загрузка...

Мовознавство

Словники на уроці української мови

Повний текст роботи з малюнками та таблицями доступний при скачуванні. Скачати
Дата введення: 2011-05-03       26 ст.

1.РОБОТА ІЗ СЛОВНИКАМИ НА УРОЦІ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

2.СЛОВНИК У РОБОТІ ВЧИТЕЛЯ

Висновки

Література

Вступ

Одним з видів довідкових посібників є словники. Вони містять систематизований опис слів. Ще в сиву давнину існували так звані глосарії — збірники глос (тобто пояснень малозрозумілих слів з текстів) та вокабуларії — збірники слів для навчальної, культової та іншої мети.

У сучасній системі словників розрізняють енциклопедичні, які пояснюють не слова, а означувані ними поняття, та лінгвістичні словники, які досліджують саме слово. Серед лінгвістичних є словники одномовні тлумачні, що представляють лексику в нормативному аспекті, двомовні (багатомовні) перекладні, діалектні, частотні, етимологічні, історичні, ономастичні, словотвірні, граматичні, неологізмів, сленгу, іншомовних слів, словосполучень, синонімів, антонімів, омонімів тощо.

Норми літературної мови відображені в словниках труднощів, орфоепічних, орфографічних, довідниках на зразок «Як ми говоримо» Б.Антоненка-Давидовича та ін. Крім того, існують словники мови письменників (Словник мови Шевченка. — К., 1964. — Т. 1—2), а також рим, тропів. Такі видання створюються за допомогою комп'ютерної техніки.

Першими відомими нам словниками української мови були «Лексис» Лаврентія Зизанія (1596 р.) і «Лексикон словенороський» Памви Беринди (1627 р.).

Сучасний викладач-словесник має широко використовувати у своїй практиці безліч словників-довідників, серед них «Словарь української мови» за ред. Б.Грінченка (К., 1907—1909. — Т.1—4; пізніші перевидання різних років), «Словник української мови» (К., 1970—1978. — Т.1—11), «Словник наголосів української літературної мови» М.Погрібного (К., 1959), «Чи правильно ми говоримо?» Є.Чак (К., 1997), «Словник-довідник з правопису та слововживання» С.Головащука (К., 1989), «Орфографічний словник української мови» (К., 1994), «Українсько-російський словник» (К., 1953—1963. — Т.1—6), «Російсько-український словник» (К., 1987-1988. — Т.1—3).

На уроці вкрай необхідно вчити-школярів користуватися словниками, оскільки це не лише викликає цікавість до мовознавчої науки, а й привчає пильно стежити за логічністю і послідовністю мислення, писемного і усного мовлення, за правильністю побудови фрази, за додержанням правописних норм.

І. РОБОТА ІЗ СЛОВНИКАМИ НА УРОЦІ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

У сучасних умовах функціонування української мови як державної зростають вимоги до рівня мовної підготовки і мовленнєвої компетенції членів суспільства. Процес безперервної освіти передбачає інтенсивну цілеспрямовану роботу мовця щодо збагачення своїх знань про виражальні засоби мови, їх стилістичне розмаїття, щодо вдосконалення комунікативних умінь в основних видах мовленнєвої діяльності — аудіюванні, говорінні, читанні та письмі. Основним джерелом поповнення лінгвістичних знань про слово в усьому спектрі його значень є лексикографічна праця — словник. Однак мовець зве

ртається до словника чи довідника лише за умови, якщо у нього вихована, культивована протягом років шкільного учнівства потреба проконтролювати свої знання та мовленнєву продукцію, якщо він знатиме, яке саме джерело є носієм потрібної йому інформації і як користуватися ним.

Анкетування виявило, що учні краще обізнані з тими словниками, якими сучасна школа належно забезпечена, — з орфографічним і коротким тлумачним. Інші ж лінгвістичні словники, визначені шкільною програмою з рідної мови, представлені у кабінеті мови єдиним примірником, а тому цілком закономірно, що вчитель не може організувати систематичну колективну роботу з ними. Однак і роботу з використанням наявних словників учителі планують епізодично. Згідно з анкетами учнів найчастіше вони вдаються до словників на уроках іноземної мови. В учнів не виробляється вміння швидко знаходити потрібне слово — такий висновок було зроблено після констатуючого зрізу, що полягав у хронометражі відшукування слова за орфографічним словником як таким, з яким школярі найбільше ознайомлені. Учням 3-8 класів пропонувалося відшукати за словником такі лексеми: шалено, шепіт, Рейк'явік, поперезуватися.

