загрузка...

Економічна теорія

Характеристика глобальних проблем світової економіки

Повний текст роботи з малюнками та таблицями доступний при скачуванні. Скачати
Дата введення: 2011-05-28       53 ст.

Вступ.

1. Глобальні проблеми: причини виникнення та шляхи вирішення.

2. Сучасні форми вияву і можливості розв'язання глобальних проблем людства.

3. Глобальні проблеми і їх вплив на світовий розвиток.

4. Міжнародне регулювання глобальних проблем.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Великі економісти минулого неодноразової підкреслювали діалектичну єдність природного і соціального, природного і суспільного на всіх рівнях людських відносин. Людське суспільство внутрішньо пов'язане з природним середовищем через виробничу діяльність, яка залежить від форми соціальної організації й характеру виробничих відносин, властивих певному суспільству. Виникнення глобальних проблем пов'язане як з конкретною сферою життєдіяльності суспільства, так і з конкретним соціально-економічним середовищем, де реалізується та чи інша сфера діяльності людей.

На виникнення подібних проблем вперше звернули увагу західні вчені в 60-х роках XX ст. Наприклад, Р. Фолк, О. Тоффлер, Д. Медоуз, Дж. Форрестер, Р. Хейлбронер до глобальних проблем відносять досить вузьке коло питань - перенаселення планети, порушення екологічної рівноваги, виснаження ресурсів. Такі вчені, як В. Леонтьєв, Е. Пестель, Я. Тінберген, визнаючи наявність багатьох глобальних проблем, найголовнішою вважають економічну відсталість країн, що розвиваються. Г. Кан, Дж. Фелпс вважають, що перед людством стоїть близько 20 глобальних проблем, 9 з яких - найголовніші. Близько до теоретичного обґрунтування глобальних проблем підійшли вчені колишнього СРСР В. Загладін, Д. Гвішиані, М. Максимова, І. Фролов та ін. Хоч їхні точки зору не завжди збігаються і вони не завершили розробку цілісної концепції, у їхніх обґрунтуваннях наведено визначення причин, що породжують глобальні проблеми, критерії, які дають змогу виділити їх серед безлічі проблем, що стоять перед людством; розкрито конкретно-специфічні форми їхнього прояву; означено внутрішні зв'язки і взаємозалежності між окремими проблемами та намічено шляхи розв'язання їх.

У цілому глобалістика як самостійна галузь знань про найзагальніші, планетарні проблеми сучасного і майбутнього розвитку людської цивілізації перебуває в процесі становлення.

Проблеми взаємовідносин людини і суспільства з природою і самих суспільних відносин класифікують як глобальні, якщо: а) вони мають загальносвітовий характері тобто стосуються інтересів усіх або значної групи держав; б) нерозв'язання їх викликає загрозу людству, регрес в умовах життя людей, у розвитку продуктивних сил; в) вони потребують невідкладних і рішучих дій на основі колективних і скоординованих зусиль світового товариства. Глобальність - не географічне поняття. Вона означає, що подібні проблеми стосуються інтересів усіх класів і верств населення, усіх країн і народів планети, впливають на всі сфери суспільного життя і відбиваються певною мірою на стані справ у всіх районах планети.

1. Глобальні проблеми: причини виникнення та шляхи вирішення

Оскільки глобальні проблеми - результат якісних змін у розвитку продуктивних сил у сфері економіки, політики, культури й т.д., їх не можна пояснити з позиції лише якої-небудь однієї н

ауки. Розглянемо деякі форми їхнього прояву, обумовлені економічної діяльність людини.

Найважливішою причиною, що привела людство до глобальних протиріч, є в першу чергу нагромадження величезної виробничої потужності. Воно натискало на природу, сприяло виснаженню її ресурсів. З початку століття населення Землі зросло в 3 рази, а обсяг господарської діяльності - в 20. Перехід до постіндустріалізму змінив цільові настанови суспільного виробництва. Погоня за максимальною вигодою, перехід до інтенсивного розвитку виробництва супроводжувалися структурними кризами, нерівномірністю розвитку, ростом конфліктності. Цьому сприяв і стрибок у військовій справі, що поставив під погрозу самої людини як біологічна істота.

Особливе місце в загостренні глобальних проблем займає науково-технічний прогрес. Масштаби його впливу на навколишнє середовище не мають подоби в історії розвитку людства. Природне середовище насичується не тільки відходами виробництва, але й зовсім новими речовинами виробничої діяльності, які не розкладаються під впливом природних процесів. Проблема забруднення навколишнього середовища й утилізації відходів (особливо радіоактивних) придбала планетарний характер.

Науково-технічний прогрес сприяв виникненню й ряду інших проблем, що зачіпають інтереси всієї цивілізації: приборкання перегони озброєння, освоєння космосу й Світового океану й ін.[1,с.50]

При всім розходженні глобальні проблеми мають ряд загальних рис, що дозволяють об'єднати їх у єдине, хоча й внутрішньо суперечливе ціле. Насамперед кожна з них і всі вони, разом узяті, принципово важливі для доль людства, а затримка з їхнім дозволом грозить загибеллю цивілізації або погіршенням умов життя й виробничої діяльності на Землі. Вони характеризуються глибоким зв'язком між собою й взаємозалежністю своїх економічних, політичних, науково-технічних і інших аспектів. У глобальних проблемах відбиваються поглиблення й ускладнення світогосподарських зв'язків і інтернаціоналізація інших сторін громадського життя.

Нарешті, особливість глобальних проблем у тім, що вони можуть бути вирішені лише на основі зусиль всіх держав миру, тому що абсолютно всі народи зацікавлені в порятунку людства від знищення в ядерній катастрофі, від хвороб, викликаних забрудненням навколишнього середовища й ін. Знайти спільне рішення цих проблем - значить забезпечити умови виживання всіх народів і можливості подальшого поступального розвитку цивілізації.

Глобальні проблеми становлять особливий ряд соціальних процесів і явищ у сучасному світі, які відрізняються всепланетарним по своїх масштабах і значенню характером, пов'язані з життєвими інтересами народів всіх країн незалежно від їхнього соціального ладу, рівня економічного розвитку й географічного положення.[3,с.318]

Глобалізація світогосподарських зв’язків загострює глобальні проблеми людства, які можна визначити як комплекс зв’язків і відносин між державами і соціальними системами, суспільством і природою в загальнопланетарному масштабі, які зачіпають життєві інтереси народів всіх країн світу і можуть бути вирішені лише в результаті їх взаємодії.

Класифікація глобальних проблем:

1. Політичні проблеми (недопущення світової ядерної війни і забезпечення стабільного миру, роззброєння, військові та регіональні конфлікти).

2. Природно-екологічні проблеми (необхідність ефективної і комплексної охорони навколишнього середовища, енергетична, сировинна, продовольча, кліматична, боротьба з хворобами, проблеми світового океану тощо).

3. Соціально-економічні проблеми (стабільність розвитку світового співтовариства, ліквідація відсталості країн, що розвиваються, проблема розвитку людини, злочинність, стихійні лиха, біженці, безробіття, бідність та ін.).

4. Наукові проблеми (освоєння космічного простору, довгострокове прогнозування тощо).

Кожна з названих глобальних проблем породжена специфічними причинами, які зумовлені, з одного боку, особливостями розвитку продуктивних сил, географічним положенням країн, рівня прогресу техніки, природно - кліматичними умовами, тобто матеріальним змістом суспільного способу виробництва, а з іншого боку, - специфічною суспільною формою, особливостями розвитку відносин власності. При численності глобальних проблем їм притаманні причинно-наслідкові зв’язки, які визначають розвиток технологічного способу виробництва.

Демографічна проблема. Найбільш поширеною причиною загострення глобальних проблем є інтенсивне зростання в останні роки народонаселення планети, або, так званий, демографічний бум, який до того ж супроводжується нерівномірністю зростання чисельності населення в різних країнах та регіонах, причому найвищий приріст населення спостерігається в країнах з низьким рівнем розвитку продуктивних сил. Так, якщо темпи приросту населення в країнах, що розвиваються протягом ХХ ст. складав близько 2,5% в рік, то в розвинених країнах не перевищував 1%. Це стало причиною того, що в Африці, Азії і Латинській Америці близько 1 млрд. чол. Живуть в умовах абсолютної бідності, близько 250 млн. дітей хронічно недоїдають, а від голоду і недоїдання щорічно помирає майже 40 млн. чол.

Демографічний вибух спричиняє загострення таких глобальних проблем як продовольча, екологічна, сировинна, енергетична. Важливою причиною загострення глобальних проблем з точки зору матеріально-речового змісту є низький рівень впровадження ресурсо- та енергозберігаючих, а також екологічно чистих технологій. Внаслідок цього з природної речовини, яка залучається у виробничий процес лише 1,5% приймає форму кінцевого продукту.

Екологічна проблема. Важливою складовою глобальних проблем є екологічні, спричинені варварським відношенням людини до природи, що проявляється у масовій вирубці лісів, знищенні річок, створенні штучних водосховищ, забрудненні шкідливими відходами прісної води. Щорічно у світі знищується 15 млн. га лісів, на одне посаджене дерево припадає 10 вирубаних.

Порівняно з початком ХХ ст. споживання прісної води зросло більше, ніж в 7 разів і у 90-х рр. складало майже 300 кубометрів в рік на людину. Враховуючи, що чверть людства відчуває нестачу прісної води, проблема забезпечення населення якісною питною водою висувається на перше місце. При цьому за даними Світової організації з охорони здоров’я, виникнення близько 80% різноманітних захворювань пов’язане зі споживанням неякісної питної води. [12, c. 163]

Злочинно халатне відношення людей до природи спостерігається і у втраті величезних масивів землі. За останні 100 років людство втратило 200 млн. кв. км землі, а на сьогодні щорічно втрачає близько 6-7 млн. га родючих земель.

З початку 70-х років розпочалася екологічна криза, яка означає різне загострення протиріч між людиною і природою, їх конфлікт, глобальне порушення рівноваги у природному кругообігу речовин.

Важливими ознаками цієї кризи є глобальні зміни клімату і виникнення парникового ефекту. В результаті безпрецедентних масштабів впливу людини на навколишнє середовище, виходу людської діяльності за межі планети у космічний простір, втягування у виробничий процес всіх складових біосфери (повітря, води, рослинного і тваринного світу) озоновий шар над планетою різко зменшується, що може призвести до всесвітнього потепління, танення льодовиків Арктики, затоплення більшої частини населених пунктів Землі, посилення ураганів інше.

