серед населення, у трудових колективах. Така інформація передусім пов’язана з цікавістю та корисністю, має попереджувальний характер, веде до зменшення соціальної напруженості, надає змогу розвіяти всілякі чутки і домисли. Окрім цього, за погодженням з міліцією засоби масової інформації можуть акредитувати своїх журналістів при її службах і підрозділах. Такі акредитовані журналісти мають право брати участь у зборах і рейдах, що проводяться підрозділом; друкуватися у “міліцейських” журналах і газетах; виїжджати з перевірками в райвідділи; контролювати виконання працівниками міліції відомчих нормативних актів МВС України, своєчасний розгляд скарг громадян. Зокрема, за результатами таких відряджень журналіст дає загальну оцінку роботі конкретного підрозділу органу внутрішніх справ, виявляє допущені ним порушення, які вплинули на низький рівень розкриття злочинів в регіоні, і наприкінці – надає керівнику органу рекомендації щодо усунення недоліків в роботі своїх підрозділів [174, с.276-279].

Українські дослідники Арістова І.В., Неонов І.Г., Письменницький А.А., Серьогін В.О., Денисова О.С., Московець В.І. називають наступні напрямки, по яким може йти використання правоохоронними органами засобів масової інформації: 1)правове виховання населення; 2)спонукання населення до надання допомоги в розкритті та розслідуванні правопорушень; 3)усунення, блокування або нейтралізація обставин, які сприяють вчиненню злочинів; 4)активне використання прогресивних форм профілактики правопорушень; 5)підвищення авторитету правоохоронних органів та інші [175, с.109].

Належним чином відпрацьована система інформування населення про діяльність органів внутрішніх справ, зокрема служби дільничних інспекторів міліції, сприяє вирішенню важливих завдань: доведенню до населення та суспільства своєчасної і об’єктивної інформації про діяльність правоохоронних органів; нейтралізації неправдивої інформації про діяльність правоохоронних органів; інформуванню громадян про способи самозахисту і поведінки при зіткненні з правопорушниками; зверненню до населення з проханням про допомогу правоохоронним органам при вирішенні конкретних правоохоронних задач.

Томін В. при розгляді інформування населення про стан правопорядку, в тому числі і засобами масової інформації, визначив основною метою такого інформування – правове виховання [176, с.5]. Російські вчені Аракелов Ю.С., Потапов Ю.А. визначають основними напрямками інформаційно-пропагандистської діяльності по інформуванню населення про стан боротьби зі злочинністю і заходах по профілактиці правопорушень: правове інформування населення; профілактику правопорушень; формування суспільної думки про діяльність правоохоронних органів; пропагандистську роботу; залучення населення до участі в боротьбі зі злочинністю і правопорушеннями [175, с.121]. До найбільш поширених форм інформаційно-пропагандистської роботи, що практикуються правоохоронними органами, зокрема міліцією, і організовуються за участю представників засобів масової інформації, на думку Маюрова Н.П., Лойта Х.Х., Сергачова Е.І., слід віднести: засідання колегій з наступною прес-конференцію для журналістів; лекція, доповідь, бесіда; конференції; лекторії правового виховання; вечір-портрет, усний журнал; тематичний вечір, вечір питань і відповідей; мітинг, диспут, дискусія, “круглий стіл” [177, с.72].

На теперішній час в засобах масової інформації приділяється недостатньо уваги проблемі насильства в сім’ї. У зв’язку з цим на найближчий період необхідно вирішити ряд задач, серед яких активізація роботи засобів масової інформації по формуванню у населення неприйняття будь-яких форм насильства над особистістю; широке висвітлення в пресі, радіо, телебаченні міжнародного досвіду вирішення проблем попередження насильства в сім’ї; забезпечення систематичного висвітлення в засобах масової інформації діяльності служби дільничних інспекторів міліції з попередження насильства в сім’ї як на районному, так і на державному рівнях; пропаганда досвіду роботи державних та неурядових кризових центрів та інших установ допомоги жертвам насильства в сім’ї.

Для попередження насильства в сім’ї необхідно також залучати і органи охорони здоров’я.Ранній вияв випадків насильства в сім’ї найбільш доступний для медичних працівників.

Значну роль відіграють семінари та наради, які проводяться органами та підрозділами внутрішніх справ разом з представниками органів опіки і піклування, кризових центрів, центрів медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім’ї, а також за участю осіб, які стали жертвами насильства в сім’ї, їх діяльність дозволяє узагальнити проблеми, побачити їх з різних сторін, використати досвід кожної з установ, на яку покладено обов’язки по боротьбі з насильством в сім’ї, та відпрацювати заходи більш ефективного вирішення задач. Іноді до роботи у семінарах залучаються і працівники судових установ, які розглядають справи, пов’язані із насильством в сім’ї [63, с.109].

Однак, центральне місце у системі суб’єктів профілактики правопорушень займають органи внутрішніх справ. Одними із важливих завдань, які покладаються на органи внутрішніх справ, є виявлення осіб, схильних до вчинення насильства в сім’ї, взяття їх на профілактичний облік та проведення виховно-попереджувальної роботи з ними. Практичне виконання цього завдання здійснюється на місцях службою дільничних інспекторів міліції та кримінальною міліцією у справах дітей. Положення встановлює, що дільничний інспектор міліції у своїй роботі тісно взаємодіє з працівниками інших підрозділів міськ-, райоргану шляхом обміну інформацією, участі в плануванні і реалізації спільних заходів, що проводяться за вказівкою або за згодою його безпосереднього керівника, начальника міськ-, райоргану чи заступника [70].

Перш за все, дільничні інспектори міліції при здійсненні попередження насильства в сім’ї взаємодіють із кримінальною міліцією у справах дітей. Основні напрямки роботи підрозділів кримінальної міліції у справах дітей по протидії насильству в сім’ї є схожими з основними напрямками роботи служби дільничних інспекторів міліції. Відмінність полягає в тому, що кримінальна міліція у справах дітей здійснює протидію насильству в сім’ї лише щодо осіб у віці до 18 років. Якщо дільничні інспектори здійснюють попередження насильства в сім’ї щодо повнолітніх осіб, то кримінальна міліція у справах дітей здійснює попередження насильства в сім’ї щодо дітей, які вчинили насильство в сім’ї, можуть його вчинити, або стали жертвами насильства в сім’ї. Кримінальна міліція у справах дітей є структурним підрозділом кримінальної міліції системи МВС. Діє вона на підставі Закону, Положення про кримінальну міліцію в справах неповнолітніх, затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 502 від 8 липня 1995 року, та деяких інших відомчих інструкцій та наказів. Відповідно до п. 3 Положення про кримінальну міліцію в справах неповнолітніх кримінальна міліція у справах дітей зобов’язана: проводити роботу, спрямовану на попередження правопорушень серед дітей; виявляти, припиняти тарозкривати злочини, скоєні дітьми; проводити розшук дітей, які залишили сім’ї, навчально-виховні заклади чи спеціальні установи; повертати до місць постійного проживання, навчання підлітків, які заблукали, залишили сім’ї, навчально-виховні заклади; виявляти причини та умови, що сприяють скоєнню деліквентних вчинків, та вживати заходів щодо їх усунення, брати участь у правовому вихованні дітей; вести профілактичний облік дітей, схильних до деліквентної поведінки (наркоманів, підлітків, які вчинили суспільно небезпечні правопорушення до досягнення віку, з якого настаєкримінальна відповідальність, звільнених зі спеціальних навчально-виховних закладів та ін.); виявляти дорослих осіб, які втягують дітей у злочинну діяльність, проституцію, пияцтво, наркоманію та жебрацтво, а також осіб, які займаються виготовленням та розповсюдженням порнографічної продукції, видань, що пропагують насильство, жорстокість та сексуальну розпусту [178].

Оперуповноважений кримінальної міліції у справах дітей організує і здійснює профілактичні заходи як загальні, так і спеціальні. До загальних заходів належать: вивчення особи, особливостей рис характеру і поведінки дитини, яка скоїла правопорушення, стану її фізичного і психічного здоров’я; організація контролю за поведінкою дитини в сім’ї, за місцем навчання і у сфері дозвілля; організація і застосування заходів профілактичного впливу: роз’яснення наслідків антигромадської поведінки; переконання у необхідності законослухняної поведінки; залучення до суспільно корисної діяльності; попередження про відповідальність; застосування заходів адміністративного або іншого правового впливу; аналіз змін у поведінці дитини під час перебування на обліку; вплив на криміногенне чи антисуспільне оточення дитини: виявлення і використання джерел позитивного впливу; попередження фактів негативного впливу дорослих; виявлення місць концентрації групи антисуспільної спрямованості, у складі якої знаходиться дитина. До спеціальних профілактичних заходів належать: залучення до профілактичної роботи інших суб’єктів, які проводять індивідуально-профілактичну і виховну роботу з дитиною, яка скоїла правопорушення, і організація взаємодії з ними; виявлення й усунення причин і умов, що сприяють протиправній поведінці підлітка, інформування відповідних суб’єктів щодо прийняття заходів з їх усунення; перевірка поведінки дітей у вільний від навчання час, у період канікул; виявлення місць проведення дітьми дозвілля; застосування заходів для нормалізації обстановки в сім’ї, за місцем навчання, у разі необхідності порушення клопотання про позбавлення батьківських прав, влаштування дітей до шкіл-інтернатів; виявлення фактів підготовки чи вчинення дітьми протиправних дій, застосування попереджувальних заходів; роз’єднання групи антисуспільної спрямованості, учасником якої є дитини та ін. Наведений перелік профілактичних заходів не є вичерпним. З урахуванням особи дитини, її інтересів та безпосереднього мікрооточення можуть бути застосовані інші заходи, використані можливості значно ширшого кола суб’єктів профілактичної діяльності [179, с.36-37].

Служба дільничних інспекторів міліції та відділення кримінальної міліції у справах дітей при безпосередній загрозі життю та здоров’ю особи, яка постраждала від насильства в сім’ї, вживають заходів щодо ліквідації цієї загрози та надають необхідну допомогу у формі вилучення такої особи із сім’ї та спрямування її до спеціалізованих установ для жертв насильства в сім’ї. На наш погляд, більш справедливим буде вилучення із сім’ї особи, яка вчинила насильство, а не жертви. Однак, для цього необхідно надати відповідні права співробітникам міліції та, крім того, створити кризові центри для осіб, які вчинили насильство в сім’ї.

Звісно, служба дільничних інспекторів міліції та кримінальна міліція у справах дітей не в змозі самотужки ефективно протидіяти насильству в сім’ї і потребують допомоги при здійсненні заходів з попередження насильства в сім’ї з боку інших служб органів внутрішніх справ.

Крім служби дільничних інспекторів міліції та кримінальної міліції у справах дітей здійснення роботи по виявленню причин та умов скоєння насильства в сім’ї, виявленню осіб, які вчиняють насильство в сім’ї, попередженню, припиненню та розкриттю насильства в сім’ї покладається на службу кримінального розшуку. Їх взаємодію можна класифікувати за наступними підставами:

- за характером зв’язків – на безпосередню та опосередковану. Безпосередня взаємодія передбачає наявність прямих зв’язків. Прикладом такої взаємодії може бути спільна діяльність у складі слідчо-оперативної групи чи участь в розкритті злочину “по гарячих слідах”. Опосередкована взаємодія здійснюється, як правило, за дорученням вищого органа;

- по хронології – на систематичну і періодичну. Систематична (постійна) взаємодія здійснюється, наприклад, в процесі розкриття конкретного вбивства на сімейно-побутовому ґрунті. Періодична взаємодія передбачає,як правило, вирішення окремих задач;

  • по змісту – на внутрішню і зовнішню. Внутрішня взаємодія включає в себе спільні заходи підрозділів, які входять в структуру одного органа внутрішніх справ. Зовнішня – спільна діяльність підрозділів різних органів внутрішніх справ. Практично, як і всяка інша, запропонована класифікація має в певній мірі умовний характер.

Взаємодія підрозділів дільничних інспекторів міліції та кримінального розшуку, спрямована на виявлення осіб, які вчиняють насильство в сім’ї, та на попередження і розкриття цього виду правопорушення, включає в себе дві основні форми: організаційно-управлінську та оперативно-тактичну. Перша включає в себе, перш за все, розроблення стратегії боротьби з насильством в сім’ї. Вона передбачає забезпечення спільної інформаційно-аналітичної роботи. Найважливішою складовою оперативно-тактичної форми взаємодії є організація та проведення спільних комплексних цільових заходів, які можна поділити на довгострокові та короткострокові [180, с.37].

Взаємодія служби дільничних інспекторів міліції, підрозділів кримінальної міліції у справах дітей, кримінального розшуку по попередженню та протидії насильству в сім’ї здійснюється шляхом обміну інформацією, сумісного планування, проведення оперативно-профілактичних та оперативно-розшукових заходів, надання відповідної допомоги.

Відповідно до Положення у повсякденній діяльності дільничний інспектор міліції взаємодіє з населенням і громадськими формуваннями та з метою залучення населення до охорони громадського порядку, профілактики правопорушень вносить пропозиції до органів місцевої влади та самоврядування щодо створення органів самоорганізації населення, громадських формувань [70]. Взаємодію міліції із громадськістю в свої роботах досліджували багато науковців, серед яких Бандурка О.М. [181], Джагупов Г.В. [182], Сальников В.П. [176], Музичук О.М. [146], Клюєв О.М. [171] та інші.

Взаємодія міліції з населенням для забезпечення прав і свобод людини передбачає не тільки обмін інформацією, але й взаємний вплив. Застосовані у комплексі і коректно, різноманітні засоби взаємодії міліції з населенням сприяють зниженню злочинності, ефективному розкриттю вже скоєних злочинів і відновленню законності. Разом зтим, вони формують у людей відчуття наявності поблизу дружньої сили, яка здатна допомогти та захистити у потрібний момент [183, с.92-94]. До нових форм правоохоронної діяльності громадськості відносяться: консультативні комітети, організації сусідської взаємодопомоги та координаційні шкільні ради. Зазначені вище форми правоохоронної діяльності громадськості ефективно функціонують у більшості розвинених зарубіжних країн (Великобританії, США, Норвегії, Франції та ін.) [145, с.93].

Міністерством України у справах сім’ї, молоді та спорту разом із Міністерством внутрішніх справ України на базі Міжнародного правозахисного Центру “ЛаСтрада – Україна”започатковано роботу Національної “гарячої лінії”. Майже в усіх регіонах України при центрах соціальних служб діють такі ж “гарячі лінії”та цілодобові телефони довіри.