Простежується така динаміка формування загальнонавчального вміння користуватися довідковим джерелом:

Було помічено, що не завжди слабші учні показували низький результат. У 7 класі, наприклад, середнім результатом і для сильних, і для слабких став 13 секунд. Хронометрія виявила, що немає відчутної різниці у кращих та гірших результатах за класами, хоча разючими є кращі та гірші результати у межах одного класу. Очевидно, процес формування навички відбувається неконтрольовано, учні самотужки опановують це вміння.

Шкільні підручники також, на нашу думку, недостатньо націлюють на роботу з використанням лексикографічних джерел. Згідно з програмою учні 5 класу повинні навчитися користуватися орфоепічними, тлумачними, перекладним, словотвірним словниками та словником іншомовних слів у наступному класі. Використання словників у 7 та 8 класах програмою не передбачене. Провівши методичний аналіз шкільних підручників для 5-8 класів щодо кількості та характеру завдань за словниками, ми виявили, що робота спланована нерівномірно. Найчастіше зустрічаються завдання з використанням тлумачного словника, вони є в підручниках від 5 до 8 класу.

Однак ці завдання одноманітні, найчастіше ставиться вимога з'ясувати лексичне значення поданого слова, мало завдань, що передбачають застосування його з метою самоконтролю, при написанні робіт творчого характеру. Зрідка практикується використання орфографічного словника у 5-7 класах. З метою самоконтролю учні мають звертатися до нього при з'ясуванні закінчення родового відмінка однини іменників другої відміни (6 кл.), особливостей написання прислівників (7 кл.). На жаль, на використання орфоепічного словника підручник орієнтує лише в 5 класі системою вправ, що формує вміння аналізувати будову словникової статті, читати слова за фонетичним записом, порівнювати власне транскрибування із нормативним. Словник синонімів згадується аж у 7 класі, хоча поняття про синоніми формується в 5 класі. У наступній таблиці подано розподіл за класами завдань, орієнтованих на використання лінгвістичних словників, згідно з діючими підручниками української мови:

Поради вчителю.

Учителю самому належить розробляти шляхи презентації інших лексикографічних джерел, передбачених програмою, а саме: словника іншомовних слів, словотвірного — та поповнювати список словників на власний розсуд. Вважаємо за доцільне ознайомлення учнів із словниками синонімів, антонімів, фразеологічним. Філологічне обдарованих учнів варто ознайомити із словником паронімів (до речі, тестування на вступних екзаменах до Черкаського університету кілька років тому передбачало з'ясування лексичних значень слів, які перебувають у паронімічних відношеннях типу україніка-україністика). Більшість проаналізованих вправ передбачає використання словників на етапі формування вмінь, зрідка на етапі контролю, хоча, очевидно, словникова робота може проводитися й на інших етапах дидактичного циклу. Мікроцілі кожного з етапів дидактичного циклу передбачають різну за характером пізнавальну діяльність учнів, залежно від неї та етапу уроку виділяємо такі різновиди лексикографічних вправ:

  1. проблемні (етап підготовки до сприймання нового);
  2. перцептивні (етап вивчення нового матеріалу);
  3. репродуктивні (етап формування вмінь і навичок);
  4. продуктивні (етап контролю).

Крім того, залежно від змістової характеристики завдання можлива така класифікація вправ:

  1. власне лексикографічні;
  2. лексикографічно-орфоепічні;
  3. лексикографічно-лексикологічні;
  4. лексикографічно-орфографічні;
  5. лексикографічно-граматичні;
  6. лексикографічно-словотворчі.

Власне лексикографічні вправи переважають на етапі ознайомлення із словником, решта — на інших етапах.

На етапі підготовки до сприймання нового матеріалу словник використовується з тим, щоб створити проблемну ситуацію, розв'язати яку можна лише після опрацювання нової порції інформації. Виникає конфлікт, суперечність між сформованими в учня поняттями та новим лінгвістичним фактом. Наприклад, успішно використовується орфоепічний словник для демонстрації невідповідностей між звучанням та написанням.

1. Перед вивченням теми «Подовження» учні виписують з орфоепічного словника транскрипцію слів «зсунути, розрісся, льотчик, обличчя». Звертають увагу на подовжену вимову звуків, позначених підкресленими літерами, замислюються над причинами подовження.

  1. Готуючись до опрацювання орфограм у префіксах, учні за словником з'ясовують вимову пар слів пребілий-прибілений, прегіркий-пригірклий, пресмачний-присмачений, престарий-пристарілий. Порівнюючи вимову голосних у префіксах, роблять висновок, чому написання цих префіксів потребує особливої уваги.
  2. Збираючись повідомити учням, що м'якість приголосних не завжди позначається графічно, вчитель радить знайти за словником вимову підкреслених слів у реченнях:

«Будь помічником своїй неньці». «Ненці вдивлялися у засніжену далечінь». Або ж поставити у форму родового відмінка однини чи називного множини іменники палець, холодець, синець. Записати форми графічно і фонетичне, користуючись орфографічним і орфоепічним словниками, виявити невідповідність.

