загрузка...

Міжнародна економіка

Порівняльна характеристика та особливості розвитку країн Західної Європи як субрегіону

Повний текст роботи з малюнками та таблицями доступний при скачуванні. Скачати
Дата введення: 2012-02-24       12 ст.

Вступ.

1. Особливості економічного розвитку регіону.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Західноєвропейський регіон, який зазвичай виділяють в окремий суб'єкт світової економіки, об'єднує 25 промислово розвинених країн, кожна з яких має власний соціально-економічний та науково-технічний потенціал. Сьогоднішня частка Західної Європи у світовому сукупному ВВП становить 28 %. У ній проживає 7 % населення світу. Утворення у 1957 р. Спільного ринку та Європейської асоціації вільної торгівлі у 1962 p., підписання між ними угод про вільну торгівлю промисловими товарами, а у травні 1992 р. — угоди про Європейський економічний простір (ЄЕП) започаткували формування у Західній Європі зони вільної торгівлі та регіонального економічного комплексу. ЄЕП об'єднує 19 західноєвропейських держав, встановлює тут свободу руху товарів, послуг, капіталу та людей. Ринок нараховує 380 млн споживачів. На нього припадає майже половина світової торгівлі. Все більша інтернаціоналізація виробництва, існуючий механізм економічної співпраці забезпечують західноєвропейському регіону важливу роль у світовій політиці та економіці.


1. Особливості економічного розвитку регіону

Усі країни Західної Європи належать до групи індустріальних розвинених країн з переважно однотипною економікою. Вони характеризуються досить високим рівнем розвитку, посідаючи за ВВП на душу населення 2—44 місця серед країн світу. За рівнем економічного розвитку, за характером структури економіки та її масштабами західноєвропейські країни діляться на кілька груп. В основному економічну потужність регіону забезпечують чотири найрозвиненіші країни — ФРН, Франція, Великобританія та Італія, що входять у "велику сімку" і зосереджують 50 % населення та 70 % ВВП Західної Європи. Саме ці держави значною мірою зумовлюють загальні тенденції економічного та соціально-політичного розвитку усього регіону.

Інші держави належать до групи малих промислово розвинених країн. Особливе місце цих країн у регіоні та світі визначається високим рівнем спеціалізації на виробництві технічно складної, високоякісної продукції.

Малі країни суттєво відрізняються між собою за ВВП. Умовно до першої групи належать Бельгія, Іспанія, Нідерланди, Швеція, Швейцарія. Вони поступаються великим державам регіону за ВВП у 4—5 разів і на їхню частку припадає 20,1 % його ВВП. У другу групу входять Австрія, Данія, Греція, Норвегія, Фінляндія. їхнє значення у західноєвропейському господарстві відносно невелике — близько 8,1 % ВВП. Третя група країн об'єднує Португалію, Ірландію, Ісландію, Кіпр, Люксембург і Мальту. Частка цих країн становить близько 2 % регіонального ВВП, але в окремих видах виробництва їхня роль є досить значною. Окрему групу західноєвропейських країн утворюють так звані карликові держави — Монако, Сан-Марино, Андорра, Ліхтенштейн, Ватикан.

Усі ці країни дещо відрізняються одна від одної за рівнем економічного розвитку. Наприклад, в Ірландії, Іспанії, Греції, Португалії національний дохід на душу населення не перевищує 60 %

від середнього показника для усіх країн ЄС (у Португалії — навіть 50 %). Відчутними є й відмінності у структурі господарства. В Італії, Греції, Португалії та Іспанії досить високою є питома вага сільського господарства. У "карликових" державах домінує сфера послуг.

В останні десятиліття становище Західної Європи у світовій економіці змінилося. її частка у ВВП світу за 1970—1980 pp. зросла з 25 до 31 %, а пізніше скоротилася до 25 % у 1989 р. і досягла 28 % у середині 90-х років Економічне зростання регіону загальмувалося, а в певні періоди (1975 p., 1981, 1993 pp.) сукупний ВВП західноєвропейських країн зменшувався (відповідно на 1,2, 0,2 і 0,3 %)[2, c. 183-185].

У промисловості економічні проблеми 70—80-х pp. уражали Західну Європу сильніше, ніж інші центри економічної активності. Утворення величезної митної зони сприяло більшій синхронізації циклічного розвитку, що й посилювало кризові явища. Взаємна лібералізація зовнішніх зв'язків держав позбавила країни ряду національних важелів впливу на їхні економіки, що певною мірою підвищило нестабільність цих економік.