Ще однією ознакою екологічної кризи є проблема відходів внаслідок виробничої діяльності людини. Значні відходи накопичуються у Світовому океані. Океанський планктон щорічно поглинає близько 50 млрд. т вуглекислого газу, значна частина якого осідає на дно. Цей процес суттєво впливає на зростання вмісту вуглекислого газу в атмосфері планети. Експорт отруйних речовин складає на сьогодні більше 3 млн. т. в рік.

Шляхи вирішення екологічної проблеми. Основними шляхами вирішення екологічної проблеми з точки зору матеріально-речового змісту суспільного способу виробництва є:

· швидкий розвиток і використання таких основних видів самовідновлюваної енергії як сонячна, вітрова, океанічна, гідроенергетична інше;

· структурні зміни у використанні існуючих невідновлюваних видів енергії, а саме: збільшення частки вугілля в енергобалансі при зменшенні долі нафти і газу, оскільки запаси останніх на планеті значно менші, а їх цінність для хімічної промисловості набагато більша;

· необхідність створення екологічно чистої вугільної енергетики, яка б працювала без шкідливих викидів газу. Це потребує значних державних витрат на природоохоронні заходи. Але якщо у США і Німеччині на ці цілі використовується щорічно до 2% ВВП, в Японії – 3%, то в колишньому СРСР – лише 1,2%;

· розробка всіма країнами конкретних заходів з дотримання екологічних стандартів – чистоти повітря, водних басейнів, раціонального споживання енергії, підвищення ефективності своїх енергетичних систем;

· вивчення запасів всіх ресурсів з використанням найновіших досягнень НТР. Як відомо, сьогодні розвіданий неглибокий шар Землі – до 5 км. Тому важливо відкрити нові ресурси на більшій глибині Землі, та на дні Світового океану;

· інтенсивний розвиток країнами, що розвиваються, власного сировинного господарства, включаючи переробні галузі господарства. Для вирішення проблеми голоду в цих країнах необхідно розширювати посівні площі, впроваджувати передову агротехніку, високопродуктивне тваринництво та рослинництво;

· пошук ефективних методів управління процесом зростання народонаселення з метою його стабілізації на рівні 10 млрд. чол. на початок ХХІІ ст.;

· призупинення вирубки лісів, особливо тропічних, забезпечення їх раціонального використання;

· формування у людей екологічного світогляду, що дозволило б розглядати всі економічні, політичні, юридичні, соціальні, ідеологічні, національні, кадрові питання як в рамках окремих країн, так і на міжнаціональному рівнях;

· комплексна розробка законодавства про охорону навколишнього середовища, в тому числі про відходи. Так, в США, Франції та інших країнах уряд зобов’язаний надавати підприємствам і організаціям технічну і фінансову допомогу у переробці відходів, вилучення з них цінних компонентів, проведенні науково-дослідних робіт в даній сфері, поширенні передового досвіду інше. З цією метою використовуються податкові пільги, надання субсидій, зниження тарифів на перевезення вторинної сировини тощо;

· нарощування екологічних інвестицій. Так, в Австрії такі інвестиції складають більше 15% всіх капіталовкладень.

Паливно-енергетична і сировинна глобальні проблеми. Використання паливно-енергетичних і сировинних ресурсів на сьогодні зростає значними темпами. На кожного жителя планети виробляється 2 кВт енергії, а для забезпечення загальновизнаних норм якості життя необхідно 10 кВт. Такий показник досягнутий лише у розвинених країнах світу. У зв’язку з цим нераціональне використання енергії у поєднанні зі зростанням народонаселення та нерівномірним розподілом паливно-енергетичних ресурсів різних країн та регіонів призводить до необхідності нарощення їх виробництва.[6, c. 25-29]

Проте енергетичні ресурси планети обмежені. При запланованих темпах розвитку ядерної енергетики сумарні запаси урану будуть вичерпані в перші десятиліття ХХІ ст. Проте, якщо витрати енергії будуть на рівні енергетики теплового бар’єру, то всі запаси невідновлюваних джерел енергії згорять у перші десятиліття. Тому з точки зору матеріально-речового змісту основними причинами загострення паливно-енергетичної та сировинної проблем є зростання масштабів залучення у виробничий процес природних ресурсів та їх обмежена кількість на планеті.

Шляхи вирішення паливно-енергетичної та сировинної глобальних проблем. Основними шляхами вирішення паливно-енергетичної та сировинної проблем з точки зору матеріально-речового змісту суспільного способу виробництва є:

· зміна механізму ціноутворення на природні ресурси. Так, ціни на них у слаборозвинених державах диктують крупні ТНК, які зосередили у своїх руках контроль на природними багатствами. За даними ЮНКТАД, від трьох до шести ТНК контролюють 80-85% світового ринку міді, 90-95% світового ринку залізної руди, 80% ринку бавовни, пшениці, кукурудзи, кави, какао інше;

· об’єднаним зусиллям розвинених держав протиставити стратегію об’єднання дій країн-експортерів паливно-енергетичних та паливних ресурсів. Ця стратегія повинна стосуватися об’єму добування всіх видів ресурсів, квот їх продажу на зовнішніх ринках інше;

· оскільки розвинені країни і ТНК намагаються здійснювати лише первинну обробку мінеральної сировини в країнах, що розвиваються, то останнім необхідно нарощувати випуск готової продукції, що дозволило б їм знано збільшити доходи від експорту;

· проведення прогресивних аграрних перетворень;

· об’єднання зусиль всіх країн для вирішення глобальних проблем, значно збільшити витрати на усунення екологічної кризи за рахунок послаблення гонки озброєнь та скорочення воєнних витрат.

· використання комплексу економічних заходів управління якістю навколишнього середовища, в тому числі субсидій та дотацій на виготовлення екологічно чистої продукції, за виконання державних екологічних проектів інше[12, c. 165-166].

2. Сучасні форми вияву і можливості розв'язання глобальних проблем людства

Глобальні проблеми (фр. global – загальний, від лат. globus – куля) – це об’єктивні суспільні явища всесвітньо-історичного значення, породжені сучасними умовами матеріального виробництва, технічним рівнем озброєнь, соціально-політичними протиріччями сучасної цивілізації, які досягли критичної межі. Критеріями визначення глобальних проблем можна вважати таке:

• вони ставлять проблему виживання людського роду, його самозбереження, спасіння цивілізації від загибелі;

• вони становлять центральну вісь загальних інтересів усіх країн, соціальних та національних спільностей;

• їх неможливо розв’язати без широкого міжнародного співробітництва.

Інтернаціоналізація господарських і науково-технічних зв'язків привело до зростання глобальних проблем людської цивілізації. До них ставляться насамперед проблеми військової погрози, малорозвинутість значної частини миру, продовольчий, енергетичний і ін. кризи. Вони впливають на структуру світового й національного відтворення, динаміку економічних процесів.

Характерна риса глобальних проблем - їхня міра значимості для суспільного розвитку. Це стосується як екологічних, так і проблем безпеки при рішенні соціальних конфліктів і т.д. Оптимізація навколишнього середовища - це передумова суспільного розвитку. Крім того, оскільки пізнання законів розвитку суспільства неможливо без вивчення й використання законів природи, втручання в будь-який глобальний процес неминуче спричиняє ланцюгові реакції, розповсюджені на багато сфер.

Ще однією характерною рисою глобальних протиріч є те, що їхні джерела в основній своїй масі позитивні, тобто пов'язані зі зростанням виробництва й добробуту людей. [10, c. 356]

Для характеристики глобальних проблем можна використати класифікацію, прийняту міжнародними організаціями.

1.Проблеми, пов'язані з основними соціально-економічними й політичними завданнями людства:

  • запобігання світової війни;
  • немілітаризація Космосу;
  • запобігання перегони озброєнь і роззброювання;
  • створення сприятливих умов для світового соціального прогресу, подолання відставання в розвитку слаборозвинених країн.

2.Комплекс проблем, що стосуються взаємин людини, суспільства й НТР:

  • ефективність використання досягнень НТР;
  • проведення демографічної політики;
  • удосконалювання системи утворення;
  • ліквідація негативного впливу техніки на людину.

3.Проблеми, пов'язані із соціально-економічними процесами й навколишнім середовищем:

  • рішення сировинної, енергетичної й продовольчої проблем;
  • мирне освоєння Космосу й багатств Світового океану;
  • усунення дефіциту демократії й боротьба з репресіями.

Дана класифікація виділяє тільки першочергові завдання, що коштують перед світовим співтовариством.[3,с.35-36]

Глобальні проблеми породжені, перш за все, бурхливим розвитком індустріального виробництва. Інтенсивне зростання проблем у сфері глобальної політики на межі 3 тисячоліття підвело цивілізацію до критичного стану. При цьому на порядку денному стоїть не одна, а кілька досить різноманітних глобальних проблем. Зокрема, можна виділити такі:

1. Глобальні військово-політичні проблеми.

• ризик виникнення світової війни;

• зростання озброєнь;

• існування великої кількості заплутаних політичних вузлів та гарячих точок;

• мілітаризація мислення і накопичення недовіри між державами.

2. Глобальні політико-екологічні проблеми.

• погіршення якості біосфери;

• загроза безповоротних змін у кліматі;

• зростання кількості великих стихійних лих;

• широке розповсюдження небезпечних захворювань.

3. Глобальні політико-економічні проблеми.

• виснаження ресурсів (сировинних та природних);

• голод;

• незбалансованість росту народонаселення;

• економічне відставання країн, що розвиваються.

4. Глобальні соціально-політичні проблеми.

• тероризм;

• наркоманія;

• злочинність;

• захист прав людини.

Серед глобальних проблем, що стоять сьогодні перед людством, збереження миру - найгостріша проблема, яка потребує невідкладного розв'язання. Людська цивілізація дійшла до такого стану, коли локальні міжнаціональні конфлікти без вживання ефективних запобіжних заходів можуть перетворитися на глобальні й становити безпосередню загрозу життя на землі.

Гонка озброєнь у XX ст. набула небачених масштабів. Протягом століття світові воєнні витрати зросли більш як у 30 разів. Якщо в період між двома світовими війнами людство витрачало на воєнні цілі від 20 до 22 млрд дол. щорічно, то сьогодні ця сума перевищує 1 трлн дол.