Аналогічно створюється проблемна ситуація за орфографічним словником у 6 класі при опрацюванні особових закінчень дієслів.

  1. На місці пропуску поставити потрібну літеру:женити — жен.ли і гнати — жен.ли. Чому ці літери різні?
  2. У Лесі Українки читаємо: «Бо прийде ворог і розоре землю». Формою якого дієслова є виділене слово — розорати чи розорити? За словником порівняйте інші форми цих спів. Отже, за формальними ознаками у тексті вжито форму слова «розорати». А за контекстом — яке із значень дієслів більш прийнятне.Порівняйте значення цих дієслів за тлумачним словником. Чи можна сказати, що за часів творчої діяльності Лесі Українки норми дієвідмінювання не булиусталеними?

На етапі вивчення нового матеріалу практикуються види роботи власне лексикографічного характеру, тобто вчитель ознайомлює учнів із конкретним лексикографічним джерелом та його інформаційними можливостями. Послідовність роботи може бути такою:

  1. демонстрація учням словника;
  2. розповідь учителя про призначення цьогодовідника (можлива інформація про історію його створення);
  3. запис учнями повної назви лексикографічного джерела;
  4. розповідь учителя або самостійне ознайомлення учнів із передмовою, у якій з'ясовується структура
    даного словника;
  5. ознайомлення із будовою словникової статті (можливе проектування на екран через кодоскоп), виділення у ній реєстрового слова і власне статті. Розмежування у статті інформації основної (визначається характером словника) і додаткової (наголос), правопис відмінкових закінчень окремих форм,стилістичні маркування слів);
  6. аналіз окремих словникових статей.

Для більш осмисленого опрацювання відомостей про словник учні заводять своєрідну пам'ятку — візитку словника, яка поповнюється додатковим матеріалом у процесі подальшого ознайомлення із довідковими джерелами.

Справа учні малюють полицю, на якій схематично зображують 6 книг, спочатку не позначаючи їх назв, лише нумеруючи. Далі кожна з книг одержить своюповну назву у порядку вивчення. Зліва записуються поняття, якими доведеться постійно оперувати: словник— зібрання слів чи словосполучень, розташованих в алфавітному порядку, в якому наводиться різна інформація (відповідно до типу словника) про ці мовні одиниці; реєстр слів— список слів, що розглядаються; словникова стаття— реєстрове слово та його опис.

Ознайомлюючи п'ятикласників із тлумачним словником, доречно подати матеріал про сподвижницьку працю Бориса Грінченка над «Словарем української мови», оскільки це перший високо оцінений словник української лексикографії і, хоча за формою є перекладним, за манерою опису реєстрованого слова нагадує тлумачний. Крім того, п'ятикласникам Борис Грінченко уже відомий як письменник. Доречно скористатися методом описової розповіді вчителя:

«Укладати словники — справа кропітка, тривала. Адже треба не лише укласти реєстр (список) слів мови, а й на основі різних джерел — творів художньої літератури, наукових праць, народної творчості —визначити й описати кожне значення, з'ясувати відтінки значень. А тому над словниками працюють цілі колективи. Подивіться на першу сторінку короткого тлумачного словника і прочитайте прізвища укладачів. Як бачите, їх аж шестеро, вчених-лексико-графів, або словникарів. А чи знаєте ви, хто уклав чотиритомний «Словарь української мови», створений ще за періоду російського самодержавства у 1907-1909 роках?»

Звичайно, діти не можуть самі дати відповіді, використовується прийом непрямої підказки: «Це людина, про яку сучасники говорили, що він більше працював, ніж жив. Це народний учитель, письменник. До речі, ви знаєте його оповідання про бідну дівчину-школярку, яка дуже любила вчитися, але страждала від голоду».

Учні пригадують назву оповідання («Украла») та ім'я автора. Далі вчитель продовжує:

«Матеріали до «Словаря української мови» збиралися протягом кількох десятиріч великою групою людей — ученими, літераторами. Та коли постало завдання систематизувати зібране, звернулися до Грінченка, сильного своєю працьовитістю та посидючістю, патріотично відданого рідній культурі. Коли Грінченко взявся до справи, то побачив, що переданих йому матеріалів не вистачає, а тому додав велику кількість дібраних самотужки. Порівняймо: йому було передано 52 тисячі слів, а готовий словник містив 70 тисяч. Про вкладену працю переконливо свідчать і такі помітки Грінченка на полях словника:

«З початку літери Б все написано наново», «На Д додатків до 500 слів», «Е... мало одне слово «еге», «С було 11 слів», «Літери Ф не було взагалі».