Починаючи з 2001 року з 25 листопада по 10 грудня управліннями у справах сім’ї та молоді, центрами соціальних служб для молоді проводиться акція “16 днів проти насильства”, мета якої – привернення уваги громадськості до проблем насильства в сім’ї, формування ненасильницької ідеології в суспільстві, здійснення конкретних заходів щодо запобігання будь-яким формам насильства в сім’ї. В рамках акції організовуються круглі столи, конференції, навчальні семінари, працюють консультативні пункти та “гарячі лінії”. У навчальних закладах проводяться лекції та виховні години щодо формування вміння протистояти насильству в сім’ї, під час яких розповсюджуються інформаційні матеріали з питань попередження та протидії насильству в сім’ї. За ініціативою МВС України в межах цього заходу проводиться загальнодержавна оперативно-профілактична операція “Побут”[81, с.4-5].

Взагалі можна виокремити наступні напрямки взаємодії служби дільничних інспекторів міліції з іншими підрозділами та службами органів внутрішніх справ, органами виконавчої влади, місцевого самоврядування та громадськістю:

  1. Постійний аналіз організації заходів з попередження правопорушень та злочинів, пов’язаних з насильством у сім’ї, виконання Закону України “Про попередження насильства в сім’ї”, а також підготовка за його результатами коректив до комплексних планів щодо попередження насильства та негативних проявів у сім’ях і підлітковому середовищі.
  2. Розробка планів та спеціальних робочих заходів, спрямованих на підвищення рівня профілактичної роботи з неблагополучними сім’ями з боку дільничних інспекторів міліції та працівників кримінальної міліції у справах дітей.
  3. Обмін інформацією, скерування матеріалів на розгляд однією службою іншій та навпаки.
  4. Визначення заходів, націлених на своєчасне виявлення батьків та осіб, що їх заміняють, які не виконують обов’язків по вихованню дітей, вирішення питання позбавлення таких осіб батьківських прав.
  5. Моніторинг злочинів, вчинених на побутовому ґрунті. Проведення службових перевірок за кожним тяжким злочином, пов’язаним з насильством у сім’ї, внесення за її результатами обґрунтованих пропозиції до управлінь (відділів) у справах сім’ї, дітей та молоді, служб у справах дітей місцевих державних адміністрацій, наркологічних служб системи охорони здоров’я з метою усунення причин та умов, які сприяють вказаним злочинам.
  6. Взаємозвірки підрозділів органів внутрішніх справ, управлінь (відділів) у справах сім’ї, дітей та молоді, служб у справах дітей місцевих державних адміністрацій, наркологічних служб системи охорони здоров’я щодо обліків осіб, які вчиняють насильство в сім’ї.
  7. Планування та проведення спільних профілактичних заходів органів та підрозділів міліції, управлінь (відділів) у справах сім’ї, дітей та молоді, служб у справах дітей місцевих державних адміністрацій, наркологічних служб системи охорони здоров’я щодо виявлення та взяття на облік дорослих осіб та дітей, які вчиняють насильство в сім’ях, зловживають спиртними напоями тощо, застосування до них заходів впливу відповідно до вимог чинного законодавства України.
  8. Щоквартальні звірки підрозділів міліції з міськими, районними судами щодо кількості осіб, притягнених до адміністративної відповідальності за ст. 1732 КУпАП для забезпечення контролю за ефективністю заходів, що вживаються до осіб, які вчиняють насильство в сім’ях.
  9. Організація тематичних брифінгів, семінарів, лекцій, висвітлення проблем насильства в сім’ї та шляхів їх вирішення у засобах масової інформації, проведення виступів у трудових колективах, перед населенням, у шкільних та інших навчальних закладах.
  10. Проведення загальнодержавної комплексної оперативно-профілактичної операції “Побут”. Спеціальні цільові оперативно-профілактичні заходи під умовною назвою “Побут”проводяться в рамках виконання Закону України “Про попередження насильства в сім’ї”за ініціативою Міністерства внутрішніх справ України у взаємодії з органами прокуратури, органами місцевої державної влади та самоврядування, іншими уповноваженими та зацікавленими відомствами. Операція, як правило, проводиться двічі на рік, тривалістю 10 діб. Завданнями операції є виявлення та попередження проявів насильства в сім’ї, попередження злочинних проявів, які виникають у результаті протиправного розв’язання тривалих сімейних конфліктів між правопорушником і потерпілим, органами та підрозділами внутрішніх справ. Для організації та проведення операції в ГУМВС України в Автономній республіці Крим, м. Києві та Київській області, УМВС України в областях, м. Севастополі, їх галузевих службах, які задіяні у проведенні вказаних заходів (управління адміністративної служби міліції, кримінальна служба у справах дітей), міськрайорганах внутрішніх справ на період проведення цих заходів створюються оперативні штаби та робочі групи. Вказані оперативні штаби та робочі групи розробляють план проведення оперативно-профілактичних заходів, збирають інформацію про результати роботи, забезпечують координацію дій органів та підрозділів, їх взаємодію з іншими правоохоронними органами, місцевими органами державної влади та самоврядування, громадськістю. Оперативно-профілактичні заходи здійснюються у два етапи: підготовчий та практичний.

На підготовчому етапі:

- збирається та аналізується інформація щодо осіб, які вчиняють насильство в сім’ї, зловживають спиртними напоями; батьків, які негативно впливають на виховання дітей; наркоманів та скоєних ними правопорушень;

- на основі аналізу розробляються практичні заходи, які планується провести у період операції, визначаються терміни їх проведення та виконавці;

- здійснюється розрахунок сил та засобів органів і підрозділів внутрішніх справ, необхідних для реалізації запланованих заходів, формуються оперативно-пошукові групи, до складу яких включаються дільничні інспектори міліції, працівники підрозділів кримінальної міліції у справах дітей, карного розшуку, патрульно-постової служби та підрозділів міліції особливого призначення “Беркут”, до роботи у групах залучаються члени громадських формувань з питань охорони громадського порядку, представники місцевих органів державної влади та самоврядування, працівники житлово-експлуатаційних дільниць, медичних установ та закладів освіти;

- за участю працівників служб дільничних інспекторів міліції, кримінальної міліції у справах дітей та інших зацікавлених галузевих відомств, проводиться звірка обліків раніше судимих за злочини проти особи, які зловживають спиртними напоями, вживають наркотичні речовини; батьків чи осіб, що їх замінюють, які ухиляються від виховання дітей і на ґрунті пияцтва вчиняють насильство в сім’ї; осіб, які перебувають на обліку за вчинення насильства в сім’ї, в ході проведення звірки готуються списки таких осіб для їх подальшої перевірки під час проведення оперативно-профілактичних заходів;

- проводяться робочі зустрічі керівників органів та підрозділів внутрішніх справ з керівниками органів прокуратури, районних державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, інших зацікавлених відомств і організацій, під час яких визначаються спільні дії щодо виконання вимог Закону України “Про попередження насильства в сім’ї”.

Перед початком практичного етапу оперативно-профілактичних заходів керівниками органів та підрозділів внутрішніх справ проводяться ретельні інструктажі всіх працівників, задіяних у проведенні заходів, ставляться конкретні завдання, акцентується увага на необхідності дотримання законності, правил застосування зброї та спецзасобів, дотримання правил особистої безпеки. На практичному етапі вживаються передбачені чинним законодавством України заходи реагування щодо осіб, які вчиняють насильство в сім’ї.

По закінченні операції підводяться її підсумки, узагальнюється отримана в період проведення оперативно-профілактичних заходів інформація щодо причин та умов, які сприяють учиненню злочинів, пов’язаних з насильством у сім’ї. Підсумкова інформація направляється до місцевих органів виконавчої влади для вжиття відповідних заходів реагування. Результати проведення спеціальних оперативно-профілактичних заходів та попередження насильства в сім’ї висвітлюються в засобах масової інформації [65, с.92-94].

Для ефективної взаємодії повинні бути визначені взаємодіючі ланки, їх завдання та обсяг взаємодії, чітко розподілені функціональні обов’язки, вибрані форми взаємодії та визначені конкретні виконавці, яким повинні бути роз’яснені поставлені перед ними спільні задачі. Слід забезпечити обмін взаємною інформацією, визначити способи та засоби зв’язку між взаємодіючими ланками, а також постійний контроль за виконанням узгоджених спільних заходів.

На жаль, на сьогоднішній день експертами дається незадовільна оцінка рівня ефективності взаємодії при здійсненні попередження насильства в сім’ї. Представники кожного із органів та установ незадоволені роботою своїх колег. Також на неналежному рівні є взаємодія зазначених органів та установ з іншими структурами, які законом не уповноваженні здійснювати заходи з попередження насильства в сім’ї, проте їх діяльність впливає на цю проблему. Не завжди достатньо задовільним є рівень обміну інформацією між різними органами та установами, що займаються проблемою насильства в сім’ї. Це призводить до неадекватного володіння ситуацією кожним із органів та установ.

Тому актуальним постає питання вдосконалення діяльності органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, підрозділів органів внутрішніх справ, зокрема служби дільничних інспекторів міліції, різноманітних установ та організацій щодо протидії насильству в сім’ї, а також їх взаємодії при здійсненні даної діяльності.

2.4.Основні напрямки удосконалення діяльності служби дільничних інспекторів міліції щодо попередження насильства в сім’ї

Попередження насильства в сім’ї є вкрай складною проблемою для органів внутрішніх справ, зокрема для служби дільничних інспекторів міліції, так як в більшості випадків насильство в сім’ї відбувається в умовах неочевидності, а жертви насильства в сім’ї переважно звертаються за допомогою та порадами до родичів, сусідів, друзів. Отже, інформація про випадки насильства в сім’ї не завжди стає відомою міліції. Звідси і велика латентність даного виду правопорушень.

Оскільки наявна статистика з проблеми насильства в сім’ї не відображає реальної картини сьогодення, для більш досконального та глибокого вивчення стану впливу насильства в сім’ї на криміногенну обстановку нами було проведене анонімне анкетування серед працівників органів внутрішніх справ. Так, в Одеській і Харківській областях України, а також в АРКрим були опитані 280 дільничних інспекторів міліції, віковий ценз яких становить від 18 до 35 років – 85%, від 35 до 45 років – 15% (додаток Б, мал.1). 33,3% опитаних мають вищу неюридичну освіту, 26,7% - середню спеціальну неюридичну, 16,7% - незакінчену вищу, лише 13,3% мають вищу юридичну освіту, 6,7% опитаних дільничних інспекторів міліції мають середню спеціальну юридичну освіту, а 3,3% - лише загальну середню (додаток Б, мал.4). 56,7% опитаних були на перепідготовці чи підвищенні кваліфікації не більше ніж 5 років тому, 20% - більше ніж 5 років тому, а 23,3 % взагалі не були (додаток Б, мал.3).

Переважну більшість опитаних дільничних інспекторів міліції в організації та діяльності органів внутрішніх справ не влаштовує матеріально-технічне забезпечення – 80%, фінансове забезпечення не влаштовує 76,7% опитаних, надмірна завантаженість працівників не влаштовує 36,6%, ставлення керівництва до особового складу – 16,7% (додаток Б, мал.2). Деяких дільничних інспекторів міліції не влаштовує велика відстань між місцем проживання і місцем роботи. Лише 3,3% опитаних дільничних інспекторів міліції влаштовує все в організації та діяльності органів внутрішніх справ.

Переважна більшість опитаних дільничних інспекторів міліції отримує інформацію про зміни чинного законодавства на заняттях зі службової підготовки – 80%, з телебачення та радіо – 50,1% опитаних, 16,6% - від колег (додаток Б, мал.5). На жаль, жоден з опитаних не відповів, що одним із джерелом отримання інформації про зміни чинного законодавства є такий ресурс як Інтернет, що певним чином є наслідком неналежного матеріально-технічного забезпечення органів внутрішніх справ, зокрема служби дільничних інспекторів міліції.

60% опитаних зазначили, що вважають насильство в сім’ї поширеним явищем у всьому світі, 27,7% - лише в Україні і пострадянських країнах, 13,3% опитаних не вважають насильство в сім’ї поширеним явищем (додаток Б, мал.6). 90% опитаних дільничних інспекторів міліції вважають проблему насильства в сім’ї актуальною та такою, що потребує глибокого аналізу, 10% не погоджуються з даним твердженням (додаток Б, мал.7).

90% опитаних дільничних інспекторів міліції взнали про наявність проблеми насильства в сім’ї на роботі, з них 20% - знали про наявність проблеми насильства в сім’ї також з власного життєвого досвіду, 6,7% всіх опитаних – безпосередньо з власного життєвого досвіду, 3,3% - з телебачення, газет, по радіо (додаток Б, мал.10). 83,3% опитаних стикались з проблемою насильства в сім’ї лише в якості правоохоронця, 13,3% - і як правоохоронець, і як свідок, 3,3% - і як свідок, і як жертва (додаток Б, мал.8). Оскільки серед 280 опитаних дільничних інспекторів міліції лише 7 осіб були жіночої статі (0,4%), можна казати про підтвердження того факту, що чоловіки також потерпають від насильства в сім’ї, навіть дільничні інспектори міліції. 93,3% опитаних відповіли, що випадки насильства в сім’ї ніколи не траплялись у їх сім’ях, тоді як 6,7% визнали, що в їх сім’ях раніше траплялись випадки насильства в сім’ї, однак, останнім часом не трапляються (додаток Б, мал.9).

Більшість опитаних (66,7%) вважають, що члени сім’ї приховують насильство у своїх сім’ях,тому що побоюються звернутись до когось із-за наслідків, 6,7% вважають, що тому, що не знають до кого звернутись за допомогою (додаток Б, мал.12). Крім того, опитані пропонували власні варіанти відповіді на дане запитання, серед яких: члени сім’ї приховують насильство у своїх сім’ях,тому що не хочуть показувати, що у них є проблеми; соромляться; не вірять в правосуддя, оскільки закон не доопрацьований і не діє в судах; не влаштовують заходи покарання. На питання, що утримує в сім’ї особу, яка зазнає насильство у власній сім’ї, 36,7% опитаних відповіли – суспільна думка та побоювання розголосу, матеріальна залежність – 43,2%, звичка та побоювання самотності – 23,2%, квартира – 29,9%, дитина – 53,2% (додаток Б, мал.11). Крім того, опитані дільничні інспектори міліції відповідали, що особу, яка зазнає насильство у власній сім’ї, утримує в сім’ї надія на виправлення особи, що вчиняє насильство в сім’ї, любов та ще безліч причин. 53,3% опитаних впевнені, що насильство в сім’ї не залежить від матеріального стану, 33,3% вважають, що чим більший добробут, тим менша імовірність насильства, 13,3% - навпаки, тобто чим більший добробут, тим більша імовірність насильства (додаток Б, мал.13). 50% опитаних вважають, що причиною вчинення насильства в сім’ї є нездоровий спосіб життя, 16,7% - матеріальна нестабільність, 16,7% - матеріальна нестабільність та нездоровий спосіб життя, 10% - матеріальна нестабільність, нездоровий спосіб життя та застосування насильства з метою виховання, 3,3% - застосування насильства з метою виховання (додаток Б, мал.16). 43,3% опитаних вважають, що найчастіше жертвою насильства в сім’ї стають жінки, 33,3% - жінки і діти, 13,3% - жінки, діти та особи похилого віку, 6,7% - жінки та особи похилого віку, 3,3% - діти (додаток Б, мал.14). 46,7% опитаних вважають, що найбільш поширеними видами насильства в сім’ї є фізичне насильство та психологічне насильство, 23,3% - психологічне насильство, 30% - фізичне насильство (додаток Б, мал.15). 97,2% опитаних вважають, що члени сім’ї, які вчиняють психологічне чи економічне насильство, повинні притягуватись до відповідальності, 2,2% вважають, що не повинні (дана цифра серед осіб, які повинні здійснювати попередження та протидію насильству в сім’ї, принаймні дивує), 0,6% зазначили, що не має сенсу притягувати до відповідальності зазначених осіб, оскільки заходи відповідальності не є достатньо ефективними (додаток Б, мал.17).