У сферу світової військово-виробничої діяльності, за підрахунками експертів 00Н, включено близько 50 мли чол., а у військових дослідженнях і створенні нової зброї зайнято від 400 до 500 тис. На ці цілі припадає 2/5 усіх витрат на науку.[7,c. 63-68]

Гонка озброєнь безпосередньо впливає на величину національного багатства, на рівень життя населення. Утримання сучасних збройних сил і забезпечення їхніх потреб завдають величезної шкоди світовій економіці, посилюють диспропорції в її структурі, загострюють інші глобальні проблеми. Відвертання коштів на гонку озброєнь стало таким суттєвим, що під його впливом деформується механізм суспільного відтворення.

Гонка озброєнь - це також фактор забруднення природного навколишнього середовища, головними носіями якого виступають виробництво та випробування зброї масового ураження - ядерної, хімічної, бактеріологічної. Нині в світі нагромаджено близько 50 тис. різних ядерних боєзарядів. Крім того, що вони самі загрожують людству, процес їхнього створення також несе в собі небезпеку. Радіоактивні відходи, що потрапляють у навколишнє середовище, впливають на імунну систему людини, спричинюють різні захворювання. Наслідки аварії на ЧАЕС пряме підтвердження тому.

За цих умов вихід може бути лише один: спільне, відповідно організоване ядерне роззброєння, яке сприятиме зміцненню міжнародної безпеки, звільненню необхідних для розв'язання інших глобальних проблем матеріальних, фінансових, людських та інших ресурсів.

Не випадково при започаткуванні Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку (1992 р.) було висунуто пропозицію про спрямування частини коштів, вивільнених завдяки припиненню гонки озброєнь, на вирішення найболючіших економічних і екологічних проблем країн, що переходять до ринкової економіки, в тому числі й України.

Виникнення екологічної проблеми, як і виникнення інших глобальних проблем у сфері взаємовідносин суспільства з природою, пов'язане з прискоренням науково-технічного прогресу, який створює можливості для посилення людського впливу на навколишній світ. Навіть позитивне перетворення природи в інтересах суспільства не може не мати хай вторинних чи третинних, але негативних наслідків для навколишнього середовища. Прискоривши розвиток продуктивних сил і давши в руки людини нові засоби підкорення природи, НТР не тільки виявила нові взаємозв'язки між людиною і природою, а й зумовила нові конфлікти в ході здійснення цих взаємозв'язків.

За даними Всесвітньої комісії ООН з навколишнього середовища і розвитку, нині щорічно перетворюється на пустелю 6 млн га родючих земель, на 11 млн га скорочується площа тропічних лісів, 31 млн га лісів загублено забрудненням та кислотними дощами. Інтенсивна хімізація сільського господарства і промислові викиди шкідливих речовин спричинюють непоправні наслідки. Тільки у США 50 видів пестицидів отруюють ґрунтові води у 32 штатах, 2500 звалищ токсичних відходів потребують термінового очищення. У світі від отруєння пестицидами щорічно вмирає 14 тис. чол. і захворює понад 700 тис. У ряді районів Африки, Китаю, Індії та Північної Америки резервуари підземних вод скорочуються внаслідок перевищення попиту на воду над її природним поповненням. Усе це не може не впливати на рослинний і тваринний світ. Очікується, що в найближчі 20 років може зникнути 1/5 всіх існуючих видів тварин і рослин.

Генофонд тваринного і рослинного світу України також перебуває під загрозою. На відміну від США, Німеччини, Великобританії, Франції, Канади та інших країн, де розорано близько чверті земель, в Україні цей показник сягнув за 80 відсотків. Площа природного фонду, де заборонено чи обмежено Господарську діяльність, в Україні становить лише 2 відсотки території, у США - 7,8; Канаді - 4,5; Японії - 5,6; Норвегії - 12 відсотків. Нині в Україні під загрозою знищення перебуває 531 вид диких рослин і грибів, 380 видів диких тварин. [15, c. 17-21]

Значної шкоди природі й суспільству завдає підвищення в атмосфері концентрації вуглекислого газу, який утворюється при спалюванні вугілля, нафти, газу тощо. Вчені передбачають, що його накопичення може підвищити до 2050 р. середню температуру на поверхні Землі на 1,5-4,5° С, що спричинить танення криг у морях, океанах, горах і призведе до підвищення рівня Світового океану до 2100 р. на 1,4-2,2 м, внаслідок чого будуть затоплені берегові зони, що негативно позначиться на економіці багатьох країн. Тяжкими наслідками загрожують людству ерозія та руйнування озонового шару, який є захистом від сонячного радіаційного впливу.

Питання, пов'язані зі станом природи, виникають на різних рівнях: регіональному, коли йдеться про забруднення чи порушення природи на обмежених ділянках поверхні; національному, коли техногенний вплив зачіпає інтереси цілої держави; планетарному, оскільки діяльність людини втручається в глобальні природні процеси. Особливість проблеми сьогодні полягає в тому, що ці рівні тісно взаємопов'язані. Регіональне і національне нині в багатьох випадках набуває глобальних масштабів. Наприклад, випадання кислотних дощів на території сусідніх країн, експорт екологічної кризи шляхом розповсюдження у глобальних масштабах за міжнародними каналами токсичної технології, відходів підприємств або свідомим перетворенням країн, що розвиваються, у звалища токсичних речовин. Конференцією ООН з навколишнього середовища і розвитку було визначено 5 суб'єктів, які перешкоджають розв'язанню глобальних екологічних проблем. Це США, які відмовляються підписати міжнародну конвенцію з біологічної розмаїтості; Саудівська Аравія, яка збільшує видобуток і продаж нафти; Японія, що підтримує США; Малайзія, на території якої нищать тропічні ліси; МАГАТЕ, яка підтримує подальший розвиток атомної енергетики. Зрозуміло, що за таких умов розв'язання екологічних проблем можливе лише через розгортання міжнародного співробітництва.

На сьогодні людство ще не має єдиної програми розв'язання екологічних проблем. Зусилля вчених і господарників зосереджені на розробці й запровадженні нових технологій (перехід на ресурсозберігаючі та безвідходні технології); вишукуванні коштів для фінансування заходів щодо охорони навколишнього середовища; розробці національних програм раціонального природокористування.

Національні програми охорони природного навколишнього середовища будуть ефективними лише тоді, коли відповідатимуть міжнародним потребам. Організатором і координатором цієї діяльності виступає ООН та її спеціалізовані організації, насамперед створена в 1972 р. у системі ООН Програма з навколишнього середовища (ЮНЕП). За її ініціативою було розроблено і прийнято Декларацію з розвитку навколишнього середовища (1992р.) - своєрідну міжнародну екологічну конституцію. Нині ЮНЕП домагається прийняття міжнародної конвенції про збереження глобальної біологічної розмаїтості.

Як і раніше, гостро стоїть проблема забезпечення людства сировиною та енергією. Значення енергоносіїв і сировинних джерел пояснюється тим, що вони є важливою передумовою і фактором економічного зростання, прогресу продуктивних сил, фактором природокористування. Суть проблеми полягає у відсутності на сучасному етапі нової, адекватної НТР, бази постачання суспільного виробництва енергією та сировиною; затримці в освоєнні альтернативних енергоносіїв; наявності диспропорцій у світовому енергобалансі; переважанні традиційних енергоносіїв, залежності енергозабезпечення багатьох країн від зовнішніх джерел тощо.

Енергетична проблема тісно пов'язана з іншими глобальними проблемами. З проблемою забезпечення миру і відвертання війни зв'язок двобічний. По-перше, гонка озброєнь пов'язана із зростанням непродуктивного споживання великих обсягів сировини та енергоносіїв; по-друге, залежність від імпорту енергії та окремих видів стратегічної сировини є причиною міжнародного напруження. Наочно зв'язок цих двох проблем виявився у кризі й війні в Перській затоці. Суть зв'язку з екологічною проблемою полягає в тому, що енергетика, видобуток сировини змінюють антропогенне й природне середовище, руйнують родючі ґрунти, змінюють природний ландшафт.

Можливості запобігання загостренню проблеми містяться у пошуках альтернативних джерел енергії. На них і зосереджені зусилля багатьох вчених з багатьох країн світу.

Останнім часом набула глобальності проблема освоєння Світового океану. Світовий океан надає людству біоресурси та мінеральну сировину.

Розвідані запаси нафти на континентальному шельфі становлять 1/4 світових розвіданих запасів. На морські надра припадає близько 30 відсотків олова, що видобувається в світі, 100 відсотків брому, 20 відсотків важкої води тощо.

Проблема економічного відставання країн, що розвиваються, виявляється також у кризі заборгованості. Вона належить до групи глобальних проблем, пов'язаних із взаємовідносинами між державами. Рис глобальності їй надає те, що вона може бути подолана виключно глобальним і справедливим врегулюванням в межах світового товариства, яке, в свою чергу, гарантувало б економічну безпеку всіх країн ,і народів, сприяло б стабільному і гармонійному розвитку світового господарства.

Суттєві риси глобальних проблем, їхні ознаки, сфери і форми мають реальне втілення, їх можна дослідити за допомогою існуючих вже нині методів глобалістики.

Особливого значення набуває питання конверсії воєнного виробництва, демілітаризації економіки країн світу, мирного співробітництва між ними. Для країн, що утворилися після розпаду СРСР, вивільнення коштів у ході роззброєння означає можливість сконцентрувати зусилля на розв'язанні завдань перехідного періоду. У західних країнах відмова від гонки озброєнь сприятиме економічному зростанню, дасть змогу скоротити податки з населення. Усім країнам, що розвиваються, роззброєння принесе додаткові кошти для подолання економічної відсталості. Роззброєння може суттєво вплинути на всю сукупність міжнародних відносин, перевести їх на загальновизнані міжнародні норми спілкування народів.

Позитивний вплив роззброєння на розв'язання глобальних проблем людства важко переоцінити. Відмова від гонки озброєння створила б сприятливі можливості для економічного розвитку всього світового товариства. Стрижневим економічним аспектом роззброєння є питання про конверсію воєнного виробництва. Конверсія є ланкою процесу "роззброєння - розвиток" і способом вивільнення в ході роззброєння матеріальних, фінансових, людських і наукових ресурсів та спрямування їх на розвиток цивільного сектора господарства. В Україні конверсія воєнного виробництва спрямована на переорієнтацію науково-технічного та виробничого потенціалу оборонної і машинобудівної промисловості на випуск цивільної продукції, технічне переозброєння інших галузей господарства.