До роботи над словником мовознавець залучає свою дружину Марію Загірню, друзів. Він звертається до Івана Франка з проханням надіслати «терміни, що в'яжуться з добуванням нафти». Щоденна праця тривала 10-12 годин. У листі Борис Дмитрович напівжартома писав: «Словарь роблю... і руками, і ногами, і зубами».

«Словарь української мови» було укладено як перекладний українсько-російський. На той час (1907-1909 р.р.) то був найкращий, найповніший словник української мови, йому була присуджена словникова премія Російської Академії наук.

Український народ глибоко вдячний Б.Д. Грінченкові за такий щедрий внесок у духовну скарбницю, а поет Максим Рильський, звертаючись до кожного з нас, радить: «Збирайте, як розумний садівник, достиглий овоч у Грінченка й Даля».

Пожвавити етап презентації словника можна за рахунок ігрових моментів. Наприклад, після того, як учитель з'ясує правила написання слів іншомовного походження, до класу заходить Словник, на шапочці його записано повну назву, а на одязі — кілька запозичених слів. У руках він тримає справжній словник.

Учитель: Діти, погляньте, хто це завітав до нас?

Учні: Словник, але ми такого ще не бачили і не користувалися ним.

Учитель: Погляньте, що написано на словнику?

Давайте прочитаємо. (Учні читають, а потім переписують слова до зошитів).

Учитель: Вчені вважають, що ім'я нашому гостеві треба б уточнити. Зараз він називається «Словник іншомовних слів», хоча насправді усі слова, що в ньому записані, вже засвоєні українською мовою. Тому доречніше б його називати — «Словник запозичених слів».

Система тренувальних вправ за словниками може мати таку послідовність:

  1. Знайти названу мовну одиницю під керівництвом учителя.
  2. Самостійно знайти у словнику слово.
  3. Самостійний вибір за словником мовних одиниць при виконанні завдань за підручником.
  4. Добір мовних одиниць на творчому рівні пізнавальної діяльності:

а)при редагуванні речень і текстів;

б)під час написання диктантів (орфографічний
словник);

в)переказів (орфографічний, тлумачний, синонімів, фразеологічний, іншомовних слів).

5.Вибір необхідного словника з-поміж усіх відомих у процесі власної продуктивної мовленнєвої діяльності: при підготовці до виступу на зборах класу,
на батьківських зборах (орфоепічний, тлумачний); у роботі над заміткою до стінгазети (орфографічний, словник іншомовних слів, тлумачний); при підготовці
повідомлення на засідання мовного гуртка (залежно від теми, наприклад, фразеологічний словник для виступу «Народ скаже, як зав'яже»); при написанні листів одноліткам за кордон (українсько-російський,
українсько-англійський); при перекладі одержаних з-за кордону листів (англо-російсько-український).

ІІ. СЛОВНИК У РОБОТІ ВЧИТЕЛЯ

Існує багато видів словників, і досить непросто орієнтуватися в їхньому розмаїтті, щоб знайти те, що шукаєш. А кому, як не вчителям, доводиться часто радитися зі словником!

Почнімо з того, що саме вчителі нерідко були (і є!) укладачами словників. Це, зокрема, Лаврентій Зизаній ("Лексис...", 1596 р.), учитель братських шкіл у Львові, Бересті і Вільні; Арсеній Корецький-Сатановський і Єпифаній Славинецький (слов'янсько-латинський словник, XVIIст.), які викладали в Київському колегіумі; М. Закревський ("Словарь малороссийских идиомов", 1861 р.) вчителював у Ревелі (нині Таллінн); І. Вєрхратський ("Знадоби до словаря южнорусского", 1877 р. ), педагог, автор перших шкільних підручників українською мовою з природничих наук; Є.Желехівський і С.Недільський ("Малорусько-німецький словар", 1882—1885 р.), гімназійні вчителі зі Станіслава (нині Івано-Франківськ); Є.Тимченко ("Русско-малороссийский словарь", 1897—1899 р.), викладав у навчальних закладах Варшави й Києва; О.Партацький ("Німецько-руський словар", 1867 р.) працював у Львівській учительській семінарії; В. Кміцикевич ("Німецько-український словар", 1912 р.) викладав класичну філологію в гімназіях Галичини й Буковини; І.Огоновський ("Словар до Гомерової Одіссеї і Іліади", 1900р.), учитель гімназії у Львові; Ю.Кобилянський (латинсько- і грецько-український словники, поч. XXст.), учитель Чернівецької гімназії; З.Кузеля ("Словар чужих слів", 1910 р.), лектор української мови в Чернівецькому університеті.