Протекціоністський характер Європейського співтовариства, захищаючи деякі галузі промисловості (чорну металургію, хімію, текстильну промисловість) від зовнішньої конкуренції, сприяв старінню структури господарства. Це зумовило поглиблення структурної кризи згаданих галузей.

Негативний вплив на економічний розвиток Західної Європи і, насамперед, на стан її фінансів мало збільшення витрат на озброєння країн — членів НАТО. Частка західноєвропейських країн у загальнонатівських військових витратах зросла з 22,7 до 47,5 % за 1970—1987 pp. Це стало однією з причин бюджетних дефіцитів і зростання державного боргу.

Внаслідок вищеназваних явищ частка Західної Європи у промисловому виробництві країн ОЕСР скоротилася з 49 % у 1970 р. до 32,2 % у 1990 р. Знизилася частка за рахунок Великобританії, ФРН, Італії, Нідерландів, Швейцарії та Швеції. Дещо збільшилась частка малих держав у промисловому виробництві індустріальних держав. Відмінність у темпах економічного зростання пояснюється особливостями структури національних економік західноєвропейських країн та можливостями адаптацій до змін попиту.

Йдеться перш за все про традиційно активну участь держави в економічних процесах західноєвропейських країн, властиву економікам цього регіону. Соціальна орієнтація економічної моделі у Західній Європі є найвищою у сучасному світі, держава тут виконує найбільшу кількість соціальних функцій. Цей факт забезпечує відчутні переваги за показниками соціальної забезпеченості, соціального захисту для переважної більшості населення західноєвропейських країн. Майже усі вони за класифікацією Світового банку входять до групи держав з високим рівнем доходу на душу населення, наприклад, середня погодинна заробітна плата в Англії дорівнює 11 дол. США, у Німеччині — 10,5 дол., в Італії — 10 дол., у Швеції близько — 9,5 дол. З іншого боку, високий рівень державного втручання в економічні процеси має й негативні наслідки. Це певне зниження ефективності цих процесів через існування проблем, пов'язаних з негнучкістю ринків, наявність часом дуже відчутного податкового тягаря або державного боргу тощо. Обсяг державного боргу, наприклад, в Італії дорівнює 122 % обсягу ВВП країни, у Бельгії — 132 %, у Греції — 111,8 %, у Швеції — майже 80 % обсягу ВВП[4, c. 352-353].

Однією з найскладніших проблем економічного розвитку Західної Європи стало масове безробіття — близько 18 млн. чоловік за даними на кінець 90-х років. Більш ніж 80 % безробітних зосереджено у країнах ЄС. Лише в одній Німеччині у 1998 р. нараховувалося більше ніж 5 млн. непрацюючих. Це — майже 10 % всієї робочої сили, а у східних землях країни — 30 %. Середній показник рівня безробіття у Західній Європі становить приблизно 10 % робочої сили у порівнянні з 5 % у США і 2,5 % — у Японії. Найбільші проблеми у галузі зайнятості мають південні країни регіону (Іспанія — 21 % безробітних, Португалія — 12 %).

Наприклад, у Німеччині навіть після останньої реформи системи оподаткування кількість податків становила майже 100. А французи сплачують прибутковий податок у розмірі 58 %; серед промислово розвинених країн вищий він лише в Японії.

Основна причина, що зумовлює наявність дефіциту попиту на ринках праці західноєвропейських країн у сучасних умовах, — це мінімальний прогрес процесу лібералізації цих ринків. Значні внески, які компанії повинні сплачувати за кожного робітника у фонди соціального забезпечення, високий рівень мінімальної заробітної плати та законодавчі обмеження тривалості робочого дня позбавляють роботодавців стимулу створювати нові робочі місця. Досі лише деякі європейські країни — Голландія, Франція, Іспанія — наважилися поєднати реформи ринку праці з обмеженнями росту заробітної плати. Це привело до того, що компанії стали наймати більше молодих і менше кваліфікованих працівників, розширяти часткову зайнятість, чого раніше не могли собі дозволити. Але, якщо мати на увазі демографічні особливості (перш за все старіння населення при низькій народжуваності), кількість працездатного населення в Європі буде скорочуватися. І доки західноєвропейські уряди не реформують ринки праці у своїх країнах, нестача робочих місць буде й далі гальмувати економічне зростання[5, c. 363-365].