Сучасне людство знаходиться перед вибором подальшого шляху розвитку в зв’язку із загостренням екологічної кризи – посилюється забруднення оточуючого середовища – повітря, води, ґрунту, виснаження невідтворюваних природних ресурсів, порушення стабільності і зменшення різноманітності біосфери, погіршення здоров’я і якості життя. Все це вже за кілька десятиріч може обернутись екологічною катастрофою.

За даними ООН, щороку в атмосферу викидається 1,5 млрд. т двоокису вуглецю, 300 млн. – окису вуглецю, 150 млн. – двоокису сірки, 50 млн. – окису азоту, 1 млн. т свинцю, 700 тис. т фреонів, 100 тис. т токсичних хімікатів. На вселенське звалище перетворився світовий океан. До початку 90-х років у нього скинуто 20 млрд. т сміття – від консервних банок до радіонуклідів та хімікатів. Сьогодні на кожного жителя Землі виробляється по 20 т відходів на рік, які викидаються у біосферу. В силу цього ризик загинути від кислотних опадів в індустріальних країнах удвічі вищий від ризику позбутися життя у автокатастрофах.

З початку століття площі, зайняті рослинністю, скоротилися на третину, внаслідок чого концентрація вуглецю в атмосфері тільки за останні півсторіччя підвищилася на 20%. Кількість озону в Північній півкулі зменшилось за 1975-1990 рр. на 3%, що призвело до появи небезпечних для здоров’я “озонових дірок”. В зв’язку з викидам окисів вуглецю виникає парниковий ефект. Є припущення, що до 2050 р. середня t поверхні Землі підвищиться на 1,5-4,5C, що призведе до підняття рівня моря на 1,4-2,2 м. Виникає реальна загроза незворотних кліматичних змін, яка тягне за собою непередбачуване збільшення стихійних лих – землетрусів, паводків, ураганів, циклонів, цунамі, внаслідок яких тільки за 70-80-ті роки загинуло 3 млн. чоловік і 800 млн. залишилось без даху над головою.

Ерозія щорічно руйнує 26 млрд. т родючих ґрунтів, 6 млн. га сільськогосподарських угідь перетворюються у пустелі. Щорічно знищується 11 млн. га лісів, що призводить не тільки до зменшення опадів і збільшення площі пустель, але й до загрози зникнення близько 1/3 усіх видів рослинного та тваринного світу. Нині майже дві третини населення Землі позбавлені чистої питної води, щодня 26 тис. чоловік помирають внаслідок вживання поганої води.

Кожен день у світі гине від голоду 40 тис. дітей у віці до 5 років. Більше 50 млн. дітей вимушені працювати здебільшого на шкідливих виробництвах, близько 120 млн. дітей у віці 6-11 років позбавлені можливості відвідувати школу.

Кожен п’ятий мешканець Землі страждає від недоїдання або голоду. В Африці таких 800 млн., з них 200 млн. – діти; населення 20 країн з цієї причини знаходиться під загрозою загибелі. Це при тому, що нинішні ресурси планети та технології їх розробки могли б забезпечити продовольством 7-9 млрд. населення (зараз – 6 млрд.). Але воно дуже нерівномірно розподіляється між багатими та бідними країнами. В цілому близько 10% населення знаходиться на межі голодної смерті, 30% отримують їжу низької якості; 30% недоїдають, 20% харчуються нормально, і 10% – переїдають.

“Чумою ХХ століття” називають страшенну хворобу – СНІД. На початок 1996 р. у світі вже було 30,6 млн. ВІЛ-інфікованих, з них 21,8 млн. – хворих на СНІД (63% – в Африці), 9,2 млн. вже померли від СНІДу (7,6 млн. – в Африці). В деяких країнах Африки зараження СНІДом досягає 50% населення. За 1995 р. кількість інфікованих зросла на 4,7 млн., при цьому 516 тис. дітей народились вже інфікованими. За темпами росту кількості інфікованих останнім часом на перше місце вийшла Росія, хоча абсолютні показники там поки що значно менші, аніж, наприклад, у США. В Україні за 10 років зареєстровано близько 9 тис. інфікованих, з них 254 отримали діагноз СНІД, а 111 – померли. Дієвих засобів лікування СНІДу поки що не знайдено.

Розв'язання глобальних проблем сучасності, забезпечення майбутнього людської цивілізації вимагають розробки і реалізації колективної програми економічної, воєнно-політичної безпеки людства. Фінансові засоби її здійснення пов'язані з процесом роззброєння, конверсією воєнного Виробництва, а суб'єктами втілення її в життя є всі заінтересовані країни і народи світу[2, c. 75-80].

3. Глобальні проблеми і їх вплив на світовий розвиток

Сучасна наука вважає глобальними ті проблеми, які:

а) мають загальносвітовий характер і стосуються інтересів усіх або більшості країн;

б) створюють загрозу людству, ведуть до регресу в умовах життя людей, у розвитку продуктивних сил;

в) вимагають невідкладних і рішучих дій на основі колективних і скоординованих зусиль світового співтовариства.

По цих із глобальні проблеми ділять на три сфери їхньої дії:

До першого належать проблеми, що виникають із взаємодії природи й суспільства й пов'язані з використанням обмежених ресурсів. У другій половині сторіччя, що йде, виникла ситуація, коли гостро виявилося протиріччя між потребами суспільства в природних джерелах і можливостями природи задовольняти ці потреби.

До другої сфери ставляться проблеми суспільних взаємин між державами різних соціально-економічних систем і різних рівнів розвитку. Нині на перший план серед цих проблем вийшла проблема регіональних конфліктів.

Третя сфера охоплює проблеми пристосування сучасної з до умов до постійно змінюється під впливом НТР природного середовища. Проблему людини і його майбутнього вчені з у якості загальної, у якій концентруються й багаторазово підсилюються всі інші проблеми людського суспільства.

Наприкінці 60-х років Римський Клуб, що поєднує на добровільній основі сто найвидатніших учених і політиків миру опублікував чергову доповідь, присвячена стану навколишнього Середовища. У цій доповіді висунуті й обґрунтовані три ймовірні катастрофи, які можуть обрушитися на мир уже в недалекому майбутньому.

Першої названа демографічна проблема, масштаби й наслідки якої важко переоцінити. Друга половина ХХ століття почалася демографічним вибухом, тобто стрімким зростанням населення. Якщо на початок цього сторіччя на Землі проживало близько 1,6 млрд. людина, на середину - 2,5 млрд., то до кінця століття загальна чисельність населення перевищила 5,5 млрд. Вісімдесят відсотків усього приросту доводиться на Азію, Африку й Латинську Америку. У цих країнах зложилася суперечлива ситуація. З однієї сторони проникнення цивілізації зі значно скоротити дитячу смертність, ліквідувати вогнища масових епідемій, подовжити середню тривалість життя.

З іншого боку, відсталість умов існування людей, беззаперечне проходження віковим звичаям, традиціям, релігійним поглядам зберегли народжуваність на гранично-природному рівні. Імовірно такий граничний рівень відтворення зі збережеться в більшості країн, що розвиваються, до середини ХХІ століття. До цього часу 90-95% усього населення буде доводиться на Азію, Африку й Латинську Америку, а загальна чисельність населення Землі може наблизитися до 10 млрд. людина. [4, c. 38-45]

Швидкий ріст населення в країнах "третього" миру викликає заклопотаність і супроводжується загостренням соціально-економічної напруженості у світі. При щорічному зростанні населення на 2-2,5%, споживчі ресурси в багатьох країнах збільшуються в межах 1%. У національних границях ряду держав уже виявляється абсолютне перенаселення. Глобальний характер продовольчої проблеми одержує вираження не тільки в тім, що значна частина населення вмирає від голоду й недоїдання, але й у зростанні соціальних, військових конфліктів із застосуванням найсучаснішої зброї. Виходом із цієї ситуації може бути з одного боку, подолання економічної відсталості, а з іншого боку, вживання невідкладних заходів до регулювання народжуваності. розрив, Що Збільшується, у рівнях життя й рівнях відтворення населення між "Північчю й Півднем" створює реальну загрозу для жителів планети: погрозу перенаселення, голоду й масових військових зіткнень.

Друга реальна загроза зв'язується з екологічною платформою. Господарська діяльність людей завжди завдавала шкоди навколишньому середовищу. Однак ще в недалекому минулому природа справлялася з її наслідками й відновлювала екологічну рівновагу. У наш час збиток, що наноситься господарською діяльністю людини навколишньому природному середовищу зріс настільки, що природа втратило здатність до самовідновлення. Виникла реальна погроза самоотруєння людей. Наближаються до кінця багато непоновлюваних запасів корисних копалин, величезна небезпека таїться в глобальному потеплінні клімату на планеті, розширюються "озонові діри", скорочуються потенційні можливості Землі як унікального Середовища перебування людини. Майбутні покоління можуть одержати в спадщину безжиттєвий простір. Рішення цих проблем вимагає об'єднаних зусиль світового співтовариства, концентрації величезних капіталів і їхньому використанні на відновлення й підтримку екологічної рівноваги. Однак саме світове співтовариство суперечливо. Багато держав не мають у своєму розпорядженні засоби для підтримки життєдіяльності людей навіть на критичному мінімальному рівні й тому будуть і далі не в змозі перевести господарську діяльність на замкнуті безвідхідні технології, не говорячи вже про можливості їхнього високого внеску у світовий фонд захисту природи. Якась частина цих проблем розв'язна й дозволяється на рівні окремих держав, але рішення багатьох вимагає об'єднаних зусиль всіх країн миру.

Третьої, найнебезпечнішої для людини є ядерна загроза. У світі скопилася величезна кількість ядерної зброї й, що саме небезпечне, вона починає швидко поширюватися серед держав, у тому числі й серед тих, чиє поводження не завжди передбачуване.

Руйнівні для людства самі готування до ядерної війни. Вони завдають прямої шкоди економіці. У випадку такої війни переможців не виявиться.

По ккому будуть дзвонити дзвона й чи буде кому взагалі дзвонити, якщо не вирішити всі найгостріші глобальні проблеми, з якими зштовхнулося людство на порозі XXІ сторіччя.