Витоки лексикографії — теорії і практики укладання словників — у глибокій давнині. Зародження словникарства пов'язане з практичними потребами: пояснити, витлумачити, перекласти незрозуміле старослов'янське слово, і тому першими з'явилися перекладні і тлумачні словники. Щоправда, спочатку це були пояснення в самому тексті — або після слова, або над чи під пояснюваним словом, або на полях книги. Перший друкований словник — "Лексисси- реченія вкратце собранный из словенского языка на простий руский діялект истолкованы" (1596 р.) Л.Зизанія — перекладав старослов'янські слова тодішньою українською літературною мовою: абїє — зараз; овва — тато, отець; агнець — баранок. А в другій половині XVIIст. невідомим автором був створений українсько-церковнослов'янський словник "Синоніма славеноросская", а також семимовний (латинсько-новогрецько-турецько-татарсько-вірменсько-українсько-молдавський) словник.

Отже, до появи нової української літературної мови (кінець XVIII— поч. XIXст.) наша лексикографія мала багатий досвід і давні традиції, але утилітарність знову вийшла на передній план, тож перші новочасні словнички були додатками до інших книг: "Енеїди" І.Котляревського (1798 р.), пісенників М.Цертелєва (1819 р.) та М.Максимовича (1827 р.), граматики О.Павловського (1818 р.) та ін.

З другої половини XIXст. публікуються більші за обсягом словники, які подають уже не тільки відмінну від російської лексику. Величезну наукову і практичну цінність має "Словарь української мови" за редакцією Бориса Грінченка у 4-х томах (1907—1909 рр.), який залишається і в XXIст. багатющою скарбницею живого українського слова. Особливе пошанування до цього словника в письменницькому колі, яке дорожить кожним свіжим, незатертим словом, тож і радять митці читати Грінченкову працю, як цікавий роман. Виявляється, крячйтися означає давати розгалужене коріння; куся — все кусливе, у тому числі змія і (переносно) зла жінка; майдати — крутити (хвостом), рясота — ряснота, ряхтянйй — блискучий, чародійник — чарівник. Правда, не слід забувати, що "Словарь української мови" — уже пам'ятка, хоч і містить близько 70 тисяч слів (найбільший реєстр на ті часи), але це лексика XIXст.

Зібрати все лексичне багатство мови, що розвивається, — неможливе завдання з огляду на її постійні зміни та територіальну і соціальну диференціацію носіїв мови. Найповніший нині тлумачний словник в 11 томах (1970—1980 рр.) —"Словник української мови" — містить близько 135 тисяч слів. Для порівняння наведемо декілька цифр: чеським мовознавцям удалося зібрати 190 тисяч слів, російським — 220 тисяч, польським — 280 тисяч слів. Нині група українських лексикографів розпочала роботу над новим багатотомним словником, реєстр якого планується довести щонайменше до 200 тисяч слів.

Як відомо, залежно від наповнення реєстру та інших характеристик, словники поділяються на дві групи: енциклопедичні (у яких описуються не самі слова, а позначувані ними предмети, явища, події, подаються біографічні відомості про видатних діячів) і лінгвістичні (у яких уміщена різноманітна інформація про самі слова). Енциклопедії бувають загальні й галузеві. Найбільша за обсягом —"Українська радянська енциклопедія" в 17 томах (1959—1965 рр.), яка нині застаріла, бо утверджувала радянську ідеологію. В еміграції було укладено "Енциклопедію українознавства", у якій міститься цінний українознавчий матеріал, вільний від радянської заангажованості. У 90-х роках XXст. цю енциклопедію перевидали в Україні. Із спеціальних енциклопедій варто згадати нещодавно опубліковану енциклопедію "Українська мова" (2000 р.), яка розрахована і на мовознавців, і на вчителів.

Серед лінгвістичних словників є перекладні й одномовні. Перші — незмінні помічники при вивченні іноземних мов. Серед других чільне місце посідають тлумачні словники. Вони містять опис значень слів і подають нормативно-стилістичні характеристики слова. Найбільший, як уже зазначалося вище, "Словник української мови" в 11 томах. Для потреб школи не раз видавався "Короткий тлумачний словник". Нині мовознавці академічного Інституту української мови готують до друку однотомний тлумачний словник, реєстр якого поновлено — доповнено словами, що ввійшли в ужиток в останні десятиліття.