Насторожує той факт, що 53,3% опитаних дільничних інспекторів міліції вважають, що в деяких випадках фізичне покарання дитини батьками є необхідним, а 3,3% взагалі зазначили, що такий вид покарання дитини є прийнятним. Менше половини опитаних – 43,3% відповіли, що фізичне покарання дитини батьками не повинно мати місце в сучасній сім’ї (додаток Б, мал.18). На питання, чому батьки застосовують насильство до своїх дітей, 46,7% опитаних дільничних інспекторів міліції відповіли, що батьки не знають інших методів виховання, 33,3% - що батьки вважають фізичне покарання найкращим методом виховання, 6,7% вважають, що коли у батьків поганий настрій, то вони намагаються відвести злість, 6,7% - батьки не знають інших методів виховання і тому вважають, що фізичне покарання є кращим методом виховання, 3,3% відповіли, що батьки не знають інших методів виховання, та коли у них поганий настрій, вони намагаються відвести злість (додаток Б, мал.20).

Переважна більшість (70%) опитаних дільничних інспекторів міліції вважають, що можливо попередити насильство в сім’ї, в той час як 26,7% вважають, що попередити насильства в сім’ї не можливо. 3,3% зазначили, що попередження насильства в сім’ї стане можливим, якщо дільничний інспектор міліції буде обслуговувати 2,5 тисячі населення (додаток Б, мал.23). 90% опитаних дільничних інспекторів міліції зазначили, що ознайомлені з основними нормативно-правовими актами, що регулюють попередження насильства в сім’ї в Україні та керуються ними в службовій діяльності, 10% відповіли, що ознайомлені, але не керуються (додаток Б, мал.19). 76,7% опитаних вважають, що володіють достатніми педагогічними, психологічними та юридичними знаннями, вміннями і навичками для роботи з неблагополучними сім’ями, 15% вважають, що володіють окремими відомостями, 8,3% зазначили, що не володіють достатніми знаннями, вміннями та навичками (додаток Б, мал.22). 50% опитаних вважають, що володіють достатньою інформацією про усі можливі засоби допомоги жертвам насильства в сім’ї, 32,2% не впевнені в цьому, 17,8% зазначили, що не володіють достатньою інформацією (додаток Б, мал.21).

23,3% опитаних вважають, що основною ланкою в попередженні насильства в сім’ї повинні стати органи та служби міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту, 16,7% - органи внутрішніх справ, 10% - громадські організації, 7,8% - органи внутрішніх справ та органи і служби міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту, 7,2% - соціальні служби, 6,1% - всі перелічені інстанції, 5,6% - органи внутрішніх справ та соціальні служби, 5,6% - органи та служби міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту, соціальні служби та громадські організації, 4,4% - суд, 3,3% - органи внутрішніх справ та суд, 3,3% - органи внутрішніх справ, органи та служби міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту, соціальні служби, 2,2% - органи та служби міністерства у справах сім’ї , молоді та спорту та соціальні служби, 1,1% - соціальні служби та громадські організації (додаток Б, мал.25). 63,3% опитаних вважають, що саме дільничний інспектор міліції повинен безпосередньо виносити захисний припис, 33,3% вважають, що необхідно це право надати суду, 3,3% - прокурору (додаток Б, мал.24).

50% опитаних вважають, що для того, щоб не допустити насильство в сім’ї, необхідно впливати на особу, яка вчиняє насильство в сім’ї, через суд та правоохоронні органи, 36,7% вважають, що необхідно піти від особи, яка вчиняє насильство в сім’ї, 10,6% зазначили, що немає виходу, лише 2,8% вважають, що необхідно піти від особи, яка вчиняє насильство в сім’ї, та впливати на неї через суд та правоохоронні органи (додаток Б, мал.26).

Насторожує, що лише 63,3% опитаних дільничних інспекторів міліції вважають, що насильство в сім’ї дорівнює тяжким злочинам і потребує негайного реагування правоохоронних органів, тоді як 20% вважають, що інколи, в залежності від виду насильства, а 16,7% вважають, що взагалі не дорівнює тяжким злочинам і не потребує негайного реагування правоохоронних органів (додаток Б, мал.27).

На думку 30,6% опитаних,насильство в сім’ї стає відомим органам внутрішніх справ приблизно у 30% випадків, 26,1% вважають, що більше ніж у 50% випадків, 16,7% - приблизно у 40%випадків, 13,9% - приблизно у 20% випадків, 6,7% - менше ніж у 5% випадків, 6% - приблизно у 50% випадків (додаток Б, мал.28). За результатами анкетування 43,3% опитаних розглядають протягом року до 20 заяв громадян, які потерпіли від насильства в сім’ї, 22,2% - понад 50, 10% - до10, 6,1% - до 30, 5,6% - до 50, 4,4% - до 40, 3,4% - приблизно 100 заяв на рік (додаток Б, мал.29). Що стосується адміністративних справ, порушених протягом року за вчинення насильства в сім’ї, то 36,7% опитаних зазначили, що порушують до 20 таких справ, 13,9% - до 10, 12,8% - до 30, 7,8% - до 50, 20% - понад 50, 3,3% - близько 100, 2,2% - до 40 справ на рік (додаток Б, мал.30). Насторожує відповідь 3,3% опитаних дільничних інспекторів міліції, які зазначили, що не порушують адміністративні справи за вчинення насильства в сім’ї, а щоб покарати кривдника частіш за все “закривають”його за статтею 173 КУпАП, тобто за статтею, яка передбачає відповідальність за дрібне хуліганство. 66,7% опитаних відповіли, що громадяни чи представники громадськості ніколи не скаржились на їх дії при реагуванні на випадки насильства в сім’ї, 30% зазначили, що скаржились дуже рідко, а 3,3% зізнались, що громадяни часто скаржились на їхні дії при реагуванні на випадки насильства в сім’ї (додаток Б, мал.31). Проте, 93,3% опитаних відповіли, що ніколи не притягувались до відповідальності за відмову у прийнятті або розгляді заяв щодо вчинення насильства в сім’ї, і лише 6,7% зазначили, що приблизно два рази притягувались до відповідальності (додаток Б, мал.32).

На жаль, що стосується взаємодії служби дільничних інспекторів міліції з іншими органами, установами та громадськими організаціями, що займаються попередженням насильства в сім’ї, лише 53,3% опитаних відповіли, що взаємодіють і з тими, і з іншими, 20% - тільки з іншими підрозділами правоохоронних органів, 16,7% - інколи взаємодіють, а 10% - ніколи не взаємодіють з іншими підрозділами правоохоронних органів, органами виконавчої влади та громадськими організаціями, які займаються попередженням насильства в сім’ї (додаток Б, мал.33).

Насторожує і те, що 90% опитаних на питання, чи працюють представники громадських організацій, які займаються попередженням насильства в сім’ї, в вашому районі, відповіли ні, і тільки 10% відповіли, що працюють (додаток Б, мал.34). На жаль, деякі працівники служби дільничних інспекторів міліції навіть плутають громадські організації із службою у справах сім’ї, молоді і спорту, сільськими радами та адміністративними комісіями.

43,3% опитаних вважають, що діюча нормативно-правова база по попередженню насильства в сім’ї потребує удосконалення, 36,7% вважають її недостатньою для ефективного попередження насильства в сім’ї, а 20% відповіли, що вважають її достатньою (додаток Б, мал.35). Більшість опитаних пропонує зробити покарання за вчинення насильства в сім’ї більш жорстким, оскільки суд дуже часто виносить лише попередження особі, винній у вчиненні насильства в сім’ї чи невиконанні захисного припису. Деякі дільничні інспектори міліції вважають, що слід застосовувати адміністративний арешт до осіб, які вчинили насильство в сім’ї, оскільки у випадку накладення на них такого виду адміністративного стягнення як штраф, його сплачують за них самі жертви. 91,7% опитаних вважають за необхідне створення коментарю до Закону України “Про попередження насильства в сім’ї”, 8,3% - ні (додаток Б, мал.36). 43,4% опитаних вважають, що колишнє подружжя при застосуванні терміну “насильство в сім’ї”беззаперечно повинно відноситись до категорії “сім’я”, 43,3% вважають так, тільки якщо вони продовжують проживати разом в одному приміщенні, 13,3% вважають, що колишнє подружжя не повинно відноситись до категорії “сім’я”в даному випадку (додаток Б, мал.37). 42,2% опитаних вважають, що відносини між особами, які зустрічаються, не повинні підпадати під охорону Закону України “Про попередження насильства в сім’ї”, тоді як, 31,1% вважають, що повинні, тільки якщо вони проживають разом, 17,8% - так, беззаперечно, 8,9% - так, тільки якщо вони зустрічаються протягом певного терміну, наприклад, 1 рік (додаток Б, мал.38).

56,7% опитаних вважають, що ст. 1732 КУпАП “Скоєння насильства в сім’ї чи невиконання захисного припису” є ефективною, 43,3% - ні (додаток Б, мал.39). 46,7% опитаних вважають за необхідне виключити штраф та виправні роботи із санкції ст. 1732 КУпАП і залишити лише адміністративний арешт, 23,3% вважають за доцільне замінити штраф та виправні роботи в санкції ст. 1732 КУпАП на громадські роботи, 30% вважають, що немає необхідності виключати чи замінювати (додаток Б, мал.41).

Переважна більшість опитаних (83,3%) вважають за доцільне створити спеціалізовані обов’язкові програми (тренінги) для осіб, які скоюють насильство в сім’ї, відповідно 16,7% не вважають це необхідним (додаток Б, мал.42). Приблизно таке ж процентне співвідношення збереглося при відповіді на питання, чи є доцільним введення в службу дільничних інспекторів міліції посади інспектора з організації роботи по попередженню насильства в сім’ї: 80,6% відповіли так, 19,4% - ні (додаток Б, мал.40).

На питання, як домогтися зниження рівня насильства в сім’ї, опитувані відповідали, що необхідно регулярно проводити профілактичні бесіди з неблагополучними сім’ями та з молодими сім’ями; обов’язково посилити покарання за вчинення насильства в сім’ї; за неодноразове вчинення насильства в сім’ї необхідно притягувати винну особу до кримінальної відповідальності; обов’язково вилучати із спільного приміщення саме особу, яка скоїла насильство в сім’ї, а не жертву такого насильства.

Дослідивши проблему насильства в сім’ї шляхом анонімного опитування працівників органів внутрішніх справ, ми дійшли висновку, що у працівників міліції існують достатньо серйозні проблеми в організації протидії насильству в сім’ї. Зокрема, поширеною серед працівників органів внутрішніх справ є проблема неправильного ставлення їх до насильства в сім’ї, а це, в свою чергу, викликає недовіру потерпілих від насильства в сім’ї. Під час дослідження було виявлено, на нашу думку, найбільш важливі проблеми сьогодення у попередженні та протидії насильству в сім’ї: це недосконала нормативна база, недостатнє матеріально-технічне забезпечення та фінансування служби дільничних інспекторів міліції, недостатнє володіння дільничними інспекторами міліції необхідними знаннями, навичками та вміннями для роботи з неблагополучними сім’ями.

Так, практика засвідчує наявність недостатньо ефективної системи попередження насильства в сім’ї, незважаючи на заходи з реалізації відповідного законодавства. Тому необхідно об’єднати зусилля всіх науковців, працівників державних органів та членів громадських організацій, які займаються попередженням насильства в сім’ї, та спрямувати їх на удосконалення діяльності по попередженню насильства в сім’ї.

Основні напрямки удосконалення діяльності служби дільничних інспекторів міліції щодо попередження насильства в сім’ї можна поділити на внутрішній та зовнішній, кожен з яких, в свою чергу, поділяється на правовий та організаційний.

Зовнішній напрямок вдосконалення діяльності служби дільничних інспекторів міліції щодо попередження насильства в сім’ї безпосередньо не пов’язаний з діяльністю служби дільничних інспекторів міліції. Розглядаючи шляхи удосконалення діяльності дільничних інспекторів міліції щодо попередження насильства в сім’ї, необхідно враховувати, насамперед, стан правопорядку в країні у цілому і в зазначеній сфері зокрема, а також деякі умови економічного, соціального, політичного та іншого характеру, які на нього впливають.

Правовий елемент зовнішнього напрямку включає в себе вдосконалення законодавства, яке регулює попередження насильства в сім’ї, а також розробку чіткого механізму контролю за дотриманням даного законодавства. Крім того, заслуговує на увагу думка про необхідність переходу від карального правосуддя (хоча в КУпАП покарання не передбачене як мета, існуюча система правосуддя спрямована саме на покарання правопорушника, залишаючи поза увагою інтереси жертви та правопорушника) до поновлювального. Поновлювальний підхід – це новий напрямок, який не відміняє правосуддя, а надає йому за рахунок використання певного способу вирішення конфліктних ситуацій поновлювальний характер. Поновлювальний підхід при вирішенні ситуацій насильства в сім’ї може сприяти фізичному та моральному зціленню жертви, нормалізації стосунків жертви та кривдника, ініціюванню участі правопорушника в відшкодуванні завданої їм шкоди та залученню місцевих спільнот до вирішення насильницьких ситуацій в сім’ї. Поновлювальне правосуддя базується на двох основних принципах. Перший відноситься до завданої шкоди. Реалізація цього принципу передбачає два напрямки. Перший стосується жертви та означає, що жертва та її потреби повинні знаходитись в центрі правосуддя, оскільки шкода причинена саме їй. Другий – правопорушник повинен понести відповідальність з врахуванням шкоди, якої він завдав. Правопорушника слід заохочувати до усвідомлення своєї провини та відповідальності за спричинену шкоду. Другий основний принцип поновлювального правосуддя – принцип участі. Його сутність полягає в тому, що у жертви, правопорушника та суспільства повинні бути свої ролі в цьому процесі. Держава не повинна стояти зверху, здійснюючи правосуддя по відношенню до правопорушника, який знаходиться знизу, змушуючи його захищатись. Буде краще, якщо держава прийме участь в процесі поряд з жертвою та правопорушником [41, с.152-153].