У Західній Європі значним є потенціал науково-технічних досліджень. Провідні країни витрачають на це більше ніж 2 % ВВП. Але важливо те, що витрати Західної Європи — це сума витрат окремих країн. їхній загальний ефект знижується дублюванням досліджень. Є ще й інші причини невідповідності сукупного науково-технічного потенціалу Західної Європи рівню її виробництва.

Найбільш успішними зазначені реформи виявилися у Нідерландах. Протягом останніх 10 років уряд проводив тут політику гнучкого регулювання ринку праці, яка передбачала зміну жорстких умов найму та звільнення робітників, дозволяла використання часткової зайнятості при одночасному стриманні темпів росту заробітної платні, інфляції та процентних ставок банківських кредитів. У результаті сьогодні показник безробіття в Голландії є найнижчим в ЄС, він дорівнює 4 %.

Країни — члени ЄС витрачають на цивільні дослідження на 16 % менше, ніж американці, але удвічі більше за Японію. Однак витрати західноєвропейських країн значною мірою орієнтовані на фундаментальні дослідження. Західноєвропейські країни відстають у таких провідних напрямках, як виробництво інтегральних схем та напівпровідників, виготовлення мікропроцесорів, суперЕОМ, біоматеріалів. Це й не дивно, тому що до останнього часу вони асигнували на дослідження у галузі мікроелектроніки майже стільки ж, скільки у США витрачає одна компанія IBM.

На інших напрямках західноєвропейські компанії лідирують (будівництво АЕС, низка фармацевтичних препаратів, техніка зв'язку, окремі галузі транспортного машинобудування тощо). Але ці види техніки та продуктів дуже мало впливають на технологічну структуру виробництва. Тому вужчий ринок наукової продукції у Західній Європі порівняно з США меншою мірою формується за рахунок внутрішнього виробництва.

За минулі 10—15 років Західна Європа певною мірою відставала від основних конкурентів у прогресивності галузевої структури національних економік. На вироби, що користуються високим попитом, припадає 25 % продукції обробної промисловості ЄС. У США цей показник дорівнює приблизно ЗО %, в Японії — 40 %. У західноєвропейській економіці значна роль відводиться модернізації виробництва, що функціонує рентабельно, а не його значному оновленню на базі нової техніки.

Саме певне відставання Західної Європи у напрямі розвитку нової економіки, тобто тієї її частини, що виробляється у новітніх технологічних галузях, спричиняє уповільнення темпів зростання продуктивності праці у країнах регіону. Так, ріст продуктивності праці у країнах "зони євро" у 1999 році дорівнював лише 0,6 % — найнижчий показник за останні 25 років. За період з 1973 по 1995 pp. зростання продуктивності, наприклад, у Німеччині або Франції, складало більше, як півтора проценти на рік, тоді як у США ці темпи були у чотири рази нижчі. У 1995 р. вони зрівнялися, а потім Європа значно відстала. Однією з причин експерти називають зниження темпів технічного прогресу.

Загалом економічні зрушення західноєвропейських держав відобразилися у скороченні питомої ваги галузей матеріального виробництва і збільшенні частки послуг у ВВП. Саме цей сектор сьогодні значною мірою зумовлює зростання національного виробництва й динаміку інвестицій. На сферу послуг припадає 1/3 економічно активного населення. Це збільшує значення західноєвропейських країн як фінансового центру світу, центру надання послуг.

Структурна перебудова у галузі інвестиційної діяльності (злиття та поглинання) у другій половині 80-х років привела до суттєвого зміцнення позицій західноєвропейських компаній у світовій економіці. За 70—80-ті роки серед 50 найбільших компаній світу кількість західноєвропейських зросла з 9 до 24. Змінилося й співвідношення сил між самими західноєвропейськими гігантами. Уперед вийшли транснаціональні корпорації Німеччини, меншою мірою — Франції та Італії. Позиції британських компаній послабшали. Зберегли свої позиції великі банки Західної Європи. 23 з них входять у групу 50-ти найбільших банків світу (зокрема 8 — німецьких, 6 — французьких)[1, c. 226-228].

Найміцніші позиції великі західноєвропейські компанії займають у традиційних галузях, значно відстаючи у новітніх наукових передовсім від північноамериканських корпорацій. Галузева спеціалізація найбільших об'єднань Західної Європи менш рухома, ніж у американських компаній. Це, своєю чергою, гальмує структурну перебудову економік західноєвропейського регіону.