Часто виникає потреба дізнатися про певні характеристики слова — його правильну вимову, про походження, будову тощо. Така інформація подається в аспектних словниках. Це, перш за все, орфографічні словники — найголовніші порадники кожної освіченої людини, з якими вона консультується з приводу написання, наголошення, творення відмінкових, родових, особових форм. У зв'язку із внесенням змін і доповнень у правопис орфографічні словники теж зазнають виправлень, тому слід користуватися останнім виданням: "Орфографічний словник української мови: Бл. 125 000 слів" (1999 р.). Словниками меншого обсягу ви навчаєте користуватися своїх учнів з першого класу.

На жаль, нерідко вимагає корекції усне мовлення. Позбутися неправильної вимови допоможе орфоепічний словник. Уже давно надійним довідковим джерелом є словники М.І.Погрібного — "Словник наголосів української літературної мови" (перше видання в 1959 р.) та "Орфоепічний словник" (1984 р.). У 2001 р. вийшов перший з двох томів "Орфоепічного словника української мови", який містить близько 140 тис. слів. Повернення "репресованої" літери /у 1990 р. активізувало увагу мовців до слів, у яких вимовляється звук [ґ]. М.Паночком було укладено "Словник-довідник слів із літерою Г" (1999 р.).

Цінний посібник "Складні випадки наголошення" С.І.Головащука (1995 р.) прийде на допомогу в сумнівних випадках: каталог (а не "каталог"), марний (даремний) і марний (змарнілий), неспроста (рос. неспроста), пересипати (док.) / пересипати (недок.), церква — мн. церкви, але дві церкви.

Останнім часом дидакти приділяють увагу етимології — науці про походження слів. Етимологічна робота зі словом допомагає формувати інтерес до мови. Уже кілька років учні мають змогу користуватися словником "У світі етимології" (1998 р.), укладеним А. Мовчун та Л. Солонець, на уроках української мови, читання, математики, природознавства, малювання, українознавства. У посібнику є розділи: "Україна. Батьківщина. Символи", "Ім'я твого міста", "Ми йдемо до школи", "Про що розповіла веселка", "Транспорт", "Що в імені твоїм?", "Його величність час".

Наприклад, як пояснюється дітям походження назви міста Бориспіль.

Легенди любите? Тоді слухайте дуже давню легенду, яку записав літописець у "Повісті врем'яних літ".

У 1015 році пішли печеніги походом на Київ. Князь Володимир тяжко захворів, тому вислав проти них свого сина Бориса. Незабаром Володимир помер у Берестові. А в цей час у Києві був Святополк — старший син Володимира від грекині. Ось і захопив Святополк київський престол. І хоч роздавав він подарунки киянам, підлещувався до них, вони чекали повернення Бориса з походу.

Коли ж повертався Борис із військом і йому повідомили, що престол захопив Святополк, а батько його помер, то дуже побивався він за батьком. Розташував він свій табір на річці, яка називалася Льта, Альта. Тут він залишився тільки з отроками своїми, відпустив військо, не захотів іти війною на брата.

Та Святополк замислив злочин, він підіслав убивць, які прийшли в табір на річці Альті й убили Бориса під час молитви. Потім Святополк викликав другого брата, Гліба, ніби до хворого батька і теж підіслав убивць, які наздогнали князя Гліба в дорозі й убили його. Згодом церква проголосила Бориса і Гліба святими. А місцевість, де було вбито Бориса, прозвали Борисовим полем. Звідси ніби і назва міста Бориспіль. Ім'я князя Бориса й давнє слов'янське поле.

А первісна назва Борисполя — Льто, Альто. І ви вже знаєте, чому його так називали. Не забули назву річки, на якій зупинився князь Борис?

Непростою для учнів є тема: "Будова слів". Морфемний склад слів подає "Морфемний словник" Л.М.Полюги (1983 р.).

Окремі розряди лексики описуються в інших словниках. "Словник паронімів української мови" (1986 р.), укладений Д.Г.Гринчишиним та О.А.Сербенською, стане у пригоді всім, хто хоче уникнути помилок, спричинених уживанням схожих за вимовою і написанням слів: глуз (уїдливе насміхання з когось, чогось) — глузд (розум, розумний зміст чого-небудь, смисл); голосистий (який має сильний голос; дзвінкий, гучний) — голосний (1. Який сильно звучить; 2. (перен.) Широко відомий; 3. (лінгв.) Який утворюється при вільному проходженні повітря з легенів через ротову порожнину) — голосовий (який стосується голосу як фізіологічного явища); пам'ятка (предмет матеріальної культури минулого, який зберігся; іноді — природи) — пам'ятник (архітектурна або скульптурна споруда в пам'ять чи на честь когось, чогось).