Організаційний елемент передбачає вдосконалення організації системи попередження насильства в сім’ї органами виконавчої влади, на які покладено здійснення такого попередження, та громадськими організаціями, а також вдосконалення системи взаємодії даних органів. Одним із недоліків організації системи попередження насильства в сім’ї є недостатнє кадрове забезпечення органів у справах сім’ї та молоді, адже на рівні району відділ у справах сім’ї та молоді або відсутній, або складається з однієї особи, на яку покладається виконання значної кількості соціальних програм кількох напрямів роботи; на рівні села, селища та міста взагалі відсутні спеціалісти, які працюють за напрямом попередження насильства в сім’ї. Одними з недоліків організації попередження насильства в сім’ї на державному рівні є відсутність спеціально підготовлених фахівців як у державних, так і громадських організаціях (психологів, юристів, соціальних та медичних працівників тощо), а також недостатність спеціалізованих закладів для жертв насильства в сім’ї (зокрема, притулків та центрів медико-соціальної реабілітації). Також організаційний елемент даного напрямку вдосконалення діяльності служби дільничних інспекторів міліції щодо попередження насильства в сім’ї включає в себе достатнє фінансування програм попередження насильства в сім’ї, кризових центрів, притулків та центрів соціально-медичної реабілітації. Сприятиме цьому залучення спонсорських та благодійних коштів. Для стимулювання таких надходжень необхідним є прийняття закону про пільгове оподаткування учасників благодійної діяльності [190, с.210].

Однак, перш за все, необхідно організувати роз’яснювальну роботу з метою зміни суспільних стереотипів по відношенню до проблеми насильства в сім’ї. Крім того, необхідним є проведення моніторингу якості послуг, що надаються потерпілим від насильства, та ефективності реалізації Закону України “Про попередження насильства в сім’ї”, а також вдосконалення державної статистичної звітності з питань попередження насильствав сім’ї. Проведення громадського моніторингу застосування законодавства щодо попередження насильства в сім’ї дозволить покращити загальне розуміння проблеми, краще оцінити реальність, яка існує навколо проблематики в регіональному аспекті, дасть можливість виробити подальші спеціальні заходи та програми.

Держава повинна організовувати та фінансувати інформаційні кампанії та просвітницькі програми для молоді з аналізом згубних наслідків насильства в сім’ї для їх особистого життя. В межах таких програм слід передбачити правову підготовку до сімейного життя осіб, які беруть шлюб.

Необхідно підкреслити необхідність залучення засобів масової інформації до широкомасштабної інформаційно-просвітницької та роз’яснювальної роботи, спрямованої на подолання стереотипів та створення в суспільстві атмосфери нетерплячості до будь-яких проявів насильства та жорстокості, що, в свою чергу, є важливим шагом до подолання насильства в сім’ї. Велике значення в попередженні насильства в сім’ї матиме наявність соціальної реклами з інформацією про роботу кризових центрів, притулків та центрів соціальної реабілітації. Необхідно транслювати телепередачі та відеоролики, а також створювати спеціальні рубрики в газетах, які висвітлюватимуть великі масштаби даної проблеми та її негативні наслідки, формуючи в суспільстві нетерпіння по відношенню до насильства, яке застосовується в сім’ї. Доцільно організовувати консультації сімейної психотерапії для пар, які усвідомлюють згубність насильницького способу вирішення конфліктів в сім’ї та прагнуть навчитись конструктивно вирішувати суперечки, які виникають [41, с.150-151].

Отже, при вдосконаленні організаційного елементу зовнішнього напрямку необхідно застосовувати заходи інформаційно-просвітницького характеру. Серед даних заходів велике профілактичне значення матиме інформаційна та просвітницька діяльність, яка виражатиметься у виступах працівників соціальних служб, суспільних організацій, правоохоронних органів, органів охорони здоров’я в пресі, по радіо, телебаченню з доповідями та лекціями з проблеми насильства в сім’ї.

Внутрішній напрямок вдосконалення діяльності служби дільничних інспекторів міліції щодо попередження насильства в сім’ї безпосередньо пов’язаний з діяльністю служби дільничних інспекторів міліції.

Правовий елемент передбачає вдосконалення існуючих відомчих нормативно-правових актів, які регулюють попередження насильства в сім’ї органами внутрішніх справ, перш за все, службою дільничних інспекторів міліції. Існує необхідність в виробленні теоретично виважених і практично цінних рекомендацій щодо попередження насильства в сім’ї службою дільничних інспекторів міліції [184, с.5-9].

Організаційний елемент включає в себе вдосконалення структурної організації служби дільничних інспекторів міліції, а також вдосконалення взаємодії з іншими службами та підрозділами органів внутрішніх справ.

На теперішній час існує велика кількість недоліків в організації роботи органів внутрішніх справ, в тому числі служби дільничних інспекторів міліції, щодо попередження насильства в сім’ї, а саме: недостатнє кадрове забезпечення служби дільничних інспекторів міліції; відсутність системної роботи щодо організації раннього виявлення насильства в сім’ї або його загрози та запобігання проявам насильства (відсутність чітко розроблених програм раннього виявлення насильства в сім’ї, нестача кадрів або завантаженість їх великою кількістю різнопланової та паперової роботи); відсутність спеціально підготовлених фахівців, недостатність фахової підготовки у напрямі використання сучасних технологій роботи як з жертвами, так і з агресорами; недосконала система надання допомоги потерпілим від насильства; низька ефективність методів впливу на осіб, які вчиняють насильство в сім’ї [8, c.34-35].

Одним із недоліків організації діяльності служби дільничних інспекторів міліції є недостатнє технічне та програмне забезпечення. Широке коло обов’язків вимагає багато часу для обробки інформації і прийняття вірного управлінського рішення. Далеко не завжди дільничний інспектор міліції може правильно оцінювати обстановку на дільниці і в наслідок цього іноді приймає помилкове рішення, що в свою чергу знижує ефективність результатів роботи [185, с.104]. На нашу думку, служби дільничних інспекторів міліції необхідно забезпечити новітніми досягненнями техніки – від персональних комп’ютерів і програмного забезпечення до баз даних. Необхідним є розроблення спеціальних комп’ютерних програм, які сприятимуть підвищенню діяльності дільничних інспекторів міліції щодо попередження насильства в сім’ї. Така програма повинна передбачати визначення наявності та певного виду насильства в сім’ї у відповідності до заданих параметрів ситуації. Крім того, відповідно до встановленого виду насильства в сім’ї дана програма повинна видавати можливі варіанти засобів і форм діяльності дільничного інспектора міліції щодо попередження насильства в сім’ї. Запропоновані технології повинні забезпечити ефективність діяльності органів внутрішніх справ у цій сфері та зменшити рівень помилкових рішень.

В межах організаційного елемента внутрішнього напрямку вдосконалення діяльності щодо попередження насильства в сім’ї слід підвищити рівень взаємодії дільничних інспекторів міліції з представниками громадських формувань, адміністрацією підприємств, організацій, установ, співробітниками інших підрозділів органів внутрішніх справ. Крім того, слід постійно проводити цілеспрямоване навчання дільничних інспекторів формам, методам, прийомам індивідуально-профілактичної роботи, спрямованої на попередження насильства в сім’ї.Важливим аспектом вдосконалення організації профілактичної діяльності, зокрема попередження насильства в сім’ї, є вірний вибір критеріїв оцінки цієї роботи.

З метою вдосконалення діяльності служби дільничних інспекторів міліції слід застосовувати заходи, спрямовані на підвищення іміджу даної служби. Так, на основі наукових досліджень визначено, що рівень довіри громадян до структур державного рівня лише на 10% залежить безпосередньо від професіоналізму їх працівників. На 30% він залежить від характеру інформації про діяльність конкретної структури, що розповсюджується засобами масової інформації в соціальному просторі. Але на 60% симпатії громадян пов’язані з наявністю у практичних працівників-професіоналів комунікативних здібностей, індивідуальних умінь професійної самопрезентації, що можуть бути значно поліпшеними за допомогою іміджу як інструменту створення позитивного образу сприйняття [134, с.6-7]. У зв’язку з цим заслуговує на увагу пропозиція Зайцевої Т.Г. та Пономаренко Г.О. про створення в структурі органів внутрішніх справ спеціального блоку-підрозділу “імідж-центр”, на який покладатимуться функції щодо організації роботи щодо підвищення індивідуального іміджу працівників міліцейського підрозділу та його керівного складу; попередження виникнення конфліктних ситуацій як у межах професійного міліцейського колективу, так і між правоохоронною структурою та громадянами; встановлення зв’язків із громадськістю за допомогою засобів масової інформації, проведення безпосередніх зустрічей з різними представниками населення тощо [134, с.63].

Слід погодитись і з думкою Ряшко О.В. про те, що імідж працівника міліції залежить від кожного співробітника. Щоб досягти ефективніших результатів на шляху поглиблення взаєморозуміння міліції і населення, потрібно докорінно поліпшити роботу з персоналом. По-перше, під час навчання та підготовки до служби в ОВС надавати перевагу новим активним формам засвоєння знань і вмінь (тренінгам спілкування, умінь, діловим іграм), які дають можливість відпрацювати навички позитивної взаємодії. По-друге, у відомчих вищих навчальних закладах треба активніше запроваджувати навчання з елементами комунікативного тренінгу. По-третє, активно вивчати досвід співпраці поліції і населення в розвинених демократичних країнах, демонструвати міжнародному співтовариству рівень роботи правоохоронних органів України, проводити активну діяльність, спрямовану на розширення і поглиблення міжнародного співробітництва [186, с.106].

При розгляді організаційного елемента внутрішнього напрямку вдосконалення діяльності служби дільничних інспекторів міліції щодо попередження насильства в сім’ї необхідно враховувати те, що останніми роками почастішали випадки екстремальних ситуацій, які виникають при втручанні в побутові конфлікти. Дільничний інспектор міліції прибуває на місце конфлікту, який виник між родичами, коли він вже суттєво загострився [187, с.8]. Більшість екстремальних ситуацій виникає при припиненні дільничним інспектором міліції протиправних дій правопорушника. Правопорушник при цьому збуджений, тому завжди є небезпека, що працівник міліції стане об’єктом його агресії. Можливість такого розвитку подій слід передбачати, тож дільничний інспектор міліції повинен бути готовим уникнути агресії. Для цього необхідно:

  • визначити внутрішній стан правопорушника;
  • спробувати вплинути на нього шляхом використання відомої про нього інформації;
  • оцінити співвідношення сил, визначити, хто і в чому вам може допомогти та виходячи з цього, обрати тактику дій;
  • звертатися до правопорушника спокійно, тактовно, але разом з тим впевнено й владно, тоном, що не викликає заперечень, ніколи не приписувати йому мотивів, якими він не керувався, і дій, яких він не вчиняв;
  • не робити зайвих рухів.

З урахуванням особистих якостей правопорушника, ступеня його збудження чи обстановки, що склалася, корисно надати йому можливість заспокоїтись. Це може допомогти правопорушникові зняти психологічне напруження [187, с.17]. Таким чином, з метою забезпечення особистої безпеки під час попередження чи припинення насильства в сім’ї виникає необхідність більш ретельної професійної підготовки майбутніх дільничних інспекторів міліції.

Висновки до розділу 2

Розглянувши та проаналізувавши правову основу діяльності та роль служби дільничних інспекторів міліції у попередженні насильства в сім’ї в Україні, форми і методи попередження насильства в сім’ї дільничними інспекторами міліції, взаємодію служби дільничних інспекторів міліції з органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, іншими службами органів внутрішніх справ, ми дійшли наступних висновків:

Правову основу діяльності служби дільничних інспекторів міліції щодо попередження насильства в сім’ї можна поділити на 3 групи: нормативно-правові акти, які регулюють службову діяльність дільничних інспекторів міліції; акти, що регулюють посадову компетенцію дільничних інспекторів міліції; акти, які регулюють професійну діяльність дільничних інспекторів міліції. Остання група поділяється на: акти, які присвячені профілактиці правопорушень, але безпосередньо не регулюють діяльність дільничних інспекторів міліції щодо попередження насильства в сім’ї; акти, які безпосередньо присвячені такому напрямку діяльності дільничних інспекторів міліції як попередження насильства в сім’ї. Крім того, кожна з груп може поділятися на підгрупи за різними ознаками – суб’єктами правотворчості, юридичною силою, назвою і т. ін.

Необхідно вилучити із законодавства, що регулює відповідальність за вчинення насильства в сім’ї, норми щодо відповідальності жертви за віктимну поведінку. Крім того, слід організовувати у кризових центрах програми корекції віктимної поведінки жертв насильства в сім’ї, а також потенційних жертв і зобов’язувати в примусовому порядку особу з віктимною поведінкою відвідувати такі програми. Також необхідно створювати спеціальні корекційні програми та спеціальні установи для осіб, які вчиняють насильство в сім’ї.

Форми діяльності служби дільничних інспекторів міліції щодо попередження насильства в сім’ї надзвичайно різноманітні. Вибір же будь-якої конкретної форми чи знаходження раціонального сполучення між формами і методами профілактичної діяльності детерміновані такими факторами, як види і напрями профілактики, обставини вчинення правопорушень тощо. До основних методів попередження насильства в сім’ї віднесені переконання та примус. Також повинні використовуватися інші методи, зокрема надання допомоги, позитивного прикладу, нейтралізації негативного впливу навколишнього середовища та спостереження. Зазначається, що метод переконання реалізується в наступних формах попередження насильства в сім’ї: профілактичні бесіди, правове виховання, правова освіта, правова пропаганда, обговорення поведінки за місцем роботи чи проживання. Метод примусу використовується в процесі здійснення індивідуальної профілактичної роботи, якщо переконання не дало потрібного результату, і реалізується за допомогою винесення офіційного попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім’ї; винесення офіційного попередження про неприпустимість віктимологічної поведінки; взяття на профілактичний облік осіб, які вчинили насильство в сім’ї; винесення захисного припису та в інших формах.

Взаємодію служби дільничних інспекторів міліції з іншими органами, службами та громадськими організаціями по протидії насильству в сім’ї можна поділити на зовнішню і внутрішню. Зовнішня – з органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, громадськими організаціями, населенням, спеціальними установами для жертв насильства в сім’ї, міжнародними організаціями. Внутрішня – взаємодія з відділами кримінальної міліції у справах дітей, черговими частинами, відділами кримінального розшуку і слідчими підрозділами органів внутрішніх справ тощо.