Процес взаємодії суспільства і природи дійшов такої кількості і ясної межі, коли виник феномен взаємодії всього живого суспільства з усією планетою. Сутність всіх процесів і явищ ( науково-технічна революція, складні господарські системи) породжує глобальні проблеми. Мета даної наукової роботи звернути увагу на забруднення атмосферного повітря. В процесі роботи над цією темою ми розглянули і детально опрацювали екологічні проблеми атмосфери. В результаті на головне місце вийшли екологічні проблеми: забруднення навколишнього середовища, кислотні дощі, озонові діри та ін. Які мають таку суть:

  • внаслідок парникового ефекту може відбутися глобальне потепління планети, що може призвести до затоплення великої території нашої Планети.
  • кислотні дощі дуже шкодять нашій Землі. Вони призводять до знищення всього живого ( господарські культури, ліси, риби, тварини) та пам'яток культури.
  • важливим і страшним також є руйнування озонового шару, завдяки якому існує життя на Землі.
  • дуже шкідливим для життя людей є смог. Він спричиняє велику кількість легеневих захворювань.
  • вдихати тютюновий дим в чотири рази шкідливіше, ніж вихлопні гази безпосередньо з вихлопної труби автомобіля.
  • ядерна війна - катастрофа, яка здатна знищити не лише людину, як біологічний вид, а й усе живе на Землі.
  • шум - це сукупність звукових хвиль, які шкідливо впливають на здоров'я людей. Це ще одна з форм фізичного забруднення природного середовища до якого організми ще пристосуватися не в змозі.
  • найбільшим забрудненням атмосфери є автомобільний транспорт, що ми проілюстрували дослідом.

Глобальні проблеми людства потребують і глобальних рішень. Для цього необхідне широке міжнародне співробітництво і координація зусиль усього людства…[13, c. 11-16]

Глобальні проблеми, які постали перед народами різних країн, виникли в різних сферах життєдіяльності людей. В одному випадку мова йде про ті чи інші сторони розвитку продуктивних сил, стан і якість навколишнього середовища, в іншому — про кардинальні питання зовнішньої і внутрішньої політики, в третьому — про стосунки людини і суспільства тощо. Глобальні проблеми загострились настільки, що без них неможливо нині скласти реалістичне уявлення про сучасні тенденції суспільного розвитку, про майбутнє людства.

Що охоплюється поняттям "глобальні проблеми"? Які характерні ознаки дають змогу говорити про них як про явище особливе, що стосується всього людства? Відповіді на ці запитання важливі не лише в теоретичному, а й у практичному плані. Від того, які саме проблеми будуть визнані глобальними, якою мірою буде пізнана їхня природа, багато в чому залежить і вибір рішень, а, отже, й доля багатьох народів і держав, майбутнє планети.

Одні вчені на Заході довільно звужують коло глобальних проблем, зводячи всю їх багатоманітність до двох-трьох. Інші вдаються до протилежних крайнощів, відносять до них проблеми, які не мають нічого спільного із світовими процесами, а стосуються тільки певних країн або окремих соціальних груп.

Усе це зумовлює необхідність докладної характеристики глобальних проблем сучасності. До них слід віднести ті, які, по-перше, мають справді планетарний, загальносвітовий характер, зачіпають життєві інтереси всіх народів і держав; по-друге, загрожують усьому людству в разі, якщо не будуть вчасно вирішені; по-третє, вимагають для свого розв'язання спільних і невідкладних зусиль усіх держав і народів.

Ще однією характерною рисою глобальних проблем можна вважати їхній динамізм. Він означає насамперед можливість збільшення кількості проблем, що зараховуються до глобальних, а також вірогідність ослаблення чи посилення гостроти однієї з них. Тому важливо вчасно оцінити ті проблеми, які можуть набути глобального характеру, і вчасно виробити реакції суспільства на гострі питання сучасності.

Виходячи з динамічного характеру і складності глобальних проблем сучасності, можна припустити, що спільні зусилля держав не обов'язково швидко приведуть до повсюдного і повного вирішення їх. Зокрема, дедалі зростаючі потреби держав у мінерально-сировинних ресурсах зумовлюють загострення мінерально-сировинної проблеми протягом найближчих десятиліть, а господарська діяльність у багатьох країнах поки що не дає змоги домогтися помітного поліпшення екологічної ситуації.

Для розуміння суті і шляхів вирішення глобальних проблем необхідно з'ясувати їхнє походження і природу, причини загострення протягом останніх десятиліть. Слід зазначити, що з ними, але не в глобальному, а в локальному (чи регіональному) масштабі людство зіткнулося ще за часів своєї молодості і вже тоді змушене було шукати шляхи їх вирішення. До певного часу спостерігалася якась гармонія у діях протилежних процесів: одні з них порушували природну рівновагу, інші — відновлювали. Доки незрілими лишалися суспільні відносини, а також засоби праці, відносна гармонія між людиною і природою зберігалась. Але з розвитком продуктивних сил людина дедалі більше оволодівала мистецтвом боротьби із стихійними силами, підкоряючи собі природу, добивалась таких змін у природі, які відповідали б її зростаючим потребам. Тісний взаємозв'язок у відносинах між людиною і природою, суспільством і природою та всередині суспільства став виступати як загальна закономірність.

Таким чином, глобальні проблеми мають подвійний соціоприродний ха-рактер. Вони водночас і природні, і соціальні. При цьому останній елемент відіграє вирішальну роль. Адже соціальні умови розвитку визначають, по-перше, серйозність і глибину глобальних проблем, небезпечність їхнього розвитку для людства, по-друге, зміст підходів, методи і засоби вирішення цих проблем.

У системі сучасної глобалістики важливе місце посідають проблеми війни і миру.

Якісно нові умови, нова ситуація владно вимагає нового підходу до вирішення питань безпеки. У наш час ядерна війна неприпустима: її не можна виграти, у ній не буде ні переможців, ні переможених. Тому найскладніші проблеми, глибокі розбіжності й конфлікти сучасного світу можна і треба вирішувати не військовою силою, а тільки політичним шляхом.

Разом з тим важливо усвідомлювати, що сьогодні небезпеку для людства становлять не тільки воєнні конфлікти, застосування сучасної воєнної техніки, а й мирна техніка. У працюючій мирній технічній системі, наприклад АЕС, випадкове пошкодження ймовірніше, ніж у "непрацюючій" воєнній техніці. Уявлення про екологічну чистоту АЕС давно виявилося міфом. Різниця між воєнною і мирною ядерною технікою полягає лише в тому, що перша знищує все живе швидко, а друга — поступово, але і та й інша неминуче підривають коріння його існування. Радіоактивне зараження людей і середовища їхнього проживання відбувається відносно повільно і позначиться повною мірою в майбутньому.

В останній третині XX ст. різко погіршилась якість середовища, що оточує людину: забруднюються повітря, річки, озера, моря; зростають шумові навантаження, особливо в містах; захаращуються великі території різноманітними відходами; знищуються багато видів флори і фауни; деградують ґрунти та поширюються інші форми порушення цілісності природи. [5, c. 26-34]

Заданими ООН, наприкінці 80-х років у атмосферу щорічно викидалося 150 мільйонів тонн двооксиду сірки, 50 мільйонів тонн окису азоту, 300 мільйонів тонн окису вуглецю, 15 мільярдів тонн двоокису вуглецю, 700 тисяч тонн фреонів, 100 тисяч тонн ртуті, 500 тисяч тонн свинцю тощо.

Нагромадження вуглекислоти в атмосфері, запиленість зросли у багатьох містах світу в десятки разів. Внаслідок утворення навколо Землі шару вулекислого газу виникла загроза несприятливої зміни клімату із порушенням енергетичного балансу і поступовим підвищенням температури. Це призведе до танення полярної криги й затоплення великих прибережних масивів і багатьох міст. Виникла небезпека порушення балансу кисню, зруйнування озонового екрана в нижній стратосфері при польоті надзвукових літаків. Збільшилося забруднення Світового океану (близько 0,1% видобутку нафти на морських шельфах потрапляє в океан). У цілому обсяг забруднюючих відходів виробництва становив у 1970 p. 40 мільярдів тонн, а до 2000 p. він може зрости до 100 мільярдів тонн і більше. Стосовно обсягу забрудненої води, то він може збільшитися в 10 разів.

Велику загрозу природі і самому існуванню людини становлять "кислотні дощі", які виникають внаслідок викидів у атмосферу різних хімічних сполук. А запилення атмосфери відходами видобувної промисловості, сільського господарства, транспорту, енергетики призводить до непередбачуваних змін кліматичних процесів.

Радіаційні, теплові, шумові, електромагнітні зміни також погіршують умови життя людей. Усе це в кінцевому підсумку пов'язане з відходами сучасної виробничої технології в усьому світі. Нині від 90 до 98% речовини, взятої від природи, перетворюється на відходи і забруднює середовище. За нинішніх тенденцій до 2000 p. обсяг газоподібних забруднювачів атмосфери може досягти 50 мільярдів тонн, викидів твердих речовин — 725 мільярдів тонн.

Дедалі гострішого характеру набувають на нашій планеті проблеми "водного голоду" і забезпечення людства мінеральною сировиною та енергією, а також демографічна проблема.

З середини нашого століття в світі відбувається безпрецедентне зростання чисельності населення: у 1950 p. воно становило 2,5 млрд чоловік, а в 1987 р. досягло 5 млрд, тобто зросло за третину століття більше, ніж за попередні півтора століття. Нині народжується щороку 130 млн чоловік, помирає близько 50 млн., приріст становить майже 80 млн чоловік. 9/10 приросту зумовлені демографічним вибухом, що спостерігається в країнах Африки, Азії і Латинської Америки. За даними спеціалізованих організацій ООН, до 2025 p. населення світу зросте на 3 млрд чоловік, причому в Латинській Америці, наприклад, воно подвоїться. Це означає, що до наявних фондів споживання треба додати принаймні стільки ж продовольства, житла, лікарень, шкіл, товарів повсякденного попиту, скільки є нині. Причому зробити це необхідно лише для того, щоб не знизити сучасного рівня життя. Але мета розвитку молодих країн — не збереження вкрай низького рівня життя, а його неухильне піднесення.