"Словник антонімів" Л.М.Полюги (1987 р.) допоможе учням правильно добирати антонімічні пари: мирний — агресивний, мокрий —- сухий, разом — нарізна, шити — пороти, щирий — нещирий.

Розвиткові мовлення учнів сприяє засвоєння синонімічних багатств мови. Нещодавно вийшов у світ і двотомний "Словник синонімів української мови" (1999—2000 рр.), який містить синонімічні ряди (зі стилістичними і нормативними ремарками) з ілюстративним матеріалом: важливий (який має особливе значення, заслуговує особливої уваги), великий, величезний (підсил.), визначний, поважний, вагомий, ваговитий (рідше), немаловажний, значущий, серйозний, важний (розм.); вирішальний, цінний, неоціненний (підсил.), дорогоцінний (підсил.), кардинальний (підсил., книжн.), неоцінний (підсил. рідше), дорогий (рідко), (який має основне значення, визначає дальший хід чогось, допомагає в чомусь); грандіозний, історичний, епохальний (книжн.), (який має значення для цілої епохи, тривалого часу); значний, значливий (рідше); помітний, немалий (досить важливий). Лелека (великий перелітний птах із довгими ногами), чорногуз, бусел [бусол],г бузько (діал.), гайстер (діал.), бушель (діал.), жабоїд (діал.), боцюн (діал.), боця'н (діал.), дзьобун (діал.).

Знадобиться в навчальному процесі й "Словник омонімів української мови" (1996 р.), укладений О.М.Демською та І.М.Кульчицьким. У ньому подаються тотожні за звучанням і написанням слова, які мають різне значення, наприклад: лихий І. Який чинить лихо; сповнений лиха, страждання; 2. Сердитий, лютий) і лихий II(нестримно, нерозсудливо сміливий); перебувати І (бути, знаходитися де-небудь, у чому-небудь) і перебувати II(побувати в різний час де-небудь, усюди, у багатьох місцях); ярий І (який дає урожай у рік посіву) і ярий II(яскравий) і ярий ПІ (рідко — лютий; палкий, пристрасний; надмірний у своєму вияві).

Цікава і корисна праця М.Кочєргана "Словник російсько-українських міжмовних омонімів" допоможе білінгвам уникнути помилок, спричинених схожістю звучання або написання слів російської й української мови. Як відомо, схожість звукової обогонки не завжди підкріплюється тотожністю лексичних значень: журить (рос. трохи сварити) і журити укр. викликати невеселий настрій, хвилювати; трохи ;варити); наглий (рос. нахабний) і наглий (укр. не-:подіваний; розм. швидкий; діал. який вимагає швидкого виконання); рихтовать (рос. тех. випрямити, вирівнювати) — рихтувати (укр. розм. готувати, підготовляти що-небудь; виправляти, робити придатним для чого-небудь).

Чудовим посібником для розвитку мовлення школярів, формування у них образного мислення, виховання художньо-естетичного чуття слова є Словник епітетів української мови" (1998 р.), укладений С.П.Бибик, С.Я.Єрмоленко, Л.О.Пустовіт. Як зробити свою мову яскравою, образною, емоційною? Відповідь ви знайдете на сторінках цього словника. Виявляється, що до слова ніч можна підібрати 227 епітетів! Ніч багатозора, блідава, кніжена, каламутна, мокра, молочна, фіолетова,тихомирна, гнітюча, задумлива, нерухома, шикарна, білокрила та ін.

А зі словом очі зафіксовано 408 образних означень! Очі променяста-сині, тютюнові, банькаті, глибокодумні, зорні, набряклі, розчахнуті, туманні, хмільні, яснозорі, безвії, лялькові, вимогливі, м'які, уїдливі, тямущі, мерехтливі, чернечо-пречисті і т.ін.

Опанувати скарби образного слова допоможе фразеологічний словник у двох томах (1993 р.). Для школярів створено оригінальний посібник "Мовні скарби: вивчення фразеологізмів у школі" (2000 р.). Його автор, А.І. Мовчун, побудувала статті таким чином: фразеологізм — тлумачення — фразеологізм у контексті (логічно завершеному уривку з поезії чи прози для дітей) — цікаві завдання — прислів'я і приказки з ключовим словом — розвиток перекладацьких навичок — корисна українознавча або природознавча інформація.