Основні напрямки удосконалення діяльності служби дільничних інспекторів міліції щодо попередження насильства в сім’ї можна поділити на зовнішній і внутрішній, кожен з яких, в свою чергу, містить правовий та організаційний елементи.

В організації діяльності служби дільничних інспекторів міліції щодо попередження насильства в сім’ї слід поєднати територіальний та галузевий принципи шляхом введення в штатну чисельність служби дільничних інспекторів міліції інспектора з організації роботи по попередженню насильства в сім’ї.

Необхідним є розроблення спеціальних комп’ютерних програм, які сприятимуть підвищенню ефективності діяльності дільничних інспекторів міліції щодо попередження насильства в сім’ї. Запропоновані технології повинні забезпечити ефективність діяльності органів внутрішніх справ у цій сфері та зменшити рівень помилкових рішень.

На наш погляд, необхідно надати дільничним інспекторам міліції право на здійснення адміністративного затримання особи, яка вчинила насильство в сім’ї, у випадку, коли існують достатні підстави вважати, що профілактична бесіда не змінить поведінку особи, і можливе продовження конфлікту після залишення дільничним інспектором міліції приміщення членів сім’ї, в якій відбулося насильство. На нашу думку, більш справедливим та доцільним є вилучення кривдника з домівки з подальшим примусовим поміщенням його з метою корекції поведінки до спеціальних установ для осіб, які вчиняють насильство в сім’ї.

Слід проводити більш ретельну професійну підготовку дільничних інспекторів міліції та застосовувати заходи, спрямовані на підвищення іміджу служби дільничних інспекторів міліції.

ВИСНОВКИ

У результаті дослідження, проведеного на основі аналізу чинного законодавства України та практики його реалізації, теоретичного осмислення ряду наукових праць у різних галузях знань, автором здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, що полягає в удосконаленні діяльності служби дільничних інспекторів міліції щодо попередження насильства в сім’ї. Сформульовано ряд висновків, пропозицій та рекомендацій, спрямованих на вирішення зазначеного завдання. До основних з них можна віднести такі:

  1. Насильство в сім’ї – це будь-яка умисна дія/бездіяльність чи погроза застосування будь-якої дії/бездіяльності фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім’ї, який володіє значною фізичною чи психологічною перевагою, по відношенню до іншого члена сім’ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім’ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному, психічному здоров’ю чи економічним інтересам. При використанні цього визначення обов’язковим є роз’яснення значення терміну “сім’я” за допомогою переліку осіб, які відносяться до членів сім’ї. Визначено перелік осіб, яких можна вважати членами сім’ї при кваліфікації насильства в сім’ї.

Зазначено, що сутність насильства в сім’ї виражається через такі поняття, як причини, типи (спрямованість) та види насильства в сім’ї. Окремо надано характеристику кожній із складових сутності насильства в сім’ї.

Так, серед причин та факторів насильства в сім’ї, на наш погляд, можна виокремити соціально-культурні чинники, психологічні чинники, економічні чинники. З метою ліквідації соціально-культурних причин насильства в сім’ї запропоновано сприяти суспільному усвідомленню серйозності проблеми за допомогою рекламної кампанії в пресі, телевізійних програмах та фільмах на тему насильства в сім’ї. Крім того, доцільно створити програми сприяння виконанню батьківських обов’язківз метою корекції сімейного виховання,навчання батьків ненасильницьким методам виховання дітей.

Об’єктом насильства в сім’ї можуть бути різні члени сім’ї. Виходячи з цього, виділяють наступні типи насильства в сім’ї: насильство у відносинах подружжя або осіб, які мають чи мали регулярні інтимні стосунки; насильство з боку батьків щодо неповнолітніх дітей; насильство з боку дорослих дітей щодо батьків; насильницькі стосунки між дітьми в одній сім’ї; насильство між іншими членами сім’ї.

Надано детальну характеристику основним видам насильства в сім’ї - фізичному, сексуальному, психологічному та економічному.Зазначено, що насильство в сім’ї часто проявляється у вигляді комбінацій фізичного, сексуального, психологічного та/чи економічного насильства. Часто важко провести межу між різними видами насильства в сім’ї. Тому, щоб не виникало непорозумінь при кваліфікації насильства в сім’ї, на нашу думку, доречним буде розроблення методичних рекомендацій з попередження насильства в сім’ї із наведеним невичерпним переліком дій, що можуть відноситись до того чи іншого виду насильства в сім’ї, та із зазначенням індикаторів, які можуть свідчити, що по відношенню до особи було скоєно той чи інший вид насильства в сім’ї.

  1. У роботі запропонована класифікація органів та установ, які здійснюють попередження насильства в сім’ї – органи та установи, які зобов’язані здійснювати заходи з попередження насильства в сім’ї (спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань попередження насильства в сім’ї, служба дільничних інспекторів міліції та кримінальна міліція у справах дітей органів внутрішніх справ, органи опіки і піклування, спеціалізовані установи для жертв насильства в сім’ї, до яких відносяться кризові центри для жертв насильства в сім’ї та членів сім’ї, стосовно яких існує реальна загроза вчинення насильства в сім’ї, та центри медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім’ї); органи та установи, які не зобов’язані, але можуть сприяти попередженню насильства в сім’ї (органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації незалежно від форм власності, об’єднання громадян, а також окремі громадяни).

Розроблено та обґрунтовано пропозиції щодо вдосконалення діяльності цих органів та установ по попередженню насильства в сім’ї, зокрема щодо встановлення вимоги до працівника центру соціальних служб для молоді, який здійснює соціальне інспектування неблагополучних сімей, а також до працівників органів внутрішніх справ України, які безпосередньо займаються попередженням насильства в сім’ї, мати юридичну та психологічну освіту одночасно.

На нашу думку, до діяльності щодо попередження насильства в сім’ї необхідно залучати з метою належного фінансування спеціалізованих установ для жертв насильства в сім’ї благодійні організації та меценатів шляхом введення для них пільгового оподаткування, а також релігійні організації з метою створення при них притулків для жертв насильства в сім’ї. Обґрунтована необхідність надання відповідної допомоги чоловікам в спеціалізованих установах для жертв насильства в сім’ї шляхом виділення певної кількості місць для осіб чоловічої статі в притулках для жертв насильства в сім’ї. Визначена доцільність створення єдиної централізованої системи обліку офіційних попереджень та захисних приписів, винесених в Україні, з метою підвищення ефективності діяльності правоохоронних органів щодо попередження насильства в сім’ї.

  1. З огляду на відносно невеликий строк існування України як незалежної, правової, демократичної держави, їй бракує досвіду в вирішенні багатьох важливих питань з різних галузей діяльності, зокрема щодо попередження насильства в сім’ї, чим і обґрунтовується доцільність використання позитивного досвіду інших країн. Вивчення досвіду інших країн з вирішення проблеми насильства в сім’ї дозволить українським науковцям і практикам використовувати все позитивне із того, що вже розроблено, впроваджено та апробовано в цих країнах, а також утриматись від використання методів та підходів, які себе не справдили. Тому на підставі дослідження правових засад та практичної діяльності зарубіжних країн у цій сфері запропоновано використання досвіду США та Канади, який є найбільш ефективним, зокрема щодо реабілітації жертв насильства в сім’ї та впровадження програм соціальної реабілітації для осіб, які вчинили таке насильство.

З урахуванням позитивного зарубіжного досвіду доцільно використовувати: принципи поновлювального правосуддя у сфері протидії насильству в сім’ї (аналог США, Киргизстан); систему реагування органів внутрішніх справ на випадки насильства в сім’ї (аналог Німеччина, США); створення в Україні на основі картографічного методу центрів допомоги жертвам насильства в сім’ї (аналог Російська Федерація);створення в Україні спеціалізованих сімейних судів, до повноважень яких віднести розгляд всіх справ, пов’язаних з насильством в сім’ї, а також застосування захисного припису, який забороняє особі, яка скоїла насильство в сім’ї, вчиняти певні дії чи навпаки, вимагає від неї певних дій ( аналог США, Канада, Туреччина, Бразилія);розроблення та введення в Україні спеціальних навчальних тренінгів та курсів для працівників міліції та інших осіб, які займаються попередженням насильства в сім’ї (аналог США, Канада);розроблення та розповсюдження спеціальних інформаційних карток, в яких би містилась інформація про права жертви насильства в сім’ї та її можливості, з обов’язковим зазначенням контактних телефонів, за якими вона може звернутися за допомогою (аналог США);розроблення та введення в шкільні та ВУЗівські програми курсів етики сімейних стосунків та попередження насильства в сім’ї (аналог Бразилія, США).

  1. Практичне виконання завдань міліції на місцях безпосередньо пов’язано з діяльністю служби дільничних інспекторів міліції, яка здійснює найбільший обсяг профілактичних заходів загальної та індивідуальної спрямованості, зокрема з попередження насильства в сім’ї. Дільничні інспектори міліції відповідають за стан громадського порядку на своїх дільницях, знають майже кожного їх мешканця, тому саме вони відіграють одну з головних ролей в попередженні насильства в сім’ї.

У дисертаційному дослідженні запропонована наступна систематизація юридичних актів, що складають правову основу діяльності служби дільничних інспекторів міліції щодо попередження насильства в сім’ї. Першу групу складають нормативно-правові акти, які регулюють службову діяльність дільничних інспекторів міліції, другу групу – акти, що регулюють посадову компетенцію дільничних інспекторів міліції. До третьої групи відносяться нормативні акти, що регулюють профілактичну діяльність дільничних інспекторів міліції. Остання група поділяється на дві підгрупина підставі розгляду правової основи діяльності служби дільничних інспекторів міліції в широкому і вузькому сенсі: нормативні акти, що присвячені профілактиці правопорушень, але безпосередньо не регулюють діяльність дільничних інспекторів міліції щодо попередження насильства в сім’ї; нормативні акти, що безпосередньо присвячені такому напрямку профілактичної діяльності дільничних інспекторів міліції як попередження насильства в сім’ї.Крім того, кожна із груп, в свою чергу, може поділятися на підгрупи за різними ознаками – суб’єктами правотворчості, юридичною силою, порядком прийняття, назвою, порядком набрання чинності та дії тощо.

  1. Під формою попередження насильства в сім’ї дільничними інспекторами міліції слід розуміти зовнішній вираз змісту діяльності дільничних інспекторів міліції по попередженню насильства в сім’ї, організаційно-правове вираження однорідної за своїм характером та правовою природою групи дій.

Методи попередження насильства в сім’ї дільничними інспекторами міліції визначаються як способи, прийоми, засоби, які використовуються дільничними інспекторами міліції в процесі здійснення діяльності щодо попередження насильства в сім’ї і становлять зміст цієї діяльності.

До основних методів попередження насильства в сім’ї дільничними інспекторами міліції, на наш погляд, відносяться переконання та примус. До того ж повинні використовуватися методи надання допомоги, позитивного прикладу, нейтралізації негативного впливу навколишнього середовища, спостереження та навіювання. Всі методи, які дільничний інспектор міліції використовує в процесі попередження насильства в сім’ї повинні поєднуватись один з одним для ефективного досягнення результатів профілактичного впливу. Зазначається, що метод переконання реалізується в наступних формах попередження насильства в сім’ї: профілактичні бесіди, правове виховання, правова освіта, правова пропаганда, обговорення поведінки за місцем роботи чи проживання. Метод примусу використовується в процесі здійснення індивідуальної профілактичної роботи, якщо переконання не дало потрібного результату, і реалізується за допомогою винесення офіційного попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім’ї; винесення офіційного попередження про неприпустимість віктимологічної поведінки; взяття на профілактичний облік осіб, які вчинили насильство в сім’ї; винесення захисного припису та в інших формах.

До основних напрямків попередження насильства в сім’ї відносяться загальна профілактика, індивідуальна профілактика та віктимологічна профілактика. До складу індивідуальної профілактики входять наступні елементи (форми): виявлення осіб, схильних до вчинення насильства в сім’ї; вивчення (перевірка) виявлених осіб, їх способу життя; постановка даних осіб на профілактичний облік; застосування до них заходів примусу; організація індивідуальної профілактичної роботи: вплив на них після вивчення фактів, які визначають їх протиправну поведінку; постійне спостереження та контроль за поведінкою та життям; оздоровчий вплив на мікросоціальне середовище, яке сприяє виникненню та загостренню конфлікту в сім’ї; профілактичний вплив на потенційних жертв насильства в сім’ї; періодичний аналіз результатів проведених індивідуальних виховних та профілактичних заходів.

  1. Визначається, що взаємодія служби дільничних інспекторів міліції з іншими органами та установами щодо попередження насильства в сім’ї є заснована на законах і підзаконних актах, узгоджена за цілями, часом і місцем діяльність, спрямована на вирішення спільних завдань щодо попередження насильства в сім’ї.

Взаємодія служби дільничних інспекторів міліції з іншими органами, службами та громадськими організаціями по протидії насильству в сім’ї поділяється на зовнішню і внутрішню. Зовнішня – взаємодія з органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, громадськими організаціями, населенням, спеціальними установами для жертв насильства в сім’ї, міжнародними організаціями. Внутрішня – взаємодія з відділами кримінальної міліції у справах дітей, черговими частинами, відділами кримінального розшуку і слідчими підрозділами органів внутрішніх справ тощо.

Крім того, виокремлено основні напрямки взаємодії служби дільничних інспекторів міліції з іншими підрозділами та службами органів внутрішніх справ, органами виконавчої влади, місцевого самоврядування та громадськістю.

  1. До найбільш важливих проблем у попередженні та протидії насильству в сім’ї віднесено: недосконалу нормативну база, недостатнє матеріально-технічне забезпечення та фінансування служби дільничних інспекторів міліції, недостатнє володіння дільничними інспекторами міліції необхідними знаннями, навичками та вміннями для роботи з неблагополучними сім’ями.

Зроблено висновок про те, що основні напрямки удосконалення діяльності служби дільничних інспекторів міліції щодо попередження насильства в сім’ї можна поділити на зовнішній і внутрішній, кожен з яких, в свою чергу, містить правовий та організаційний елементи.