На ринку майбутнього попит на масові види продукції з невисокою собівартістю буде меншим. У сучасних умовах зростає значення компаній, що орієнтуються на широку виробничу програму з частою зміною виробництва моделей та ефективного пристосування до мінливих умов ринку. На зміну "економіці масштабів" приходить "економіка можливостей". Набуває сили децентралізація управління виробництвом, зростає внутрішньофірмовий розподіл праці. Все більше дроблення ринків у міру поглиблення спеціалізації споживчого попиту, розвиток сфери послуг сприяють зростанню малого підприємництва, на частку якого припадає до 30—45 % ВВП. Збільшення малого підприємництва підвищує гнучкість господарських структур.

Відносна слабкість найбільших компаній у наукових галузях спонукає ЄС і національні держави певною мірою коригувати діяльність приватного капіталу. Державне регулювання економічних процесів у Західній Європі відбувається як на національному, так і на наднаціональному рівнях (насамперед у межах ЄС). Державний сектор в економіці регіону традиційно відіграє більшу роль, ніж у США або Японії. Загальновідомим є високий рівень соціальної захищеності громадян Західної Європи. Так, середня погодинна заробітна плата в Англії дорівнює 11 дол. США, у Німеччині — 10,5 дол., у Франції — 10 дол., в Італії — 10 дол., у Швеції близько 9,5 дол.

З 80-х років відбувається переорієнтація державного регулювання у напрямку посилення ролі ринку та конкуренції. Скоротилося державне підприємництво (більшою мірою — у Франції, меншою — в Італії, країнах, де з часів Другої світової війни держава була дуже активним суб'єктом економічного життя). Державні компанії були приватизовані у Великобританії, Франції, Португалії та інших країнах. Сьогодні Маастрихтські угоди вимагають від західноєвропейських держав скорочення дефіцитів держбюджетів, що спричиняє певне зменшення соціальних видатків урядів цих країн. Характерним прикладом, що ілюструє важливість зазначених перетворень у регіоні, є приклад економічного піднесення сьогоднішньої Великобританії. За даними на кінець 90-х років саме Англія є лідером в ЄС. Країна має один з найменших у Західній Європі показник рівня безробіття — майже 5 %. За рівнем реальних доходів вона у 1997 р. була другою у світі після Люксембургу. Причинами економічних успіхів Великобританії вважають: невисокі податки, гнучку макроекономічну політику, високий рівень конкуренції у промисловості, менші соціальні видатки уряду. Для порівняння: тут немає мінімальної оплачуваної відпустки, тоді як, наприклад, у Франції вона становить 7 тижнєгодин. У Великобританії вартість години роботи одного робітника 18 дол. США, а у Німеччині — 28 дол.[4, c. 235-237]

Висновки

Отже, Західна Європа сьогодні переживає перебудову економіки і державного макроекономічного регулювання. Першочерговими завданнями для західноєвропейських держав є реорганізація промисловості на основі енерго- і матеріалоощадних технологій, опанування новітніми досягненнями науки і техніки. Уряди країн особливу увагу приділяють цілеспрямованому "згортанню" і перебудові "структурно хворих" галузей, розвитку нових і новітніх галузей. Розвиваються програми модернізації окремих галузей. Зокрема, у рамках ЄС були розроблені програми з часткового згортання та реорганізації традиційних і ряду нових виробництв — сталеварного, синтетичних волокон, текстильного, нафтохімічного, суднобудування. Одним з напрямів структурної політики держав Західної Європи стало залучення прямих інвестицій закордонних компаній.

Загалом на 2008—2009 pp. експерти в галузі міжнародної економіки прогнозують для Західної Європи темпи зростання обсягу її ВВП на рівні 3—3,5 %, що є показником, співставним з аналогічним, прогнозованим для економіки Сполучених Штатів.


Список використаної літератури

1. Горбач Л. Міжнародні економічні відносини : Підручник/ Люд-мила Горбач, Олексій Плотніков,. -К.: Кондор, 2005. -263 с.

2. Дахно І. Міжнародна економіка : Навч. посіб./ Іван Дахно, Юлія Бов-трук,; Міжнар. акад. управл. персонал.. -К. : МАУП, 2002. -214 с.

3. Економічна теорія : Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -779 с.

4. Козик В. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Василь Козик, Людмила Панкова, Наталія Даниленко,. -4-те вид., стереотипне. -К.: Знання-Прес, 2003. -405 с.

5. Липов В. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Володимир Липов,; М-во освіти і науки України, ХНЕУ. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -406 с.

Скачати

Схожі роботи