Небезпечність тенденцій у демографічній ситуації така, що в третє тисячоліття людство може вступити з 1 млрд голодуючих і такою ж кількістю людей, що не знаходять застосування своїй праці в містах, 2 млрд сільських жителів, затиснутих у лещатах аграрного перенаселення, 1,5 млрд знедолених, що живуть за межею бідності.

Сучасна демографічна ситуація являє собою глобальну проблему передусім тому, що стрімке збільшення населення відбувається у країнах Азії, Африки, Латинської Америки. Водночас ці держави через відсталість в економічній, соціальній, культурній сферах неспроможні забезпечити населення, що подвоюється кожних 20—30 років, матеріальними і культурними благами. Безумовно, демографічна політика належить до національної компетенції незалежних держав. Однак їхні труднощі при вирішенні демографічних проблем уже нині відбиваються на міжнародних відносинах в цілому і можуть призвести до катастрофічних наслідків не лише для них самих, а й для світової економіки й політики.

Ці й інші явища свідчать про те, що всі глобальні проблеми,сучасності тісно взаємопов'язані і взаємозумовлені, тому ізольоване' вирішення їх практично неможливе. Нездатність людства розв'язати хоча б одну із глобальних проблем надзвичайно негативно вплине на можливість вирішення всіх інших проблем.

Так, ненасильницький мир без ядерної зброї створює необхідні передумови і гарантії для практичного вирішення всіх глобальних проблем в умовах міжнародного співробітництва, зокрема для вирішення продовольчої проблеми, що досить гостро стоїть в багатьох розвинутих країнах.

Західні вчені пояснюють загострення продовольчої проблеми у світі "природними" причинами, головною з яких є випереджаюче зростання народонаселення порівняно із збільшенням продуктів харчування. Перспективи вирішення проблеми голоду в країнах "третього світу" вони пов'язують із здійсненням політики регулювання приросту населення. Деякі експерти (Я.Тінберген, Г.Кан, ВЛеонтьєв) акцентують увагу на технологічній відсталості країн, що розвиваються, яка полягає у примітивному й малопродуктивному сільському господарстві.

До глобальних проблем слід віднести й майбутнє людини. Проблема людини як особливе вираження одвічних філософських питань набула ще одного відтінку: нині вона активізувалась з погляду проблемності людського існування взагалі. Щоб мати майбутнє, людина має вижити як вид. Питання сенсу людського життя, значення культури, змісту людської діяльності набувають уже не суто академічного, теоретичного, суспільно-відповідального звучання, а потребують конкретних соціально-практичних рішень. [8, c. 381]

Такі найважливіші і найактуальніші глобальні проблеми сучасної епохи, з якими зіткнулось людство на порозі нового тисячоліття своєї історії. У працях багатьох західних вчених вирішення найважливіших проблем людства, як і в уявленнях про найближче й віддалене майбутнє людства, єдності немає. Ще недавно частина їх відстоювали позицію "соціально-екологічного песимізму", доводячи, що світ нібито досяг апогею розвитку виробництва, споживання невідновлюваних ресурсів і в недалекому майбутньому на нього чекає крах. Чимало західних спеціалістів у галузі екології (Дж.Форрестер, Д.Медоуз, М.Месарович, Б.Пестель та ін.) вважають, що людство має вибирати між матеріальним прогресом і продовженням життя на Землі.

Однак з другої половини 70-х років дедалі більше з'являлось публікацій, автори яких намагалися довести, що нестача джерел енергії, продовольства та інших ресурсів не абсолютна, а відносна, і людство може ці проблеми вирішити. В одній з останніх доповідей Римського клубу "Шляхи, що ведуть у майбутнє" (її автор — американський економіст українського походження Б.Гаврилишин) висувається концепція створення загального "світового порядку", в рамках якого людство може справитися з уже наявними проблемами і з тими, які обов'язково виникнуть у майбутньому.

Особливість сучасної історичної ситуації полягає в тому, що макросвіт людства входить у мікросвіт індивіда. На плечі кожного певною мірою покладається загальна історична відповідальність. А це вимагає розширення горизонтів соціального й історичного мислення людей. Але хіба можна сказати, що таке розширення стало повсюдним і загальним фактором життя? Звичайно, ні. Не можна не бачити разом з тим процесів зміни самосвідомості людей.

Сучасне і майбутнє розпочатих сьогодні в країні соціальних перетворень перебуває в руках людини. Проте складається враження, що ми сприймаємо лише позитивні сторони людського фактора як феномена нашої соціальної практики, навмисне минаючи певні "небезпечні" висновки і "підводні рифи". Настав час чесно і безпристрасно подивитись на цю проблему. Людський фактор — це не тільки першооснова нашого подальшого суспільного розвитку, а й одна з історичних причин наших невдач і поразок. А якщо бачити перспективу, то ми прагнемо виховати всебічно і гармонійно розвинену людину майбутнього громадянського суспільства.

Зміни, що відбуваються сьогодні у світі, — важливий крок на шляху переходу людства до нової цивілізації, яка може бути сформована на шляхах розв'язання глобальних проблем. Ця нова, майбутня цивілізація, на нашу думку, знищить відчуження людини від людини, суспільства, природи і від продукту праці, покладе кінець поділу людства на антагоністичні класи та соціальні групи і створить реальні умови для його самопізнання і вільного самооб'єднання на принципах нового гуманізму. Нова цивілізація в тенденції свого розвитку являє собою якісно новий ступінь у розвитку людини і суспільства, що інтегрується в єдине людство, системність якого можна порівняти в якісному відношенні з природними системами, залученими в сферу людської діяльності. Тільки на цьому етапі людство займе своє гідне, відносно самостійне місце в системі оточуючих космічних процесів і сил, стане специфічним єдиним утворенням.

Розмірковуючи про перспективи людства, слід підкреслити, що мова йде про можливості якогось єдиного демократичного і гуманного світового співтовариства, в якому будуть співіснувати різні форми власності — і суспільна, і приватна, неоднакові форми суспільних відносин. Але з однією умовою. Це мають бути суспільства демократії, суспільства, де людина буде центром усіх відносин.

Зрозуміло, що тільки на цьому шляху можливе подальше розгортання прогресивних процесів, розквіт нової цивілізації. Зверненість до культури, людини, її духовного світу диктується необхідністю кардинальної зміни продуктивних сил, раціональним використанням найновіших досягнень науково-технічного прогресу. При цьому слід маги на увазі, що розвиток технічної і технологічної основи суспільства не автоматично впливає на перетворення соціального життя, а опосередковано, через систему суспільних відносин, яка зберігає певну самостійність. Тому науковий погляд на перспективи людства у зв'язку з технічним прогресом може сформуватися на основі всебічного аналізу системи "людина — наука — технологія — суспільство"[14, c. 86-88].

4. Міжнародне регулювання глобальних проблем.

Боротьба за світове панування та ворожнеча між провідними країнами світу призвели до загибелі першої моделі глобалізуючого світу, що виникла на початку ХХ ст. (після Першої світової війни та серії руйнівних революцій), для попередження нових катаклізмів була організована Ліга Націй. Вона була створена у 1919 році за ініціативою країн-переможець у війні Франції та Великобританії. До неї увійшли більше 30 країн. Проте США не увійшли до цієї організації, Німеччина й Італія вишли з неї в 1934 році, вже готуючись до майбутньої агресії. Після виходу фашистських держав СРСР увійшов у Лігу Націй, але в 1939 році був виключений з неї за агресію проти Фінляндії. Ліга Націй не виконала своєї мети і фактично припинила своє існування. Почалася Друга світова війна.

Після її закінчення держави-переможці знову зробили спробу створення міжнародної організації, здатної регулювати відносини між країнами і вирішувати світові проблеми. В 1945 р. була створена Організація Об'єднаних Націй (ООН), а роком раніше на Бреттон-Вудській конференції був організований Міжнародний валютний фонд і Світовий банк. На сьогодні в системі міжнародних організацій налічується більше 4 тис., з яких більше 300 – міждержавні.

Міжнародні організації можна поділити за декількома принципами на:

1. Міждержавні (міжурядові) та недержавні. Переважна більшість міжнародних організацій – недержавні. Серед них велика кількість різноманітних асоціацій, союзів і фондів.

2. Універсальні, відкриті для всіх держав, і спеціалізовані, наприклад, регіональні чи галузеві міжнародні організації.

3. Організації загальної компетенції, що охоплюють всі сфери політичних, економічних, соціальних та культурних відносин (ООН, Рада Європи, Ліга арабських держав), і спеціальної компетенції, які здійснюють співробітництво в будь-якій визначеній сфері (Всесвітній поштовий союз, Міжнародна організація праці, Всесвітня організація охорони здоров'я).

4. Міждержавні та наддержавні організації, рішення яких на відміну від рішень міждержавних організацій, безпосередньо поширюються на фізичних і юридичних осіб держав-членів організацій (наприклад, Рішення ЄС обов'язкові для всіх осіб в країнах ЄС).

5. Відкриті організації, до яких можна вільно вступати, і закриті, вступ до яких відбувається по запрошенню першозасновники (наприклад, НАТО).

Ми будемо класифікувати за напрямками їх діяльності та об'єктами регулювання (рис. 1). У відповідності з такими класифікаційними ознаками економічні міжнародні організації можна поділити на:

а) організації, призначені для рішення комплексних політичних, економічних, соціальних і екологічних проблем. Сюди відносять організації системи ООН, ОЕСР, Рада Європи й ін.;

б) організації, які регулюють світові фінансові ринки і міжнародні валютно-фінансові відносини (МВФ, група Світового банку та ін.);

в) організації, що регулюють товарні ринки і міжнародні торгівельні відносини (СОТ, ОПЕК та ін.);

г) регіональні міжнародні організації (НАФТА, ЄС та ін.).

Міжнародні організації системи ООН.

ООН займає, безумовно, центральне місце серед міжнародних організацій, її роль в світовій економіці важко переоцінити. Членами ООН є 185 держав.

Офіційні цілі ООН:

  • підтримка міжнародного миру та безпеки шляхом прийняття колективних заходів і мирного врегулювання спорів;
  • розвиток дружніх відносин між країнами на основі поваги, принципу рівноправ’я, самовизначення народів;
  • здійснення міжнародного співробітництва у вирішенні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру та розвиток поваги до прав людини і основних свобод для всіх людей без будь-яких відмінностей;
  • виконання функції центрального органу з узгодження зусиль різних країн, що направлені на досягнення цієї мети.