Зовнішній напрямок вдосконалення діяльності служби дільничних інспекторів міліції щодо попередження насильства в сім’ї пов’язаний зі станом правопорядку в країні в цілому і в зазначеній сфері зокрема, а також з деякими умовами економічного, соціального, політичного та іншого характеру, які на нього впливають. Правовий елемент зовнішнього напрямку включає в себе вдосконалення законодавства, яке регулює попередження насильства в сім’ї, а також розробку чіткого механізму контролю за дотриманням даного законодавства. Організаційний елемент передбачає вдосконалення організації системи попередження насильства в сім’ї органами виконавчої влади, на які покладено здійснення такого попередження, та громадськими організаціями, а також вдосконалення системи взаємодії даних органів. Організаційний елемент включає в себе вирішення проблеми кадрового забезпечення державних органів влади спеціально підготовленими фахівцями; створення необхідної кількості спеціалізованих закладів для жертв насильства в сім’ї (зокрема, притулків та центрів медико-соціальної реабілітації); створення спеціальних корекційних програм та спеціальних установ для осіб, які вчиняють насильство в сім’ї, з метою переходу від карального правосуддя до поновлювального; достатнє фінансування програм попередження насильства в сім’ї, кризових центрів, притулків та центрів соціально-медичної реабілітації, за допомогою залучення спонсорських та благодійних коштів шляхом стимулювання таких надходжень за допомогою прийняття закону про пільгове оподаткування учасників благодійної діяльності; організацію роз’яснювальної роботи з метою зміни суспільних стереотипів по відношенню до проблеми насильства в сім’ї; проведення моніторингу якості послуг, що надаються потерпілим від насильства, та ефективності реалізації Закону України “Про попередження насильства в сім’ї”; вдосконалення державної статистичної звітності з питань попередження насильства в сім’ї.

Внутрішній напрямок вдосконалення діяльності служби дільничних інспекторів міліції щодо попередження насильства в сім’ї пов’язаний з безпосередньою діяльністю служби дільничних інспекторів міліції. Правовий елемент передбачає вдосконалення існуючих відомчих нормативно-правових актів, які регулюють попередження насильства в сім’ї органами внутрішніх справ, перш за все, службою дільничних інспекторів міліції. Організаційний елемент включає в себе вдосконалення структурної організації служби дільничних інспекторів міліції; вдосконалення взаємодії з іншими службами та підрозділами органів внутрішніх справ; забезпечення достатнього технічного та програмного забезпечення; заходи з підвищення іміджу даної служби; забезпечення більш ретельної професійної підготовки дільничних інспекторів міліції.

  1. Для підвищення ефективності впровадження в діяльність дільничних інспекторів міліції нових форм і методів попередження правопорушень, зокрема насильства в сім’ї, що відповідали б сучасним вимогам, першочергове значення має удосконалення її правового регулювання. Аналіз чинного законодавства дозволив зробити висновок про те, що нормативно-правова база України щодо попередження насильства в сім’ї потребує серйозного та негайного вдосконалення. Запропоновановнести певні зміни в національне законодавство України для удосконалення правового регулювання попередження насильства в сім’ї, зокрема:
  2. доповнити ст. 1 Закону України “Про попередження насильства в сім’ї” переліком осіб, яких можна вважати членами сім’ї при кваліфікації насильства в сім’ї, до яких віднести: подружжя та партнерів, які проживають разом або за взаємною згодою мають тривалі (більше 1 року) інтимні чи інші значущі стосунки; колишнє подружжя та колишніх партнерів; батьків (мати, батько) та дитину (дітей); усиновителів (усиновителя) та усиновлених; діда (бабусю) і онука (онуку); вітчима (мачуху) і пасинка (падчерку); братів та сестер; фактичних вихователів і вихованців; тітку (дядька) та племінника (племінницю); інших родичей; домашніх робітниць та членів їх сімей;
  3. замінити словосполучення “працівником кримінальної служби” на “працівником кримінальної міліції” в ст. 13 Закону України “Про попередження насильства в сім’ї”, яка передбачає винесення захисного припису особі, яка вчинила насильство в сім’ї після отримання офіційного попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім’ї, оскільки саме це буде відповідати змісту Закону;
  4. розширити перелік дій, вчинення яких може бути заборонено захисним приписом, або до вчинення яких зобов’язує захисний припис, зокрема внести до переліку зобов’язання сплатити збитки та заборону на володіння вогнепальною зброєю;
  5. виділити склади злочинів, які можуть вчинятись внаслідок скоєння тих чи інших форм насильства в сім’ї, в окремий розділ Кримінального Кодексу України “Злочини проти членів сім’ї та дітей”;
  6. в санкції ст. 1732 КУпАП замінити штраф та виправні роботи на громадські роботи та зобов’язання пройти курс соціальної реабілітації. Відповідно, додати до видів адміністративних стягнень, передбачених ст. 24 КУпАП, громадські роботи;
  7. встановити адміністративну відповідальність за вчинення одним членом сім’ї щодо іншого члена сім’ї насильницьких дій сексуального характеру, які не мають ознак злочину та відповідальність за які не передбачена Кримінальним кодексом, зокрема за відношення до партнера як до сексуального об’єкта; утримання від сексуальних контактів без поважних причин; утримання від прояву почуттів; прояв виключних ревнощів та звинувачення в любовних зв’язках з будь-ким; примушення дивитись та/чи повторювати порнографічні дії;
  8. викласти ч.2 ст. 110 СК України наступним чином: позов про розірвання шлюбу не може бути пред’явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправне діяння, яке містить ознаки злочину або правопорушення, щодо другого з подружжя або дитини;
  9. ліквідувати розбіжності між положеннями Закону та Інструкції щодо порядку винесення захисного припису у випадку наявності в діях особи, яка вчинила насильство в сім’ї, ознак злочину. Зокрема, встановити, що за наявності в діях особи, яка вчинила насильство в сім’ї, ознак злочину захисний припис повинен виноситись за погодженням з начальником відповідного органу внутрішніх справ і прокурором та обов’язково вручатись винній особі. Захисний припис може не виноситись лише у випадках, коли кривдник, внаслідок застосування до нього заходів припинення у вигляді взяття під варту чи затримання, не зможе завдати будь-якої шкоди чи здійснити тиск на жертву насильства в сім’ї;
  10. в п. б ст.11 закону України “Про міліцію” слова “припинення злочину, що загрожує життю мешканців” замінити на “припинення злочину, що загрожує життю будь-кого”, тобто розширити повноваження працівників міліції щодо безперешкодного входження на земельні ділянки, в жилі та інші приміщення громадян;
  11. вилучити із законодавства, що регулює відповідальність за вчинення насильства в сім’ї, норми щодо відповідальності жертви за віктимну поведінку. Організувати у кризових центрах програми корекції віктимної поведінки жертв насильства в сім’ї, а також потенційних жертв і зобов’язувати в примусовому порядку особу з віктимною поведінкою відвідувати такі програми;
  12. прийняти закон України “Про профілактику правопорушень”, який врегулює порядок взяття та зняття з профілактичного обліку членів сім’ї, яким були винесені офіційні попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім’ї, а також визначить профілактичні заходи, підстави та порядок їх здійснення уповноваженими суб’єктами відносно осіб, які поставлені на профілактичний облік;
  13. доповнити ч. 1 ст. 262 КУпАП “Органи (посадові особи), правомочні здійснювати адміністративне затримання” у частині надання правомочним органам (посадовим особам) права адміністративного затримання осіб, що вчиняють насильство в сім’ї;
  14. встановити кримінальну відповідальність з адміністративною приюдицією вчинення насильства в сім’ї: після дворазового притягнення до адміністративної відповідальності;
  15. прийняти закон України “Про пільгове оподаткування учасників благодійної діяльності”.