У світі інформаційного вибуху, швидкого зростання кількості термінів орієнтиром для учнів є словник іншомовних слів. Кільком поколінням служив "Словник іншомовних слів" за редакцією О.С.Мельничука. Зараз у книгарнях є на вибір кілька нових словників різних авторів.

У глибину віків, до витоків української духовності, споконвічних традицій поведуть такі лексикографічні праці, як "Словник давньоукраїнської міфології" С.П.Плачинди (1993 р.), "Святі і свята України" А.С.Горобородька та Н.П.Матвєєвої (1995 р.).

Бути культурною людиною — означає дотримуватися етикету, культури поведінки і спілкування. Отже, це передбачає культивування нормативного звертання до особи. На жаль, як імена, так і прізвища безжалісно перекручуються — і в звучанні, і в написанні. У пригоді стануть посібники: "Власні імена людей" Л.Г.Скрипник і Н.П.Дзятківської (1996 р.) та "Довідник українських прізвищ" Ю.К.Редька (1969 р.). У них ви знайдете інформацію про походження імен та прізвищ, про скорочені й здрібніло-пестливі розмовно-побутові варіанти імен, російські відповідники, зразки відмінювання імен і прізвищ. Словник Ю.К.Редька висвітлює і складне питання наголошування українських прізвищ. Так, наголос на останньому складі мають прізвища із суфіксами -ай(-яй), -ій, -ух(-юх), -ань, -ар (-яр), -ась, -аш та ін. (Грицай, Іваній, Дідух, Горбань, Золотар, Климась, Лукаш), на передостанньому — із суфіксами -аба(-яба), -ага (-яга), -анко, -енко, -да, -ега тощо (Балаба, Верещага, Дерев'янко, Шевченко, Берйнда, Здорове'га), наголос на третьому від кінця складі — переважно прізвища із суфіксом -ало (Бухало, Штбкало).

Корисним для вчителя буде знайомство з "Першим словником молодіжного сленгу" С.Пиркало (1998 р.) і "Суржиково-українським словником" Л.А.Жирної та ВЛ.Кулігова (1994 р.).

Висновки

До організації роботи зі словником на уроках потрібно підійти з усією відповідальністю.

За великим рахунком весь урок – це робота зі словом. Через слово учні пізнають і визнають закони мови, впевнюються в її точності, красі, виразності, багатстві і … складності. І тому так важливо віднайти той структурний компонент уроку, який підкорений одній цілі : знайомству зі словом і розуміння всіх його складових.

В методиці розрізняють словниково-семантичні і словниково-орфографічні напрямки словникової роботи.

К.Д. Ушинський писав, що „дитя, которое не привыкло вникать в смысл слова, темно понимает или вовсе не понимает его настоящего значения … всегда будет страдать от этого коренного недостатка при изучении всякого другого предмета”. Саме тому стільки приділяється уваги формуванню потреби в використанні довідкової літератури. Робота зі словом, найтіснішим чином пов’язана зі словником, сприяє підвищенню не тільки мовної культури учнів, але й їх загальній культурі.

Включивши нове слово в контекст, тобто склавши словосполучення і речення, учень не завершує цим вивчення і засвоєння слова. Підбір синонімів, антонімів, вибір для вираження своєї думки більш точного слова, відповідного стилю висловлювання, творчі завдання – це теж робота зі словом.

Список використаної літератури

1. Забіяка Віра Робота зі словником/ Віра Забіяка //Дивослово. - 1998. - № 4. - C. 22-25

2. Крысин Л.П. О пользе словарей/ Л.П.Крысин //Семья и школа. - 2002. - № 3. - C. 46-47

3. Литвиненко І. С. Розвиток словникового запасу дітей у 5-8 класах/ І. С.Литвиненко //Практична психологія та соціальна робота. - 2002. - № 1. - C. 28-33.

4. Мовчун Л. Словник у роботі вчителя/ Л.Мовчун //Початкова школа. - 2001. - № 12 . - C. 61-63

5. Молокова З.Н. Словарная работа на уроках русского языка - один из путей повышения языковой культуры учащихся/ З.Н.Молокова //Русский язык в школе. - 1998. - № 2. - C. 32-35

6. Непийвода Ф. Словник допомагає творити //Дивослово. - 2001. - № 12. - C. 22-24

7. Рильський Максим Словник і питання культури мови/ Максим Рильський //Урок української. - 2001. - № 10. - C. 16-19

8. Феллер, Мартен Наодинці зі словником/ М. Феллер //Дивослово. - 2004. - № 1. - C. 23-25

9. Шляхова В. Робота із словниками на уроці української мови/ В. Шляхова //Українська мова і література в школі. - 2002. - № 8. - C. 11-13

Скачати

Схожі роботи