ООН розробляє рекомендації, конвенції, заходи, які пропонують своїм членам прийняти і реалізувати шляхом включення до законодавства чи шляхом введення до нормативних актів. ООН прагне спонукати держави до прийняття відповідних заходів щодо координування їх дій та ініціатив.

Система ООН складається з головних і допоміжних органів, спеціалізованих організацій та установ і автономних організацій, які є складовою частиною в системі ООН. [9, c. 174]

До числа головних органів відносять: Генеральна асамблея (ГА); Рада безпеки (РБ); Міжнародний суд і Секретаріат. Допоміжні органи, що виявляться необхідними, засновуються у відповідності до Статуту.

Розглянемо внутрішню структуру міжнародних економічних організацій в системі ООН.

Генеральна асамблея є її головним органом. Вона уповноважена вирішувати будь-які питання в рамках Статуту організації. Генеральна асамблея виносить резолюції, які, хоч і не є обов'язковими для її членів, все ж спричиняють помітний вплив на світову політику та розвиток міжнародного права. За весь час існування прийнято 10 тис. різноманітних резолюцій. Генеральна асамблея остаточно затверджує всі міжнародні конвенції з економічних питань. В її структурі економічними проблемами займаються:

1. Комітет з економічних і фінансових питань, який продукує резолюції до пленарних засідань Генеральної асамблеї.

2. Комісія ООН з права міжнародної торгівлі – ЮНСІТРАЛ, яка займається гармонізацією та уніфікацією правових норм у міжнародній торгівлі.

3. Комісія з міжнародного права, котра працює над розвитком і кодифікацією міжнародного права.

4. Комітет з інвестицій, що сприяє розміщенню інвестицій із коштів фондів, які знаходяться під контролем ООН.

Економічна і соціальна рада (ЕКОСОР) є важливішим органом ООН, що відповідає за економічні, соціальні, культурні та гуманітарні аспекти політики ООН.

До функцій ЕКОСОР належать:

  • проведення досліджень і складання доповідей з міжнародних питань в області економічної та соціальної сфери, культури, освіти, охорони здоров'я і надання з цих питань рекомендацій Генеральній асамблеї, членам Організації та зацікавленим спеціалізованими установам;
  • обговорення міжнародних економічних і соціальних проблем глобального і міжгалузевого характеру та продукування рекомендацій щодо політики з цих проблем для держав-членів і системи ООН в цілому;
  • контроль та оцінка здійснення спільної стратегії політики першочергових задач, встановлених Генеральною асамблеєю в економічній, соціальній і суміжних сферах;
  • забезпечення узгодження та послідовне практичне оперативне здійснення на комплексній основі відповідних директивних рішень і рекомендацій, що приймаються на конференціях ООН та інший формах у рамках системи ООН, після затвердження Асамблеєю і/або ЕКОСОР;
  • забезпечення загальної координації діяльності організацій системи ООН в економічній, соціальній і суміжних областях з метою здійснення першочергових задач, встановлених Генеральною асамблеєю для системи в цілому;
  • проведення всебічних оглядів політики в області оперативної діяльності в усій системі ООН.

ЕКОСОР має у своєму складі комісії, комітети, спеціальні групи, які займаються економічними питаннями.

Крім безпосередніх органів ООН до системи входять спеціалізовані установи та міжурядові організації.

Організації системи ОЕСР та інші МО загальної компетенції.

Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) заснована у 1961 р. на базі Організації європейського економічного співробітництва, правонаступницею якої вона є.

Членами ОЕСР є 28 промислово розвинутих країн: Австралія, Австрія, Бельгія, Великобританія, Угорщина, Німеччина, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Канада, Люксембург, Мексика, Нідерланди, Нова Зеландія, Норвегія, Польща, Португалія, Республіка Корея, США, Туреччина, Фінляндія, Франція, Чехія, Швейцарія, Японія.

Основною функцією ОЕСР є координація економічної політики країн-учасниць з метою пом'якшення протиріч, що виникають у світовій системі господарювання. Серед найбільш важливих напрямків діяльності ОЕСР – питання регулювання міжнародної торгівлі, стабілізації валютно-кредитної системи, проблеми взаємовідносин з країнами, що розвиваються. Проте рішення, прийняті з цих питань, носять рекомендаційний характер і рідко призводять до узгоджених дій.

Офіційні цілі ОЕСР:

  • сприяння стійкому економічному і соціальному розвитку як країн-учасниць, так і країн, які не беруть участі в організації;
  • розробка ефективних методів координації їх торгівельної та загальноекономічної політики;
  • сприяння досягненню найбільш високого рівня стійкого економічного розвитку, зайнятості та рівня життя в країнах-членах при збереженні фінансової стабільності, вносячи, таким чином, внесок у розвиток світової економіки;
  • сприяння розвитку світової торгівлі на багатосторонній недискримінаційній основі у відповідності з міжнародними зобов'язаннями;
  • стимулювання і координування дій у сфері надання допомоги державам, що розвиваються.

“Група семи” або “Велика сімка”, “G7”, є організацією самих економічно потужних країн ОЕСР. Вона була заснована у 1975 р. для вирішення глобальних фінансових і валютних питань, але згодом функції групи постійно розширювались, і зараз на щорічних зустрічах глав урядів обговорюється весь спектр глобальних проблем. Великобританія, Німеччина, Італія, Канада, США, Франція та Японія, що входять до групи, забезпечують зараз близько 60% світового ВВП, і цей факт пояснює і визначає великий вплив “Великої сімки” на розвиток світової економіки. В 1997 р. до “Групи семи” увійшла Росія, і тепер її часто називають “Групою восьми”. Хоча “де-факто” Росія ще не стала повноправним членом цього елітного клубу, і його, скоріш за все, правильніше було б називати “Групою семи з половиною”. Проте на зустрічі 2000 р. на японському острові Окінава Росія показала, що вона вже набуває певного впливу.

Міжнародне енергетичне агентство (МЕА) є автономним органом в рамках ОЕСР. Основними напрямками діяльності МЕА є:

  • сприяння країнам-членам на основі довгострокового співробітництва у розвитку різноманітних джерел енергії шляхом заохочення ефективного використання вугілля, природного газу, гідроенергії, ядерної енергії, відновлених джерел енергії з урахуванням екологічних факторів;
  • здійснення заходів з подолання надзвичайних ситуацій шляхом створення резервних запасів; скорочення споживання нафти; можливості швидкого переключення з нафти на інші види палива; збільшення місцевого виробництва енергії; підтримка на постійній основі системи розподілу нафти у надзвичайних ситуаціях;
  • проведення аналізу політики країн-членів в області енергетики з метою сприяння ефективному використанню та збереженню енергоресурсів, аналізу використання джерел, альтернативних нафті;
  • проведення досліджень світового ринку нафти; технологій в області енергетики.

Агентство з ядерної енергії (АЯЕ) також діє в рамках ОЕСР. Основними напрямками діяльності агентства є координація політики країн-членів АЯЕ в області ядерної енергетики і здійснення програм з безпеки реакторів і розвитку ядерної енергетики. На долю членів АЯЕ доводиться 80% світового виробництва ядерної енергетики.

Крім міжнародних організацій систем ООН і ОЕСР є цілий ряд організацій загальної компетенції, тобто, що займаються всім спектром соціально-економічних проблем.

Рада Європи є міжурядовою організацією широкого профілю. Її членами є 40 країн Європи, включаючи Росію (з 1996 р.). Основними сферами діяльності Ради Європи є:

· права людини;

· засоби масової інформації;

· співробітництво в правовій області;

· соціальні та економічні питання;

· охорона здоров’я, освіта, культура, спорт і регіональне управління;

· зовнішнє середовище.

Керівним органом Ради є Комітет міністрів, що складається з міністрів іноземних справ 40 країн, а дорадчим – Парламентська асамблея. Рада Європи виробляє конвенції з питань міждержавного правового співробітництва, які набувають обов’язкову силу для ратифікуючих їх держав.

Співдружність націй – добровільне об'єднання 53 незалежних держав, історично пов'язаних з Великобританією (колишні колонії та домініони). Главою співдружності визнається монарх Великобританії. Співдружність сприяє соціально-економічному розвитку країн-учасниць, проводить наукові, культурні та екологічні програми.

Організація з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) створена у 1975р. як форум для ведення діалогу і налагодження співробітництва між країнами-учасницями. Членами ОБСЄ є 55 країн. На форумах ОБСЄ збираються разом всі європейські країни, а також США і Канада, які мають спільні норми в області прав людини, основних свобод, демократії та законності. [11, c. 3-4]

Крім вищеназваних організацій до цієї групи належать: Ліга арабських держав, що об'єднує 22 близькосхідні та північноафриканські країни, Організація Ісламська конференція, яка ставить за мету посилення мусульманської солідарності та об'єднує 50 мусульманських держав, включаючи Азербайджан, Казахстан, Киргизію, Таджикистан; і Північне співробітництво, яке організує взаємодію Данії, Норвегії, Швеції, Фінляндії та Ісландії.

Центральне місце серед міжнародних фінансових організації займає група Світового банку (World Bank).

До групи Світового банку входять:

1. Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), створений в 1944 р. з метою надання кредитів відносно багатим країнам, що розвиваються.

2. Міжнародна асоціація розвитку (МАР), заснована в 1960 р. з метою надання кредитів на особливо пільгових умовах країнам, що розвиваються.

3. Міжнародна фінансова корпорація (МФК), створена у 1956 р. з метою сприяння економічному розвитку в країнах, що розвиваються, шляхом надання підтримки приватному сектору.

4. Багатостороннє агентство з інвестиційних гарантій (МАІГ), основане у 1988 р. з метою заохочення іноземних інвестицій у країнах, що розвиваються, шляхом надання гарантій іноземним інвесторам від втрат, викликаних комерційними ризиками.

5. Міжнародний центр з урегулювання іноземних спорів (МЦУІС), створений у 1966 р. з метою сприяння збільшенню потоків міжнародних інвестицій шляхом надання послуг по арбітражному провадженню та врегулюванню спорів між урядами й іноземними інвесторами.

Конференція ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД) створена у 1964 р. і займається проблемами міжнародної торгівлі, транспортування товарів і фінансування торговельних операцій. Членами ЮНКТАД є 185 держав-членів ООН.