Таким чином, удосконалення діяльності служби дільничних інспекторів міліції щодо попередження насильства в сім’ї залежатиме від наявності відповідного правового забезпечення, постійної взаємодії служби дільничних інспекторів міліції з іншими службами органів внутрішніх справ, органами виконавчої влади, місцевого самоврядування і громадськими об’єднаннями, організації широкої інформаційно-просвітницької роботи, спрямованої на зміну стереотипів та формування свідомого неприйняття будь-яких випадків насильства в сім’ї.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Курс “Побутового насильства”: Посібник учасника. – Б.м., 1999. – 264с.
  2. Правові та кримінологічні засади запобігання насильству в сім’ї: Навч. посіб. / За заг. ред. О.М. Джужі, І.В. Опришка, О.Г. Кулика. – К.: Національна академія внутрішніх справ України. – 2005. – 124с.
  3. Предместніков О.Г. Деякі типові риси особи жінки, яка потерпіла від насильства в сім'ї // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2005. - №4. Ч.1.– С.164-166.
  4. Сидоренко О. Правові та психологічні аспекти вирішення конфліктів, пов’язаних з насильством у сім’ях // Право України. – 2001. - №6. – С.37-40.
  5. Виктория Герасимчук. Виновата жертва? // День. – 2006. - №205.
  6. Актуальні завдання та проблеми попередження гендерногонасильства. Рекомендації парламентських слухань // Безпека життєдіяльності. – 2006. - №12. - С.12-17.
  7. Роменський Г.І. Домашнє насильство та шляхи його подолання // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених. – 2004. – Вип.5.– С. 74-78.
  8. Павленко Ю.О. Завдання у сфері попередження гендерного насильства // Кримінальне право України. – 2006. - №11. – С.47-55.
  9. ФефиловаВ.Ф.Криминология и административная деликтология:некоторые общие и частные вопросы соотношения и развития // Актуальные проблемы административной деликтологии. – К.:КВШ МВД СССР, НИ и РИО, 1984. – С. 22-35.
  10. Маяжола А.С. Профилактика умышленных убийств, совершаемых на почве семейно-бытовых отношений// Профилактика умышленных убийств, совершаемых на бытовой почве: Сб. науч. тр. – Караганда: Карагандин. высш. шк. МВД СССР, 1984. – 120 с.
  11. Какимжанов Т.С. Криминологическое значение семейных конфликтов при совершении умышленных убийств // Профилактика умышленных убийств, совершаемых на бытовой почве: Сб. науч. тр. - Караганда: Карагандин. высш. шк. МВД СССР, 1984. – 120с.
  12. Громадська програма співробітництва по запобіганню насильству в сім’ї: Матеріали 1-го Міжнародного науково-практичного семінару. Одеса, 25 лютого – 6 березня 1999 р. / За ред. Ф.К. Думка. – Одеса: ОІВС, 1999. – 125с.
  13. Думко Ф.К. Підготовка курсантів до роботи з неблагополучними сім’ями: Моногр. – Одеса: Астропринт, 2002. – 168с.
  14. Берковец Л. Агрессия: причины, последствия, контроль. - СПб.: прайм -ЕВРОЗНАК, 2001. –512 с.
  15. Головкін Б.М. Особливості детермінації тяжких насильницьких злочинів проти особи в сімейно-побутовій сфері // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ імені 10-річчя незалежності України. – 2001. - №4. – С.145-156.
  16. Бова А.А. Модель факторів, що обумовлюють насильство в сім’ї // Український соціум. – 2005. - № 1. – С.15-25.
  17. Гончарова Н.І. Проблема насильства в сім’ї в сучасній Україні:соціально-філософський аспект // Громадська програма співробітництва по запобіганню насильства в сім’ї / За ред. Ф.К. Думка. –Одеса: ОІВС, 1999. –С.36-41.
  18. Даль Н. Толковый словарь живого великорусского языка: [в 4х т.]. – М.: рус. яз. – 1981, Т.2, C. 46.
  19. Большая советская энциклопедия. Т. 17. - М: Наука, 1978, C.297.
  20. Соціальна робота: Короткий енциклопедичний словник. – К.: ДЦССМ, 2002. –536с.
  21. Насильство // http://www.ukrop.com/ua/encyclopaedia/politics/6352.html.
  22. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т.Бусел. – К., Ірпінь: ВТФ “Стерун”, 2002. – 1440с.
  23. Философский энциклопедический словарь. –М.: Советская энциклопедия, 1983. – 837 с.
  24. Насильство в сім’ї та діяльність органів внутрішніх справ по його подоланню. Інформаційно-практичний посібник. – Дніпропетровськ: УМВС України в Дніпропетровській області, 2006. – 72с.
  25. Гнат І. Допомога жертвам насильства в сім’ї // Аспект. – 2002.-№2. – С.24-27.
  26. Госс-Майер X. Методология практического ненасилия // Этика ненасилия. — М., 1997. – С. 224-236.
  27. Гусейнов А.А. Ненасилие и перспективы общества // Этика ненасилия. — М., 1997. – С. 15-20.
  28. Сердюк Л.В.Насилие: криминологическое и уголовно-правовое исследование/ Под ред. докт. юрид. наук, проф. Щербы С.П.- М.: ООО «Юрлитинформ», 2002. – 384с.
  29. Кедова Л.А. Жінки України – проти насильства. – X.: Основа, 2000. – 44с.
  30. Социология. – М.: Мысль, 1990. – 445с.
  31. Рущенко І.П. Соціологія: курс лекцій. – Харків:Ун-т внутр. справ, 1996. – 210с.
  32. Житловий кодекс Української РСР від 30.06.1983 р. № 5464-X // ВВР України. – 2006. – № 19-20. – Ст. 159.
  33. Сімейний кодекс України. Коментар основних положень / Упоряд. М.І. Хавронюк. – К.: Літера ЛТД, 2006. – 128 с.
  34. Юридичні аспекти захисту жертв насильства в сім’ї / Уклад. Л. М. Мандрика. – Харків: ХОС «Молодіжні ініціативи», 2005. – 20 с.
  35. Модельное законодательство ООН о насилии в семье // Социальные работники за безопасность в семье: Учебное пособие. / Под ред. Либоракиной М.И., Шапиро Б.Ю., Сидоренкова Т.А., Либоракина М.И., Максудов Р.Р., Флямер М.Г. и др. – М.: ЗАО «Редакционно-издательский комплекс Русанова», 1999. – 144 с. – С.36-50.
  36. Дашковська О. Право на гідність та особисту недоторканність особи: гендерний аспект // Вісник Академії правових наук України. – 2004. - №4. – Харків: Право. – С. 198-204.
  37. Громадська програма запобігання насильства в сім’ї. Проект Гармонія. – К., 2000. – 91 с.
  38. Закон Киргизької Республіки “Про соціально-правовий захист від насильства в сім’ї” від 31 січня 2003 року // Жилищный, Семейный кодексы Кыргызской Республики, Кодекс КР о детях. – Бишкек: “Академия”, 2006. – 452 с.
  39. Проект Закону “Про попередження та припинення насильства в сім’ї” Республіки Молдова // www.parliament.md/download/drafts/ru/468.2006.doc.
  40. Illinois Domestic Violence Act and other Significant Laws Affecting Domestic Violence. – Illinois Coalition Against Domestic Violence Legal Institute, 2001. – 134p.
  41. Шакина В.А. Женщина как жертва семейного насилия в супружеских отношениях: проблемы, причины,предупреждение. – Иркутск, 2002. – 163с.
  42. Кучеріна І. Молоде покоління потребує надійного правового захисту // Вісник прокуратури. - №7. – 2006. – С. 38-42.
  43. Підлісний Є. Жертви сімейних воєн // Український юрист. – 2004. - №12. – Київ:Юридична практика, 2003. – С. 58-61.
  44. ООН в борьбе за права человека. Материалы 8-го Конгресса по предупреждению преступности и обращению с правонарушителями. –К.: МВД Украины, 1991. –110с.
  45. Regional Consultation for the UN Study on Violence Against Children. Europe and Central Asia. – Ljubljana, Slovenia. – 5-7 July 2005. – 27p.
  46. Возна Т.І. До проблеми попередження насильства в сім’ї // Вісник Національного університету внутрішніх справ України. – 2002. - №18. – С. 55-60.
  47. Еквіно Г.Г. Правила щодо здійснення поліцією реагування у випадках домашнього насильства // Громадська програма співробітництва по запобіганню насильства в сім’ї / За ред. Ф.К. Думка. – Одеса: ОІВС, 1999. – С. 25-36.
  48. Шкурлат М., Кустова О. Запобігання домашньому насильству і торгівлі жінками. Підручник з проведення тренінгів. Видання Winrock International. – К., 2001. – 256 с.
  49. Бойко О.В. Насильство в сім’ї: соціологічний аналіз явища: Дис. … канд. соціол. наук: 22.00.03. – Х., 2003. – 211 с.
  50. Україна. Насильство в сім’ї: звинувачуючи жертву // http://amnesty.org.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=202&Itemid=41.
  51. Закон України “Про попередження насильства в сім’ї”від 15.11.2001 р. № 2789-III//ВВР України. – 2002. - №10. – Ст. 70.
  52. Про затвердження Інструкції про порядок узяття на профілактичний облік та порядок зняття з профілактичного обліку осіб, які вчинили насильство в сім’ї: Наказ МВС України від 9 квітня 2002р. №329 // Закон і бізнес. – 2002. – 18 травня (№14).
  53. Грабська І.А. Насильство у подружніх стосунках: зарубіжний досвід досліджень та консультування // Практична психологія та соціальна робота, 1998. - № 9, 10.
  54. Долженков А.Ф., Поплавский И.Г. Насилие в семье как составляющая инфраструктуры организованной преступности // Громадська програма співробітництва по запобіганню насильства в сім’ї / За ред. Ф. К. Думка. – Одеса: ОІВС, 1999. –С.51-53.
  55. Крижна Л.В. Попередження злочинів, що вчинюються у сфері сімейно-побутових відносин: Автореферат дис. ... канд. юрид. наук. – К.: Нац. акад. внутр. справ України, 2000. – 19 с.
  56. Правові та кримінологічні засади запобігання насильству в сім’ї. – К.:НАВСУ, 2005. – 124 с.
  57. Общая декларация прав человека // Международные акты о правах человека. Сборник документов. – М.: Издательская группаНОРМА-ИНФРА • М, 1999. – 784с.
  58. Международный пакт о политических и гражданских правах // Международные акты о правах человека. Сборник документов. – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА • М, 1999. – 784 с.
  59. Конвенция против пыток и других жестоких, бесчеловечных или унижающих достоинство видов обращения и наказания // Международные акты о правах человека. Сборник документов. – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА • М, 1999. - 784 с. – С.180-190.
  60. Конвенція ООН про права дитини //Международные акты о правах человека. Сборник документов. – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА • М, 1999. – 784с. – С. 242-257.
  61. Семейное законодательство Украины / Под ред. Д.А Гребещук. – К.: «Юридическая компания БЕСТ и Ко», 2004. – 157 с.
  62. Порядок розгляду звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми або реальної загрози його вчинення, затверджений спільним наказом Державного комітету України у справах сім’ї та молоді, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства освіти та науки України, Міністерства охорони здоров’я України № 5/34/24/11 від 16.01.2004р. // Офіційний вісник України. – 2004. - №4. – Т.2. – Ст. 202.
  63. Правовий та соціальний захист неповнолітніх від насильства в сім’ї:Методичний посібник для працівників правоохоронних органів. – X.: Курсор, 2006.– 128 с.
  64. Декларация об искоренении насилия в отношении женщин, провозглашенная резолюцией 48/104 Генеральной Ассамблеи ООН от 20 декабря 1993 года // Проблеми насильства в сім’ї: правові та соціальні аспекти/ Упоряд. Руднєва О.М. – Харків: Право, 1999. – С. 120-128.
  65. Конституція України: прийнята 28.06.1996 // Відомості Верховної Ради. – 1996. - №30. – Ст. 141.
  66. Закон України N 609-V від 7 лютого 2007 року “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо органів і служб у справах неповнолітніх та спеціальних установ для неповнолітніх” // Відомості Верховної Ради. – 2007. - №15. – Ст. 194.
  67. Про затвердження Порядку виявлення та ведення обліку дітей службами у справах неповнолітніх: Наказ Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту від 14 квітня 2004 р. №15 // Офіційний вісник України зі змінами. – 2004. - №19. – Ст. 1368.
  68. Блага А.Б. Практика застосування закону України “Про попередження насильства в сім’ї”: сучасні проблеми і можливі шляхи їх вирішення // Право і безпека. – 2004. - №1. – Харків: Нац. ун-т внутр. справ, 2002. – С. 55-57.
  69. Постанова Кабінету міністрів України “Про затвердження порядку розгляду заяв та повідомлень про вчинення насильства в сім’ї” №616 від 26 квітня 2003 року // Офіційний вісник України. - №18-19. – 2003. – Ст. 829.
  70. Наказ Міністерства внутрішніх справ України №1212 від 20.10.2003 р. “Про затвердження Положення про службу дільничних інспекторів міліції в системі Міністерства внутрішніх справ України” // Офіційний вісник України. – 2003. - №47. – Ст. 2451.
  71. Наказ Міністерства України у справах сім’ї, дітей та молоді та Міністерства внутрішніх справ України “Про затвердження Інструкції щодо порядку взаємодії управлінь (відділів) у справах сім’ї та молоді, служб у справах неповнолітніх, центрів соціальних служб для молоді та органів внутрішніх справ з питань здійснення заходів з попередження насильства в сім’ї” від 09.03.2004 №3/235 // Офіційний вісник України. - 2004. - №13. – Ст. 936.
  72. Кримінальний кодекс України вiд 05.04.2001 № 2341-III // Відомості Верховної Ради. – 2001. - №25-26. – Ст. 131.
  73. Бєлова О.І. Родовий об’єкт злочинів проти сім’ї та неповнолітніх // Право і безпека. – 2005/4. - №3. – С. 29-32.
  74. Пономарев П. Проблемы совершенствования норм Общей части УК, влияющих на ответственность за насилие в семье // Уголовное право. - 2003. - №3. - С.48-50.
  75. Законодавство України про адміністративні правопорушення. Адміністративний кодекс України. Нормативно-правові акти / Упоряд.: В.С. Ковальський, Л.П. Ляшко. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 432 с.
  76. Хрестоматія з філософії права / Уклад. О.М. Кривуля. – Х., 2006. – 437 с.
  77. Петин И.А.Механизм преступного насилия. – СПб.:Изд-во Р.Асланова “Юрид. центр Пресс”, 2004. – 343 с.
  78. Сахаров А.Б.Учение о личности преступника и его значение в профилактической деятельности органов внутренних дел: Лекция. – М., 1984. – 43 с.
  79. Постанова Кабінету міністрів України № 244 від 19.02.2007 Про затвердження Державної програми підтримки сім’ї на період до 2010 року// Офіційний вісник України. – 2007 р. - №13. – Ст. 476.
  80. Постанова Кабінету міністрів України № 1834 вiд 27.12.2006 Про затвердження Державної програми з утвердження гендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року // Офіційний вісник України. – 2007 р. - №1. – Ст.25.
  81. ПавленкоЮ.О.Інформаційна довідка щодо реалізації закону України “Про попередження насильства в сім’ї” // Безпека життєдіяльності. – 2006. - № 12. – с. 2-5.
  82. Наказ Державного Комітету України у справах сім’ї та молоді від 4 лютого 2002 року № 11 “Про затвердження порядку здійснення працівниками центрів соціальних служб для молоді соціального інспектування з метою забезпечення супроводу неблагополучних сімей” // Офіційний вісник України. - 2002 р. - № 14. – Ст. 781.
  83. Макаренко О.М. Суб’єкти профілактики правопорушень // Право і безпека. – 2004. - № 3 (3). – С. 68-70.
  84. Кальченко Т.Л. Кримінальна міліція у справах неповнолітніх як спеціальний орган запобігання злочинності в Україні // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 2002. - №1. – Київ: Національна академія внутрішніх справ України, 1996. – С. 241-246.
  85. Типове положення про центр соціально-психологічної допомоги, затверджене постановою Кабінету міністрів України від 12 травня 2004 року №608 // Офіційний вісник України. - 2004 р. - №19. – Ст. 1325.
  86. Сабиров Р.Б. Насилие в отношении женщин: опыт медико-социального исследования // Социология медицины. – №1 (8). - 2006. – С.45-53.
  87. Адміністративне право України: Підручник / Ю.П. Битяк, В.М. Гаращук, О.В. Дяченко та ін.; За ред. Ю.П. Битяка. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 544 с.
  88. Закон України “Про об’єднання громадян” вiд 16.06.1992 № 2460-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992 р. - №34. – Ст. 504.
  89. Європейська база медико-статистичної інформацiї “Здоров’я для всіх”// www.medstat.com.ua.
  90. Устинов А.,Карева А. Виктимологическая профилактика преступлений // Профессионал. – 2002. - №6. – С.22-23.
  91. Предупредить насилие в семье // Экономическая газета. - 2004. - № 62 (779).
  92. Грузия:насилие в отношении женщин в семье //www.amnesty.org.ru/pages/ruseur560092006.
  93. Закон Киргизстану “Про соціально-правовий захист від насильства в сім’ї”, прийнятий у 2003 році // Жилищный, Семейный кодексы Кыргызской Республики, Кодекс КР о детях. – Бишкек: “Академия”, 2006. – 452 с.
  94. Закон Туреччини про охорону сім’ї від 1998 р. // www.wwhr.org.
  95. Turkey: Women confronting family violence. Turkey, Balkans, 2 June 2004. - EUR 44/013/2004. – 27p.
  96. Хаак В. Что делать, если ссоры между супругами перерастают в рукоприкладство // «Европа-Экспресс». – 20 Февраля 2006. - № 8 (416).
  97. Brazil Enacts Law on Violence against Women // http://www.unifem.org/news_events/story_detail.php?StoryID=503.
  98. The Criminalization of Domestic Violence: Promises and Limitsby Jeffrey Fagan. - Columbia University, 1996. – 58 p.
  99. Лысова А.В. Насилие в семье - объект социальной политики в США // Социологические исследования. – 2005 . - № 12 . – С.108-116.
  100. Model Domestic Violence Protocol: Law Enforcement Component. – 40 p.
  101. Кампанія “Біла Стрічка” в Канаді // http://www.bbcrussian.com/.
  102. Панов І.О. Адміністративно-юрисдикційна діяльність дільничного інспектора міліції: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.07. – Х., 2005. – 233 с.