Основними напрямками діяльності ЮНКТАД є:

1. Регулювання торговельних операцій і економічних відносин між державами, розробка концепцій і принципів світової торгівлі.

2. Розробка заходів з регулювання міжнародної торгівлі сировинними товарами. Кінцевою метою є стабілізація цін на світових ринках.

3. Розробка заходів і засобів політики й економічного співробітництва.

4. Сприяння розвитку економічного співробітництва між країнами, що розвиваються.

5. Ведення інформаційної та аналітичної роботи з широкого кола проблем.

ЮНКТАД випускає щорічні доповіді про стан світової торгівлі та пов'язані з нею питання, що представляють безперечний інтерес для всіх цікавих до розвитку світової економіки (www.unctad.org).

Найвищим органом ЮНКТАД є Конференція (слід розрізняти два поняття конференція як найменування самої організації та Конференція як назва найвищого органу). Конференція збирається на сесії, що проводяться один раз на чотири роки на рівні міністрів з метою визначення головних напрямків політики та вирішення питань, пов'язаних з програмою роботи. Всього було проведено 10 сесій.

Сесії ЮНКТАД представляють собою багатосторонні економічні форуми, що проводяться в рамках системи ООН. Більшість рішень ЮНКТАД по суті питань, які розглядаються, не мають обов'язкової сили і носять рекомендаційних характер.

Міжнародний торгівельний центр ЮНКТАД/СОТ є допоміжним органом ООН і СОТ, які діють через ЮНКТАД. Основна його функція – координація. Він дозволяє підвищити ефективність використання коштів фондів ПРОООН.

Крім вищеназваних комплексних торгівельних організацій існують ще багато спеціальних організацій, котрі регулюють окремі товарні ринки.

Міжурядові організації з регулювання світових товарних ринків, так звані Міжнародні товарні організації (МТО), включають:

  • Міжнародні організації;
  • Міжнародні ради;
  • Міжнародні консультативні комітети;
  • Міжнародні дослідницькі групи.

Міжнародні товарні організації мають за мету спостереження за реалізацією міжнародних товарних угод, а також вивчення стану світових товарних ринків і обговорення проблем, пов'язаних з співвідношенням попиту і пропозиції на конкретних ринках, і продукування рекомендацій урядам країн-учасниць (Міжнародні консультативні організації та Міжнародні дослідницькі групи). Діяльність Міжнародних товарних організацій певною мірою обмежує можливості для односторонніх дій деяких країн – виробників сировини, перешкоджає створенню міжнародних об'єднань експортерів картельного типу.

Приміром, дуже важливою міжнародною організацією картельного типу є Організація виробників та експортерів нафти (ОПЕК). Вона контролює більшу частину ринку нафти, і домовленості країн ОПЕК про розміри добування практично визначають ціни світового ринку. Розвинуті країни-імпортери нафти постійно чинять тиск на ОПЕК з метою спонукання її до рішень про збільшення видобутку. Особливого загострення це питання набуло осінню 2000 р. у зв'язку з “бензиновою кризою” в країнах Західної Європи[9, c. 176-178].

Висновки

За ознаками глобальні проблеми поділяють на три сфери дії.

Дії першої сфери належать проблеми, які виникають у сфері взаємодії природи і суспільства. Серед них: надійне забезпечення людства сировиною, енергією, продовольством тощо, збереження природного навколишнього середовища, освоєння ресурсів Світового океану, оволодіння космічним простором. Витоки цих проблем закладені в тенденціях і закономірностях розвитку світових продуктивних сил, які сприяють як розширенню можливостей задоволення потреб людини в засобах існування, так і зростанню старих потреб і виникненню нових. Особливість переростання цих проблем у глобальні полягає в тому, що сьогодні, як ніколи раніше, споживання ресурсів, що відновлюються і що не відновлюються, досягло величезних масштабів і характеризується тенденцією до подальшого зростання. Виникла ситуація, коли з найбільшою гостротою виявилася суперечність між потребами суспільства в природних джерелах існування і можливостями природи задовольнити ці потреби. Відносна обмеженість природних ресурсів робить необхідним пошук радикальних рішень проблеми, що склалася, у світовому масштабі.

До другої сфери належать проблеми суспільних взаємовідносин, а саме: відносин між державами різних економічних устроїв, подолання економічної відсталості багатьох країн світу, локальні, регіональні та міжнародні кризи тощо. На перший план серед них вийшла проблема регіональних конфліктів, у тому числі і в державах, що переходять до ринкових відносин. Про це свідчать події у колишньому СРСР, колишній Югославії, на Близькому Сході тощо. Важливою залишається на цьому фоні проблема відвертання загрози застосування ядерної зброї. У розв'язанні цієї проблеми заінтересовані не тільки держави, які мають ракетно-ядерний потенціал, а й народи усієї планети. Тільки спільними зусиллями можна відвернути загибель людської цивілізації.

Третя сфера - розвиток людини, забезпечення її майбутнього. Вона охоплює передусім проблеми пристосування сучасної людини до умов природного і соціального середовища, що змінюються під впливом науково-технічного прогресу, питання сучасної урбанізації, боротьби з епідеміями і тяжкими захворюваннями (серце-во-судинними, онкологічними, СНІДом). Проблему людини і її майбутнього вчені розглядають як таку глобальну проблему, в якій концентруються і багаторазово підсилюються всі інші проблеми людського співжиття. ,

Класифікація глобальних проблем за сферами дії не означає, що вони відокремлені одна від одної. Межі між сферами часто мають умовний характер, а окремі глобальні проблеми зумовлені процесами, що е результатом взаємодії, скажімо, не тільки природи і суспільства, а й взаємовідносин між державами. Наприклад, продовольча криза в цілому ряді малорозвинутих країн є результатом не тільки їхнього внутрішнього розвитку, а й специфічного поділу праці у світовій системі господарства, дисгармонії світових господарських зв'язків. Та до якої б сфери не належала та чи інша глобальна проблема, вона має свої форми суперечностей, диспропорцій та функціональної незбалансованості.

Кожна глобальна проблема є об'єктивною за своїм характером і має матеріальну основу. Процеси інтернаціоналізації господарського життя, науки, культури і політики визначають зростання взаємозв'язку окремих ланок світового господарства, взаємозалежності держав і тим самим становлять основу для можливості глобалізації окремих проблем людської цивілізації. При наявності суперечності між: світовим економічним розвитком і соціальним прогресом людства виникають об'єктивні причини для перетворення можливості глобалізації на її реальність, тобто появи глобальних проблем. Наприклад, розв'язавши коло великих проблем у галузі функціональних і прикладних досліджень, техніки і технології, науко-во-технічний прогрес водночас зумовив появу комплексу нових потреб, поставив нові завдання, які в умовах високого ступеня інтернаціоналізації господарського життя набули глобального характеру. З розвитком НТР гостро постала проблема охорони навколишнього середовища, невідкладного розв'язання потребує проблема сировинних джерел та ін.

Крім того, на прояв і загострення глобальних проблем впливають реальні конкретно-історичні умови. Без урахування соціальних факторів, специфіки суспільного устрою окремих держав неможливо до кінця з'ясувати суть і джерела цих проблем.

Отже, при аналізі глобальних проблем слід враховувати загальні закономірності історичного процесу; загальні тенденції розвитку продуктивних сил, впливу на них НТР; соціальні фактори. За цих умов оптимальне розв'язання глобальних проблем потребує поєднання науково-технічних і соціально-політичних факторів у єдиний механізм, основу якого становитимуть колективні дії усіх держав. Координація зусиль сторін, що беруть участь у розв'язанні глобальних проблем, ґрунтується на визначенні посильного внеску кожної з країн та умов участі незалежно від рівня економічного розвитку і соціального устрою її.

Список використаної літератури

  1. Власов В.І. Глобалізація і глобальна продовольча проблема // Економіка АПК. -2004. -№ 1. - С.15-22
  2. Власов В. Тенденції та проблеми глобальних процесів у світовій продовольчій сфері // Економіка України. -2006. -№ 3. - С. 75-80
  3. Гайдуцький, А. П. Міжнародні інвестиційні процеси у розв"язанні глобальної продовольчої проблеми. // Актуальні проблеми економіки. - 2006. - № 1. - С. 111-121.
  4. Зевин Л. Проблемы регулирования глобальных экономических процессов. // Мировая экономика и международные отношения. - 2002. - N7.-С.38-45.
  5. Ковалев Е. Глобальная продовольственная проблема. // Мировая экономика и международные отношения. - 2004. - №10.- С.26-34.
  6. Ляшенко Д. Глобальні проблеми сучасності. // Географія та основи економіки в школі. - 2004. - №2.-С.25-29.
  7. Ляшенко Д.О. Глобальні проблеми сучасності та їх можливий прояв в Україні // Український географічний журнал. - 2002. - №3.-С.63-68.
  8. Міжнародна економіка : Навчальний посібник / За ред. Ю.Г.Козака, В.М.Новацького. - Київ : АртЕк, 2002. - 436 с.
  9. Міжнародна економіка : Підручник / За ред. А.П.Румянцева. - Київ : Знання, 2004. - 449 с. - ( Вища освіта XXI століття).
  10. Міжнародна економіка : Посібник для вузів / За ред. К.І. Ржепішевського. - Київ : Центр навчальної літератури, 2004. - 672 с.
  11. Олійник Я. Глобальні проблеми людства: Контексти виникнення// Краєзнавство. Географія. Туризм.. -2006. -№ 38. - С. 3-4
  12. Семенов Г. А. Міжнародні економічні відносини: аналіз стану, реалії і проблеми: Навчальний посібник/ Г. А. Семенов, М. О. Панкова, А. Г. Семенов; Мін-во освіти і науки України, Гуманітарний ун-т " Запорізький ін-т державного та муніципального управління " . -2-ге вид., перероб. і доп.. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -231 с.
  13. Сиротенко А. Глобальні проблеми людства // Географія та основи економіки в школі. -2002. -№ 1. - С. 11-16
  14. Солонінко, К. С. Макроекономіка : Навчальний посібник для вузів. - Київ : ЦУЛ, 2002. - 320 с.
  15. Фідря Н. Глобальні проблеми людства та ідея сталого розвитку суспільства // Краєзнавство. Географія. Туризм.. -2005. -№ 33. - С. 17-21
Скачати

Схожі роботи