  103. Андрєєва О.Б. Методи діяльності органів внутрішніх справ щодо профілактики правопорушень: Наук.-практ. посібник. – Х.: Ун-т внутр. справ, 1999. – 32 с.
  104. Оржеховська В.М. Профілактика правопорушень серед неповнолітніх: Навч.-метод. посібник. – К.:ВіАн, 1996. – 352 с.
  105. Коваленко О.И. Курс лекций по криминологии и профилактике преступности. – Донецк: Донеччина, 1995. – 592 с.
  106. Адміністративна діяльність міліції/За заг. ред. акад. АПрНУ, проф. О.М. Бандурки: Підручник. – Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2004. – 448 с.
  107. Макаренко О.М. Щодо з’ясування терміну “профілактика правопорушень”та суміжних з ним понять // Право і безпека. – 2004. - №1. – С. 118-120.
  108. Литвак О.М. Теоретичні основи попередження злочинності // Вісник Харківського Національного університету внутрішніх справ. – 2004. - № 25. – С.136-145.
  109. Черній В.В.,Колмиков В.М. Поняття запобігання адміністративним правопорушенням // Науковий вісник Київського національного университету внутрішніх справ. – 2006. - № 2. – С.73-77.
  110. Андрєєва О.Б. Діяльність органів внутрішніх справ по профілактиці правопорушень в сучасних умовах: Дис. ...канд. юрид. наук: (12.00.07). – Х., 1999. – 165 с.
  111. СимоненкоА.В.Предупреждение правонарушений средствами воспитания. – Закон и право.– 2005.– №3. – С.15-18.
  112. ЛитвиновА.Н. Предупреждение преступлений и правонарушений: Профилактическая работа с населением. – М.: Юркнига, 2004. – 160 с.
  113. Гранчак В.В. Адміністративно-правові заходи попередження насильства в сім’ї дільничними інспекторами міліції // Адвокат. – 2006. - № 5. – С. 18-21.
  114. Довідник дільничного інспектора міліції / Укладачі Ярмакі Х.П., Аносенков А.А. – Одеса: НДРВВ ОЮІ НУВС, 2002. – 142 с.
  115. Яровий С.М. Сутність та загальна характеристика діяльності органів внутрішніх справ щодо профілактики правопорушень // Система початкової професійної підготовки персоналу ОВС України: стан та перспективи/ Матеріали науково-практичної конференції. Суми, 4-5 червня 2004 р. Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2004.– 145 с.– C. 111-114.
  116. Закон України “Про міліцію”, прийнятий 20 грудня 1990 р. // Відомості Верховної Ради, 1991, №4, ст.20 із змінами та доповненнями на вересень 2002 р.
  117. Зарипов З.С. Правовое обеспечение эффективности профилактики правонарушений: Учеб.пособие. – Ташкент: Ташкент. ВШ МВД СССР, 1988. – 60 с.
  118. Тучак М.О. Адміністративно-правові засади діяльності дільничних інспекторів міліції : Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.07. – Х., 2002. – 209 с.
  119. Закон України “Про звернення громадян” вiд 02.10.1996 № 393/96-ВР // Відомості Верховної Ради. – 1996. - № 47. – Ст. 256.
  120. Закон України “Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України” вiд 22.02.2006 № 3460-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2006. - №29. – Ст. 245.
  121. Закон України “Про оперативно-розшукову діяльність” вiд 18.02.1992 № 2135-XII // Відомості Верховної Ради. – 1992. - № 22. – Ст. 303.
  122. Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затверджене Указом Президента України №1138/2000 від 17.10.2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000 р. - № 42. – Ст. 1774.
  123. Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення, та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів: Наказ МВС України від 21 серпня 1998 р. № 622 // Офіційний вісник України. – 1998. - №42. – Ст. 1574.
  124. Указ Президента України № 27/2004 від 12 січня 2004 року “Про додаткові заходи щодо поліпшення діяльності служби дільничних інспекторів міліції” // Офіційний вісник України. – 2004 р. - № 2. – Т.1. – Ст. 32.
  125. Закон України “Про адміністративний нагляд за особами звільненими з місць позбавлення волі” вiд 01.12.1994 № 264/94-ВР // Відомості Верховної Ради. – 1994. -№52. – Ст. 455.
  126. Орлов Б.М. Некоторые вопросы юридической защищенности участковых инспекторов милиции // Совершенствование деятельности участкового инспектора милиции в современных условиях: Межвуз. сб. науч. тр. – Тюмень:Тюменская высш. шк., 1991. – 135 с.– С. 59-65.
  127. КомзюкА.Т.Адміністративний примус в правоохоронній діяльності міліції в Україні:Дис. ...доктора юрид. наук: (12.00.07). – Х., 2002. – 409с.
  128. Крючков А.В. Сущность и значение института участковых инспекторов милиции // Вопросы совершенствования деятельности участковых инспекторов милиции: Сборник. –М.: ГУООП МВД СССР, ВНИИ МВД СССР, 1988. – 88 с. – С.78-85.
  129. Гранчак В.В. Ретроспективний аналіз профілактичної діяльності дільничних інспекторів міліції //Адвокат. – 2006. - № 10. – С. 20-23.
  130. Кривенда В.Ю. Проблеми протидії правопорушенням дільничним інспектором міліції // Держава і право. – 2004. - № 26. – Київ:Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України. – С. 246-254.
  131. Безсмертний Є.О. Деякі питання профілактики правопорушень у діяльності органів внутрішніх справ у сучасних умовах // Вісник Харківського Національного університету внутрішніх справ. – 2003. - №23. – С. 32-35.
  132. Запорожцева Г.Є. Психологічний аналіз професійної діяльності дільничного інспектора міліції та визначальні умови її удосконалення : Автореф. ... канд. психол. наук: (19.00.06). – К., 2002. – 20 с.
  133. Негодченко О.В. Забезпечення прав і свобод людини органами внутрішніх справ України: Монографія. – Дніпропетровськ, Юридична академія МВС України, 2002. – 416 с.
  134. Зайцева Т.Г., Пономаренко Г.О. Технологічні аспекти формування позитивного іміджу міліції України. Науково-методичний посібник. – Херсон: ХЮІ ХНУВС, 2005. – 72 с.
  135. Постанова Кабінету Міністрів України від 10 серпня 2004 року № 1013“Про затвердження Положення про місцеву міліцію” // Офіційний вісник України. – 2004. - №32. – Ст. 2140.
  136. Доненко В.Б., Гергель С.В. Застосування заходів адміністративного примусу в діяльності дільничного інспектораміліції // Проблеми формування іміджу дільничних інспекторів міліції в умовах становлення громадянського суспільства в Україні: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (24-25 квіт. 2004 р., Івано-Франківськ). – Івано-Франківськ: ПЮІ МВС України, 2004. – 142 с. – С. 118-124.
  137. Онишко Ю.В., Морозова Т.Р., Осіпов О.В.,Семенцул В.Е. Організація роботи органів внутрішніх справ щодо профілактики злочинів, які вчиняються в сімейному середовищі психологічні аспекти дій працівника міліції у випадку насильства в сім’ї: Методичні Рекомендації. - Київ, 2002. – 28 с.
  138. Про порядок розгляду пропозицій, заяв, скарг і організації прийому громадян в органах внутрішніх справ, внутрішніх військах, вищих закладах освіти, установах, організаціях і на підприємствах системи МВС України: Наказ МВС України від 10 червня 1998 року № 414 // Офіційний вісник України. – 1998. - №32. – Ст. 1213.
  139. Кримінально-процесуальний кодекс України //Відомості Верховної Ради УРСР. – 1961 р. - № 2. – Ст. 15.
  140. Указ Президента України “Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування” вiд 07.02.2008 № 109/2008 // Офіційний вісник України. – 2008 р. - № 10. – Ст. 239.
  141. Постанова Кабінету Міністрів України вiд 14.04.1997 № 348 “Про затвердження інструкції з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади, місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах інформації” // Офіційний вісник України. - 1997 р. - № 16. – С. 85.
  142. Про затвердження Положення про приймальню Міністерства внутрішніх справ України та Порядку особистого прийому громадян у приймальні МВС України: Наказ МВС України від 24 червня 2005 р. №500 // Офіційний вісник України зі змінами. – 2005. - №31. – Ст. 1903.
  143. Банікевич І.В. Щодо класифікації підстав профілактичного обліку осіб, що здійснюється адміністративною службою міліції // Право і безпека. – 2005. - №4. – Харків: Нац. ун-т внутр. справ, 2002. – С. 37-40.
  144. Наказ МВС України від 30.07.2005 №616 “Про затвердження Змін та доповнень до наказу МВС України від 20.10.2003 №1212” // Офіційний вісник України. – 2005. - №32. – Ст. 1972.
  145. Музичук О.М. Організаційно-правові основи участі громадян в охороні громадського порядку і боротьбі з правопорушеннями: Дис. ...канд.юрид.наук: (12.00.07). – Х., 2003. – 192 с.
  146. Макарчук В.Н. Методы и формы административной деятельности участковых инспекторов милиции:Дис…канд.юрид.наук. –М.,1992.– 183 с.
  147. Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ. Загальна частина: Підручник // Під загальною редакцією І.П.Голосніченка, Я.Ю.Кондратьєва – К.: УАВС, 1995. – 179 с.
  148. Макаренко О.М. Форми профілактичної діяльності органів внутрішніх справ України //Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. – 2005. - № 30. – С. 66-72.
  149. Клюєв О.М. Форми правоохоронної діяльності громадськості у сфері охорони громадського порядку і боротьби з правопорушеннями // Право і безпека. – 2005. - №4’2. – С. 68-71.
  150. Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 1999. –736 с.
  151. Макаренко О.М. Методи організації профілактики правопорушень в правоохоронній діяльності органів внутрішніх справ України // Право і безпека. – 2005. - №1. – С. 74-78.
  152. Андрєєва О.Б. Діяльність органів внутрішніх справ по профілактиці правопорушень в сучасних умовах: Автореф. ...канд. юрид. наук: (12.00.07). – Х., 1999. – 16 с.
  153. Алексеев А.И. Некоторые вопросы социально-психологической теории общения и индивидуальная профилактика преступлений// Совершенствование деятельности советской милиции по охране общественного порядка и профилактике преступлений: Тр. Моск. высш. шк. милиции МВД СССР. Вып.2. – М.:МВШ МВД СССР, 1978. – 142 с.– С. 42-49.
  154. Бабаев М.М. Профилактика преступлений как нравственно-правовая проблема // Правовые проблемы профилактики правонарушений: Труды Академии. – М.:Акад. МВД СССР, 1985. – 143 с. – С.17-24.
  155. Токарська А.С. До постановки проблеми подолання конфліктогенної комунікації у правоохоронній практиці // Право і безпека. – 2005. - №4. – С.204-207.
  156. Волков А.А. О психологической подготовленности участковых инспекторов милиции//Совершенствование деятельности участкового инспектора милиции в современных условиях: Межвуз.сб. науч. тр.– Тюмень:Тюменская высш. шк., 1991г. – 135 с.– С. 92-99.
  157. Тюріна В.О. Профілактика правопорушень в діяльності органів внутрішніх справ // Актуальні проблеми управління персоналом ОВС України: Матеріали науково-практичної конференції. – Х., 2002. – С. 194-197.
  158. Сущенко Н.А. Применение социально-психологического тренинга в профилактике протиправного поведения молодежи // Право і безпека. – 2005. - №4. – С. 201-203.
  159. Кулешов О.О. Деякі питання класифікації заходів адміністративного примусу // Право і безпека. – 2004/3. - №2. – С. 73-75.
  160. Безсмертний Є.О. Адміністративно - запобіжні заходи, що застосовуються органами внутрішніх справ: Дис. ... канд. юрид. наук: (12.00.07). – Х., 1997. – 161 с.
  161. Курінний Є.В.Розгляд звернень громадян в органах внутрішніх справ України: Навч. посібник. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2000. – 36 с.
  162. Блага А.Б. Запобігання насильству як основа протидії агресивним злочинам проти членів сім’ї // Вісник Запорізького національного університету. – 2005. - № 2. – С. 161-165.
  163. Головкін Б.М. Кримінологічні проблеми умисних вбивств і тяжких тілесних ушкоджень, що вчиняються у сімейно-побутовій сфері. – Харків: Нове слово, 2004. – 252 с.
  164. Лактіонова Т.В. Індивідуальна віктимологічна профілактика навмисних вбивств і тяжких тілесних ушкоджень // Право і безпека. – 2005. - №4. – С. 76-81.
  165. Грубеляс С.А.Адміністративно-правові та психологічні заходи дільничного інспектора міліції з попередження насильства в сім’ї // Проблеми формування іміджу дільничних інспекторів міліції в умовах становлення громадянського суспільства в Україні: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (24-25 квітня 2004 р., Івано-Франківськ). – Івано-Франківськ: ПЮІ МВС України, 2004. – 142 с. – С. 131-138.
  166. Заяць Д.Д. Тактика перевірки показань на місці в умовах конфліктної ситуації // Вісник Харківського Національного університету внутрішніх справ. – 2004. - №25. – С. 37-43.
  167. Нечипоренко Л. З виделкою – на кулак // Іменем Закону. – 2002. - № 43. – С.6-7.
  168. Лихачева О.В. Виктимологический аспект профилактики насильственных преступлений, совершаемых в сфере семейных отношений // “Черные дыры” в российском законодательстве. – 2006. - №2. – С.409-412.
  169. Лактионова Т.В. Основы виктимологической профилактики разбоев и грабежей // Российский следователь. – 2005. - №4. – С.27-32.
  170. Клюєв О.М. Взаємодія підрозділів органів внутрішніх справ на місцевому рівні//Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. – 2005. - № 30. – С. 73-78.
  171. Навчально-методичний посібник з курсу “Профілактика правопорушень, що скоюються неповнолітніми” / Укладачі: канд. юридичних наук, професор, перший проректор НУВС П.І. Орлов; канд. юридичних наук, доцент О.А. Мартиненко. – Харків: Національний університет внутрішніх справ, 2002. – 48 с.
  172. НикитенкоА.И.Организация деятельности участкового инспектора милиции: Учеб. пособие. – Луганск:РИО ЛИВД МВД Украины, 2001. – 146с.
  173. Лукницкий С.П. Проблемы взаимодействия правоохранительной системы России и средств массовой информации. – М.: МГОУ, 1996. – 256с.
  174. Казанчук І.Д. Роль засобів масової інформації в діяльності правоохоронних органів щодо формування громадської думки//Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. – 2005. - № 30. – С. 276-280.
  175. Основы взаимодействия органов внутренних дел со средствами массовой информации и общественными: Учебное пособие / Под общ. ред. В.П. Сальникова. – СПб.: ЦОКП МВД России, 2001. – 176с.
  176. Томин В.Т. Правовое информирование как метод оптимизации взаимодействий ОВД с населением // Средства массовой информации и органы внутренних дел. – Горький: ГВШ МВД СССР, 1980. – С.5-17.
  177. Кравчук О.О. Напрямки діяльності підрозділів правоохоронних органів по взаємовідносинах із засобами масової інформації. – 2005. - №1. – С. 70-74.
  178. Положення про кримінальну міліцію в справах неповнолітніх, затверджене постановою Кабінету міністрів України № 502 від 8 липня 1995р. // ЗП України. – 1995 р. - № 9. – Ст. 237.
  179. Запорожець О.Д. Профілактична діяльність кримінальної міліції у справах неповнолітніх: Метод. рекомендації. – К.: Нац. акад. внутр. справ України, 2002. – 44 с.
  180. Варданян А.В. Некоторые проблемы раскрытия тяжких преступлений против личности в семейно-бытовой сфере // Российский следователь. – 2004. - №11. – С.36-39.
  181. Бандурка О.М., Джафарова О.В. Міліція і населення: теорія та досвід партнерства: Монографія. – Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2004. – 199 с.
  182. Джагупов Г.В. Діяльність міліції щодо виконання постанов про накладення адміністративних стягнень: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.07. – Х., 2002. – 207 с.
  183. Забезпечення прав людини правоохоронними органами: Навчальний посібник / За загальною редакцією О.В. Тягла. Переднє слово Ю.В. Луценка; Дж. Перліна. - Київ-Харків: АйБЇ, 2005. – 101 с.
  184. Організація роботи органів внутрішніх справ щодо профілактики злочинів, які вчиняються в сімейному середовищі. Психологічні аспекти дій працівника міліції у випадку насильства в сім’ї. Методичні рекомендації / За ред. М.Ю. Ігнатова. – К., 2002. – 28 с.
  185. Денисенко О.А. Информационное обеспечение деятельности участковых инспекторов милиции в сфере профилактики правонарушений // Совершенствование деятельности участкового инспектора милиции в современных условиях: Межвуз. сб. науч. тр. – Тюмень: Тюменская высш. шк., 1991. – 135 с.
  186. Ряшко О.В. Культура спілкування працівника міліції з населенням – важливий чинник формування іміджу правоохоронця України// Проблеми формування іміджу дільничних інспекторів міліції в умовах становлення громадянського суспільства в Україні: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (24-25 квіт. 2004 р., Івано-Франківськ). – Івано-Франківськ: ПЮІ МВС України, 2004. – 142 с.
  187. Дмитренко М.І. Дії дільничних інспекторів міліції в екстремальних ситуаціях: Метод. рекомендації. – Дніпропетровськ: Дніпропетр. юрид. ін-т МВС України, 2001. – 20 с.
  188. Ковальова О.В. Запобігання насильству в сім’ї: досвід штату Іллінойс США // Південноукраїнський правничий часопис. – 2007.– №3. – С. 41-43.
  189. Ковальова О.В. Суб’єкти запобігання насильству в сім’ї: повноваження та характеристика // Актуальні проблеми держави і права: Збірник наукових праць. – 2007. – Вип.25. – С .460-465.
  190. Ковальова О.В. Основні напрямки удосконалення діяльності служби дільничних інспекторів міліції щодо попередження насильства в сім’ї // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. – 2007. – Вип.38. – С.206-215.
  191. Ковальова О.В. Поняття насильства в сім’ї // Південноукраїнський правничий часопис. - 2007. – №2. – С. 80-82.
Скачати

Схожі роботи